Даніїл стояв над Лейлою й вдивлявся в її мертве лице. Нежива, бліда. Недихаюча. Тео сидів біля сестри й плакав, тримаючи її за руку.

— Вона мертва, — сказала Луїза, не в змозі повірити в те, що сталося, — Вона справді померла.

Ян стояв біля Урсули. По його щоках текли золотисті сльози. Урсула стояла поряд, поклавши руку йому на плече. Артур і Лука стояли поруч із Даніїлом.

— Ти тепер король, — сказав Даніїл брату Лейли. Тео подивився на Короля Воронів й подивився на нього, мов на безумця.

— Ти що таке верзеш? – Тео сплюнув й підвівся, — Моя сестра загинула а ти вирішив жартувати?

Тео вдарив Даніїла кулаком по лицю. Даніїл тільки всміхнувся.

— Я не жартую.

— Ах ти виродок, — Тео знову вдаряв Даніїла. Лука і Артур хотіли втрутитись але Даніїл спинив їх, піднявши руку.

— Може я і виродок, але я не брешу.

— Це правда, — всі озирнулись туди, де стояла Тарра із принцесою Авророю, яка ледве трималась на ногах. У принцеси був переляканий вигляд. Здавалось, вона боялась всіх присутніх.

— Що? – спитав Тео, не в собі від злості.

— Король Е́лізар був твоїм батьком, — впевнено сказала Тарра й глянула на мертву Лейлу, — А вона була моєю правнучкою.

Тарра підійшла до Лейли й вдивлялась в риси її обличчя, намагаючись знайти в ній риси її внука.

— Свята Солла, вона холодна. Наче крижана, — прошепотіла Тарра, погладжуючи її золотисте волосся.

Даніїл витер кров з губи й підійшов до Тео. Він поставив руку йому на плече й стиснув в знак підтримки.

Ян підійшов до Лейли й тихо мовив:

— Що це?

Всі подивились на Лейлу, на те як, кров продовжувала литись з її грудей. Але не червона. Чорна. Чорна, мов нічне небо.

— Я не помилилась, — прошепотіла Луїза й підійшла ближче до Лейли.

Кров все ще лилась, але тіло ставало іншим. Її тіло покривалось срібним сяянням, а волосся міняло свій віддтінок. Замість золотистого воно робилось біло—кремовим, немов би повний місяць, що сяє в найтемнішу ніч, розганяючи пітьму. Її очі відкрились й замість золотистого відтінку, що дістався їй від батька, очі сяяли сріблом. Рана загоювалась, кров переставала текти а в тронному залі панувала повна тиша. Лейла закричала від болю, що залишився ще після поранення, але очі її були мов засклені. Немов би вона нікого не бачила навкруги. Вона підвелась й промовила древнім, мудрим голосом:

— Вклоніться новій чорнокровній Діві. Вклоніться новій королеві Земель Ночі.

Всі без винятку встали на коліна й опустили голови до підлоги.

Засклений погляд змінювався. Лейла врешті могла побачити все, що відбувалось в тронному залі. Всі стояли перед нею навколішках. А десь далеко прогримів грім й впала зірка, що сяяла яскравіше, за саме сонце. Вона нова Діва. Не просто Діва. Чорнокровна королева Земель Ночі і всі правителі Земель Ночі повинні вклонитись перед нею й служити до кінця своїх днів.

— Свята, — прошепотів Даніїл, усміхаючись собі під ніс.

— Свята, — повторили решта присутніх, і тоді Лейла поспіхом зроби декілька кроків назад, не знаючи куди тікати і що взагалі коїться.

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ КНИГИ