Лежачи в ліжку, Лейла все ніяк не могла заспокоїтися. Луїза ось—ось має прийти, щоб продовжити ритуал нанесення відмітин. Але паніка, що виникла в її душі, все ніяк не хотіла покидати її. Юліан здавався дивним. Ніби це й зовсім був не той Юліан, з яким вона познайомилася. Спочатку він попросив врятувати його, а потім ніби з ланцюга зірвався. Вигнав її, перед цим накричавши. Лейла нічого не розуміла, і щоб ще більше його не злити, все—таки пішла у власні покої. Все це здавалося дивним, і вона тільки зараз зрозуміла, наскільки сильно втомилася від цих палацових інтриг і гри, яку вона вела. Все здавалося звичайним довгим сном, але вона все ніяк не могла змусити себе прокинутися.
Лейла встала з ліжка і попрямувала до дзеркала. Їй було цікаво подивитися на відмітини, що Луїза щовечора наносила на її спину. У кімнаті горіло лише кілька свічок і все ж їй вдалося побачити те, що шокувало її. На спині не було ніяких відмітин. Гола спина, без жодного натяку на шрами. Паніка, що нахлинула на неї з новою силою змушувала часто дихати короткими зітханнями. Що ж це означає? Легкий літній вітер проникав крізь відчинені вікна і гладив собою оголену шкіру, від чого ставало трохи легше. Тоді, Лейла вирішила підійти ближче до вікна. Їй зараз було необхідне свіже повітря. Дівчина вдивлялася в прекрасне місто, що буквально світилося різними кольорами веселки. Неподалік грала музика. Альвійці насолоджувалися святом, і Лейла, може, й не почула б криків, якби раптом не прислухалася до інших звуків Твілліона. Лейла подивилася вниз. Якийсь гвардієць стояв на колінах і благав про прощення в Його Високості. Але всі молитви, всі благання, що він викрикував, не змінили рішення Принца. Юліан, чиї очі були налиті жорстокістю і кровожерливістю, дістав свій меч і за частку секунди обезголовив гвардійця.
Лейла застигла в німому крику. Їй хотілося кричати, але на це був потрібен голос, який, здавалося, пропав. Вона намагалася вимовити хоча б слово, але всі спроби залишалися лічильними. Раптом у кімнаті стало нестерпно холодно. Здавалося льодом вкрилися навіть руки Лейли, які стискали підвіконня.
Холод розповзався кімнатою, немов хижак, готовий винищити все на своєму шляху.
Юліан підняв голову, помітивши якийсь рух біля вікна, але помітив лише фіранки, якими час від часу грався нічний вітер.
Луїза встигла закрити принцесі рот рукою і пригнутися, щоб Його Високість не помітив їх. Рука Луїзи вже заніміла від холоду, а помітивши на підвіконні лід, вона й зовсім розширила від подиву очі.
— Спокійно, — тихо проговорювала Лейлі на вухо служниця, — Вам потрібно заспокоїтися, інакше наступними, на кого зместить злість Принц, виявимося ми.
Лейла заридала, намагаючись дихати якомога глибше. Вона дихала, відчуваючи, як колючий холод змінюється приємним літнім вітерцем.
Луїза запитально глянула на Лейлу, очікуючи підтвердження того, що істерика минула. Самозвана принцеса кивнула, після чого Луїза забрала свою руку від її рота. Лейла продовжувала дихати, хоч це зараз здавалося непосильним завданням.
— На початку навіть мене це лякало. Уявляю якого Вам зараз.
— Що це було? — захриплим голосом запитала Лейла. Вона так само сиділа на підлозі під вікном, не в силах поворухнутися.
— Його Високість дуже часто буває неймовірно злий. А цю енергію треба кудись дівати. Він шукає винних слуг або гвардійців і вихлюпує свою злість на них.
— Він їх убиває, — прошепотіла Лейла.
— Так. Розалі, до речі, не хвора. Вона мертва. Принцу Юліану не сподобалося, що вона довго несла йому сніданок.
Лейла дивилася на Луїзу, не вірячи сказаному ні на мить, і в той самий момент вона розуміла, що ледь не хвилину тому вона все бачила на власні очі. Такий жорстокий погляд, така ненависть, така кровожерливість. Усе це було в погляді Юліана. Задоволення від виду смерті, ця ледь помітна посмішка. Лейла затремтіла. Їй необхідно було забиратися звідси. Сьогодні ж, інакше вона не знає, що зробить із нею Принц, якщо дізнається, що ніяка вона не Принцеса Іліодора.
— А відмітини? — запитала Лейла, згадавши, що саме змусило її підійти до вікна, — Чому їх немає на моїй спині? Що зі мною насправді збираються зробити в день весілля?
— Швидше за все ваш обман розкриється раніше, ніж настане день весілля. Тому я не обтяжувала себе зайвою роботою.
— Обман? — не зрозуміла Лейла. Служниця підійшла до неї і простягнула руку на знак привітання.
— Приємно познайомитися, Лейло. Я Луїза — дочка Древньої Відьми і спадкоємиця кістяного трону.