Лейлу явно обожнювала Солла. Опинившись у потрібний час, у потрібному місці, їй вдалося підслухати вельми цікаву інформацію. Інформацію, яка могла змінити все в житті Лейли і Тео. Айзек, старий дурень, розмовляв із одним з його підопічних на даху їхнього будинку. Вона піднялась туди, адже забула деякі баночки з маслами, що звикла наносити на тіло після прийняття ванни. Нюх кішки, тобто інтуїція, підказали їй постояти за дверима і підслухати. Айзек був одним із найзнаменитіших морторів у Ка́рдані і він знав чимало корисної інформації, але Лейла й не здогадувалася про те, що коли-небудь їй настільки пощастить. По іншому це не можна було назвати. Айзек розповів про магічний камінь і короля Е́лізара, що його шукає. Ба більше, Айзек сказав точне місцезнаходження цього каменю. Залишилося прийти і забрати. Лейла не зволікаючи вирушила до Яна. Того, точно б зацікавила така можливість, знаючи, який Ян ласий на гроші. Саме тому, зараз Лейла, Ян і Тео скакали верхи вздовж лісу, який ще називали — Лісом Темряви.

Лейла аж ніяк не була дурепою. Вона знала, що за чарівним каменем уже влаштовано полювання. Вона б ніколи не ризикнула вирушити в Ліс Темряви самотужки. Саме тому, їй довелося залучити до справи ще й Яна з Тео. Якщо Ян погодився майже відразу, то з Тео все було куди складніше. Брат і чути нічого не хотів, поки Лейла не пригрозила піти наодинці. Тео ніколи б цього не дозволив. Ліс Темряви дістав свою назву аж ніяк не просто так. Ходили різні легенди й чутки про це місце, і кожна з них була гіршою за попередню.

Те, що їй довелося познайомити Тео з Яном, усе ускладнювало, але, на думку Лейли, ризик був виправданий.

— Це Тео, — сказала Лейла, знайомлячи Яна зі своїм братом, — Не раджу тобі його злити. Ти й моргнути не встигнеш, як він скрутить тобі шию.

Тео лише закотив очі на представлення сестри.

— Це Ян. Раджу заховати гроші надійніше, а то залишишся з порожніми кишенями.

На цьому знайомство закінчилося. Хлопці лише кивнули один одному на знак привітання.

Коней вони орендували на кілька днів. Шлях мав бути довгим. Скелі Баватос не щадили мандрівників, утім, як і Ліс Темряви. Лейлі б нізащо не вдалося подолати цей шлях самотужки. У раціональності їй не відмовиш.

— Чим ти займаєшся Тео? Лейла вкрай рідко про тебе розповідала, — Ян вивчав брата Лейли з якоюсь цікавістю. Цей хитрий лис помічав усі деталі. Тео лише незворушно знизав плечима, відповівши:

— Виконую різного роду доручення, — ухильна відповідь. У Яна були здогадки, чим міг займатися брат Лейли, але він вирішив, що залишить їх при собі. Не просто так Лейла намагалася майже нічого не розповідати Яну про брата. І робила вона це не через те, що не довіряла йому, а для того, щоб захистити Тео.

— Яне, ти такий базіка, — проспівала Лейла, розтягуючи кожне слово. Хижачка, що звикла розправлятися з жертвою повільно і болісно, — Краще стеж за дорогою.

Порада Лейли не була дріб'язковою. Звивисті доріжки були вкрай небезпечні. Хіба мало, де міг бути обрив або пастка розбійників, яких у Лісі Темряви було більш ніж достатньо.

— Ти казала, що камінь знаходиться на навйвищій точці скель Баватос, — почав вголос міркувати Тео, не забуваючи при цьому слідкувати за дорогою і можливими небезпеками, — Чи ти не думаєш, що його вже давно там немає? Гадаю, мортори вже встигли його забрати.

— Нутром чую — камінь ще там, — Лейла подивилася на скелі і злегка примружила очі від палючого сонця, — Мортори хоч і ідеальні вбивці, але розумом вони не блищать. Гадаєш король став би платити п'ять скринь із золотом, якби камінь було так просто дістати? Ні. Впевнена, камінь добре охороняється або надійно захований. Щоб дістати його однієї фізичної сили буде замало. Потрібно буде скористатися ось цим, — Лейла постукала пальцем по скроні, натякаючи на гострий розум.

— У самовпевненості тобі не відмовиш, — хмикнувши, пробелькотів Ян. Лейла посміхнулася йому хижою посмішкою, погладивши при цьому білу гриву своєї кобили. Лейла встигла дати їй ім'я. Красуня явно була породистою, і те, що вона опинилася у п'яного погонича, який торгував посередніми жеребцями, було вельми дивно. Схоже, він отримав її, граючи в карти з якимось багатієм. Що ж, Лейлу це не хвилювало. Головне, Красуня одразу ж визнала Лейлу своєю господинею. Тео і Яну дісталися коні рудих мастей.

— Навіть якщо камінь уже й забрали, — раптом заговорила Лейла, задумавшись, — Ми завжди зможемо його вкрасти.

Ян кивнув. Він був тієї ж думки. Тео лише відвернувся, думаючи, що ці злодюжки зовсім збожеволіли від бажання озолотитися. І хоч Тео знав справжню причину крадіжки сестри, він усе одно намагався напоумити її жити чесно. Хоча про яку чесність може йти мова, якщо Тео сам був мортором? Вбивцею, що вбиває людей і сольдійців за хорошу плату. Душогубець — ось як він себе подумки називав. Але щоразу, як він про це замислювався, він згадував плату за таке життя, і йому одразу ставало трішки краще. Плата того варта була. Він готовий був хоч увесь світ знищити, аби врятувати сестру від неминучої загибелі.

— Як ви познайомилися? — раптом запитав Тео в Яна і Лейли. Сестра широко посміхнулася, глянувши на свого друга. Він відповів такою ж посмішкою.

— Це була дуже весела зустріч, — раптом заговорила Лейла, — Ян став моєю першою жертвою пограбування. Мені не пощастило. Виявилося, я спробувала обікрасти найкращого злодія Ка́рдана.

Лейла засміялася, згадавши лисячу посмішку Яна, коли він схопив її за руку і потягнув у затишне містечко. Лейлу тоді мало не знудило від страху, що він відведе її до гвардійців. Злодійство в Ка́рдані каралося досить жорстоко. Злодюжкам відрубували руки або ж кидали в темницю на все життя.

— Ти мені лестиш, подруго, — Ян явно був утішений таким званням. Найкращий злодій Ка́рдана. Було б дивно, якби він виріс чесним сольдійцем в оточенні майстерних злодіїв Золотих Ланцюгів.

— Знаєш, що він мені сказав, після того, як ми залишилися наодинці? "Жалюгідне видовище, красуне. Якщо хочеш, я навчу тебе мистецтва шахрайства".

— А ти відповіла: "Натомість, я навчу тебе спілкуватися з дівчатами. Така поведінка нікуди не годиться, красунчику". Вона навіть мені підморгнула. Повертаючись додому, я не міг перестати сміятися. "Безстрашна дівиця" — думав я.

— Якою була — такою й залишилася, — пробурмотів Тео, явно вражений історією.

Точно так само, як Лейла не розповідала Яну про брата, вона не розповідала Тео про Яна. Він тільки вчора дізнався, що в Лейли, виявляється, є друг. Ось уже чотири роки, а він навіть про це не підозрював. Мало того, що Лейла була майстерною злодійкою, вона ще була брехухою. Іноді, Тео здавалося, що він взагалі не знає справжньої Лейли. Вона лише показує те, що сама хоче. Чергова маска, щоб не показувати справжніх почуттів і переживань. Якою вона була насправді, його сестра? Чи була вона такою веселою і безстрашною, якою здавалася на перший погляд?

— Ви багато базікаєте, — сказала Лейла, махнувши рукою, — Це місце не підходить для таких розмов. Навіть у дерев є вуха.

Тео був із нею згоден. Ян теж.

Решту шляху до привалу вони провели в повній тиші, не забуваючи при цьому стежити за дорогою і будь—якими ознаками небезпеки.

Одноголосно вони вирішили зупинитися біля однієї з печер, що була прикрита густими кущами і широкими деревами. Кращого місця сховатися й не знайдеш. Щоправда, коням було важко пройти крізь густі колючі кущі. Лейла заспокоювала їх, як могла, погладжуючи їм шиї. У відповідь вони лише задоволено фиркали. Вона б навіть сказала, вони муркотіли, немов коти.

Погодувавши коней, мандрівники й самі вирішили злегка підкріпитися, перед тим, як лягти спати. Чорне небо сьогодні було доволі скупим на зірки. Через густі листя дерев темрява в лісі стала непроглядною. Ліс наповнився різними звуками. Шурхіт в кущах, вигуки плямистих сов, що мешкали в цих краях, шелестіння листя, з яким грався вітер.

— Темно, наче в підземному царстві, — прошепотів Ян, дожовуючи шматок хліба. Лейла була з ним цілком згодна. Навіть у підземному царстві, напевно, було не так темно.

— Будемо чергувати по черзі, — сказав Тео, голосом капітана. Лейла з ним не сперечалася. Ян теж. У лісі було занадто багато небезпек, — Я буду першим.

Лейла і Ян вляглися на свої підстилки. Коні давно вже хропіли, після важкого дня шляху і після ситної вечері. Лейла віддала Красуні свій шматок хліба, оскільки сама не їла подібну їжу. Дівчина з'їла шматочок кролятини і їй цього цілком вистачило, щоб живіт перестав бурчати від голоду.

— У тебе турботливий брат, — раптом прошепотів Ян, так щоб Тео його не почув.

— Це так, — зітхнувши, відповіла Лейла, — Але чи гідна я такої турботи?

— Всі ми гідні любові, — сказав Ян, дивлячись на чорне небо, загороджене гілками дерев, — Але не всім так щастить, як тобі.

— Тебе ніхто ніколи не кохав? — пошепки запитала Лейла, дивлячись на друга. У нього сіпнувся кадик.

— Батьки мене покинули, коли я був немовлям. Карог знайшов мене на порозі свого будинку в кошику для продуктів. Підкидьок — ось, хто я. Мене підкинули Карогу, коли мені й місяця не було.

Лейла затамувала подих. Вона ніяк не очікувала, що Ян розповість їй щось подібне. Щось особисте, що виїдало душу зсередини. То була отрута. Наче чорний слиз образи огортав серце. Від чого було дивне відчуття в’язкості всіх органів чуття. Лейла знала, як бувало боляче згадувати щось подібне.

— Карога я вважав своїм батьком, хоч і любити цей старий дурень і не вміє. Не скажу, що в мене було щасливе дитинство. Карог суворий і за будь—який непослух карав не гірше, ніж своїх підопічних. Але він виростив мене, і за це я завжди буду йому вдячний.

— Ви все ще підтримуєте зв'язок? — запитала Лейла захриплим голосом. Ян усміхнувся, подивившись на свою подругу.

— Після того, як я зустрів тебе і почав навчати премудростей злодійства, він мене покарав і вигнав. Після цього я з ним не зустрічався. Зараз, я сам по собі.

— Чому? — запитала Лейла.

— Тому що Карог старий осел. Ось чому. Він був певен, що ти мене зрадиш і через тебе мені відрубають руки або замкнуть до темницю.

— Ні, ти не так зрозумів, — сказала Лейла захриплим голосом. Їй було важко говорити. У горлі застряг гіркий клубок, — Чому ти не припинив мене навчати, після того, як Карог заборонив тобі зі мною спілкуватися?

— Тому що я побачив відчай у твоїх очах. Як би ти не намагалася грати роль безтурботної, красивої дурепи, яка все накрадене золото витрачає на красиві речі й розкіш, я знаю, що тебе поїдає зсередини. Почуття провини, душевний біль — я все це бачу, незважаючи на всі твої маски, які ти навчилася створювати.

Друзі дивилися один одному в очі. Навіть у непроглядній темряві Ян зміг побачити сльози, що текли по щоках його подруги. Минула хвилина. Дві, а вони продовжували дивитися один на одного.

— Ти багато базікаєш, — сказала Лейла своїм звичним, солодким голосом, — Лягай спати.

Лейла повернулася в інший бік, обдумуючи слова Яна. Вона вважала його своїм другом, але не настільки близьким, щоб розповідати йому про свої внутрішні переживання. Він спантеличив її своєю розповіддю. Краще б він промовчав. Краще б не розповідав їй про себе. Це все ускладнило, а Лейла так не любила складнощів! Не просто так у них було правило не розповідати одне одному про особисте життя. Лейла, немов здичавіла кішка, не підпускала до себе людей. Вона намагалася не прив'язуватися до людей. Потім, коли вони йшли — було занадто боляче. Ян не стане винятком. Він теж піде, з часом і він її покине. Вона знала, як вчинить. Вона зробить вигляд, ніби цієї розмови взагалі не було. Поводитиметься як раніше. Ян її колега, наставник, що навчив мистецтву шахрайства — не більше того.

— Голубко-голубко, не ховайся в тіні, — думки Лейли перервав молодий, жіночий голос. Дівчина наспівувала пісню, йдучи темним лісом, ніби нічого не боялася. Хижачка, якій не страшні інші хижаки, — Відірву я крильця маленькі твої.