Палацом Твілліона тут і там шастали слуги. Одні розносили тарілки з частуваннями та напоями, інші прикрашали бальний зал. Усі займалися однією справою — готувалися до вечірнього балу на честь приїзду принцеси Аврори. Надвечір до палацу почали прибувати місцеві аристократи і найбагатші твілліонці Ка́рдана. У бальному залі вже грала музика, яку виконували найкращі музиканти Твілліона. Правителів з інших держав на бал ніхто не покликав, що дуже потішило Лейлу. Їй би не хотілося, щоб варрулці живцем знімали з неї шкуру в її ж свято.

— Народу-то багато зібралося. Всі хочуть подивитися на принцесу Іліодора, — Луїза, як завжди супроводжувала Лейлу, куди б та не пішла, а Розалі все не з'являлася. Лейла може б це й помітила, якби не була такою зайнятою, вивчаючи історію Земель Ночі. Вирішивши, що Луїза допоможе їй з пошуками каменю сонця, самозвана принцеса вирішила трохи розібратися в тому, що їй було цікаво, поки вона чекає новин від служниці.

— А що на мене витріщатися? У мене не дві голови і не сім ніг. Видовища не буде.

— Помиляєтеся, Ваша Високосте. Ви вже самі по собі — видовище в цій сукні.

Лейла оглянула себе, підтверджуючи слова Луїзи. Виглядала вона справді непристойно шикарно. Срібляста сукня ідеально підкреслювала кожен вигин її тіла. Глибокий виріз демонстрував пишні груди, а поділ сукні — довгі та стрункі ноги. Колір сукні переливався залежно від освітлення, а маленьке дорогоцінне каміння, вшите в рукави, відбивало світло. Здавалося, Лейла — зірка, що впала але продовжувала сліпити очі своїм світлом.

— Сукня, справді гідна найкрасивішої принцеси, — Ззаду почувся голос Сієри, — Привіт, Авроро. Ми давненько не бачилися. Ти рідко виходиш зі своїх покоїв.

Сієра, як завжди, була в червоній довгій сукні, а пухкі губи були пофарбовані в кривавий відтінок помади, що нагадували саму кров. Перед очима сплив момент із пам'яті, як Дарина намагалася вкусити Лейлу і випити всю її кров. Її замутило, але вона, не подаючи виду, широко посміхнулася принцесі Твілліона.

— Боюся, звання найкрасивішої принцеси вже зайнято тобою, Сієра. Чудовий маєш вигляд. Мені трохи нездоровилося. Думаю, я злегка застудилася. Обіцяю виправитися.

— Ти не повинна виправдовуватися, Аврора. Я все розумію. Нова обстановка. Все здається чужим, але ти швидко звикнеш до цього, — Сієра зробила ковток вина, оглядаючи бальну залу з яскраво вираженою прискіпливістю, — Смію сказати, братик не поскупився. Бал гідний самої королеви.

Лейлі хотілося втекти звідси. Вона звикла відвідувати бали і різні вечірки в Іліодорі, обманюючи і крадучи коштовності у гостей. Але вона ніяк не звикла бути в центрі уваги або приводом для порожніх розмов. І хоч її серце шалено билося від страху зробити якусь помилку, прикидатися вона вміла добре. Ніхто не помітив занепокоєння на її обличчі. Ніхто не побачив невпевненості. Усі бачили лише прекрасну принцесу, яка із захопленням оглядала бальну залу.

На троні, як завжди, сиділа королева Афелія. Вона оглянула присутніх, і коли впевнилася, що всі гості прийшли, встала з трону, піднявши свій келих. Її погляд був спрямований на Лейлу, що стояла посеред зали.

— Вітаю вас мої дорогі друзі. Ми зібралися сьогодні тут, щоб привітати прекрасну Аврору — принцесу Іліодора, і надати їй найтепліший прийом. Ні для кого не секрет, що мій син вирішив одружитися з цією прекрасною дівчиною, і він зробив усе, щоб вона почувалася тут, як вдома. Це нова глава в нашій історії. Це нові можливості. Це зміни. І я всіх вас попрошу поставитися до Аврори з повагою і розумінням того, що ми для неї зовсім інший світ. Наше завдання, зробити так, щоб наш світ став для неї і її світом теж. Будемо ж жити в мирі та гармонії. Хай буде так.

Аврора вклонилася королеві, притиснувши руку до серця. Решту гостей вона порадувала вдячною посмішкою.

— Красива промова, — Лейла відчула теплий подих біля вуха і ледь не здригнулася, — Моя мати любить з усього зробити шоу. Їй не відмовиш у вмінні говорити солодкі промови.

Лейла обернулася з легкою посмішкою на обличчі. Її щоки лише злегка почервоніли, і то більше від алкоголю, ніж від Юліана. Їй треба було зберігати тверезість розуму. Вона не відчувала себе в безпеці в цьому палаці, у цьому світі, але вона могла вдавати, що довіряє Юліану в усьому. І вона була воістину прекрасною брехухою.

— Погоджуся. Промови її справді солодкі, як мед.

— Ти маєш чудовий вигляд, — Юліан оглянув Лейлу з неприхованим захопленням. Така краса зводила з розуму, і Лейла добре про це знала. Але вона нічого не відповіла на комплімент, крім легкого кивка на знак подяки, — Чи не бажаєш потанцювати?

— Звичайно.

Лейла поставила келих із вином на одну із таць, що стояли на маленьких фуршетних столиках. Її серце затріпотіло від думки, що зараз вона танцюватиме з Юліаном. Танців вона навчилася ще давно. Аферистка має вміти все, щоб у її обман охоче вірили інші. Витончені пальці Юліана доторкнулися до її попереку, від чого тілом пробігло приємне тремтіння. Вона не розуміла чому його дотики так діяли на неї. У животі запурхали метелики і від цих відчуттів Лейла мимоволі посміхнулася. Музика була чарівною, прекрасною. Як ніжна квітка вона торкалася до самого серця. Повільна мелодія змушувала Лейлу піддатися їй. Вона віддала всю себе в цьому танці. Друга рука Юліана потягнулася до руки Лейли, і вона здригнулася, виявивши, що тіло Юліана було холодним, немов лід. Але ці думки швидко розвіялися, щойно Юліан почав витончено рухатися, ведучи її на середину бального залу. Усі гості замовкли й завмерли, стежачи за тим, що відбувається. У цей момент Лейла справді подумала, що вона справжня принцеса.

Танець був ніжним і водночас пристрасним. Голова Лейли злегка паморочилася. Але вона не могла зрозуміти чому. Може через вино? Чи це Юліан запаморочив їй голову своєю легкою посмішкою і поглядом, що пропікав її наскрізь.

Музика грала й грала, а принц із його нареченою все танцювали, забувши про час. Здавалося, їхній танець триватиме цілу вічність. Але виявляється навіть музикантам дозволена перерва.

— Дякую, — прошепотів Юліан Лейлі на вухо, після того, як музиканти оголосили невелику перерву. Його тепле дихання біля шиї злегка лоскотало шкіру, через що Лейла посміхнулася.

Лейла озирнулася в пошуках Луїзи. Але не виявивши служниці, Лейла помітила дещо інше. Сієра стояла в тіні інших гостей і спостерігала за нею та Юліаном. Її погляд був порожнім, здавалося, вона і зовсім дивиться крізь них, але цей погляд змусив Лейлу злегка здригнутися.

— Погано почуваєшся?

— Злегка голова паморочиться, — зізналася Лейла. Можливо, щоденний ритуал нанесення відмітин на її спині й зовсім не такий нешкідливий, як їй казали. А може все через той дим, що вона вдихає як знеболювальне? Але стан її був справді паршивим. Іноді паморочилося в голові. Іноді злегка нудило. А може все через страх? Страх, що Юліан дізнається правду про те, що вона всього лише шахрайка, а ніяка не принцеса. Чи через страх за брата? Лейла гостро відчула, що часу в неї дедалі менше, а Луїза не поспішає розповідати їй, де саме захований камінь.

— Ходімо.

Юліан взяв Лейлу за руку і повів з урочистості. Його рука була м'якою, але холодною, немов лід. Це її злегка стривожило, але вона нічого не сказала про це Юліану.

Вони крокували вздовж довгих коридорів у повній тиші. Лейла погано орієнтувалася в палаці. І те куди вони йшли, Лейла навіть не здогадувалася, що в замку є таке місце. Коли принц відчинив двері, у Лейли пропав дар мови. Вони увійшли в рай, так їй здавалося. Велике природне джерело було посередині, з якого весь час виходила пара, а навколо квіти. Багато квітів. Ще були лавки і спеціальні лежаки.

— Я люблю проводити тут час. Мені тут стає дуже легко на душі. Подумав, може й тобі допоможе, — Юліан сів на лавку і почав роздивлятися Лейлу, яка збентежена стояла біля входу, — Ну ж бо, присядь.

Лейла підкорилася і сіла біля принца. Він дивно поводився. Його погляд здавався іншим. Більш живим.

— У тебе щось сталося? — запитала Лейла, доторкнувшись до плеча нареченого, — Ти якийсь інший.

Завжди зосереджений погляд Юліана раптом став розгубленим. Він вдивлявся в обличчя Лейли, ніби не міг повірити, що зараз вона перебувала навпроти нього.

— Ти мене чуєш? — запитав він захриплим голосом. Голос був іншим. М'яким, переляканим. Лейла кивнула і тоді, Юліан схопив її за руку і притягнув ближче до себе, прошепотівши на вухо одну єдину фразу, — Врятуй мене...