Урсула Вендер прокинулася від нестерпного болю в животі. Ще до того, як вона встигла розплющити очі, вона зрозуміла, що її руки і ноги зв'язані, а в роті якась ганчірка, через яку звело щелепу.

Вона розплющила очі, розуміючи, що й очі її теж зв'язані. Вона глухо загарчала, спробувавши щось сказати.

Вона полонянка, при тому, що вона пообіцяла собі, що більше ніколи не дозволить полонити себе. Вона почала намагатися виплутатися з мотузок, але біль у животі припинив усі її спроби. Вона застогнала. Скоро рана зникне, але не швидше, ніж за кілька днів.

— Тихіше, красуне, — Урсула почула гарний, мелодійний голос і завмерла в очікуванні, — Я витягну цю смердючу ганчірку з твого рота, якщо ти пообіцяєш не кричати.

Урсула ледь помітно кивнула. Хто б її не полонив, вбивати її не збираються. Поки що.

Вона почала згадувати останні події перед тим, як дракон відкинув її своїм хвостом, поранивши шипами живіт. Вона згадала дівчину, що мчала до дракона. Божевільну дівчину.

— Молодець. Я казала їм, що немає потреби так поводитися з тобою. Але вони вперті, як барани.

Дівчина, чий голос був на кшталт прекрасної музики, витягла з рота Урсули ганчірку.

— Хто ти? — запитала вона і в її голосі звучала справжня цікавість, — Те, що ти божевільна і безстрашна, і так зрозуміло. Але, чорт забирай, хто ти?

— Від такої ж чую, — сказала Урсула, не впізнаючи свого голосу. Він був захриплим і якимось гірким, — мені було б набагато комфортніше відповідати на твої запитання, якби я змогла тебе бачити.

— Оу. Вибач. Просто ці ідіоти наполягли на тому, щоб зав'язати тобі очі. Вони тебе... Чесно кажучи, вони тебе бояться.

— А ти? — Урсула усміхнулася, думаючи, що ким би не були ці "вони" — вони правильно роблять, що бояться її.

— Не впевнена. А варто? — Урсула хмикнула, після чого поморщилася від нового болю в животі.

— Безумовно варто, — лише відповіла вона пошепки.

— Тоді добре, — дівчина потягнулася до пов'язки й розв'язала її. Урсула не поморщилася від сліпучого сонця, бо його не було. Не надворі була ніч, — Тільки благаю, не розбуди їх, інакше мені доведеться вислуховувати нотації.

Дівчина злегка кивнула в бік двох чоловіків, що спали на підстилках, біля багаття. Неподалік від них мирно сопіли коні, прив'язані до дерев.

Урсула оглянула незнайомку, і напевно свою рятівницю, помічаючи її неймовірну красу. Каштанове, довге волосся було розпущене, чим насолоджувався приємний нічний вітер, смикаючи його пасма. Золотисті очі з такою ж цікавістю оглядали Урсулу. Сольдійка. Урсула одразу це зрозуміла.

— Хто ти? — повторила своє запитання незнайомка, — Як тебе звати?

— Урсула, — тихо відповіла полонянка, — А тебе?

— Лейла, — дівчина посміхнулася і присіла біля Урсули, накидаючи на неї покривало, — А вони... — Дівчина кивнула в бік своїх товаришів, — Вони просто перелякані хлопчаки. Вибач за це...

Лейла кивнула в бік перев'язаних рук і ніг Урсули.

— Вибачення прийнято, — Урсула важко дихала. Як би в рани не потрапила інфекція, — І спасибі... За те, що врятувала мене.

— Врятувала тебе не я, а мій брат. Я тільки відволікла дракона. Дозволиш поглянути на рани? Я зможу їх прочистити й перев'язати, щоб не потрапила інфекція.

Урсула довго вдивлялася в очі Лейли. Навіщо їй допомагати незнайомці? Та ще й небезпечній незнайомці. Можливо, вона просто дурна дівчина, і їй слід було послухати своїх товаришів і не розв'язувати їй очі.

— Дякую, — хрипло відповіла Урсула. Рани не затягнуться, якщо в них потрапить інфекція. Загоєння не відбудеться і тоді, вона помре від втрати крові або від інфекції.

Лейла дістала зі своєї сумки якусь баночку і відкрила її. У ній була зеленувата мазь.

В'язаники.

Урсула впізнала б цей терпкий запах із тисячі.

Звідки ця дівчина знає про те, що в'язаники наділені лікувальною властивістю? Наскільки Урсулі було відомо, сольдійці не знали про це.

Лейла підняла сорочку Урсули і змочила рани, що кровоточили, мокрою ганчіркою. Вид крові анітрохи її не налякав, хоча Лейла помітно напружилася. Видовище було не з приємних. Рвані рани мали жахливий вигляд.

— Мазь допоможе, — запевнила її Лейла, після чого не шкодуючи ліків нанесла їх на рани Урсули. Біль повернувся і Урсулі довелося стиснути зуби, щоб не скрикнути і не розбудити товаришів Лейли. Вони б не зраділи, побачивши, як їхня подруга допомагає їхній полонянці.

— Довго ще ви будете мене утримувати?

— Взагалі—то, мій брат хотів залишити тебе тут... — Лейла повернулася до сплячого чоловіка і з невдоволеним виразом обличчя глянула на нього, — Але я наполягла на тому, що тобі потрібна допомога, і ми вирішили... Вирішили, що краще перестрахуватися, і тому прив'язали тебе. Знаєш, я не забула, як ти намагалася вбити дракона.

— Вбити? Я, звісно, божевільна, але не настільки. Драконів важко вбити, — Урсула поморщилася від нового спалаху болю, після чого почала важко дихати, — Я намагалася захиститися.

— Що ти взагалі там робила? — Лейла зі спритністю кішки піднялася на ноги і пішла до вогнища з неймовірним умінням оминати гілки, що починали хрустіти під ногами. Вона добре володіла своїм тілом і знала, що такі звуки можуть розбудити її товаришів. Рятівниця повернулася з флягою, в якій, мабуть, була вода.

— А ти? — поставила зустрічне запитання Урсула, стежачи за кожним рухом Лейли. Дівчина знову присіла біля пораненої полонянки і напоїла її прохолодною водою.

— Вважай, що ти зустрілася зі справжньою мисливицею за скарбами, — сказала Лейла, після чого принесла трохи кролятини для Урсули.

— Ти про камінь? — Урсула пережовувала холодне м'ясо з неприхованою насолодою. Коли вона востаннє їла?

— Значить ти теж за ним полювала? — Лейла примружила свої золотисті очі, в яких читалася настороженість.

— Я намагалася повернути його законному власникові, — ухильно відповіла Урсула, — Вибач, але я не зможу розповісти більше.

— То ти не королю Елізару збиралася його віднести? — Лейла принесла свою підстилку і лягла біля своєї співрозмовниці.

— Занадто багато запитань, — тихо простогнала Урсула, намагаючись влягтись зручніше. Земля була холодною, але це було не найгіршим у її ситуації. Вона полонянка, і щось їй підказувало, що просто так її не відпустять.

— У тебе серйозні поранення. Довго ти сама не протягнеш. Я не стану утримувати тебе силою, але настійно рекомендую вирушити з нами в Ка́рдан, де місцеві лікарі зможуть тобі допомогти. Я хоч і промила рану, все ж я боюся, що шипи дракона могли зачепити твої органи... Рани глибокі.

Урсула дивилася на Лейлу лише моргаючи час від часу. Та хто вона така? Чому так піклується про неї?

— Можна запитання? — Урсула схилила голову набік, роздивляючись Лейлу з властивою їй недовірою, — Чому ти мене врятувала... І продовжуєш рятувати?

— Я терпіти не можу смерть, — зізналася Лейла і відвернулася в інший бік.

Схоже, справа була в ній самій, а не в Урсулі. Це вже хоч щось пояснювало. Смерть є смерть, і неважливо, як сильно ти її ненавидиш. Вона все одно прийде.

— Я... — Почала була Урсула, але зупинилася, побачивши, як до них наближається світловолосий хлопець. Вигляд у нього був явно недружній. Лейла схопилася на ноги і склала руки на грудях.

— Ти ніяк зовсім збожеволіла? — він показав рукою на Урсулу і почав вичитувати Лейлу, як вона і передбачала, — Я знав, що не можна залишати тебе вартувати.

— Не говори дурниць, Тео. Вона б не дожила до ранку, якби я їй не допомогла.

— Могла допомагати, не розв'язуючи їй очі.

— Я все ще тут, — нагадала Урсула, прикривши очі, — І все чую.

Тео фиркнув і відвів сестру якомога дальше від Урсули. Вони лаялися тихо, і Урсула могла б застосувати свій дар, щоб підслухати, але не стала цього робити. Їй потрібно берегти сили, щоб рани швидше затягнулися.

— Ну привіт, мисливиця на драконів, — Урсула розплющила очі, побачивши перед собою вродливого молодого чоловіка, чиє каштанове, коротке волосся було розпатлане, а на його обличчі грала самовдоволена усмішка. Він сів навпроти Урсули, на підстилку Лейли і почав грати кинджалом, роблячи з ним різні трюки.

— Я не мисливиця на драконів, — Урсула закликала всю свою силу волі, щоб не скривитися від болю в животі. Здається, у неї був жар.

— Мені розповіли, як ти боролася з драконом. Хіба ти не намагалася його вбити?

— Ти думаєш, це так легко зробити?

— Я думав, ти мені якраз і розповіси.

— З чого ти взяв, що я стану тобі хоч щось розповідати?

— А чому б і ні? — хлопець скуйовдив своє волосся, після чого уважно стежив за Урсулою. Полонянка тихо засміялася, відчувши гострий біль у животі.

— А ти вмієш виводити з себе.

— Професія змушує, — хлопець знизав плечима, — Я, до речі Ян.

— Я не питала твого імені.

— І все ж, я тобі його сказав. Було б ввічливо представитися у відповідь.

— З чого ти взяв, що я така ж ввічлива, як ти?

— З того, що ми врятували тебе і було б ввічливо з твого боку висловити свою вдячність.

— Мене врятував не ти, а твоя подруга. Лейла, здається.

— Ви вже встигли подружитися?

— Так, і знаєш, що вона мені розповіла? — Урсула хижо посміхнулася, — Що ти мене боїшся.

Ян засміявся. Його голос був настільки ж приємний, як у Лейли.

— Боявся, поки не побачив твого милого личка.

— Зовнішність буває оманливою, — Урсула заплющила очі, намагаючись порахувати до десяти. Їй не можна непритомніти.

— Тобі погано, — помітив Ян, і з тривожністю покликав Лейлу.

Дівчина штовхнула брата в груди й підбігла до Урсули.

— Чорт забирай. У неї жар.

— З такими ранами, вона вже давно мала загинути. Слава Соллі, що це всього лише жар, — сказав Ян, підсуваючись ближче до Урсули, — Чим я можу допомогти?

— Намочи ганчірку й обтирай її обличчя, шию та руки. Я піду пошукаю мошак. Він допомагає знизити температуру і діє, як знеболювальне.

Урсула щосили намагалася не втрачати свідомість. Вона намагалася рахувати. Це завжди допомагало зосередитися, але... Її повіки стали такими важкими, а у вухах дзвеніло, наче надокучливий комар верещав просто в її голові. Вона розплющила очі, побачивши, що Ян виконує прохання Лейли й обтирає її тіло мокрою ганчіркою. Ніжність цих рухів ще більше розслабили Урсулу. Не можна засинати. Не можна... Але Урсула все одно провалилася в небуття...