Ще йдучи до Скель Баватос, Урсула змогла роздивитись королівство Сонця. Вона й уявити собі не могла, яку красу побачить. Вона виросла в лісі, де її народ жив у бараках. Звичайні споруди, в яких знаходились тільки найнеобхідніші речі. Ніякої тобі розкоші, ніяких музеїв, театрів або храмів. Тільки тренувальні майданчики й стовпи позору. Але тут, В Кардані, та й в усьому Ілілодорі було прекрасно. Величезні кам’яні споруди, що здавалось, були зведені тисячу років тому. Тут були і театри, і школи, і музеї. Центральний базар був, напевне, найдовшою вулицею столиці. Тут можна було придбати будь що. Здавалось торговці мандрували всім світом й продавали найрізноманітніші речі й їжу, яку тільки могли доставити в Ілілодор.. Урсула не могла приховати свій подив й захоплення від усього за чим спостерігала. Особливо їй сподобалась центральна площа, де здавалось, зібрались найталановитіші художники й музиканти. По всюди росли пальми. Їхні листя, здавалось, діставали до безхмарного неба. Від спеки рятували маленькі фонтани й штучні озера, що були розміщені практично на кожній вулиці Кардана. Урсула мандрувала Іліодором, захоплюючись кожною спорудою, яку бачила перед собою. Особливо, їй сподобався театр, що був зведений із білого каменю. Перед входом, були величезні, грубі колони, на яких золотими фарбами були намальовані різні візерунки. Урсула здогадалась, що ці візерунки були стародавньою мовою й кожен вигін або крапка щось означали. Після колон Урсулу зустріли кам’яні сходинки, що вели безпосередньо до входу в театр. Їх було напевне сотні. Цікаво, що вона б сказала, якби побачила мавзолей Іліодора? Або храм, де молились Соллі? Цікаво, чи змогла б вона тут жити? Серед такої краси? Нав’язливі думки були дуже небезпечними. Вона б із задоволенням залишилась тут. Можливо, в наступному житті їй пощастить більше й вона народиться в місці, що було б хоча наполовину таким же прекрасним, як це. Вона уявляла себе вільною, ладною робити все, що заманеться. Вона б будувала своє життя геть по-іншому. Але це були тільки фантазії, не здійсненні мрії, які гріли її душу, щоразу, коли вона замислювалась над цим. Реальність була жорстокою й дуже несправедливою. То ж, все що їй залишалось – це прямувати далі за дивним сольдійцем, який чомусь вирішив їй допомогти.
Урсула Вендер прямувала слідом за хлопцем, якого знала щонайбільше два дні, будучи в зовсім незнайомому їй місті. Та що там місті! Королівстві! Ще ніколи вона не почувалася такою безпорадною і залежною від когось іще. А її рани... Вони гоїлися, але чомусь надто повільно. Можливо, це було пов'язано з тим, що на Землях Дня не було магії, а в самому Іліодорі було надто багато золота, що пригнічувало її магію зцілення. Урсула не знала, чому почувається так паршиво. Крім того, що її рани постійно свербіли від болю, її голова, здавалося, і зовсім має вибухнути. Але ж Даніїл пропонував їй взяти когось із собою. Він говорив, що вирушати на Землі Дня наодинці занадто небезпечно. Але кого вона б узяла? Тупоголового Артура? Або істеричку Сію? Ні. Урсула зітхнула від полегшення, що все ж вирішила вирушити сама.
— Ти вперше в Ка́рдані, чи не так? — Ян крокував темними вуличками, і не помічав, що Урсула була завжди напоготові, тримаючи кинджал за руків'я, щоб у разі чого одразу ж упередити небезпеку.
— Уперше, — зізналася Урсула. Ян обернувся й глянув на нову знайому з притаманним йому оцінювальним поглядом.
— Ти з Тарртона?
— Ти й справді думаєш, що почуєш відповідь? — Урсула хмикнула і пішла далі.
— Я б дуже здивувався, якби одразу почув відповідь, — Ян усміхнувся і, зупинившись біля одних із дверей будинку, дістав ключ із кишені своїх штанів.
— Я думала, ти відведеш мене на заїжджий двір, а не до себе додому, — мало не зашипіла Урсула.
— У Ка́рдані чужинців не надто люблять, — сказав Ян, відчиняючи двері ключем, — Ти озирнутися не встигнеш, коли залишишся без гроша в кишені. Хоч Ка́рдан і має чудовий вигляд, про людей того ж не скажеш.
Ян відчинив двері, і жестом запросив Урсулу увійти першою. Дівчина напружила все своє тіло, а разом з тим і свої загострені почуття, перевіряючи, чи немає небезпеки всередині. Жодних сторонніх звуків чи запахів. І все ж, Урсула не відпускала руків'я кинджала, після того, як опинилася всередині будинку. Ян швидко запалив ліхтарі, що були розвішані по всьому будинку, і Урсула могла вже не користуватися своїм умінням бачити в темряві.
— Ласкаво прошу.
Урсула стояла на місці, роздивляючись чистий будинок з невеликою кухнею і вітальнею. Запах тут був особливо приємним. Запахом полуниці був просякнутий увесь будинок. Урсула скинула свою сумку на підлогу, після чого почала вивчати будинок Яна.
Дівчина помітила, що Ян був любителем почитати. Велика книжкова шафа займала підлогу вітальні, інші книжки валялися де попало. Чи то на дивані, чи то на кухонному столі. Здавалося, Ян щось вивчає. За іншими дверима була спальня, де розмістилася тільки шафа з одягом і невелике ліжко. Ще за одними дверима, Урсула побачила ванну кімнату, чому була невимовно рада. Вона мало не завищала від радості.
— Ось, тримай. Вона чиста, — Ян простягнув Урсулі свою сорочку, — Я піду куплю чогось поїсти, а ти поки що можеш прийняти ванну і перевдягнутися.
Урсула вдячно кивнула і попрямувала до ванної. Вона все думала, чому цей хлопець поводиться, як останній дурень, запрошуючи в будинок небезпечну незнайомку, про яку він нічого не знає. Це їй належало ще з'ясувати, хоча Урсула і бачила, що більшу частину часу Ян просто прикидається бовдуром.
Дівчина наповнила купіль гарячою водою, яку встигла нагріти, і почала роздягатися. Її одяг ще ніколи так не смердів, як зараз. Вона не пам'ятала, коли востаннє нормально милася. Напевно, ще в Ельдероні, до того, як вона вирушила на Землі Дня.
Подивившись на свої рани, вона мало не зашипіла від болю. Якби не Лейла та її мазь, Урсула б уже давно спочивала б у підземному царстві Дарро, де цар уже ласував би її душею. Після того, як Урсула акуратно промила свої рани, вона почала мити решту тіла, не забувши помити і волосся, яке їй довелося розпустити. Заплітати вона його заново буде дуже довго. Але її вже голова боліла від того, наскільки волосся було брудним і сальним. Після того, як Урсула вилізла з ванної, вода була настільки брудною, що дівчина не втрималася і поморщилася. Після, Урсула почала витирати тіло чистим рушником, який вона знайшла у ванній.
— Що це в тебе на спині? — Урсула блискавично повернулася і побачила Яна, який розглядав її спину і малюнок, що був на ній майже-що випалений. За секунду, Урсула дістала з купи брудного одягу кинджал і ще за одну, вона опинилася вже поруч із Яном, приставивши зброю до його шиї. Він навіть моргнути не встиг, як і обіцяла Урсула, — Вибач, я не збирався витріщатися, просто... Цей малюнок... Він незвичайний.
Звісно ж він незвичайний. Це і не малюнок зовсім. Це зв'язок. Дракон, намальований самими тінями, пов'язуючи душу Урсули з душею її чоловіка.
— Назви мені хоча б одну причину, щоб не вбивати тебе просто зараз, — прошепотіла Урсула, після чого її карі очі заіскрилися люттю. Як вона не почула приходу Яна? Чому не відчула запаху? Що з нею коїться в цьому проклятому королівстві?
— Я приніс поїсти, а ще ти вимилася в гарячій воді завдяки мені і будеш спати на м'якому ліжку, — Ян зовсім не тремтів від страху і це настільки розлютило Урсулу, що вона ледве стрималася від бажання перерізати йому горлянку. Усе ж він мав рацію. Вона була гостею в його будинку, і було б неввічливо вбивати Яна, в його ж ванній.
— Я не жартувала, погрожуючи перерізати тобі горлянку у випадку, якщо мені не сподобається твоя поведінка. Я не повторюю двічі. Але на знак моєї вдячності за гарячу ванну та їжу, я все ж зроблю для тебе виняток. Тому це моє останнє попередження.
— Я врахую.
— Сподіваюся на це, — Урсула відійшла на кілька кроків назад і з неймовірною швидкістю накинула на себе чисту сорочку Яна, — Ну ти збираєшся мене годувати, чи як?
Дівчина вийшла з ванної в одній сорочці, і Яну доводилося використовувати всю свою силу волі, щоб не витріщатися на засмаглі й стрункі ноги Урсули. Йому не хотілося перевіряти, наскільки серйозними були погрози його гості щодо його поведінки.
Її довге каштанове волосся було мокрим і розпущеним. Ян і не здогадувався, наскільки її волосся густе і довге. Урсула сиділа на кухні, за невеликим столом і чекала господаря будинку.
Ян зібрав брудні речі гості й відніс до прачки, щоб та змогла почистити одяг Урсули. Жінка років сорока зажадала аж дві золоті монети за те, щоб привести речі до ладу.
— Ти довго, — сказала Урсула, граючись зі своїм кинджалом, витворяючи з ним різні трюки.
— Твій одяг буде готовий до ранку.
— Чудово, — Урсула посміхнулася одними губами і встромила лезо кинджала в стіл, — Ми будемо вечеряти? Я страшенно зголодніла.
Ян важко зітхнув, подумавши про те, що глибоко шкодує, що зважився допомогти незнайомці. Хоча, у нього на те були свої причини.
Ян виклав на стіл усе, що встиг купити на нічному ярмарку. Смажену картоплю з овочами і запечену свинину було знищено за кілька хвилин. Урсула накинулася на їжу, немов бродячий собака. Ян міг тільки спостерігати і дивуватися, як у таку тендітну дівчину може поміститися стільки їжі.
— Дякую за вечерю, — сказала Урсула, відкидаючись на спинку стільця. Її рука ліниво погладжувала власний живіт, — Добре, що я тебе пожаліла і не прирізала. Милосердя винагороджується.
— Це точно, — сказав Ян, збираючи брудний посуд зі столу, — Але я зовсім не з милосердя запросив тебе до себе.
Урсула потягнулася за кинджалом, спостерігаючи за тим, як Ян миє брудні тарілки.
— А заради чого? — поцікавилася Урсула.
Ян не відповідав. Його тіло було напружене, а його запах говорив про те, що хлопець досить розсерджений. Мовчання затягнулося, і тільки після того, як Ян витер тарілки насухо, він повернувся до гості й заявив.
— Щоб відігратися.
Урсула засміялася, поставивши кинджал на стіл, поруч із собою.
— Не вмієш програвати, пташенятко?
— Ти зачепила мою гордість.
— І твоє самолюбство, — зауважила Урсула, нахиляючись ближче до Яна.
— Байдуже, — Ян розправив плечі й запитав, — То ти гратимеш чи ні?
— Неси камінчики, пташенятко і роби ставку.