— Ти не зможеш їй допомогти. У неї надто серйозне поранення, — Тео плентався за сестрою, яка намагалася знайти мошак у нічному лісі. Це було настільки ж марно, якби вона намагалася заморозити вогонь.

— Тео, я не хочу зараз слухати твої докори, — Лейла ледь не навколішки дряпалася по землі, намагаючись знайти лікувальну траву. Мошак був схожий на звичайний подорожник, але стебло його було жовтим. Мало хто розрізняв ці рослини, але мати Лейли була цілителькою, і до того, як її вбили, вона навчила свою доньку всього, що знала сама.

— Це не докори, а виклад фактів.

— У могилі я бачила ці твої факти, — Лейла подивилася на брата, як ніколи раніше не дивилася. Засудження в погляді сестри спопеляло серце Тео, але він усе одно сказав:

— Смерть уже дихає їй у потилицю.

Лейла ніяк не відреагувала на слова брата. Вона вперто продовжувала шукати мошак, який бачила ще вранці, перед тим, як вирушити до скель. Вона знала — він десь поруч. Потрібно просто бути уважнішою.

— Смерть хай іде під три чорти, — запізно відповіла Лейла, відриваючи мошак із коренем із землі. Жовті стебла молоді — отже, ліки вийдуть сильними й дієвими.

Лейла не гаяла часу і швидко вирушила до Яна з Урсулою, перед цим випаливши:

— Розведи вогонь. Негайно.

Брат не став говорити, що він упевнений у тому, що Урсула давно вже не дихає. З такими ранами люди довго не живуть. Диво, що вона взагалі прокинулася і навіть розмовляла з Лейлою. Тео почав виконувати прохання сестри і приготувався розпалювати багаття.

Лейла кинулася до Урсули, перевіряючи її пульс. Слабкий, але він ще є. Це вже обнадіювало.

— Вона... Вона виживе? — Ян подивився на Лейлу, яка продовжувала обтирати полонянку мокрою ганчіркою. Після запитання друга вона здригнулася всім тілом, після чого відразу ж кинулася до багаття, яке Тео вже розпалив.

Кинувши в маленьку каструльку мошак і наливши туди трохи води Лейла поставила його над вогнем і почала стежити за тим, як готуються ліки. Мошак почав розм'якшувати, забарвлюючи воду в зелений колір. Кинувши у воду ще трохи в'язаників Лейла почала розмішувати ліки. Вона була зосереджена і не звертала увагу на те, про що перешіптуються її брат і Ян. Для неї було важливим зараз врятувати цю дівчину, ким би вона не була. Вона не змогла врятувати батьків, не змогла врятувати брата, але цю дівчину вона врятує. Вид ще однієї смерті вона не перенесе.

Забравши каструльку з ліками з вогню, Лейла почала збовтувати їх, щоб швидше охололи. Перед тим, як дати ліки Урсулі, вона знову перевірила її пульс. Він сповільнювався, а тому, щоб не гаяти часу, Лейла напоїла Урсулу ліками. Дівчина була непритомна, а тому не опиралася жахливому гіркому смаку. Лейла знала цей смак. Мати колись лікувала її такими ж ліками.

— Ти ж борець, — прошепотіла Лейла Урсулі, — То борись же до кінця.

Відтоді, як Лейла дала Урсулі ліки, минуло чимало часу. Уже світало, але полонянка продовжувала лежати без свідомості. Солла тільки знала, що сниться Урсулі, але Лейла припускала, що сни ці були не з приємних. Урсула кричала уві сні й плакала. Можливо, так подіяло поранення, а можливо такі сни для полонянки були не рідкістю.

— Ми не можемо залишатися тут довше, — Тео підійшов до Лейли, яка продовжувала доглядати за Урсулою, — Ти ж знаєш, розбійники швидко нас вистежать.

— Знаю, — тихо відповіла Лейла, — Мені потрібно ще кілька годин.

Лейла перевірила рани полонянки, вони потроху почали затягуватися, але вона нічого не сказала про це братові. Не сказала, про що здогадалася. Урсула не була людиною, і сольдійкою вона не була. Рани затягувалися занадто швидко. Це було схоже на диво. Це була магія. Лейла вирішила, що Тео не обов'язково знати правду. Вона не могла передбачити його реакцію, а тому вирішила промовчати.

— Не потрібно, — тихо прошепотіла Урсула, розплющуючи очі, — Зі мною все гаразд.

Лейла простягнула полонянці флягу з водою. Урсула жадібно ковтала воду, після чого Лейла змусила її прийняти ліки.

— Ну й гидота, — прошипіла Урсула, борючись із бажанням виплюнути ліки.

— Ця гидота врятувала тобі життя, — зауважила Лейла і злегка усміхнулася.

— Дякую, — прошепотіла Урсула, помітивши, що її ноги вільні від мотузок. Руки все ще були зв'язані. Напевно, на цьому наполіг Тео.

— Я врятувала тобі життя вже двічі, подруго, — сказала Лейла, піднімаючись на ноги, — Сподіваюся, більше не доведеться.

— А вже як я на це сподіваюся, — Урсула їй підморгнула і подивилася на Тео, який стояв біля сестри, як кам'яна брила. Руки схрещені на грудях. Обличчя кам’яне, наче всі емоції він сховав під маскою байдужості.

— Хто ти? — прямо запитав він.

— Я думала, Ян вам встиг розповісти.

Ян, що сидів трохи вдалині і явно підслуховував, запитально підняв брову.

— Про що розповісти? — запитав він.

— Про те, що я мисливиця на драконів.

Ян зареготав, Лейла посміхнулася і лише Тео продовжував стояти біля сестри із кам’яним виразом обличчя.

— Я тобі не довіряю, — зізнався він.

— І боїшся, — уточнила Урсула. Хоч вона й сиділа, притулившись до дерева, а Тео стояв, вона однаково примудрялася дивитися на співрозмовника з висоти.

— Не перебільшуй, — тихо відповів Тео. Лейла подивилася на нього з докором.

— Зможеш сидіти в сідлі? — запитала Лейла. Урсула кивнула, не ставлячи зайвих запитань. Вона чудово розуміла, куди збираються її нові знайомі. У Ка́рдан — столицю Сонця, — Сядеш зі мною.

Урсула не сперечалася. Їй би не хотілося їхати разом із Тео, якому вона вочевидь не подобалася, і з балакуном Яном, їй теж не хотілося їхати. А Лейла... Вона викликала в Урсули довіру. Вона не планувала відвідувати Ка́рдан знову, але з такими пораненнями вона тут довго не протягнула б. Краще набратися сил і знову вирушити на пошуки каменю. Дракон... З ним вона якось упорається.

Дівчина відчувала, як рани затягуються. Магія допомагала. Це було добре. Вона могла вже стояти без болю в животі. Ліки Лейли дуже їй допомогли. Вони прискорили процес загоєння. Урсула була впевнена, Лейла помітила, з якою неймовірною швидкістю затягуються рани, але дівчина ні про що не питала, і це була ще одна з причин, чому Урсулі подобалася Лейла, хоч вона й була сольдійкою.

— Я б розв'язала тобі руки, але повір, вислуховувати докори Тео ще болісніше, ніж бути полонянкою, — прошепотіла Лейла Урсулі на вухо.

— Як ти взагалі його терпиш? — хихикнувши, запитала Урсула. Вона не ображалася на те, що руки їй не розв'язали. Якби вона була на їхньому місці, вона б узагалі не розв'язувала ні ноги, ні очі, ні навіть рот. Тим більше, Урсула за дві секунди могла позбутися мотузок.

— Він мій брат. Доводиться.

Дівчата скакали вздовж Лісу Темряви, і обидві не забували придивлятися до дороги і можливих небезпек.

Сонце вже щосили зігрівало Ліс Темряви, і хоч великі дерева з густим листям не дозволяли сонцю проникати всередину лісу, тут все одно було душно. Лейла давно зняла свій плащ, прив'язавши його до сідла. Будучи тільки в легкій лляній сорочці, вона ще й закотила рукави. Спека була нестерпною. Навіть легкого вітерця не було, який час від часу тішив подорожніх. До Ка́рдана залишався ще цілий день шляху, і Лейла намагалася про це не думати. Такі подорожі вона не любила. Відчувши від себе ж піт, вона скривилася, намагаючись не думати про велику гарячу ванну, яка чекала на неї вдома. Їй доведеться відмокати у ванній пів дня, щоб позбутися всього бруду і поту.

— Пригнися! — крикнула Урсула, після чого Лейла рефлекторно пригнулася. Дуже навіть вчасно. Стріла, випущена їй у голову, пролетіла повз ціль.

— Розбійники! — крикнув Тео, опинившись біля дівчат, — Тобі можна довіряти? — запитав він Урсулу, поки розбійники підбігали до них.

— Я захищу її, — сказала вона Тео, глянувши на перелякану Лейлу, — Якщо розв'яжеш мені руки.

Тео не думаючи розрізав мотузки своїм кинджалом і поскакав назустріч розбійникам. Дев'ять чоловіків у старих лахміттях з масками на обличчях підхопили свою зброю і почали атакувати Тео і Яна, які злізли зі своїх коней і почали справжню бійню. Якщо Лейла і знала про те, що її брат був майстерним мортором і вбивство — було його талантом, то побачивши Яна з мечем у руці, вона і зовсім розгубилася. Хлопець з неприхованою майстерністю завдавав ударів і виставляв захист, прикриваючи спину Тео.

— Виявляється, наш базіка не такий простий, яким здавався, — прошепотіла Урсула, зістрибуючи з сідла. Рани продовжували затягуватися, і біль майже минув. Вона могла битися з розбійниками, — А ти, принцесо, залишайся в сідлі.

Урсула витягла свої мечі, що були прикріплені до сідла, і тут же відбила ними удар. Вона була неприступною фортецею. Здавалося, жодна жива душа не прослизне повз неї. Буря. Сама смерть чекала на будь-кого, хто наважився до неї підійти.

Лейла сиділа в сідлі, розуміючи, що якщо вона і злізе з коня, толку з неї буде мало. Та й тіло її зовсім не слухало. Заціпеніння тривало кілька хвилин, поки вона спостерігала, як її подорожні відбивають атаки розбійників.

Лейла спостерігала за Урсулою, що здавалося почала танцювати з мечами, атакуючи своїх ворогів. Вона не билася навіть, швидше танцювала, а танець цей Лейла назвала смертельним.

Лейла раптом відчула тупий біль у голові і за кілька секунд вона вже валялася на землі. Хтось зіштовхнув її з сідла. Лейла притиснула руку до потилиці, намагаючись намацати кров. Подивившись на закривавлені пальці, Лейла відсахнулася і скрикнула. Хтось схопив її за волосся і почав тягнути вглиб лісу. Розбійник був справжнім велетнем і не церемонився зі своєю жертвою. Він завбачливо затиснув їй рот долонею. Лейла намагалася вирватися з його хватки, але її сила поступалася його.

— Тихо, багата сука, не то глотку переріжу.

Лейла ще відчайдушніше намагалася вирватися з хватки розбійника. Нарешті, коли вони відійшли на достатню відстань від можливих рятівників Лейли, розбійник штовхнув Лейлу на землю і притиснув її обличчям до землі.

— Ще ніхто не повертався зі скель Баватос живими. Усі, хто намагався дістати камінь, були вбиті чудовиськом ночі. І все ж ви вчотирьох повернулися. Чи не з нагородою?

Розбійник почав обшукувати Лейлу і незабаром намацав у кишені штанів камінь.

— Я так і знав, — прошепотів розбійник. Лейла відчула, як він посміхнувся, — Знав, що ви пішли не з порожніми руками.

Розбійник піднявся на ноги і почав розглядати камінь, через який Лейла мало не померла. Але Лейла не збиралася так просто здаватися. Гарячі сльози хоч і обпікали щоки, Лейла цього навіть не відчувала. Вона штовхнула розбійника ногою і той, не очікуючи нападу, повалився на землю. Лейла швидко піднялася на ноги й попрямувала до розбійника, що лежав на землі, тримаючись за голову. Тільки зараз Лейла побачила, як їй пощастило. Упавши, розбійник розбив голову об гострий камінь. Солла оберігала її.

— Ах ти тупа сука, — зашипів розбійник, намагаючись піднятися на ноги. Лейла лише хижо посміхнулася, придавивши груди кривдника ногою. Вона, нахилившись, забрала камінь із рук розбійника і сховала назад у кишеню. Урсула не повинна його побачити, — Я тебе випатраю, як рибу...

Лейла дістала з пояса розбійника кинджал і стиснула його в тремтячих руках. Вона знала, що повинна його вбити, але її руки тремтіли, а по щоках текли гарячі сльози. Кров. Багато крові. Смерть. Вона раптом відчула себе семирічною дівчинкою. Лейла зробила крок назад. Ще один. Вона не зможе його вбити.

— Так я і думав, — прошипів розбійник, намагаючись піднятися на ноги. Він став на коліна, — Кишка у тебе тонка позбавити когось життя.

Лейла відходила все далі, не розуміючи, що відбувається навколо. У голові дзвеніло, а серце билося з такою швидкістю, що загрожувало вистрибнути з грудей. Вона повинна його вбити, інакше помре сама, але.... Смерть сміялася над нею. Вона повисла над Лейлою і реготала своїм мерзенним голосом.

— Ти багато базікаєш! — раптом скрикнула Урсула, після чого метнула кинджал у лоб розбійнику. Усе це сталося за лічені секунди, і Лейла могла лише спостерігати, як кров розбійника стікає по його лобі, обличчю і шиї. Незабаром, він упав на землю, хоча його очі були відкриті і дивилися в небо, спостерігаючи за білими хмарами і палючим сонцем.

Лейла впала на коліна, так само притискаючи чужий кинджал до грудей. Вона не чула нікого навколо, і не відчувала дотику Яна, який намагався підняти її на ноги. Вона дивилася на мертвого розбійника, розуміючи, що якби Урсула запізнилася хоча б на кілька хвилин, Лейли б уже не було в живих. Вона справді не змогла б убити його.

— Ти ціла? — запитала Урсула, доторкнувшись до плеча Лейли, — Він тебе не поранив?

Лейла подивилася в очі незнайомки. Вона побачила лише хоробрість, упереміш зі співчуттям. Схоже, Лейла мала дуже паршивий вигляд.

Дівчина встала на ноги, не без зусиль, і востаннє подивилася на розбійника, що ледь не вбив її надії на нове життя.

— Я ціла, — лише сказала Лейла, вирушаючи до коней. Її супутникам не залишалося іншого, як просто повірити їй і піти слідом.

Залишок шляху всі провели в мовчанні. Навіть базіка Ян здавалося проковтнув язик. Обстановка була напруженою, адже ніхто не знав, коли знову нападуть розбійники. Ліс темряви був сповнений небезпек, але ризик того вартий. Лейла собі це повторювала весь шлях і продовжувала повторювати, коли вони вирішили зробити зупинку, щоб злегка відпочити. Тим паче почало сутеніти, а в таку годину дороги ставали надто небезпечними.

— Я вирушу на полювання. Ян ти за головного, — голосом капітана сказав Тео, віддаючи йому свій меч.

— Що за патріархат? — втрутилася Урсула, вискаливши зуби, — Я цілком здатна захистити діточок! — оголосила дівчина, махнувши в бік Яна і Лейли.

— Діточок? — втрутився Ян, — Тобі скільки років? Можу посперечатися, я старший за тебе.

— Сумніваюся, — сказала Урсула, посміхнувшись одними губами.

— Досить сперечатися, — сказав Тео, дивлячись то на Урсулу, то на Яна, — Я все ще тобі не довіряю, а тому Ян залишається за головного.

— Не довіряєш? Після того, як я допомогла розібратися з розбійниками і врятувала твою сестру?

— Досить, — втрутилася Лейла, після чого всі повернули свої голови в її бік. Це були перші вимовлені нею слова, після нападу, — Я залишуся за головну. Такий розклад усім підходить?

— Я за жінок при владі, — раптом сказала Урсула, підморгнувши Лейлі, — Тож так, мені такий розклад підходить.

— Чудово, — сказав Ян, віддаючи зброю Лейлі, — Не надто вже я люблю командувати.

— Ви, як діти малі, — наостанок сказав Тео, після чого вирушив на полювання.

Лейла віддала меч Урсулі, після чого повернулася на свою підстилку. Думки про камінь і дракона не давали їй спокою, як і те, що сталося в скелі. Усе перемішалося, і вона могла лише намагатися все це розплутати. Камінь світився, а коли опинився в її руках, раптом згас. Дракон спостерігав за цим, а після — просто злетів у небеса і зник без сліду. Потім, ці розбійники, ці смерті, її паніка, що нахлинула, ледь не згубила їх усіх. Вона раптом опинилася в Тарртоні, їй сім років, а навколо крики і кров. Багато крові. І Лейла чітко чула сміх смерті, що забирала душі її загиблих батьків.

— Смерть є смерть, — раптом сказала Урсула, сідаючи поруч із Лейлою. Вона закинула голову вгору, дивлячись на помаранчевий захід сонця, — Нема чого її так боятися. Від неї не втечеш.

— Навіщо ти мені це кажеш?

— Просто ділюся думками. Я багато кого поховала і знаю, про що говорю.

— Що ти робитимеш далі? Після того, як вилікуєшся повністю?

— Повернуся на скелю. Мені потрібен камінь, — Урсула подивилася на Лейлу і злегка посміхнулася, — Я в боргу в однієї людини. Він попросив мене знайти камінь, і я не роздумуючи вирушила на його пошуки.

— У боргу? Чому?

— Тому що він мене врятував одного разу, і я буду розплачуватися за це до кінця свого життя.

— Врятував від смерті? — поцікавилася Лейла, затамувавши подих.

— Від ув'язнення, — сказала Урсула, піднімаючись на ноги, — Гей ти! Яне!

Дівчина крикнула Яну, який лежав на траві, підперши голову рукою. Він насолоджувався останніми променями вечірнього сонця, що зігрівали його обличчя.

— Чого тобі? — запитав він, не розплющуючи очей.

— Не хочеш зіграти в гру? На золото?

Ян розплющив очі і блискавично піднявся, на його обличчі грала хижа посмішка.

— Я тебе уважно слухаю, мисливице на драконів — проспівав Ян, прямуючи до нової знайомої.