Лейла й пригадати не могла, коли востаннє так добре спала. Наче всі думки, всі переживання розчинились, даючи їй змогу врешті відпочити. Коли вона прокинулась, всі події вчорашнього вечора здавались звичайним сном. Фантазією. І вона б хотіла, щоб це виявилось простим сном. Інакше… Все заплутується, а вона аж ніяк не любила складнощів. Навіщо Даніїл зробив це? Навіщо вона погодилась? Можливо, він просто хотів, щоб вона врешті відпочила й виспалась перед смертельним завданням. А можливо, він хотів це зробити, адже Лейла йому подобалась?

Вона встала з ліжка й відправилась до ванної кімнати. Вмиваючи лице, вдивляючись в його риси, Лейлі хотілось кричати. Вона бачила маму. Вона її точна копія. Це приносило біль. Вона не заслуговувала цього. Не після всіх тих вчинків, що скоювала. Її мати була найпрекраснішою людиною, доброю, співчутливою. А Лейла була дешевою копією, в якій взагалі не було цих рис. Натомість тільки хитрість, схильність всіх обдурювати, навіть себе, досягати мети любою ціною, не зважаючи на почуття інших.

— Ти жалюгідна, — прошепотіла вона, дивлячись на себе, — Ти боягузка. Ти ніколи не будеш схожою на неї. Ти це навіть не заслуговуєш.

Лейла відвернулась, відчуваючи, як її душать сльози. Можливо, вона врешті відкрилась собі перед передчуттям скорої смерті. Якщо їй не вдасться обдурити русалок – їй прийде жахливий кінець. Марфа детально розповіла їй, що з нею зроблять, якщо спіймають. Може так, Лейла намагалась змиритись із тим, що на неї чекає, а можливо це було каяття за всі скоєні гріхи. Вона не знала. Але Лейла точно була впевнена в тому, що іншого виходу в неї немає, інакше її брат загине.

Після недовгого вмивання дівчина заплела дві коси й натягла позичений Луїзею одяг.

— Ти готова? – Сії явно вона не подобалась. А може Сії ніхто не подобався. Може це була генетична риса фей. Лейла ледь видно кивнула й відправилась в слід за феєю, — Виспалась?

— Так.

— Добре. На тебе чекає жахливий день, — голос Сії був пропитаний жорстокістю. Різкий, наче вітер у зимовий день. Лейла тільки важко зітхнула. Вона і сама це знала. Навіщо Сія повторює це знову і знову? Щоб вона відмовилась? Вона й досі вважає, що це безглуздо, що це не виправдовує можливих наслідків.

— Не хочеш, щоб я впоралась, так? – Лейла підіймалась сходами вслід за Сією й намагалась відволіктись від того, що все її тіло тремтить від страху.

— Так, — просто й легко відповіла Сія, навіть не глянувши на Лейлу, — Богині не просто так сховали камінь й прокляли сольдійців, а в першу чергу їхнього короля. Вони не мають відчуття ситості. Завжди хочуть більше. Така жага дуже небезпечна, коли в тебе є необхідні здібності, щоб задовільнити свої потреби.

— Хочеш сказати, якщо сила каменю звільниться, сольдійці нічим не будуть відрізнятись від веспертів? – Лейла спинилась й зачекала, поки Сія зверне на неї свою увагу. Фея спинилась й глянула на Лейлу. Її погляд не означав нічого хорошого.

— Ні, адже весперти хоча б в клітці Мертвого Лісу. Сольдійці ж будуть вільними й зможуть робити все, що їм заманеться.

— Я тобі не вірю. Не вірю, що всі сольдійці стануть не контрольованими й зруйнують цей світ.

— Ні. Не всі сольдійці. Тільки їхній король, який віддає накази і якого бояться сильніше за саму смерть. Ти можеш мені не вірити, але якщо тобі вдасться виконати це завдання ти у всьому переконаєшся сама. Сила каменю проклята і той хто володітиме цією силою також пізнає це прокляття. То ж я просто надіюсь, що русалки розірвуть тебе на шматки до того, як тобі вдасться наблизитись до каменю.

— Даніїл знає, що ти бажаєш мені смерті? – Лейла ледь не задихнулась, запитуючи це.

— Так.

— І що він про це думає? – Лейла схрестила руки на грудях й глянула Сії прямо у вічі.

— Сказав, що якщо хоча б волосина впаде з твоєї голови, він знищить всіх русалок і любого, хто задумає заподіяти тобі шкоду, — Сія відповіла так, наче це було звичною справою. Знищити всю расу заради однієї людини. Фея сказала це так спокійно й впевнено, що Лейлі стало ще важче дихати.

— А він це може? – поцікавилась вона, боячись почути відповідь.

— Ще й як може, — тільки і відповіла фея, перед тим, як продовжити підійматись сходами, до самого верху скали, де на них вже чекав Даніїл і Лука.