Я спала міцним сном. Час від часу я кашляла, відчуваючи, як горять мої легені. Час від часу, я кашляла кров’ю. Та все одно я спала, не маючи стільки сил, щоб проснутися. Крізь сон, я відчула, як хтось взяв мене за руку і тоді я змусила себе розплющити свої маленькі, дитячі очі. Тео сидів біля мене, а по його щоках текли сльози.

— Лейло, Лейло. Подивись на мене, — я виконала те, про що він просив. Його очі були такими красивими, світились наче золото в цій темряві, в цьому підвалі, де останні два тижня я лежала й повільно помирала. Тео нічого не міг із цим вдіяти. Міг тільки дивитись, як я повільно помираю в агонії.

— Я хочу до мами, — сказала я своїм хриплим, тоненьким голосом, — Де тато? – питала я, не розуміючи, куди поділись батьки, коли мені так погано. Вони покинули мене, бо я захворіла? Вони не могли так вчинити.

— Вони не прийдуть, — сказав Тео, й міцніше стиснув мою гарячу руку. Я вся була гаряча. Лихоманка була сильною.

— Чому? – вдалось мені спитати, — Вони мене не люблять?

Тео похитав головою. Як він міг сказати мені те, що вбило б мене остаточно.

— Де мама? – знову спитала я, надіючись, що от—от я її побачу. Вона дасть мені своїх лікарств й я швидко одужаю, після чого буду слухати татові казки про різних магічних істот. Найбільше я любила казки про драконів. Які ж вони були великі і сильні! Хотілось би мені стати драконом на один день й політати з ними, високо над хмарами.

— Лейло, я тобі поможу. Тільки тримайся, добре?

І я трималась. Трималась за думки про батьків, про Тео, і про істот, що так мене заворожували, що я й сама хотіла стати одною з них. Я трималась поки Тео не привів дорослого чоловіка й не показав йому мене. Я лежала на лахміттях й спала, поки Айзек пробував мені допомогти й вилікувати. А поки він рятував моє життя в обмін на душу Тео, я спала й бачила сни, де, стаючи драконом літаю високо в небі й сміюсь від того як мені добре й весело. Інші дракони летять зі мною, ніби захищаючи і це було так правильно, що коли я проснулась в реальності, мені хотілось знову заснути і бачити продовження того сну, тільки тепер назавжди.

— Лайно, — прогарчав Даніїл на всю кімнату, де спала Лейла, — Чому вона так довго спить?

— Я попереджала, — спокійно відповіла Сія.

Лейлі хотілось закрити вуха руками й з головою вкритись покривалом, ховаючись від світла, що проникало крізь вікна. Сон був вже не таким міцним і вона чула якісь голоси, що ніби дзвоном доносились в її свідомість.

— Вона спить вже п’ятий день, — сказав Лука, ховаючи руки в кишені штанів, — Може вона дійсно не прокинеться.

— Так чи інакше. Луїза і Артур відправились в Іліодор. Нам потрібно дізнатись все про Аврору, перш ніж діяти дальше.

— Ти справді вб’єш короля Е́лізара? – спитала Сія.

— Я уклав з Лейлою кровний договір. Я буду вимушений, якщо не буде іншого варіанту.

— Який же ти ідіот, — важко зітхнувши, заключила Сія, вдаривши себе по обличчю, — А ти? – звернулась вона до Луки, — Що взагалі ти робив з Лейлою біля вежі? Ти ж знаєш, що нам не можна туди підлітати.

— Я не підлетів надто близько, — одразу ж випалив Лука, — Лейла попросила показати й я подумав, що це буде безпечно. Але знаєте, що дивно? Там був дракон, якого я ще ніколи не бачив. Білий, як сніг й це він так злякав Лейлу. Він загарчав, а тоді Лейла почала корчитись від болі й кричати.

Даніїл і Сія переглянулись.

Лейла ворухнулась і це не залишилось незаміченим. Даніїл одразу ж схилився над нею й забрав світле пасмо її волосся з лиця.

— Лейло? – ніжно промовив він, — Ти мене чуєш?

— На жаль, — хрипло відповіла вона й проковтнула гіркий ком, що застряг в горлі, — Що трапилось? – спитала вона не маючи сил підняти голову. Вона наче була чавунною.

Вона примружилась від світла, що лилося прямо на неї з вікна, й прикрила лице руками.

— Ти спала, — коротко пояснила Сія.

— І як довго я спала? – спитала вона, витріщившись на Даніїла, що оглядав її з не властивою для нього тривожністю.

— Не довго, — відповіла Сія, — Днів п’ять.

— І це ти називаєш не довго? – Лейла різко сіла на ліжку й широко розплющила очі.

— Порівняно не довго. Після мого пилку люди можуть взагалі не прокинутись. Чудо, що ти прокинулась так швидко, — Сія схрестила руки на грудях й з підозрілістю почала оцінювати Лейлу, — То ти нічого не пам’ятаєш?

— Я…

Лейла намагалась пригадати, що ж було до того, як вона провалилась в сон, але в голові вирував туман. Вона не могла згадати. Пам’ятала тільки, що вони з Лукою літали над Ельдероном а потім… Пітьма. Нічого. Наче хтось спеціально стер ці спогади з її пам’яті.

— Ні, — врешті відповіла Лейла, підтримуючи голову руками. Вона сиділа в ліжку, підтягнувши коліна до грудей, й намагалась пригадати хоча б щось, — Все в тумані. То що сталось?

— Нам би самим знати, — важко зітхнувши відповів Даніїл, — Відпочивай. Коли будеш готова – поговоримо.

Він вже підвівся на ноги а його супутники теж збирались покинути кімнату Лейли.

— Стривайте, — Лейла в паніці почала підводитись на ноги, — Я п’ять днів відпочивала. Зі мною вже все гаразд. Я хочу поговорити.

Даніїл зупинився, як і Лука з Сією. Вони дивились на Лейлу. Як вона втомлено накидає теплий, вовняний халат поверх нічної сорочки, як взуває теплі тапочки.

— Тобі потрібно відпочити, — зауважив Даніїл.

— Я в порядку, — відповіла Лейла, дістаючи пасма світлого волосся з—під халату, — Я готова. Луїза і Артур вже покинули Ельдерон?

— Так, — коротко відповіла Сія, — Луїза скоро повинна прислати вісточку.

Лейла згадала, як вона може спілкуватись з воронами завдяки повітрю і її це трохи розслабило.

— І що нам робити, поки ми чекаємо? А якщо я помилилась і принцеси Аврори не існує? Ми ж просто марно витрачаємо час. Треба мати запасний план.

— У нас він є, — запевнив її Лука.

— І що ж це? – хрипко спитала Лейла. Горло все ще боліло, ніби напередодні вона дуже довго кричала.

— Ми викрадемо камінь сонця в Русалок, — тихо відповів Даніїл, — А точніше – це зробиш ти.