Кімната була забита сірими ящиками від вина. На столі валялося десяток журналів про моду. Біля ліжка, наче їх прибило громом часу, стовбичили жіночі чобітки. Тут явно давно не жили і особливо не лягали спати. Синтія впустила валізу. Від ваги чи від поганого настрою. Ось я вдома, подумала вона.

- Всратись! - Щастю немає меж, - прошепотіла вона.

Почала свій приїзд із відкорковуванням пляшки вина, яке їй подарував хлопець у поїзді, що сидів навпроти. Вони розговорилися як давні друзі. Або ж однокласники, які мчали до своїх домівок. Джек розповідав про своє захоплення писати різні оповідки. Синті натомість брехала, що просто обожнює читати. Пізніше у таксі все-таки зізналася собі, що брехала через його очі.

- Довбаний звабник. Синтія сміялась сама до себе.

У маминому домі майже не було меблів. Коли Синтія сміялась, було добротне ехо. Розвалившись на своїй валізі, попиваючи вино, складається враження, що вона вирішила покинути це смердюче місце, а не навпаки. Здається, тут досі валяється та остання мамина недопита пляшка алкоголю або ж сигарета, яка випала з її п'яних пальців. Синтія оглянула кімнату та легко усміхнулась.

- У якій кімнаті? Мам? - говорила дівчина, кудись у стелю.

Колись біла стеля тепер як ворота до пекла. Посеред неї висів дріт із жовтою лампою. По кутах чорні плями, ніби їх випалював сам час. А зверху подекуди почав рости зелено-рожевий мох. Єдине вікно у кімнаті забите трьома дошками зсередини. Пилюка покривала усе на своєму шляху. У цей час на дворі панувала ніч, дерева гойдались у такт жаб'ячого квакання. Але у кімнаті вже давно заселилась своя атмосфера. Дім, який раніше бачив та чув дитячий сміх, тепер витвір для страшних історій серед місцевих. Синтія зовсім недавно дізналась про це. Вона прийняла цю дику новину від своєї тітки: - Там можна знімати жахи! - провадила стара. Адже іншого виходу немає. Нещасних двісті доларів у кишені та борги брата довели її на самісіньке дно. Вона обдзвонила декілька друзів та подруг, але всі десь далеко або мають свою сім'ю. Та годі про сім'ю. Усі зайняті своїми проблемами.

- Навіщо ти їм потрібна? Синтія знову зробила ковток.

Наступного ранку Синтію розбудив гучний звірячий двигун. Наче дім серед ночі вкрали мурахи та понесли на аеродром. Вона зіскочила на ноги та рвонула до вікна. Через щілини побачила єдиного сусіда, який увесь час газував та знову дивився, що там під капотом. Звук розрядженого акумулятора наче намікав глянути, котра година. Телефон також сповістив свистком про пропущені дзвінки та кілька сповіщень.

- Сраний ідіот! Решту лайливих слів дівчина промовляла у голові.

Сем полюбляв телефонувати своїй сестрі посеред ночі. Набравшись у барі, наче востаннє, починав горлати у трубку:"Забери мене, ключі на колесі!". Він завжди залишав своє старе авто на парковці, а ключі акуратно залишав на передньому лівому колесі. Також він завжди дивувався, що у салоні авто завжди чисто. Інколи починав шукати щось у бардачку. Синтія дорогою була зайнята тим, що волала, що це орендоване авто. Але п'яні вуха Сема не чули: - Коли це ти встигаєш його помити? - Я більше не дам тобі ключів! - Це моє авто! І все у тому ж дусі.

Синтія зачасту не звертала уваги на дзвінки та повідомлення п'яного брата. Вона прочитала повідомлення від місіс Мей. Власниці мотелю, де раніше Синтія проживала. Останньою краплею стало те, що Сем припхався зі своїми хробаками по пляшці та почав шукати сестру. Начебто її утримують проти волі. Стара не стерпіла такого і вигнала дівчину посеред дня. По правді, це було чудове житло для Синтії. По-перше, воно безкоштовне. Мало того, стара Мей навіть доплачувала. У такій сфері завжди знайдеться робота: брудний посуд, прибирання номерів або ж догляд за екстер'єром мотелю. Одного разу навіть була свідком у справі, яку розслідували рік тому. Чи бува не бачила цих молодиків?: - Таких гавнюків тут кожен вечір, пане офіцере! - говорила дівчина.

Мей також любила дівчину за її відвагу,за вміння захистити себе. У словесній перепалці вона виходила переважно переможницею. Стара написала тільки кілька слів. Синтія відкрила повідомлення та з надією прочитала його: - Твій фотоапарат у офісі. Забери його! У її очах була нотка розпачу. Вона шукала серед цих слів: - Повертайся! Невже все так закінчиться, і доведеться жити в цій дірі?

На дворі її обличчя зустріло павутиння, яке за ніч знову з'явилося на дверях. Синтія зойкнула. На сходах було багато битого скла. Вона обережно сповзла до зеленої трави. Газування сусід не припиняв. Він продовжував ходити та дивитися під капот,наче ворожив.

- Там нічого не помінялось, ідіоте!

Він знову рвонув до салону авто та почав газувати. Дівчина взяла камінець та жбурнулав бік хлопця. Влучивши у відчинені двері,сусід, наче локаторами, почав шукати причину. Очі з цікавістюдивилися на приблуду. Адже Синтія носила багато чоловічого одягу:брюки, сорочки та білі футболки. Мотивуючись тим, що так до неї не підходять знайомитися. Раз на ній чоловіча сорочка, значить, поблизу має бути її велетень. Вона завжди брала великі розміри. Волосся весь час було розплетеним та жило своїмжиттям. Одне в неї не забрати:попри свої дивні дива, вона є красунею. Брюнетка з карими очима,крихітний ніс та біла чиста шкіра,вміру великі пухкі губи.

- Ти бачила, хто кидав камінням? - запитав хлопець.

Синтія закинула очі кудись у мозок: - Невже він такий тупий? Вона пройшла крізь зарослі, які накопичились за роки на подвір'ї. Живий плід — це все, що огортало будинок. Цегла подекуди посипалась. Вікна, що виходили на головну дорогу, були забиті дошками. Одні зсередини,іншізіз вулиці. Позаду будинку вона побачила старий кадилак. Було важко зрозуміти, який колір йому подарували на конвеєрі у свій час. Вікна автомобіля позеленіли. Колеса чи то пробиті, чи їх частину з'їла земля.

- Кадилак? Мамо? Кадилак? - промовила дівчина до неба.

Синтія роздивлялась будинок позаду. Те саме, що і спереду. Просто немає великих чорних вхідних дверей. Лише крихітні, скалічені часом дверцята. Звисали зі своїх завіс,закриті великою, старою колодкою,ключа від якої вже немає у природі. Природа також робила свою справу. Дерева, кущі та висока трава — це перше, що кидалось в очі дівчині. Більше ніяких будівель на подвір'ї.

У будинку ситуація вирувала краща. Меблів у вітальні взагалі не було. У кухні жив тільки неробочийробочий холодильник. На стіні красувалось червоне графіті: "Гори у пеклі". Синтія стояла перед великим, запиленим вікном у кімнаті, яка колись була наповнена спогадами та речами її матері. Звільнивши його від старих дощок, відчинила вікно, впустивши свіже повітря всередину. Першою на землю, перед домом, впала стара лампа з підбитим абажуром, яка завжди стояла на тумбочці матері. Потім обережно підняла старий плед, що роками прикрашав крісло в кутку, і жбурнула його у відкрите вікно. Вітер підхопив його і поніс у двір. З маленьких поличок почали зникати численні дрібнички, які колись приносили радість її матері. Стара вазочка, вицвіле фото в рамці, пошарпані книги — все це летіло вниз, залишаючи в кімнаті порожнечу. Синтія працювала швидко, не зупиняючись, але кожен рух був наповнений почуттями. Кілька разів, вона мало не розплакалась.

Згодом кімната майже спорожніла. Вдихнула глибоко, дивлячись на результат своєї роботи. Відчувши, що разом із цими речами відпустила і частину себе. Того самого дня вчинила так з усіма кімнатами. Двері до підвалу закриті. Попри замок у дверях, Синтія таки їх відчинила. З порогу починалися дерев'яні сходинки вниз. Кожна з яких щоразу тонула у темряві.

- Та ну тебе!

Насправді там дійсно було досить темно, попри світлий день на дворі. Адже крихітних прямокутних віконечок в природі не існувало у тому будинку. Прикрила двері та попрямувала до виходу. Перед будинком вирували декорації до фільму про піратів. Все відбулося дуже швидко. Синтія розуміла, що їй тут жити, щонайменше, рік-два, покидва. Поки не стане на ноги. Увесь той "ярмарок" перед будинком, забрала машина із місцевої компанії. - Дивна у вас назва, - сміялась дівчина, - "Чисті та брудні".

- Зазвичай у таких випадках говорять, що це довга історія,-жартував працівник.

Пізніше будинок декілька днів гримів віконними рамками від вітру. Синтія відчинила усі вікна, які тільки були. Інколи засинала з відчиненими вхідними дверима. Знайшовши кілька пляшок вина, маленькими порціями перетворювала їх на порожні. Якось посеред кімнати, дивлячись на стіну з вологими шпалерами, що відшаровувалися від старості та вологості. Нахилилася ближче, помітивши щось дивне. Шпалери в одному місці відходили більше, і крізь них пробивався блиск. З цікавістю та обережністю взяла ніж і почала розрізати шпалери. Під ними виявився металевий сейф, вмонтований у стіну. Його дверцята були покриті тонким шаром іржі, але замок виглядав справним. Синтія відчула, як серце забилося, наче барабан. Вона провела пальцями по холодному металу, намагаючись уявити, що може бути всередині. Спробувала покрутити великий гудзик, навколо якого виднілися цифри від нуля до дев'ятки. Цифри "три" та "сім" забрала іржа. Вона нахилилася ближче, вивчаючи сейф, і відчула легке збудження, змішане з тривогою. - Що ж тут приховано? І який пароль міг би відкрити ці дверцята? Від цього відкриття її душу охопив новий приплив енергії.

Синтія міркувала, що до підвалу треба таки спуститися. Адже зламати сейф голими руками не вдасться. Зі стіни він виглядав не більшим за клаптик паперу з блокнота. Але ж є ще глибина! Першою думкою були гроші. Потім вона пригадала свою матір. Завжди п'яна,вона бурмотіла про якихось людей, які насправді за нею спостерігають. Репутація у містечку коливалася між алкоголічкою таскаженою. Є ще третя група людей. Її боялися. Синтія в це мало вірила. Чому б це боятися її матері? Двері до підвалу заскриготіли, наче заплакали через порушення їхнього спокою. Знову безодня. Ліхтарик на смартфоні увімкнувся настільки механічно, що вона й не помітила. У мотелі тітки Мей часто вимикалося світло. Стара жадно говорила, що електрикою займався її батько. Тобто це означало, що все гаразд. Наче її батько — бог електриків. Може, він був і хорошим електриком. Але скажіть хтось старій жінці, що минуло понад п'ятдесят років. Синтія обережно спускалася скрипучими сходами у підвал. Запах вологи та сирості ставав усе сильнішим з кожним кроком. Вона затулила рот рукою, намагаючись уникнути дихання пилом і затхлим повітрям. Нарешті, ступивши на холодну підлогу підвалу, Синтія обвела приміщення поглядом. Полиці, що колись були заповнені, зараз стояли порожніми, лише де-не-де виднілися павутинки. Кроки луною відбивалися від стін, створюючи відчуття порожнечі. Проходячи мимо стелажів, Синтія помітила, що підвал був значно більшим, ніж вона очікувала для такого невеличкого будинку. Вона прислухалася до своїх кроків, відчуваючи легкий холодок від підземної сирості. Підвал явно ширший за будинок. Синтія стала під кухнею, як їй здавалося. Потім уявила собі коридор. Потім її дитячу кімнату. Вона глянула у сторону,де,б за ідеєю, мала б стояти бетонна стіна. Але ж ні. Там була темрява. Раптом увагу привернула справжня стіна, на якій висіло багато курток різних кольорів. Вони виглядали так, ніби їх ніхто не чіпав роками. Деякі були старими й вицвілими, інші — яскравими та майже новими. Синтія підійшла ближче, провела рукою по одній з курток, відчуваючи під пальцями грубу тканину та шар пилюки. Щось у цих куртках викликало неспокій. Вони здавалися занадто різноманітними, ніби належали різним людям. Чим більше Синтія розглядала їх, тим більше охоплювало відчуття таємниці, прихованої в цьому підвалі. Вона не могла позбутися думки, що це місце приховує щось більше, ніж просто старі речі—мати була не просто алкоголіком! Або ж стала такою! Але після чого? Вона не знайшла жодного інструмента. Дивно, що у підвалі немає навіть лопати чи молотка. Синтія вийшла з будинку, вдихаючи свіже повітря, і рушила до двору. Сонце вже починало підійматися, освітлюючи кожен куточок її невеликого подвір'я. Вона обвела поглядом знайомі краєвиди, коли її увагу привернув звук, що долинав з сусіднього подвір'я. Вона побачила сусіда, який возився зі своїм авто. Він нахилився над відкритим капотом, зосереджено вивчаючи механізми. Це був старий, але добре доглянутий автомобіль, на якому він проводив багато часу. Його руки були брудними від мастила, а на обличчі грала легка усмішка задоволення від роботи.