Кімната була забита сірими ящиками від вина. На столі валялось десяток журналів про моду. Біля ліжка, наче їх прибило громом часу стовбичили жіночі чобітки. Тут явно давно не жили і особливо не лягали спати. Синтія впустила валізу. Від ваги чи від поганого настрою. Ось я дома, подумала вона.

- Всратись! - Щастю немає меж. Прошепотіла вона.

Почала свій приїзд із відкорковуванням пляшки вина, яке їй подарував хлопець  у поїзді, що сидів навпроти. Вони розговорились як давні друзі. Або ж однокласники, які мчали вже до своїх сімей. Джек розповідав про своє захоплення писати різні оповідки. Синті натомість брехала, що просто обожнює читати. Пізніше у таксі, все таки зізналась собі, що брехала через його очі. 

- Довбаний звабник. Синтія сміялась сама до себе. 

У маминому домі майже не було меблів. Коли Синтія сміялась, було добротне ехо. Розвалившись на своїй валізі попиваючи вино. Складається враження, що вона вирішила покинути це смердюче місце, а не навпаки. Здається тут досі валяється та остання мамина недопита пляшка алкоголю. Або ж сигарета яка випала з її п'яних пальців. Синтія оглянула кімнату та легко усміхнулась. 

- У якій кімнаті? Мам? Говорила дівчина кудись у стелю.

Колись біла стелина тепер як ворота до пекла. Посеред неї висів дрід із жовтою лампою. По кутах чорні плями, ніби їх випалював сам час. А зверху подекуди почав рости зелено-рожевий мох. Єдине вікно у кімнаті забите трьома дошками із середини. Пилюка покривала усе на своєму шляху. На дворі панувала ніч, дерева гойдались у такт жаб'ячого квакання. Але у кімнаті вже давно заселилась своя атмосфера. Дім який раніше бачив та чув дитячий сміх, тепер витвір для страшних історій серед місцевих. Синтія зовсім недавно дізналась про це. Вона прийняла цю дику новину від  своєї тітки: - Там можна знімати жахи! Провадила стара. Адже іншого виходу немає. Нещасних двісті доларів у кишені та борги брата довели її на самісіньке дно. Вона обдзвонила декілька друзів та подруг, але всі десь далеко або мають свою сім'ю. Та годі про сім'ю. Усі зайняті своїми проблемами.

- Нашо ти їм треба? Синтія знову зробила ковток.

Наступного ранку Синтію розбудив гучний звірячий двигун. Наче дім серед ночі вкрали мурахи та понесли аеродрома. Вона зіскочила на ноги та рвонолу до вікна. Через щілини побачила єдиного сусіда, який ввесь час газував та знову дивився, що там під капотом. Звук розрядженого акумулятора наче намікав глянути котра година. Телефон також сповістив свистком про пропущені дзвінки та кілька сповіщень. 

- Сраний ідіот! Решту лайливих слів дівчина промовляла у голові.

Сем полюбляв телефонувати своїй сестрі посеред ночі. Набравшись у барі, наче востаннє починав горлати у трубку забери мене: - "ключі на колесі!". Він завжди залишав своє старе авто на парковці, а ключі акуратно залишав на передньому лівому колесі. Також він завжди дивувався, що у салоні його авто завжди чисто. Інколи починав шукати шось у бардачку. Синтія дорогою була зайнята тим, що волала, що це орендоване авто. Але п'яні вуха Сема її не чули: - коли це ти встигаєш її помити? - я більше не дам тобі ключів! - Це моє авто! І все у тому ж дусі. 

Синтія зачасту не звертала уваги на дзвінки та повідомлення п'яного брата. Вона прочитала повідомлення від місіс Мейс. Власниця мотелю, де раніше Синтія проживала. Останньою краплею стало те, що Сем припхався зі своїми хробаками по пляшці та почав шукати сестру. Начебто бідну утримують проти її волі. Стара не стерпіла такого і вигнала дівчину посеред дня. По правді це було чудовим житлом для Синтії. По перше воно безкоштовне. Мало того стара Мейс їй навіть доплачувала. У такій сфері завжди знайдеться робота. Брудний посуд, прибирання номерів або ж догляд за екстер'єром мотелю. Одного разу вона була свідком у справі, яку розслідували рік тому. Чи бува не бачила цих молодиків?: - Таких гавнюків тут кожен вечір, пане офіцере! Говорила дівчина.

Мейс також любила дівчину за її відвагу. За вміння захистити себе. У словесній перепалці вона виходила переважно переможницею. 

Стара написала тільки декілька слів. Синтія відкрила повідомлення та із надією прочила його: - Твій фотоапарт у офісі. Забери його! У її очах була нотка розпачу. Вона шукала серед цих слів: - Повертайся! Невже все так закінчиться і доведеться жити у цій дірі.

На дворі її обличчя зустріло павутиння, яке за ніч знову появилось на дверях. Синтія зойкнула. На сходах було багато битого скла. Вона обережно сповзла до зеленої трави. Газування сусід не припиняв. Він продовжував ходити та дивитись під капот. Наче ворожив.

- Там нічого не помінялось, ідіоте!

Чи то не чути Синтію через двигун, чи то сусід знає, що поблизу тільки озеро де жаби квакають. Він знову рвонув до салону авто та почав газувати. Дівчина взяла камінець та жборнула у бік хлопця. Влучивши у відчинені двері сусід наче локаторами почав шукати причину. Очі з цікавості дивились на приблуду. Адже Синтія носила багато чоловічого одягу. Брюки, сорочки та білі футболки. Мотивуючись тим, що так до неї не підходять знайомитись. Раз на ній чоловіча сорочка, значить поблизу має бути її велетень. Вона завжди брала великі розміри. Волосся ввесь час було розплетеним та жило своє життя. Одне у неї не забрати. Попри свої дивні дива, вона є красунею. Брюнетка із карими очима. Крихітний ніс та біла чиста шкіра. Вміру великі пухкі губи.

- Ти бачила хто кидав камінням? Запитав хлопець.

Синтія закинула очі кудись у мозок: - Невже він такий тупий? Вона пройшла крізь зарослі, які накопичились за роки на подвір'ї. Живий плід це все, що огортало будинок. Цегла подекуди посипалась. Вікна, що виходили на головну дорогу були забиті дошками. Одні із середини, другі із вулиці. Позаду будинку вона побачила старий кадилак. Було важко зрозуміти, який колір йому подарували на конвеєрі у свій час. Вікна автомобіля позеленіли. Колеса чи то пробиті, чи їх частину з'їла земля. 

- Кадилак? Мамо? Кадилак? Промовила дівчина до неба.

Синтія роздивлялась будинок позаду. Те саме, що і спереду. Просто немає великих чорних вхідних дверей. Лише крихітні, скалічені часом дверцята. Звисали зі своїх завіс. Закриті великою, старою колодкою. Ключа від якої вже немає у природі. Природа також робила свою справу. Дерева, кущі та висока трава. Це перше, що кидалось в очі дівчині. Більше ніяких будівель на подвір'ї.

У будинку ситуація вирувала краща. Меблів у вітальній взагалі не було. У кухні жив тільки не робочий холодильник. На стіні красувалось червоне графіті: "Гори у пеклі". Синтія стояла перед великим, запиленим вікном у кімнаті, яка колись була наповнена спогадами та речами її матері. Звільнивши його від старих дощок, відчинила вікно, впустивши свіже повітря всередину. Першою на землю, перед домом, впала стара лампа з підбитим абажуром, яка завжди стояла на тумбочці матері. Потім обережно підняла старий плед, що роками прикрашав крісло в кутку, жбурнула його у відкрите вікно. Вітер підхопив його і поніс у двір. З маленьких поличок почали зникати численні дрібнички, які колись приносили радість її матері. Стара вазочка, вицвіле фото в рамці, пошарпані книги – все це летіло вниз, залишаючи в кімнаті порожнечу. Синтія працювала швидко, не зупиняючись, але кожен рух був наповнений почуттями. Кілька разів, все таки мало не розплакавшись.

Згодом кімната майже спорожніла. Вдихнула глибоко, дивлячись на результат своєї роботи. Відчувши, що разом із цими речами відпустила і частину себе. Того самого дня вчинила так з усіма кімнатами. Двері до підвалу закриті. Попри замок у дверях, Синтія таки їх відчинила. З порогу починались деревянні сходинки вниз. Кожна з яких щоразу тонула у темряві.

- Та ну тебе!

Насправді там дійсно було досить темно. Попри світлий день на дворі. Адже крихітних прямокутних віконечок в природі не існувало у тому будинку. Вона прикрила двері та попрямувала виходу. Перед будинком вирували декорації до фільму про піратів. Все відбулося дуже швидко. Синтія розуміла, що їй тут жити, що найменше рік, два. Поки не стане на ноги. Ввесь той "ярмарок" перед будинком, таки забрала машина із місцевої компанії, - Дивна у вас назва. Сміялась дівчина, - "Чисті та брудні".

- Зазвичай у таких випадках говорять, що це довга історія. Жартував працівник.

Пізніше будинок декілька днів гримав віконними рамками від вітру. Синтія відчинила усі вікна, які тільки були. Інколи засинала із відчиненими вхідними дверима. Знайшовши кілька пляшок вина, вона маленькими порціями перетворювала їх на порожні. Якось стояла посеред кімнати дивлячись на стіну з вологими шпалерами, що відшаровувалися від старості та вологості. Нахилилася ближче, помітивши щось дивне. Шпалери в одному місці відходили більше, і крізь них пробивався металічний блиск. З цікавістю та обережністю взяла ніж і почала розрізати шпалери. Під ними виявився металевий сейф, вмонтований у стіну. Його дверцята були покриті тонким шаром іржі, але замок виглядав справним. Синтія відчула, як серце забилося наче барабан. Вона провела пальцями по холодному металу, намагаючись уявити, що може бути всередині. Спробувала покрутити великий гудзик. Навколо якого виднились цифри від нуля до дев'ятки. Цифри "три" та "сім" забрала іржа. Вона нахилилася ближче, вивчаючи сейф, і відчула легке збудження, змішане з тривогою, - Що ж тут приховано? І який пароль міг би відкрити ці дверцята? Від цього відкриття її душу охопив новий приплив енергії.

Синтія міркувало, що до підвалу треба таки спуститись. Адже зламати сейф голими руками не вдасться. Зі стіни він виглядав не більшим за клаптик паперу із блокнота. Але ж є іще глибина! Першою думкою були гроші. Потім пригадала свою матір. Завжди п'яна та бурмотіла про якихось людей, які насправді за нею спостерігають. Репутація у містечку коливалась між алкоголічкою до скаженої. Є ще третя група людей. Її боялись. Синтія у це мало вірила. Чому б це боятись її матір.  Двері до підвалу заскриготіли, наче заплакали через порушення їхнього спокою. Знову безодня. Ліхтарик на смартфоні увімкнувся настільки механічно, що вона й не помітила. У мотелі тітки Мейс часто виключалось світло. Стара жадно говорила, що електрикою займався її батько. Тобто це означало, що все гаразд. Наче її батько бог електриків. Може він був і хорошим електриком. Але скажіть хтось страрій жінці, що минуло понад п'ятдесят років. Синтія обережно спускалася скрипучими сходами у підвал. Запах вологи та сирості ставав все сильнішим з кожним кроком. Вона затулила рота рукою, намагаючись уникнути дихання пилом і затхлим повітрям. Нарешті ступивши на холодну підлогу підвалу, Синтія обвела приміщення поглядом. Полиці, що колись були заповнені, зараз стояли порожніми, лише де-не-де виднілися павутинки. Кроки луною відбивалися від стін, створюючи відчуття порожнечі. Проходячи мимо стелажів, Синтія помітила, що підвал був значно більшим, ніж вона очікувала для такого невеличкого будинку. Вона прислухалася до своїх кроків, відчуваючи легкий холодок від підземної сирості. Підвал явно ширший за будинок. Синтія стала під кухнею, як їй здавалось. Потім уявила собі коридор. Потім її дитяча кімната. Вона глянула у сторону де б за ідеєю мала б стояти бетонна стіна. Але ж ні. Там була темрява. Раптом увагу привернула справжня стіна, на якій висіло багато курток різних кольорів. Вони виглядали так, ніби їх ніхто не чіпав роками. Деякі були старими й вицвілими, інші – яскравими та майже новими. Синтія підійшла ближче, провела рукою по одній з курток, відчуваючи під пальцями грубу тканину та шар пилюки. Щось у цих куртках викликало неспокій. Вони здавалися занадто різноманітними, ніби належали різним людям. Чим більше Синтія розглядала їх, тим більше охоплювало відчуття таємниці прихованої в цьому підвалі. Вона не могла позбутися думки, що це місце приховує щось більше, ніж просто старі речі, - Мати була не просто алкоголіком! Або ж стала такою! Але після чого?

Вона не знайшла жодного інструмента. Дивно, що у підвалі немає навіть лопати чи молотка. Синтія вийшла з будинку, вдихаючи свіже повітря, і рушила до двору. Сонце вже починало підійматися, освітлюючи кожен куточок її невеликого подвір'я. Вона обвела поглядом знайомі краєвиди, коли її увагу привернув звук, що долинав з сусіднього подвір'я. Вона побачила сусіда, який возився зі своїм авто. Він нахилився над відкритим капотом, зосереджено вивчаючи механізми. Це був старий, але добре доглянутий автомобіль, на якому він проводив багато часу. Його руки були брудними від мастила, а на обличчі грала легка усмішка задоволення від роботи.

- Вона працює?

Хлопець підняв голову, витираючи руки об ганчірку, і посміхнувся у відповідь, — Доброго ранку, Синтіє! Бачу ти рано прокидаєшся. Як справи? Він кивнув на будинок.

- Все окей. Бачу, ти знову граєшся з автомобілем. Щось зламалося? – запитала вона з цікавістю, поглядаючи на відкритий капот. 

- Вона справна! Заговорив хлопець, наче йому не вірять.

Синтії було важко зрозуміти, для чого тоді стовбичити перед нею. Вона б воліла так і запитати. Але на думці вирувало, дещо цікавіше.

- Звідки знаєш моє ім'я?

Хлопець піднявся та черговий раз витер своє брудне обличчя брудною ганчіркою. На мить усміхнувся, — Синтія Мунк?

- Вона.

- По секрету скажу тобі. Він усміхнувся та ледь пошепки продовжив, — тебе усі тут знають! Пізніше розвів руками.

- Теж мені секрети! Я тут народилась!

- Через це також.

- Про що ти?

Синтія на мить задумалася, дивлячись на сусіда. Він глянув прямо в очі та знову усміхався.  Він виглядав, як невинний на допиті. Наче вірить у свого адвоката. Вірить, що той його витягне. Що той виграє справу. 

Відкривши поштову скриньку, Синтія виявила там листи без зворотної адреси. Конверти були старомодними, напевне з вигадливо написаним ім'ям. Вона здивувалася, але цікавість перемогла. Синтія взяла й повернувшись до будинку, сіла за кухонний стіл, щоб відкрити його: "Анно, я спостерігаю за тобою вже багато місяців. Твої дії, вчинки, — все це складається в дивовижну мозаїку людської природи. Як на мене, ти чудово робиш свою роботу. Адам тобою задоволений. Моя тобі порада зверни увагу на інші автомобілі. Смак у тебе хороший, але ж, чорт забирай, не можна допустити, щоб тебе спіймали через довбаний автомобіль."

Синтія прочитала лист і дивувалася, як хтось, кого не знає, може писати такі речі матері. Проте вона була заінтригована і відкрила наступний лист. Кожен наступний був короткою історією про якусь людину. Історії набиті інформацією про одяг, поведінки, колір волосся та адреси. Одна історія розповідала про самотнього хлопця, який кожен день ходив до парку годувати птахів, бо відчував, що вони єдині, хто його розуміє. Інша – про молоду дівчину, яка мріяла стати художницею, але боялася, що ніколи не зможе досягти успіху. Історії були дивними. Для чого матері таке листування? Чоловік, який писав ці листи, здавався мудрим і доброзичливим. Наприкінці кожного листа він залишав загадковий підпис: "Твої очі для світу".

Дивним також було те, що ні на одному листі не вказано дати. Без адреси відправника. Написано від руки. Папір з роками став жовтим. Чи він був таким спочатку?

- Хто такий Адам?

Настав час серйозно взятися за прибирання будинку. Сліпому зрозуміло, що ця домівка потребує свіжості та чистоти. Особливо турбував запах прілості та нікотину, який оселився в кімнатах. Ранок почався з того, що вона зібрала всі необхідні засоби: різноманітні миючі рідини, ганчірки, губки та відра з водою. Перш за все, Синтія взялася за миття вікон. Зняла старі штори, які також мали запах нікотину, і замочила їх у ванні з пральним порошком. Пізніше їх просто викинула. Потім зосередилася на самих вікнах. Взявши відро з водою та миючим засобом, почала мити скло, витираючи кожен куточок. Вікна стали чистими та прозорими, і світло, яке пробивалося крізь них, відразу ж наповнило кімнати новою енергією. У деяких рамках взагалі не було скла. Після вікон пішли стіни та підлога. Вона знала, що запах нікотину ввійшов у шпалери, тому вирішила їх добре очистити. А ще краще здерти на друзки та викинути геть. Пройшлась по стінах спеціальним розчином, який допоміг нейтралізувати запахи, хоча б на деякий час.

- Цю халупу треба розібрати, та ще раз зібрати. Бурмотіла вона.

Окрему увагу Синтія приділила м'яким меблям. Їх не було багато, але все ж. Знала, що вони також зберігають запахи, тому вирішила провітрити на свіжому повітрі. Винесла частинами диван та крісла на невеликій терасі позаду дому й залишила там на кілька годин, щоб сонце та вітер зробили своє. Останнім етапом було вбити запах прілості. Синтія купила спеціальні поглиначі запахів та ароматичні свічки. Розмістила їх по всьому будинку, сподіваючись, що вони усунуть неприємні аромати. До вечора Синтія закінчила прибирання. Диван який частинами дихав на дворі, став ліжком цієї ночі. Останнє про що думала Синтія перед сном, була її мати. Будинок. Про життя у ньому. Що тут в біса відбувалось? Відчуваючи змішування цікавості та розчарування. Вона вже не вперше спробувала відкрити цей металевий ящик, але кожен раз не вдавалось. Що мама могла там зберігати? Невже гроші? Вона ж була п'яничкою. Все містечко знало про її спосіб життя. Для чого взагалі сейф такій людині? Також не виходило із голови, що мама керувала Кадилаком. Коли все пішло шкереберть? Коли вона опустила руки? Перед сном Синтія сіділа на підлозі, перед сейфом у стіні. Вона вже знала, що сейф має комбінацію з чисел, але ніяк не могла їх підібрати.

- Дата мого народження? - подумала вона і закрутила відповідну комбінацію. Сейф не відкривається. - Звідки тобі знати про дату мого народження? Заговорила дівчина до стелі.

Синтія вирішила зробити перерву. Вона вийшла на кухню, налила собі склянку води й подумала про те, що мама могла б порадити в цій ситуації. «Ти повинна бути сильною, мій гарбузику», - часто говорила мама. Але ж їй було шість чи вісім років.