Джон сидів за невеликим столом у напівтемній кімнаті, напроти нього Борсато, що виглядав як завжди спокійним. Легкий запах диму вільно розсіювався в повітрі, додаючи зустрічі певної напруженості. Борсато, нахилившись трохи вперед, заговорив тихим, але впевненим голосом.

- Я вияснив те, що ти просив», — почав Борсато, роблячи паузу. Його темні очі важливо стежити за реакцією Джона. - Син Ларсона. Він зараз проживає за триста сорок кілометрів від готелю.

- Я дещо зроблю. Дозволу не прошу. Просто повідомляю.

- Роби те, що мусиш.

З цими словами Борсато повільно витягнув із кишені свого піджака клаптик паперу й поклав його на стіл між ними. На папері була написана адреса. Джон мовчки взяв клаптик. Він кинув погляд на Борсато, намагаючись прочитати більше за його спокійним обличчям, але той зберігав незворушність.

- Я поїду один.

- Як скажеш. Тільки будь обережним. Ти мені ще потрібний.

Джон сидів у задимленому барі, розслаблено відкинувшись на спинку стільця. Перед ним стояла не перша вже пляшка віскі. Піднявши склянку до губ, він зробив ще один ковток. Легкий шум від розмов і склянок змішувалися. Раптом його увагу привернула розмова чоловіків за сусіднім столиком. Їхні голоси були досить гучними, щоб Джон міг почути кожне слово. Компанія з трьох чоловіків говорила про свого друга. Їхні обличчя були похмурими, а тон — жорстким. Хрипкуватим.

- Знаєш, що сталося з Томасом? — почав один із них, важко зітхнувши. - Вбили його. І не лише його, а й усю його родину.

Джон застиг, слухаючи далі, його рука зупинилася на півдорозі до склянки. Чоловіки продовжували.

- Він хотів покинути це чортове кримінальне життя. Мріяв все спочатку, подалі від цього бруду, — сказав інший, стискаючи кулаки на столі. Але вони не дозволили йому піти.

Третій чоловік похитав головою, його голос здався Джону найпохмурішим. 

- Ніхто не залишається живим, якщо вирішив вийти з гри. Вони вбили його, щоб іншого не кортіло.

Джон нахмурився, слухаючи, як чоловіки описували долю свого друга. Вбита родина, зруйновані життя — усе через те, що Томас хотів покинути це життя. Він зробив черговий ковток, гіркий смак віскі обпік горло ще сильніше, ніж раніше. Джон пригадав ту ніч. Дракона на шиї. Пригадав Марка, що був наче батьком для нього. 

- Хтось бачив вбивцю?

- Ти хто?

- Тобі яке діло? Промовив другий.

Джон підвівся та попрямував до вбиральної. Нахилившись над дзеркалом почав говорити до себе: - Як тебе сюди занесло? Відкрив воду на намочив обличчя. Опісля знову дивився на себе. Звук дверей. Позаду нього вже стояв чоловік із тим самим жорстким, хрипкуватим голосом.

- Ти дещо знаєш? Так?

- Ти про що?

- Про Томаса.

- Слухай! Я не знаю вашого друга. Мені шкода його сім'ю, чесно. Але я нічого не знаю про те вбивство.

- Дуже знайома твоя пика.

- Мені пора. 

Джон метнувся позаду нього до дверей, але той своїми плечима зупинив його. Розвернувся до нього та дивився прямо в очі.

- Ти ошиваєшся у Рунті.

- Буваю частенько там. Джон поправляв сорочку, яку той мало не здер з нього. Навіть не торкаючись руками. - Я там працюю! Допиту кінець?

- Ти людина Борсато?

Джон мовчав. Це тільки слугувало підтвердженням для здорованя. Його погляд став м'якшим. Сильні руки розслабились. 

Минуло два дня. Джон сидів в автомобілі, припаркованому трохи далі від будинку, в якому, за інформацією Борсато, проживав син Ларсона. Вулиця була тихою, лише кілька машин стояли вздовж тротуару, а вікна будинків були темними, крім одного — там горіло слабке світло. Джон уважно вдивлявся в цей будинок, де-не-де перехоплюючи рух тіні за фіранками. Годинник на панелі тягнув хвилину довго і мовчазно, але Джон не поспішав. Його було приковано до вхідних дверей. Темрява навколо охоплювала машину, затишно ховаючи Джона від сторонніх очей. Відчуття тривоги наростало, а думки вирували в його голові. Він запитував себе, чи готовий зустріти сина Ларсона. Він думав чи потрібно йому це. Чи дійсно він цього хоче? Пальці міцно стискали кермо, коли він продовжував мовчки спостерігати, як тіні за фіранками рухалися з боку в бік. 

Собака, що пробігала мимо авто загарчала. Джон прокинувся та побачив біля авто зграю собак. Він перевів погляд на будинок. Світло вже не світилось. Потім глипнув на годинник. Майже перша ночі. Протерши очі шукав позаду воду чи бодай щось. Джон важко видихнув, виходячи з автомобіля. Його черевики глухо стукали об асфальт, коли робив кілька кроків у бік будинку. Темрява навколо лише підкреслювала самотність моменту, а будинок, за яким він спостерігав, здався ще загадковим. На секунду зупинився. Підніс руку до лоба, наче намагаючись зібрати думки. Погляд мимоволі повернувся назад до машини. Щось в середині не давало йти далі. Він не був упевнений, чи дійсно хоче цього. Джон на мить коливався, потім повернувся до авто. Але тиша машини була такою ж безжальною, як і його нерішучість. Знову піднявся з сидіння і, цього разу без вагань, попрямував до багажника. В голові крутилися думки — спогади, сумніви, страх. Відчинивши багажник, він побачив безлад: коробки, старі речі, і десь серед цього хаосу він точно пам'ятав, що була пляшка віскі. Пошарудівши серед речей, його пальці намацали знайому холодну поверхню скла. Джон також витягнув яскраво-зелений плед, на який він натрапив випадково. Температура була майже мінусовою. З пляшкою у руці він повернувся в авто, зачинив двері й відкоркував віскі. Запах алкоголю наповнив салон. Джон зробив глибокий ковток, відчуваючи, як рідина обпікає горло і розливається теплом по тілу. Він обгорнувся пледом, дивлячись на будинок через лобове скло. Алкоголь трохи приглушив напруження, але відповіді на його запитання все одно не з'явилися.

Звук автомобілів та зграї собак змусили Джона розплющити очей. Світанок прокрався непомітно. І дуже швидко. Він не відразу зрозумів де знаходиться. Його ноги перетворились на дерев'янні стовби. Все його тіло просилось підвестись та зробити хоча б крок. У ногах спостерігав за порожньою пляшкою. Голова розколювалась. Зловивши себе за лоба побачив чоловіка біля вхідних дверей. Той докурював сигару та щось говорив у сторону стіни. Джон помітив відчинене вікно. Через кілька хвилин із вікна виглянула дівчинка, років десяти. Вона сміялась та знову ховалась. Пізніше із вхідних дверей вийшла жінка із чорним пакунком. Вона передала його чоловіку та поцілувала. Згодом вікно зачинилось. Той спустився сходами та рушив вулицею. Джон сидів та спостерігав за його спиною, поки той не зник за поворотом. Потім завів авто та рушив слідом. За поворотом той спокійно прямував своєю собі у справах. У голові Джона бились думки його дитинства із думками про те, що він бачив. Сім'ю. Доньку та дружину. Він пригадав як ховався за дверима тієї ночі. У нього забрали все. Джон надавив на педаль газу та пролетів повз чоловіка. На секунду вони зустрілись поглядами. Більше Джон його не бачив та не шукав. Він попрямував на шосе. Через годину покинув місто. Ще через кілька годин вже сидів у своєму номері.