Синтія стояла на тротуарі, її образ був неймовірно вражаючим. Червоне плаття, що огортало фігуру, виглядало одночасно елегантно й зухвало. Великий чорний капелюх створював ауру загадковості, а яскраво-червона помада підкреслювала чіткі лінії її губ, надаючи їй вигляд "femme fatale". Вітер злегка ворушив край сукні. Через кілька хвилин на горизонті з'явився чорний лімузин, який безшумно під'їхав до неї. Водій, одягнений у бездоганний костюм, вийшов і відчинив для двері. Синтія кинула останній погляд на місто, що залишилося позаду, і граціозно сіла в машину, навіть не поглянувши на водія. Лімузин плавно рушив, везучи її через вечірнє місто. Вогні ліхтарів і вітрин відбивалися у темних вікнах авто, створюючи химерну гру світла. Синтія сиділа у тиші, дивлячись у вікно. Обличчя було непроникним, тільки очі видавали глибокі роздуми. Дорога до готелю зайняла лише кілька хвилин. Машина зупинилася біля великих дверей. Водій відчинив двері, і Синтія вийшла, як королева, що вступає на трон. Вона швидко ввійшла до готелю, повз швейцара, який шанобливо нахилив голову. У її руках був лише невеликий клатч. Номер, до якого її провели, був просторим і розкішним. Великі вікна відкривали вид на місто, а у повітрі відчувався ледь вловимий запах свіжих квітів. Синтія закрила за собою двері, на мить зупинившись біля дзеркала.

- Ти зможеш. Нам не вперше. Просто зробимо, як завжди.

Сто тридцять два. Двері номера прочинилися, і увійшов чоловік. Його худорляве тіло відразу кидається в очі. Високий, із гострими рисами обличчя, він рухався з витонченістю хижака, який знає свою силу. Його темний костюм сидів ідеально, а золотий годинник на лівій руці блиснув у світлі люстри, ніби знак його статусу. Це був Фраго. Його ім'я було відомим у вузьких, але небезпечних колах. Він глянув на Синтію, і його тонкі губи вийшли в слабку посмішку, яка більше нагадувала вивчення, ніж привітання.

- Ешлі, - вимовив він її ім'я з легким акцентом, ніби смакуючи його. - Ви виглядаєте бездоганно.

Він неквапливо підійшов до столика, на якому стояла пляшка дорогого віскі і дві кришталеві склянки. Його пальці потягнулися до пляшки, і, наливши бурштиновий напій, він запропонував:

- Може, вип'ємо за наш вечір?

Його погляд залишався прикутий до неї. Очі були гострими, важкими, як у людини, яка звикла оцінювати і зважувати кожну деталь. Синтія мовчала, не зводячи з нього погляду. Обличчя було непроникним, але кожен її рух був наповнений стриманою силою. Фраго простяг їй склянку, і в його жорсткості відчувалася впевненість людини, яка вважає, що все йде за його планом. Вони випили до дна. Потім він увімкнув музику та запропонував потанцювати.

- Тобі подобається тут?

- Так.

- Це готель мого товариша.

- Він багатенький, - кокетно говорила Синтія.

- Тільки не за мене, - вихвалявся Фраго.

Через якийсь час вони опинилися у ліжку. Той нахабно торкався її. Його руки гуляли тілом, наче він вперше бачить жінку за довгі роки. Потім він почав скидати з себе сорочку. Потім зняв годинник.

- Ти станеш моєю улюбленицею, - промовляв він, важко дихаючи.

Синтія користувалася моментом. Її права рука тягнулася до клатча. Маючи його на потрібній відстані, почала діставати шприц. Зненацька торкнулася його шиї губами. Той закрив очі та промовляв щось на незнайомій їй мові. Опісля чого впевнено ввела рідину у шию. Той зловив себе рукою:

- Що це?

У цей момент Синтія двома ногами з усієї сили вдарила у живіт. Фраго відлетів на метра три. Вдарився головою об дзеркало, знепритомнів. Звук замка. Заходить Патрик, увесь у чорному.

- Він вже?

- Так получилось.

- У нас три хвилини. За пару хвилин сюди прийдуть його віслюки.

Патрик з глухим стуком закрив багажник кадилака, перевіряючи, чи все надійно закрите. Його рухи були швидкими, ніби це був не перший раз, коли вінвиконував подібну роботу. Вінпідійшов до пасажирського сидіння, де на мить затримався, перш ніж сісти всередину. У салоні було тихо, тільки двигун глухо гарчав у нічній тиші. Синтія сиділа за кермом, її руки спокійно лежали на кермі. Патрик повернув голову до неї. Він зустрівся з їїпоглядом. У тому погляді було щось більше, ніж мовчання. Він ніби запитав: "Ми готові до цього?" А її погляд відповів: "Ми не маємо іншого вибору." Вони зрозуміли один одного без слів. Машина плавно зрушила з місця. Шини м'яко шурхотіли по дорозі, поглинаючи їх у ніч. Дорога була порожньою, місто дрімало. Вони були занурені в свої думки, розуміючи, що кожен кілометр наближає їх додому. Згодом Синтія увімкнула музику. Вона звучала тихо.

Не моя, моя наречена.

Не мені, твоє ім'я промовляти.

Не мені, тебе навіть у снах цілувати.

Наступного дня Патрик перевіряв справність автомобіля. Він якось промовився, що на справу завжди потрібно їхати на справному авто. Що потрібно бути готовим до будь-яких сценаріїв. Завжди зберігати холоднокровність. Синтія тим часом виносила деякі речі з кабінету без вікон. Пізніше все спалювала на задньому дворі. Все, що могло б вказувати на неї чи батька. Йдучи коридором, почула голос з однієї кімнати.

- Я знаю, що ти тут. Не знаю, що ти задумала, але це погана ідея. Мене шукатимуть.

- Всі так кажуть, - промовилавона,прямуячи до виходу.

- Клята сучка! - горлав чоловік з інших дверей.