Синтія сиділа посеред кімнати, граючи з сином. Вона ховала від нього крихітного Санту, а хлопчик весело сміявся, намагаючись зловити маму на хитрощах. Їхні очі світилися від радості, а в повітрі відчувалося тепло. На фоні м'яко гудів телевізор, наповнюючи кімнату звуками, але вони були десь далеко. Синтія почувалася щасливою, бачачи сяючі очі сина і чуючи радісний сміх, який лунав, наповнюючи усе довкола теплом і спокоєм.
Синтія тихо поклала сина в ліжко, накривши його ковдрою та лагідно погладивши по волоссю. Він уже дрімав, а на його обличчі залишилася тепла усмішка від їхніх вечірніх ігор. Обережно зачинивши двері дитячої кімнати, вона попрямувала до ванної. Після душу вона швидко витерлася рушником, вдягнула піжаму й, відчуваючи легкість та розслаблення, пішла до спальні. Вже в ліжку Синтія відкрила ноутбук і, вдихнувши на повні груди, натиснула кнопку відеодзвінка. На екрані з'явилося знайоме обличчя, і тепла посмішка освітила її.
- Привіт, люба!
- Як ти там без нас?
- Приїхав дві годинки тому. А таке враження, що декілька днів тут.
- Ти міг не їхати. Вона спокусливо усміхалася та гладила себе по шиї.
- Ти краще б припинила, - грався він.
- Щоб знав, - грайливокривилася Синтія.
- Синті, тидивилася сьогоднішній випуск новин?
- Ні. Що там?