Темрява наступала важко, мов коханець у танці з ніччю. Густі тіні завивали тихе передмістя, де панував мир, що здавався непорушним. Але цей світ був ілюзією. Постать, одягнена у темне, мов нічне небо, рухалась впевненою ходою. Рухи безшумні, наче привид, що виходить із туману. Прослизнула у двір, наче вітер, не лишаючи слідів. Відчинивши вікно, потрапила у будинок. В очах горів холодний вогонь рішучості. Був план, кожен крок продуманий. У кухні світло від відчиненого холодильника створювало слабке сяйво, яке ледь торкалося підлоги. Постать обережно витягнула ножа, відчуваючи його вагу, гостроту, яка могла розрізати навіть душу. Перша кімната була дитячою. Ліжечко, прикрашене іграшками, здавалося таким мирним. Дитина спала, не знаючи, що смерть уже наблизилась. Постать зробила крок вперед. Рухи були точними. Вона накрила ковдрою, і все закінчилося миттю, гострий ніж свою роботу зробив чисто і швидко. Друга кімната була батьківською. Вони спали, обійнявшись, наче захищаючи одне одного від жахіть зі снів. Але це жахіття було реальним. Постать тихо наблизилася до ліжка, тінь лягла на стіну, наче хижак, готова до атаки. Одним рухом вивела чоловіка з гри, потім обернулась до жінки. Вона прокинулася лише на мить, щоб побачити останній спалах життя в очах. Залишався лише один свідок – шестирічний хлопчик, який ховався за дверима своєї кімнати. Він бачив усе, але не видав ні звуку. Хлопчик застиг, спостерігаючи, як невідоме зникло у темряві. У його очах горів страх. Постать зникла, так само тихо, як і прийшла. Вулиця знову занурилася в нічну тишу, але тепер була сповнена примар недалекого минулого. Тиша продовжувала огортати будинок, але вона була сповнена кричущої пустоти. Смерть залишила свій слід. Також породила нового мисливця, який одного дня вистежить свого ворога. Тихий дзвінок порушив спокій у відділку поліції. Черговий офіцер відповів механічно, очікуючи звичайного нічного порушення спокою. Але голос на іншому кінці дроту був інший — слабкий.

- Алло, це поліція? - голос хлопчика звучав так, наче крізь нього проходив весь біль світу.

- Так, це поліція. Що сталося, юначе? - офіцер випростався, відчувши в цьому дзвінку щось недобре.

-  Мої мама з татком у крові.

- Як тебе звати? Де ти проживаєш? - запитав він, тримаючи телефон міцніше.

- Мене звуть Джоні. Я у своїй кімнаті, — голос хлопчика тривожно трусило.

- Джоні, скажи свою адресу.

- Золоті озера, що за містом. Будинок номер три.

Мати завжди вчила маленького Джона. Як важливо знати свою адресу проживання: - краще б це ніколи не трапилось, але якщо одного разу заблукаєш, ти повинен знайти дорослих. А ще краще офіцера поліції.

- Джоне, ми вже їдемо. Тримайся. Чи є хтось поруч із тобою? - офіцер знав, що кожна секунда важлива, але треба було вияснити якнайбільше.

- Ні, вони всі сплять - хлопчик замовк, наче шукав слова,

Сирени прорізали нічну тишу, наближаючись до місця злочину. Хлопчик сидів на підлозі своєї кімнати, обіймаючи м'яку іграшку, слухаючи звуки, які мали принести порятунок. Очі стали порожніми, мовби він загубився у безмежній прірві. Коли офіцери ввійшли до будинку, їх вдарив запах крові. Вони знайшли хлопчика, який сидів біля свого ліжка. Обличчя було блідим, а погляд спрямованим у нікуди.

- Все буде добре, — сказав один з офіцерів, намагаючись заспокоїти дитину, хоча сам, не вірив у свої слова.

Офіцери відчували, що ця історія тільки починається. Його дзвінок став першим кроком у довгому і небезпечному шляху. Звіт. Десятого квітня 1897 року. Час дзвінка 02:37. Місце події: Золоті озера, будинок номер 3. Офіцери: Сержант Марк Мунк та детектив Норман Крамер. О 02:37 було отримано телефонний дзвінок від шестирічного хлопчика, який повідомив про вбивство членів своєї сім'ї. На місце події одразу виїхала оперативна група. По прибуттю було встановлено наступне: Оскар Беуз, 42 роки, батько. Агнес Беуз, 38 років, мати. Іда Беуз, 4 рочки, сестра. Мертві. Оскар Беуз знайдений у спальні із дружиною. Причина смерті — множинні ножові поранення в області грудної клітки та шиї. Ознаки боротьби не виявлено. Агнес Беуз знайдена поруч із чоловіком у ліжку. Причина смерті — точний удар ножем у серце. Іда Беуз знайдено в дитячій кімнаті. Причина смерті — ножове поранення в серце. Відсутність ознак боротьби, можливо спала на момент нападу. Шестирічний Джон Беуз на диво залишився живим. Хлопчик майже не розмовляє. Очевидно, що він був свідком одного із вбивств. Народилась версія, що холоднокровний вбивця, банально не знав про хлопчика. Адже це досить дивно, що його залишили у живих. Навіть, якщо взяти до уваги почекр мафії, то вона б ніколи не залишила свідків чи тих, хто рано чи пізно може їй помститись. Також береться до уваги тісний зв'язок Оскара із кримінальним світом. Одна із теорій, що Оскар мав тісні зв'язки із мафією. Вирішивши покинути кримінальну імперію нарік на себе та сім'ю вірну смерть. Адже звідти назад дороги немає. Якщо ти перестаєш бути одним із них, то автоматично стаєш небезпечним. Тобто свідком. Корисним для правохоронних органів.

Джона Беуз знайшли в його кімнаті, сидячи на підлозі з м'яким ведмедиком у руках. Очі хлопчика були широко розкриті, але порожні, наче застигли в одній точці. Виглядав шокованим і знервованим.

- Джоні — м'яко почала Емма Мунк, присідаючи поруч із хлопчиком. - Ми знаємо, що ти пережив жахливу ніч. Можеш розповісти нам, що сталося?

Хлопчик мовчав. Його руки міцно стискали ведмедика, ніби він був єдиною опорою у світі, що раптово перетворився на хаос.

- Джон, це дуже важливо. Ми хочемо знайти того, хто це зробив, — додав сержант Марк Мунк, його голос був спокійним.

Але Джон навіть не подивився на нього. Очі залишалися спрямованими в одну точку на стіні, де висіла сімейна фотографія.

- Джон, — продовжувала Емма, торкнувшись його плеча, — ти бачив когось у будинку? Можливо, ти впізнав когось?

Тиша була гнітюча. Хлопчик не реагував, тільки ще сильніше притиснув ведмедика до грудей. Його обличчя залишилося беземоційним, але сльози, які тихо котилися по щоках, видавали його глибокий внутрішній біль.

- Можливо, ти чув щось незвичне? Чи є щось, що ти пам'ятаєш? – запитав Марк, намагаючись хоч якось пробити стіну мовчання.

Джон ледь помітно хитнув голову, але продовжував дивитися в одну точку, наче провалився у своїх спогадах. Офіцери зрозуміли, що зараз отримати відповіді неможливо. Хлопчик був у стані глибокого шоку, і змусити говорити було б жорстоко.

- Все буде добре, — сказала Емма м'яким голосом.

Вона підвелася, жестом запрошуючи колегу зробити те саме. Джон залишився сидіти на підлозі, притискаючи до себе ведмедика, його погляд залишався спрямованим у минуле, яке відтепер було сповнене страху і болю. Було прийнято рішення про психологічну підтримку для хлопчика, подальшого спостереження та можливого перенесення допиту на пізніший час, коли стан стабілізується. Криміналісти прибули на місце злочину відразу після підтвердження виклику. Їх автомобіль тихо підкотив до будинку, освітлюючи своїми фарами мляву тишу. На перший погляд, будинок виглядав звичайним, але досвідчені фахівці уже знали, що всередині їх чекає справжній жах. Криміналісти одягнені у білі захисні комбінезони, бахіли та рукавички, щоб уникнути будь-яких забруднень доказів. Першим завданням було забезпечити територію, поставивши стрічку навколо будинку і створивши контрольні точки для фіксації входу і виходу з місця події. Один з них одразу почав робити фотографії всього будинку, починаючи з вхідних дверей і поступово переміщуючись до інших кімнат. Кожна деталь, кожен кут був зафіксований, щоб створити повну картину того, що сталося тієї ночі. Освітлення з потужних ліхтарів розганяло тіні, які ховалися у кутках. Висока жінка ретельно оглядала дитячу кімнату. Ліжко маленької Іди Беуз було охайним, лише плями крові свідчили про жахливу сцену. Вона уважно фіксувала розташування і стан тіла, шукаючи будь-які сліди боротьби або сторонніх предметів. На підлозі знайшла ледь помітні сліди бруду, які могли б належати злочинцеві. Інший середнього зросту чоловік, зайнявся оглядом спальні батьків. Тіла Оскара та Агнес Беуз лежали у ліжку, кров почала застигати. Він оглядав кожну рану, кожну дрібницю, яка могла б допомогти встановити послідовність подій. На підлозі біля ліжка знайшли уламок скла – можливо, від розбитої пляшки чи лампи, що могло свідчити про боротьбу. Але це не точно. Третій чоловік зі строгим поглядом, акуратно збирав зразки для аналізу. Кожен слід крові, кожне волокно тканини. Виявили кілька відбитків пальців на дверних ручках і вікнах. Зібрані волоски та інші біологічні матеріали були запаковані у спеціальні контейнери для подальшого аналізу у лабораторії.