Сонячний день обіймав парк, а листя на деревах переливалося відтінками зеленого. Синтія, Патрик і їхній син прогулювалися вузькими доріжками. Малюк радісно сміявся, коли Патрик підхоплював його за руки й кружляв у повітрі. Синтія, тримаючи в руках камеру, фотографувала кожен момент. Вона зупинилася, вибираючи інші ракурси: усміхнене обличчя сина, широка усмішка Патріка, їхні тіні, що танцювали на стежці. Усі троє здавалися відокремленими від усіх турбот світу. Аж раптом її погляд зупинився на білому автомобілі, припаркованому біля входу до парку. Білий Кадилак. Усмішка зникла, як і легкість моменту. Вона застигла, забувши про все навколо. Камера повисла на ремінці, а очі застигли на автомобілі, як на чужому, але водночас знайомому об'єкті. Відчуття тривоги наповнило її груди. Усе навколо наче віддалилося, звуки парку стали приглушеними.
- Синтіє? Голос Патрика долинув до неї, але вона не відповіла. Він знову покликав її, але вона стояла нерухомо. Малюк потягнув його за руку, і Патрик, нахмурившись, підійшов до дружини.
- Що з тобою? - запитав він, обережно торкнувшись її плеча.
- Там... - прошепотіла вона, киваючи в бік автомобіля.
- Це просто машина.
Він повернув її до себе, зустрівшись із її наляканим поглядом. - У тебе параноя. Ніхто нас не переслідує. Давай просто насолоджуватися днем, добре?
Синтія кивнула, намагаючись повернути себе доспокою, але відчуття тривоги залишилося. Хоч Патрик і тримав її за руку, у її думках залишилася тінь Кадилака.
ЧЕРЕЗ ДЕСЯТЬ ГОДИН.
Синтія прокинулася посеред ночі. Протерши очі, глянула на годинник. П'ята ранку. Патрика поряд не було. Вона торкнулася рукою простирадла. Холод. Де б він міг бути? У голові малювалися різні сценарії. Можливо, це дійсно параноя? У коридорі було видно легке світло з кухні. Синтія почала хвилюватися. Невже минуле дає про себе знати? На диво чи жах, на кухні Патрика не було.
- Патрику!
Тиша. Він же не міг поїхати так рано? Куртка на вішаку. Ключі від автомобіля на тумбочці. Взуття теж на місці. Вона повернулася до спальні за телефоном. Нових сповіщень не було. П'ята одинадцять. Вона вимкнула дисплей. Щось таки було не так. Розблокувавши телефон, вона помітила, що немає покриття мережі. Трусіння телефоном не допомогло. Вона глянула через ліжко на тумбочку Патрика. Телефону на ній не було. Звук дверей. Балкон. Справді, балкон. Синтія лягла у ліжко. Патрик зайшов до спальні та поклав телефон на тумбочку. Гра у сон. Синтія грала досить правдоподібно. Той спочатку сів на ліжко, потім ліг.