Анна заходить до елегантного бутика з одягом, повністю занурена у пошук ідеального плаття. Злегка хвилюється, але очі горять рішучістю знайти щось особливе. Пройшовшись між стелажами, раптом зупиняється, де на манекені висить витончене червоне плаття. Тканина виглядає гладкою і шовковистою, а крій ідеально підкреслює фігуру. Ну це ж манекен. Вони всі ідеальні,—розмовляла із собою дівчина у думках,обережно торкаючись тканини, перевіряючи її якість. Після кількох секунд вагань вона прямує до приміряльної. У дзеркалі бачить, як плаття ідеально сидить на її тілі, підкреслюючи витонченість. Відчуваючи себе впевненою, вона посміхається, знаючи, що знайшла саме те, що шукала. І досить швидко.

Того ж дня, ввечері, тихо заходить до ресторану, на порозі зупиняється на мить, вдихаючи приємний аромат смажених страв і свіжозмеленого перцю. Її довге волосся хвилею спадає на плечі, коли вона невимушено поправляє пасмо за вухо. Очі, живі та допитливі, одразу починають ковзати по приміщенню. Намагається помічати кожну деталь: білі скатертини, приглушене світло, яке надає інтер’єру затишну атмосферу, і приглушений гул розмов, що підкреслює спокійний настрій закладу. Погляд проникає у кожен куточок — від барної стійки з барменом, що уважно змішує коктейлі, до компанії біля вікна, яка безшумно сміється за своїм столиком. Очі періодично зупиняються на різних столиках, наче вона впізнає чи шукає знайоме обличчя. Але коли нікого не знаходить, на мить зупиняє погляд на столі в самому кінці залу. Столик біля вікна, трохи осторонь від решти. Він здається затишним, трохи ізольованим, ніби захищений від загального шуму. Вона вдихає, злегка зітхає, і з невимушеною посмішкою впевнено крокує до нього, відчуваючи, що саме тут вона має бути.

- Мем.

- Води без газу, будь ласка!

- Авжеж, мем.

Хтось поруч тихо сміється, і в її свідомості це автоматично стає реакцією на її присутність. Вона відчуває, як її щоки починають палати від нервів. Сівши за цей столик, Анна намагається знайти комфорт у віддаленості від центру уваги. Вона поправляє плаття, намагаючись прикрити трохи більше, ніж це дозволяє крій. Однак усі спроби заспокоїтись не приносять полегшення. У неї виникає відчуття, ніби навіть офіціант дивиться на неї довше, ніж на інших гостей. Їй кортить зняти це плаття й опинитися вдома.

- Ти б ще на дах попросилася!-заговорив голос позаду.

Анна опустила плечі з полегшенням та озирнулась. Її очі зустрілись із очима жартівника. Він ніжно поцілував її у щоку та присів навпроти неї.

- Там уже зайнято твоїм почуттям гумору,-промовила дівчина.

Вони разом засміялись. Зробили це так само, як інші гості ресторану. Тихо та прикриваючи обличчя. У цей же час офіціант приніс склянку води,поцікавившись, чим вони будуть сьогодні вечеряти. На що чоловік розвів руками.

- Ми сьогодні святкуватимемо нове життя. Несіть шампанське!