Професор стояв у своєму кабінеті, притискаючи телефон до вуха. Його рука тремтіла, а очі неспокійно бігали аудиторією, наче він очікував, що хтось ось-ось увірветься.

- Я сказав, припини! - його голос почав спокійно, але в ньому відчувалася напруга, яка стрімко зростала. - Досить стежити. Це більше ні до чого не приведе.

З іншого боку лунала відповідь, але слова загубилися у згустках емоцій, що вирували в професора.

- Ти не розумієш? - його голос зірвався, майже перейшовши у крик. - Я... Я ж сказав! Більше ніякого стеження! Його більше немає, це... це вже нічого не змінить!

Він важко вдихнув, намагаючись узяти себе в руки. На якусь мить у його голосі з’явилася прохальна інтонація:

- Джеку... просто залиш усе як є, гаразд? Я... Я прошу тебе, синку.

Відповідь знову була нечутною, але вона викликала у професора новий вибух емоцій.

- Він отримав по заслузі! Чуєш? По заслузі! - крикнув він, вдаряючи рукою по столу так сильно, що документи на ньому підстрибнули. - Ти навіть не уявляєш, через що я пройшов через нього.

Його голос затих, перетворившись на здавлений шепіт:

- Я не хотів цього... Але... Його більше немає.

- Тату. Ти забув про нашу сім'ю? Наш рід добряче натерпівся через Мунків. Здається, я знаю, що вона зробила.

- Ти зможеш довести?

Мовчання. Професор знову видихнув. Торкнувся свого серця та намагався заспокоїтись.

- Просто припини стеження! Приїдь до нас із мамою. Побудь з нами. Ми вже не молоді. Професор знову торкався серця. Поговори про сім'ю. Про живу сім'ю.

- Як же Фраго? Як же Едді, якого вбили викруткою? Як же його донька?

- Мій брат, недоумок, сам обрав таке життя.

- Це з лекції?

- Я тебе дуже прошу.

Професор ще кілька секунд мовчав. Потім різко натиснув кнопку завершення виклику. Він поставив телефон на стіл і повільно сів у крісло. Його плечі згорбилися, а погляд застиг на якійсь точці вдалині. Він здавався людиною, що програла битву - можливо, навіть із самим собою. Знову торкнувся серця.

Синтія вийшла з будинку. Машина стояла на відстані двадцять-тридцятьтридцять метрів. Вона намагалася перейти дорогу. Ранковий потік з автомобілів тільки розпочався. Вона почала бігти, тримаючи у руках розвіднийключ. Але втумить зі свистом чорне Шевроле зрушило з місця,пролетівшипрямо перед нею.пролетівши. Вона дивилася у слід,замахнувшись ключем у руках.

ТРИ ГОДИНИ ДО ЦЬОГО.

- Сім'я. Перша соціальна група, з якою стикається людина. Вона є тим осередком, де формується любов, довіра, підтримка, турбота. У філософії сім'я розглядається як складна моральна система. Гегель писав, що сім'я — це перша форма морального об'єднання людей. Сім'я завжди балансує між двома протилежностями: індивідуальним і колективним. З одного боку, члени сім'ї залишаються окремими особистостями зі своїми бажаннями і мріями. З іншого боку, від них вимагають взаємодії, компромісів і жертв. Сьогодні сім'я переживає значні трансформації. Змінюється роль чоловіка і жінки, з'явилися нові моделі родини: одностатеві шлюби, життя без шлюбного контракту, глобальні сім'ї, де закохані живуть у різних країнах.

- Чи є сім'я необхідною в сучасному світі?

- Прекрасне питання.

Дзинь. Дзвінок лунав із коридору. Професор написав на дошці великі цифри: двадцять сім. Намагався якнайголоснішенайголосніше говорити. Говорив, щоб усі запам'ятали сторінку,наякій зустрінуться післязавтра. До аудиторії прокралася тиша. Професор стояв і обдумував минулулекцію.

ПІСЛЯ РОЗМОВИ.

Ручка, яку він тримав, випала з його рук і тихо впала на підлогу. Його погляд став порожнім, обличчя раптово посіріло. Він намагався щось сказати, але слова перетворилися на нерозбірливе бурмотіння.

- Джеку.

Професор схопився рукою за груди, а інша рука безсило звисла. Він хитнувся, зробив крок назад, намагаючись утримати рівновагу, але зрештою впав на підлогу. Професор лежав нерухомо, його очі залишилися напівзаплющеними. Дихання було уривчастим і слабким. Кілька хвилин здавалися вічністю. Того дня філософія, якою він так пристрасно ділився, раптово відступила перед суворою реальністю людської крихкості.