Синтія дивилася з вікна авто на славнозвісний готель "Runta". Неонова вивіска освітлювала вхід. Чоловіки на вулицях викурювали сигари, розмовляючи в напівтемряві, їхні обличчя ховалися в тіні, створюючи атмосферу, що нагадувала сцени з фільму. Синтія уважно роздивилася навколо, шукаючи очі або якісь інші ознаки спостереження. Вона не бачила нічого підозрілого. Розплатившись із водієм, Синтія вийшла з авто. Водій таксі ще довго спостерігав за нею у дзеркалі заднього виду, перш ніж повільно від'їхати. Синтія це помітила, але не надала значення. Вона зробила глибокий вдих і підійшла до вхідних дверей. Швейцара не було. Ніхто її,наче, не бачив. Вона штовхнула двері, і вони важко відчинилися, випускаючи хвилю теплого, димного повітря назустріч. Після переступання порогу Синтія опинилася в іншій реальності. Готель після дванадцятої вечора,наче, інша будівля. Адміністратора не було на місці. Свічі на столах створювали м'яке, таємниче освітлення. Свічі? Синтія здивувалася. До неї долинали єдині звуки. Це голоси з боку бару. Вона підійшла поближче.

- Коли ти брав гроші, ти по-іншомуіншому говорив.

Говорив чоловік грубим голосом. Після своїх слів він,наче, кидав пляшки об підлогу. Звуки ударів,схлипувань та бурмотіння, яке не могла розібрати, й слова. Потім вона почула голоси у фойє.

- Куди вона пішла?

- Сер, вона так впевнено зайшла, я подумав, що вона з ваших псів.

- Який же ти тупий.

- Сер?

- Геть з очей! - кричав чоловік із лисиною.

Синтія миттю забігла до сходової. Чоловік кричав, щоб ті обшукали готель. Один пішов викликати ліфт, а другий зачинив парадні двері та попрямував до ресторану.

- Ей! Зателефонуй до Лочче. Скажи, хай теж шукає. Хай приборкає її.

- Патрик б дав нам знати, що вона поїхала в готель.

- Ти погано мене почув?

- Так, сер!

- З Патриком, я потім поговорю. 

Синтія сіла на одну з сходинок. У її голові забігали думки. Вони говорили про того самого Патрика? Тепер стало ясно, чому той не користується телефоном. Перед викраденням Томаса він розказував, як прагне його знищити. Отже, він просто викрав свого боса? До Синтії прийшло прозріння, що Томас же навіть не бачив Патрика. Це тому Патрик не заходить у підвал? Його впізнають? Патрик і своїх же обманює. Ці скажені пси навіть не здогадуються, що Томаса викрав малопомітний кримінальний кур'єр із донькою самого Мунка. 

Синтія обережно, майже безшумно, ступала сходами на другий поверх. Її дихання було тихим, і кожен звук, навіть скрип дерева під ногами, здавався гучним у цій напруженій тиші. На щастя, двері на другому поверсі були відчинені, і вона, не гаючи часу, прошмигнула далі. Піднявшись на третій поверх, пригадала про пожежну драбину за вікном у кінці коридору. Не зволікаючи, Синтія підбігла до вікна й обережно відчинила його, намагаючись не створювати зайвого шуму. Холодне повітря вдарило в обличчя. Злізши на підвіконня, вона глянула вниз. Висота здавалася страшною, але відступати було нікуди. Стиснувши зуби, Синтія потягнулася до драбини, схопилася за неї, балансуючи на краю підвіконня.

- Про що ти взагалі думала? Синті? - шепотіла вона до себе.

Драбина не тягнулася до самого асфальту. Тільки до кінця другого поверху. Це задля безпеки від небажаних гостей. Наважившись, вона таки стрибнула. Мало не впала, але рівновагу все ж втримала. Синтія вискочила на дорогу, озираючись на всі боки. Перебігла асфальт, розчиняючись у тіні вузької вулиці. Її кроки швидкі, але без метушні — звичка, вироблена роками. Місто розгорталося перед нею лабіринтом можливостей, ховаючи її за фасадами будинків, у глухих провулках. Синтія подумки поверталася до того, що сталося. До кабінету Томаса не так вже й легко потрапити. Як узагалі можна було в це повірити? — її думки скакали, наче хвилі на вітрі.

Вона викрала десяток мерзотників, один хитріший за іншого, і все це — майже бездоганно. А тепер, коли треба просто пробратися в логово одного покидька, все пішло шкереберть. Вона пишалася собою, що зробила цей світ кращим. Вони повиздихають у тому підвалі. Також Синтія заспокоюваласебе, що таким чином покращить вічність батьків у пеклі за їхні злочини. Патрик. Що, як він колись працював на них? Може, вони навіть не знають, що він їх зрадив? Як йому насправді вдалося тримати дві сторони в темряві? Викрасти власного боса. Сраний негідник. Її усмішка стала зухвалою. Це було б смішно, якби не було настільки жахливо.

КІЛЬКА ТИЖНІВ ДО ЦЬОГО.

Синтія постукала у двері будинку Патріка. Стук був глухим і порожнім. Вона знову постукала, цьогоразу трохи голосніше, але відповідь була та сама. Повернувши ручку, Синтія виявила, що двері не закриті. Вагаючись, увійшла в середину. У будинку панувала тиша. Повітря здавалося застиглим, як і сам дім, що дихав спогадами минулих десятиліть. Старі меблі трохи припали пилом. У кутку кімнати виднівся старий телевізор, екран якого давно втратив блиск, а потріскана фарба на стінах лише підкреслювала зношеність цього простору.

— Патрику? — голос Синтії розчинився у тиші. Вона озирнулася, сподіваючись почути хоч якийсь звук, але натомість її оточувала безмовність.

Синтія вирішила піти. Прямуючи до виходу, її погляд випадково впав на стіл у кутку кімнати. Там стояв ноутбук — річ, яку вона ніяк не очікувала побачити уПатріка, який навіть смартфона не мав. Вона зупинилася, розмірковуючи, чи варто щось чіпати, але потім згадала, як Патрик колись хвалився, що всі свої паролі записує. Подивилася на газету, що лежала поруч. Цікавість взяла гору, і Синтія її розгорнула. На одній зі сторінок була обведена стаття. Журналіст розповідав про нерозкриту справу вбивства Ашера Борсато, відомого гангстера. Події статті були датовані тридцятими роками, але сама газета була лише трирічної давнини. Заголовок різав очі, нагадуючи про те, що вбивцю досі не знайшли. Синтія задумливо подивилася на газету, а потім на ноутбук. Залишивши все так, як було, вона повернулася до дверей і покинула будинок, занурена у власні думки.