Джон із Майклом увійшли до підвалу. Цок! Звук пролунав, наче репетирував усе своє існування. На стіні біля дверей висіло сім гранат. Джон, глянувши на них, перевів погляд на Майкла. Розтяжка. Обидва розуміли, що зараз станеться. Дві секунди тривали довго. Наче у повільному темпі. Майкл усміхався очима. Напевне, вперше за своє життя. Джон стояв паралізований. Вони ось-ось будуть тікати. Але параліч неминучого був сильнішим.

- Джоне, дякую за все!

Спершу пішов сильний звук вибуху — гучний ударний шум, який спричинив тимчасову глухоту навіть у сусідів. Одразу після цього потужний удар хвилі різко розширився, змінюючи тиск у місці, що спричинило пошкодження стін, підлоги та стелі, а також розбило скло у вхідних дверях. Приміщення швидко заповнювалося густим, важким для дихання димом.

Журналісти стояли серед поліцейських автівок, які миготіли синім та червоним світлом, розливаючи різнобарвне сяйво на сірі вулиці. Вони описували картину, що стояла перед ними. Перед очима, серед пилюки, виднівся будинок. Його половина була розбита на тисячі уламків, розсипаних по асфальту. Конструкція перетворилася на купу каміння та металу, наче її покинули напризволяще після бомбардування. Завалені стіни і дах нагадували гору будівельного сміття, з-під якого подекуди виглядали шматки арматури. Навколо бігали поліцейські, огороджуючи місце події жовтою стрічкою.

Місцева газета. Вбивство кримінального авторитета Джона Мунка та Майкла Фрачеллі: кінець “бандитської ери” у місті?

Місто сколихнула звістка про загибель кримінального авторитета Джона Мунка і його правої руки — Майкла Фрачеллі, чия назва давно стала синонімом злочинності та насильства. Мунка та Фрачеллі знали як “хазяїв” злочинного підпілля міста: їхній синдикат займався продажем зброї, рекетом, розповсюдженням наркотиків, а також торгівлеюв торгівлі людьми. Багато років їхній вплив поширювався далеко за межі одного району, і поліція довгий час не могла дістатися до верхівки цього кримінального утворення. Поліція заявила, що в будинку Мунка була влаштована смертельна пастка — розтяжка з гранатами, які детонували одразу після входу. Правоохоронці припускають, що гранат було більше двох, що перетворило будинок на руїни, буквально розірвавши стіни й знищивши значну його частину. На місці події прибули представники спецслужб, розпочавши ретельне розслідування. Поки що залишається невідомим, хто міг стати ініціатором цього показового знищення кримінальної верхівки міста, але очевидно, що вбивство Мунка й Фрачеллі стало точкою неповернення всього підпілля. Заголовки газети кричать про “кінець бандитської ери” і натякають на зміни у кримінальному середовищі міста. Поліція впевнена, що втрата таких “лідерів” завдає синдикату серйозного удару, і тепер у них з’являється реальний шанс очистити місто від злочинних угруповань.

ЗА ДВІ ГОДИНИ ДО ВИБУХУ.

Джон сидів у високому, темно обставленому кабінеті, спокійно дивлячись в обличчя мера. Простір був занурений у важке, напружене мовчання. Мер, здавалося, відчував тиск, уникаючи прямого погляду Джона. Тим часом Майкл, наче вдома, ходив кабінетом, розглядаючи колекцію статуеток різних форм і розмірів, яку мер збирав багато років. Майкл поводивсясебе занадто розкуто, торкаючись полиць, беручи все до рук, ставлячи їх на місце і ніби не помічаючи присутності мера. Раптом Джон підняв руку, направляючи її прямо на мера. Він зімкнув пальці, створюючи уявний пістолет, і прицілився, а потім тихо натиснув уявний спусковий гачок. У кімнаті пролунав лише легкийзвук, мер здригнувся, ледве стримавши нервовий порух. В усьому його тілі читався страх, і він розумів, що це попередження, з яким не варто гратися.

- Це погрози?

- Це? Ні, що ви!

Джон дивився прямо в очі мера. Той, у свою чергу, не відводив погляду від Джонових. У цей момент прозвучав гуркіт. Майкл почав збирати залишки статуетки, яку щойно випустив з рук. Мовчазного двобою між мером та Джоном шум не перервав. - Містере Мунк.

- Джон. Друзі називають мене Джоном.

- Джоне. Я спробую щось придумати.

- Гадаю, все буде добре.

- У вас є сім'я? Раптом заговорив Майкл.

- Не смійте! Голос мера змінився.

- Мій друг просто цікавиться. Гадаю, що він не має поганих намірів.

Джон глянув на нього. Майкл очима, наче запитував: що? Потім піднявся та подав руку для стискання, щоб затвердити дружбу. Мер потиснув її,хоча в його очах читалася відраза. Залишивши кабінет, вони прямували до автомобіля. Джон розглядав очима людей навколо,наче сова, що шукає жертву. Потім перевів погляд на автівку. Майкл дорогою витирав свої пальці у кишені від крові. Статуетка все-такипомстилася.

- Джоне, що з тобою?

- Гадаю, що ми не взлетимо у повітря біля вікна мера?

- Гадаю, що ні. Майкл усміхався, вовтузячися у кишені.

- Поїхали, наб'ємо шлунки, а потім додому.

Авто поплило дорогою разом з усіма. За ними у вікні спостерігав мер. Його очі спокійно дивилися їм у спину. Згодом авто звернуло у глиб міста. Мер через деякий час підійшов до телефону та набрав кілька цифр. Десь у місті задзвонив телефон. Голос агента прохрипів якісь слова. Мер помовчав, а потім промовив.

- Ви маєте рацію!