Синтія схопила важку запчастину від автомобіля, що валялася на подвір'ї, і з усієї сили вдарила по металевому сейфу. Глухий звук від удару розсипався навколо, але сейф стояв, немов непорушна гора, і не збирався піддаватися. Вона знову й знову наносила удари, затискаючи запчастину в руках, проте метал тільки відбивав удари, залишаючи на ній лише сірі плями. Кожен удар вичерпував її сили, а думки невпинно металися в голові. Зрештою, замучившись, присіла на холодну підлогу, важко видихнувши. Втомлені руки опустилися, і вона кинула залізяку об стіну, де вона з гуркотом покотилася, залишаючи сліди. Синтія дивилася прямо на сейф, намагаючись зрозуміти, чому так наполегливо намагалася його відкрити. Що ж могло бути всередині? Вона не могла позбутися думки, що навряд чи там були ті скарби, які мама хотіла їй залишити. Можливо, тільки спогади, які так і залишаться недосяжними, захованими за закритими дверима.

- Є хто вдома?

Синтія підвелася та обтрусила себе з гори до ніг. Поправила волосся. Виходячи з кімнати, побачила молодого хлопця. Він був увесь в мастилі. Волосся дивилосяв різні боки.

- Чого тобі? -відрізала дівчина.

- Я живу по сусідству.

- Я бачила тебе. Чого тобі?

- Почув шум. От і подумав, можливо, потрібна допомога.

- Дещо впало на підлогу,-витиснула Синтія з себе.

Хлопець провів поглядом кімнату. Він дивився на маленький сейф у стіні. Потім провів очима до десятка порожніх бутилок від вина. У будинку ще панував загальний безлад. Хоча стало краще, ніж було. Все це помітила Синтія та почала виходити на двір,таким чином вигнати його з будинку.

- Я в порядку!

Хлопець вже бува вийшов з подвір'я та був на прямій до свого дому,колиобернувся та промовивіз усмішкою.

- Спробуй прості комбінації,такі як один, два, три, чотири. Сейф досить старий. Я сумніваюся, що там супер-пупер шифр. Хочеш щось заховати- поклади на видному місці. Якось так.

Цієї ж миті Синтія вже прямувала знову до будинку. У спину вона почула поради від незнайомця,який виявився не таким вже й тупим, як вважала вона. Вона озирнулась до нього, але той вже був у дорозі до своєї автівки, щоб знову безкінечно газувати та молитись перед капотом. Синтія повернулася до сейфу з новою надією. Вона впевнено почала вводити паролі,прокручуючи, наче велетенську монету. Кожен раз, коли вона була навпроти цифр, всередині сейфу чутно звучало легке «коц, коц, коц», немов сам метал протестував проти її спроби. Або навпаки давав знаки, що все вірно. Обличчя дівчини стало серйозним, в очах з'явилася іскра божевілля. Вона почала вводити: «один, два, три, чотири». Кожен новий набір цифр супроводжувався настирливим звуком, але сейф лише мовчав, не реагуючи на її зусилля. Роздратування накопичувалося, як хвиля. Вона кинула погляд у бік свого сусіда. Синтія, закусивши губу, знову повернулася до сейфу, намагаючись стримати хвилювання. На мить зупинилась та уявила, як дістала цей довбаний сейф зі стіни,апотім одним ударом об стіну кидає його, і той розлітається на кусочки. А в ньому багато готівки. Отямившись, вона дивиться на сейф: один, один, один, один. Нічого не відбулось. Решту кілька хвилин вона витрачила на інші цифри. Але все марно. Задумавшись, чого це вона вирішила, що шифр із чотирьох цифр? Синтія відкоркувала пляшку вина, м'яко відсмикнувши корок, який вистрілив з характерним звуком. Налила вино у великий бокал, насолоджуючись рубіновим кольором, а потім почала вільно ходити будинком, відчуваючи, як хвиля тепла розливається по тілу. Зайшла до спальні батьків, де час, здається, зупинився. Кімната була сповнена спогадів: на полицях стояли книжки, їхні обкладинки вицвіли від часу, а на столі лежали старі фотоальбоми, на яких товстий шар пилу нагадував про забуті моменти. Дівчина почала гортати альбоми, насупившись і плачучи одночасно, коли згадувала момент знімкування. Серед старих речей вона натрапила на записник, що лежав в одному з куточків. Взяла його до рук і, можливо, інстинктивно відчула, що це щось особливе — маминий. Відкривши записник, побачила, що він наповнений численними телефонними номерами. Деякі з них не мали навіть імен, лише рядки цифр, які виглядали так, ніби мали якесь значення. Синтія зупинилася, розглядаючи списки номерів, відчуваючи, як у серці зароджується цікавість. Чи це були друзі, знайомі, чи, може, щось більше? Ким були батьки?