Сонце повільно сходило над морем, закінчуючи найкоротшу ніч у році. Вчора всі мешканці замку гучно святкували велике свято, вихваляючи сонцеликого бога Аруна. Господар замку, лорд Дірас, не дуже вірив у богів, адже сам умів творити неабиякі дива. Але на нього працювали прості люди, які заслуговували на свято. В честь цього, усім було даровано два вихідних, щоб гарно відгуляти, а потім добре відпочити. Звісно, юні учні чарівника не стали винятком і були звільнені від занять та разом з усіма сиділи за святковим столом.
Лорд Дірас не пожалкував грошей на свято, накривши великий стіл у дворі замку. Він повнився різноманітними наїдками, солодощами, фруктами та хорошим вином. Навіть старшим учням дозволили випити трохи. Запрошені музики розважали людей увесь вечір, а під кінець і вони частувалися разом з усіма. Свято пройшло гучно та весело та запамяталося надовго.
Попри те, що юні чарівники повернулися у свою кімнату пізно, а потім ще довго обговорювали свято, не кваплячись засинати, прокинулися усі за звичкою доволі рано. Мене розбудила їх ранкова метушня. Потихеньку відходячи від сну, я трохи полежав у ліжку, насолоджуючись тим, що не треба кудись поспішати, що сьогодні мене ніхто не чекає. Окрім сніданку. Я вчора так наївся усілякої смачної їжі, що здавалося, ще два дні не зголоднію, але ні. Десь через пів години спокійного валяння мій живіт почав наполегливо бурчати. Дуже не хотілося покидати м'яке ліжко, але довелося встати. На додачу наша кімната спорожніла, всі хлопці вже встигли перейти до їдальні. Я потихеньку пішов умиватися, по дорозі згадуючи, що сьогодні не тільки чудовий вихідний, а і день мого народження. Мені виповнилося п'ятнадцять. Шкода, що про це ніхто з мого теперішнього оточення не знає.
Серед учнів взагалі мало хто чітко знає, коли в нього день народження, тільки приблизно, тому що до навчання у Міріон не були знайомі з календарем. Наприклад, на початку весни народився Аїн. В кінці зими у нас два іменники - Елан та Майкон. Тіса народилася на весні, але навіть місяця не знала. Орсем казав, що його народили в холодну пору, але не відомо, чи було то наприкінці осені, чи вже взимку. Тільки Рінол, Торен та Еріс, чітко знали свої дні. Син німфи казав, що його знайшли в перший день літа. Торен, як син лорда та майбутній спадкоємець, ще змалечку навчався грамоти, а дату його народження занесли у книгу історії роду. Але той не любив святкувати, тому нічого нам не повідомив. Еріс навчали батько та мати, які закінчили гільдію найманців, тому вона знала, що її річниця на четвертий день, першого місяця осені.
Якось в один зимовий вечір, після нового уроку історії, де ми вивчали дати правління та народження наших королів, у нас пішла бесіда про те, щоб і собі почати влаштовувати свята. Найближчі іменини були в Елана та Майкона. Щоб не було плутанини, хлопці самі собі визначили дні народження у календарі. С тих пір ми почали справно робити маленьке свято кожному. У визначений день на кухні просили спекти пиріг і під час вечері влаштовували святкування. Дарували маленькі подарунки, частіше за все зроблені своїми руками, бо власних грошей у нас поки не було.
До обговорення моєї дати народження справа якось не дійшла. Особливо останнім часом було не до цього, бо всі з нетерпінням чекали великого свята бога Аруна та будували плани на майбутні вихідні. Я колись казав про свій день народження Аїну, але чи запам'ятав він не відомо. Доведеться змиритися, не така вже й велика втрата, враховуючи те, що я й так ніколи не відзначав свою річницю. Можливо, наступного року щось зміниться.
Згадуючи друга, я тільки зараз звернув увагу, що не бачив його із самого пробудження. Мабуть, з Реєм побіг гуляти. Тому що, ні собаки, ні його постійного партнера по догляду за твариною, Майкона, я не бачив.
Однак під час сніданку Аїн не з'явився. Тільки маленький ельф втомлено всівся за стіл.
- А де Аїн? - поцікавився я у Майка.
- Не знаю, він трохи погуляв із собакою, а потім десь втік.
- Дякую, - відповів я ельфу, а собі замислився, куди міг подітися Аїн. Хотілось помріяти, що він пішов шукати подарунок, але я відігнав від себе марні сподівання, маючи поганий досвід минулих років.
Як тільки я відставив порожню склянку, допивши компот, і почав розмірковувати як же мені провести цей теплий день, як у їдальню зайшов Воліс. Підійшов до мене і передав, що лорд Сайрос хоче мене бачити.
Я із задоволенням пішов до кабінету батька. Якраз окреслився план на сьогодні - запропонувати йому політати разом. Думки про подарунок самі закрадалися у мозок. Я й тут їх відганяв, як надокучливу муху. Ну не знає батько, коли я народився!
- Добрий ранок, - привітався зі мною тато, як тільки я зайшов у кабінет. Він розслаблено сидів у гостьовому кріслі.
- Добрий, - з посмішкою відповів я, сідаючи у друге крісло навпроти.
- Як настрій?
- Чудово. Гарний літній день, ще й вихідний.
- Радий це чути, - відповів батько. - Сподіваюсь, моє прохання не зіпсує тобі нічого?
- Якщо потрібно кудись полетіти, то я тільки за, - з посмішкою відгукнувся я.
- Чудово! - батько теж посміхнувся. - Я хотів би, щоб ти злітав до Роні, мені потрібно передати йому дуже важливий лист. Звичайній пошті я його не довірю.
- Добре, я згоден.
Сайрос передав мені невеликий конверт, у якому було сховане послання до перевертня. Я сховав його у кишеню і хотів вже піти, але біля самого порогу обернувся, та запитав:
- Я так розумію, ти сьогодні зайнятий, на відміну від нас?
- На жаль, - тато посміхнувся і розвів руками. - Є деякі справи. А ти щось хотів?
- Так, - я кивнув головою. - Може ввечері трохи політаємо?
- Ти ж зараз пів дня проведеш у повітрі, - відверто хихикнув батько.
- Це інше, - пояснив я.
- Добре, думаю пару вільних годин у мене для тебе точно знайдеться.
Я побіг виконувати завдання у чудовому настрої. Святкую я день народження чи ні, але все складається чудово. Довгий політ, візит до хорошого друга мого батька. Спілкування з його родиною. Зустріч з близнятами, з якими я встиг гарно подружитися. Я забіг до Еріс, щоб запитати, чи не хоче вона щось передати своїм рідним. Але вона чомусь зніяковіла при моїй появі, якось дивно поводилась, запевнивши, що нічого передавати не треба, крім щирого привіту, та квапливо випхала мене з кімнати. Потім я хотів знайти Аїна, щоб повідомити йому про своє зникнення на пів дня, але так його і не побачив. Звісно, якби я пошукав ретельніше, то можливо побачив би друга, але в мене не було часу. Тому я залишив йому коротеньку записку на тумбочці біля ліжка та вирушив у свою маленьку подорож.
Я вже міг не ховаючись злітати з двору, але цього разу захотілося полетіти із вежі. Коли у нас були будівельники, які відновлювали стіну, батько скористався можливістю, та переробив верхівку вежі. Як я і просив, дах залишили, тільки зробили його пласким, переробивши у чудовий злітно-посадковий майданчик. Я піднявся на нього через ще одну драбину, перетворився на дракона, вкотре насолоджуючись відчуттям драконячого тіла. Розправив крила, піймав вітер, та разом із ним зірвався з вежі.
Однак в кінці польоту мене чекала неприємна несподіванка. Виявилося, що нікого немає вдома. А на дверях, як не дивно, висить записка. Для мене.
"Саріде, вибач, нас немає вдома. Прилітай завтра".
Дивно. Дуже дивно! Як Роні знав, що я прилечу. Чому завтра? А це точно була записка від нього? Я ще раз обійшов будинок, принюхався та прислухався, використовуючи магію і відчуття дракона. Дійсно, було порожньо. Сторонніх запахів я не відчув. Ще раз передивився записку. Так, вона дійсно була від Роні. Його почерк я встиг вивчити, декілька разів бачив листи в Еріс та батька. Мені нічого не залишилося, як повернутися до дому. З жалем подивившись на порожній будинок та попрощавшись з мрією про смачний обід від Санті, я вирушив у політ.
Настрій був трохи зіпсований. Спочатку Аїн кудись пропав, потім доручення від батька, дивна поведінка Еріс, порожній будинок Роні, зворотний політ на голодний шлунок… Що далі?
Я приземлився у дворі замку, перетворився, та одразу рушив до кухні, щоб пообідати, але й тут не судилося. З дверей вибіг Аїн, без привітань та навіть не добігши до мене одразу почав кричати:
- Саріде, хутко за мною, у нас біда!
Без зайвих запитань я побіг за хлопцем, хоча не розумів, що могло такого статися, з чим не зміг впоратися Дирас, Тайлор, та ціла зграя юних чарівників? Слідом за Аїном я забіг у зал на першому поверсі й оторопів. По середині стояв великий стіл, знову заставлений усілякими смачними наїдками. Поруч стояли всі учні, Дірас, Тайлор, лікарка Тара, її батько Нерос, Роні з дружиною та близнюками, і що найдивніше, моя мама з молодшим братом та сестричкою!
- З днем народження! - в один голос закричали вони.
Я так і застиг з відкритим ротом. Навіть не знаю, що мене більше здивувало, те що мені все ж таки влаштували свято (виходить Аїн не забув), чи те що приїхала мама. Скоріше друге. Я навіть уявити не міг, що моя мама колись наважиться приїхати у замок, де повно чарівників, які володіють такою страшною та забороненої магією, ще й з дітьми.
- З днем народження! - ще раз дуетом закричали Аїн та Еріс, та наввипередки кинулися до мене.
Це нарешті вивело мене з шоку. Я зібрався, та приготувався стрибнути у бік, щоб мене не збили з ніг, але друзі вчасно зупинилися за крок, та протягнули свої подарунки. Еріс подарувала букет з різноманітних квітів та трав, гарно запакований у папір. Від Аїна була невелика кам'яна статуетка. Це було щось трохи схоже на коня із крилами, я здогадався що це дракон. Хлопець нещодавно почав за допомогою звуку вчитися обережно обробляти камінь, в цілому виходило, але до вправного скульптора йому ще далеко. Тільки мені було дуже приємно. Безглуздо посміхаючись я прийняв подарунки, та разом із друзями пішов до столу. З усіх сторін сипалися привітання, хлопці почали підходити та щось давати мені у руки. Я казав слова вдячності, але вся моя увага була прикута до матері.
Сьогодні вона була незвично гарна. У новій сукні, з розпущеним волоссям, яке вона лише трохи прибрала з лиця, за допомогою двох косичок, у які вплела яскраву стрічку. Вона ніяково посміхалася, та дивилася на мене. Біля її ніг, тримаючись за поділ сукні, стояла маленька Кеті. Вона із цікавість роздивлялася все навкруги, постійно крутила головою. Марті був більш стриманий, він стояв трохи позаду, наче ховаючись за матір'ю.
Раптово метушня навколо мене зникла, можливо у хлопців закінчилися привітання, а може причиною тому став Дірас, якій став поруч і разом зі мною пішов до Аші.
- Добрий вечір, мамо, - щиро посміхаючись, привітався я.
- Добрий, - відгукнулась вона, теж ласкаво усміхаючись. - Вітаю з днем народження! - вона протягнула мені невелику плетену корзинку, накриту рушником, з-під якого дуже приємно пахло. - Ми не знали, що тобі подарувати, тому просто привезли смачні гостинці.
- Дякую, мамо!
Я хотів забрати корзинку, але вручені до цього подарунки трохи не випали з рук. Дірас мовчки прийшов на допомогу, забравши в мене все, та перекладаючи речі на стіл.
- То ось де ти живеш? - ніяковіючи, запитала мама, оглядаючи залу.
- Так, - трохи по-дурному відгукнувся я. Треба було нарешті взяти себе в руки, хлопці ж дивляться. Ох і наслухаюся я потім жартів…
Дірас знову прийшов на допомогу.
- Думаю, Сарід, потім тобі проведе невелику екскурсію, - сказав він мамі. Мені здалося, що Аша трохи здригнулася від його голосу. - А зараз, прошу до столу, всі вже дуже зголодніли.
Всі присутні поспішили зайняти місця за святковим столом. Я сидів між батьком та матір'ю, насолоджувався смачною їжею, слухав веселі розмови навколо, та головне був щасливий. Гадаю, що цей день я запам'ятаю на все життя!
***
Від автора:
Дякую, хто прочитав книгу, сподіваюсь, вам сподобалося. Чекаю на ваші відгуки та сердечка, це дуже надихає та надає сили творити далі!