- Вітер! - тихо, у саме вухо покликав мене Аїн, витягаючи мене зі світу снів.

Я загарчав у відповідь, не бажаючи прокидатися, тим паче не хотілося розлучатися з чудовим сном про приємну подорож у гори, де було ціле місто, в якому жили самі дракони. Тільки ось моє обурене гарчання нікого не злякало, Аїн не відставав і продовжував несильно трусити мене за плече, а сон втік у ніч, остаточно і безповоротно.

- Дай поспати, - пробурмотів я, скидаючи руку хлопчика і заповзаючи під подушку.

- Яке спати? Прокидатися пора! Сніданок пропустиш. Уже всі піднялися й умилися. А ми з Майкі навіть встигли з Реєм погуляти. Прокидайся і розповідай про свої пригоди, завтра вже настало.

- Ага! - підтримав Аїна Майкі, теж стоячи десь недалеко від мого ліжка.

Мені раптом уявилося, що всі хлопці зібралися навколо, зі спраглими очима дивляться на мене, наче глядачі перед виставою, очікуючи, коли відкинеться ковдрова завіса, і я почну свою захопливу розповідь. Я обережно виглянув з-під подушки та з полегшенням виявив, що помилився. Біля мене стояли тільки наймолодші, решта хлопців займалися звичайними ранковими справами, проте все одно з цікавістю поглядали в мій бік. Я зітхнув, змирившись зі своєю долею, і сповз із ліжка. Пішов до умивальників. Аїн і Майк невідривно слідували за мною.

- Дайте мені побути хвилинку наодинці, - сказав я, обертаючись до хлопчаків.

- А коли ти нам усе розповіси? - поцікавився Майк.

- Після того, як спокійно сходжу до туалету, вмиюся і поснідаю, - трохи роздратовано відгукнувся я.

- Але ж потім нам треба буде йти на заняття, - засмутився Аїн.

- Я встигну, - трохи пом'якшився я і, доторкнувшись до вуха, подумки додав спеціально для свого кучерявого дуга: - Тобі так точно все розповім.

- У подробицях?

- Найдрібніших.

Аїн задоволено засяяв і, схопивши за руку ельфа, відтягнув його вбік, нарешті, дав мені спокій.

Тільки мій спокій тривав недовго, не встиг я й половини тарілки з молочною кашею з'їсти, як знову посипалися запитання. Цього разу всі справді сиділи навколо мене за столом і жадали розповіді.

- Сар, справді, розкажи вже, нарешті, де ти був? - звернувся до мене Елан. - Аїн казав, що ти поїхав із Дірасом з'ясовувати щось про напад перевертнів, це правда?

Я кивнув, поспішно дожував кашу і відповів:

- Ми... - я заткнувся, ледь не сказавши "літали". Вдав, що вдавився, відпив компот із чашки та продовжив: - Ми їздили до знайомого Діраса, він теж перевертень і його хороший друг. Мене попросили все розповісти, що я і зробив. Потім Дірас попросив цього перевертня дізнатися що-небудь про те, хто це міг бути та навіщо вони напали. Він погодився допомогти. Сподіваюся, через три дні будуть відповіді.

- А чому він мене не взяв? - трохи ревниво сказав Елан.

- Ти ж у відключці був, - легко і невимушено відгукнувся Роні, позбавивши мене потреби шукати слушну і необразливу відповідь, за що я був дуже йому вдячний.

- А Тайлора? - не вгамовувався Елан.

- А чим би Тайлор нам допоміг? - тут уже мені було легко відповідати, пам'ятаючи пояснення Діраса. - Він же нічого не бачив і не знає. Тим паче мені сам Дірас говорив, що після цього дивного нападу, хвилюється за замок і спеціально залишив свого учня тут.

- Зрозуміло, - заспокоївся Елан. - А що цей перевертень, у нього були якісь здогадки?

- Не особливо, - я знизав плечима. - Утім, він, як і Дірас, був дуже здивований, що таке взагалі сталося. Адже перевертні на боці магів.

- Ну так, - відгукнувся Чейз. - Це справді дивно.

- Не так уже й дивно, - вступив в обговорення Торен. - Може, їм просто добре заплатили.

- Можливо, - знизав плечима Елан, приймаючи таку версію. - Тільки от хто? Якщо хтось так сильно не любить магів, то став би він зв'язуватися з магічними створіннями та наймати їх на роботу? Та й узагалі, це ж була пастка.

- Так саме це і намагається з'ясувати Дірас, - сказав Рін. - Ви-то чого завелися?

Поки хлопці вели активне обговорення, я спокійно доїдав свою кашу, а ще подумки розмовляв із Малим. На його прохання я охоче розповів йому про Роні, що він старий друг Діраса. Коротко переказав історію їхнього знайомства і те, про що ми говорили, бувши в нього в гостях. Трохи згадав про сім'ю перевертня, і хто саме добуватиме для нас інформацію. А вже дорогою на заняття до Міріон, повідав про свій візит додому. Ми й на самому уроці беззвучно поговорили, поки не отримали зауваження за неуважність.

Далі день пішов у звичному руслі. Обід, прогулянка з Реєм, (хлопчики наполегливо тягали мене з собою, привчаючи собаку не боятися), потім магічне тренування. Сьогодні Тайлор вирішив ґрунтовно повторити та закріпити наші навички захисту і нападу. Ми старанно виконували всі завдання, прекрасно розуміючи, чому він це робить. Дірас, як завжди сидів осторонь і уважно спостерігав за нами.

Начебто все йшло як завжди, проте був один відмітний момент - Тайлор намагався не дивитися в мій бік. Коли давав завдання парі, в якій був я, то говорив тільки з моїм партнером. Коли спостерігав, то дивився ніби між нами, просто фіксуючи, якою магією ми користуємося. А закінчивши урок, швидко попрощався і пішов у замок, навіть не дочекавшись, поки Дірас одягне на нас браслети. Ми з Малим, як зазвичай, опинилися останніми, мабуть, тільки для того, щоб Дірас нам окремо повідомив, що в нас сьогодні буде додатковий урок. Аїн радісно пискнув і несподівано обійняв Діраса, викликавши в того розгублену посмішку.

- Не думав, що хтось може так любити вчитися, - усміхнувся чоловік, потріпавши кучерики хлопчика.

- Це ж магія! - вигукнув він, відсторонюючись. Різко розвернувся і звернувся до мене: - Ну, ходімо, Вітер, а то Майк швидше за мене доїсть і піде один годувати Рея.

- Рей? Це ви так цуценя назвали? - уточнив Дірас, ідучи до замку разом із нами.

- Ага, - закивав Аїн.

- І як він там поживає? Не сильно капостить?

- Ні. Ми з Майконом його добре виховуємо. Тільки ось він Вітру боїться.

- У сенсі, Саріда? - уточнив Дірас.

- Ага, його, - підтвердив Аїн. - Подобається мені його прізвисько, не хочу відвикати. - Він усміхнувся.

- Справді, підходить, - Дірас глянув на мене. - А з собаками, це сімейна проблема.

- Правда? - зрадів я.

- Правда, - підтвердив батько. - Причому бояться не тільки собаки, а й усі тварини близькі до псових. Тобто, вовки, лисиці, койоти й так далі.

- А чому? - поцікавився Аїн.

- Напевно, чують дракона, - припустив Дірас.

- Я теж так думав, - сказав я, - але чому тільки собаки?

- Не знаю, - батько знизав плечима. - Утім, мене й коти не особливо люблять. І деякі молоді коні. У нашій стайні звиклі, та й у Вейку я беру перевірених. Тож Сар, будь обережний.

Я кивнув. А Малий засяяв посмішкою.

- Значить, я мав рацію, Рейя можна привчити.

- Звісно можна, головне покажіть йому, що Сар його не з'їсть, - Дірас усміхнувся і повеселив нас.

За розмовою ми дійшли до ґанку та увійшли в замок. На щастя, ми встигли закінчити тему, яка у випадкових і досить розумних свідків могла б викликати деякі здогадки. На додачу Аїн згадав, що він поспішає, швидко розпрощався з Дірасом, спіймав мене за руку і повів нагору. Я тільки й встиг, що крикнути батькові "до зустрічі", далі довелося швидко переставляти ноги, щоб не звалитися і не перерахувати всі сходинки носом.

- Де ти ходиш? - накинувся на Аїна Майк, коли ми переступили поріг їдальні. - Я вже майже доїв.

- Зачекай, я зараз, швидко.

І справді, Аїн настільки швидко вм'яв тарілку картоплі з м'ясом, що залишалося тільки дивуватися, як він не подавився.

- Пішли годувати, - нерозбірливо сказав Аїн, дожовуючи останній шматок картоплі.

Він узяв свою порожню тарілку і прямував до столу з добавкою. Перед тим, як піти з їдальні, він обернувся і повідомив мені:

- Вітер, ми на тебе чекатимемо на вулиці.

Я кивнув і продовжив неквапливо поїдати свою вечерю.

- Малі тебе в рабство взяли? - хихикнув Рін.

- На кшталт того, - я знизав плечима. - Наполегливо привчають цуценя до мене.

- Попросили б у Діраса зняти браслети ненадовго, - запропонував Торен, - Ось, приміром, на уроці, та впоралися б за п'ять хвилин.

- Думаю, їм так цікавіше, - припустив Чейз, невизначено махнувши порожньою ложкою.

- Або просто соромляться попросити, - фиркнув Елан.

- Не думаю, - я похитав головою. - Вже, хто-хто, а вони Діраса не бояться, Аїн так точно. До речі питання, а ви чого його так боїтеся?

- З чого це ти взяв? - заперечив Елан.

- Ще з першого дня помітив. Або скажеш, я не правий?

- А ти, типу, з першого дня не боявся? - не поступався Елан.

- Ні, придивлявся тільки. Маг усе-таки, а я недотепа, ще й із браслетами.

- А зараз вибився в улюбленці...

- Елан, не починай, - перебив Чейз. - А ти, Сар, не став дурних запитань. Дірас наш учитель і якщо ми й боїмося, то не більше ніж будь-якого іншого вчителя. Поїжмо спокійно.

- Та я ж не зі зла, - усміхнувся Елан, потягнувся через стіл і легенько ляснув мене по плечу.

- А я чисто з цікавості, - зніяковіло посміхнувся я й опустив погляд у тарілку.

- Їжте вже, - по-доброму наказав Рін, остаточно закриваючи розмову, яка ледь нас знову не посварила.

Подальша вечеря пройшла в мовчанні. Після неї, дотримуючись обіцянки, я спустився у двір. Молодші мешканці нашої кімнати на всю гралися з цуценям - кидали йому палицю, той її через раз приносив, а коли відмовлявся віддавати, хлопчики радісно носилися за ним, намагаючись відібрати здобич. Я неспішно підійшов і став осторонь, але все одно зіпсував забаву. Цуценя відчуло мене, притулило вуха, підібгало хвіст, виплюнуло палицю й обережно сховалося за своїми господарями.

- Уже щось! - радісно вигукнув Майк. - Він, хоча б не тікає.

- Зараз ми закріпимо результат, - діловито додав Аїн, копіюючи манеру Тайлора. - Вітер, сідай на землю, ми з Майкі підійдемо до тебе і будемо підкликати Рейя, показуючи, що ти безпечний.

- Сідати обов'язково? - я з сумнівом глянув на землю, вологу після нічного дощику.

- Хоча б присядь, ти не повинен бути таким великим і грізним.

Я присів навпочіпки, Майк і Аїн неспішно пішли в мій бік, покликавши за собою цуценя. Спочатку він слухняно плентався за ними, побоюючись дивитися на мене, але потім, усе ж таки, вперся. Зупинився, притиснув вуха і невпевнено загарчав, попереджаючи господарів, щоб вони не підходили до мене.

- Я ж казав, він сміливий! - захопився Аїн.

- Ага, захищає нас від тебе, Сар. Ти головне сиди й не ворушись.

Я так і робив, навіть нічого відповідати не став, щоправда, з кожною хвилиною сидіти так було все важче й важче, ноги починали потихеньку боліти, вимагаючи руху.

- Рей, іди сюди!

- Маленький, не бійся! - почали кликати хлопчики, обступаючи мене з двох боків.

Щеня не зрушило з місця. Хлопчики присіли, як і я, простягнули до собаки руки та продовжили кликати.

- Не хоче... - засмутився Аїн.

- Думаю, нам варто трохи відійти назад, а Саріду самому його покликати, - запропонував Майк.

- Так, спробуй, - погодився Аїн і першим відійшов трохи назад.

Я повільно, щоб не злякати цуценя, сів зручніше, простягнув долоню і ласкаво покликав:

- Рей, іди до мене!

Щеня, не очікуючи таких звуків з мого боку, здивовано схилило голову на бік. Але з місця не зрушив. Я продовжив кликати, потім до мене приєдналися хлопчики. Рей завиляв хвостом, Аїн тихенько пискнув, радіючи результату. Ми продовжили кликати. Нарешті, цуценя потихеньку почало йти в наш бік. Крок за кроком, принюхуючись до мене, поглядаючи на своїх улюблених господарів. Ми всі разом затихли, коли Рей зупинився за крок від мене. Я повільно простягнув до нього руку, даючи понюхати, обережно доторкнувся до мордочки. Цуценя виляло хвостом, але підняті вушка видавали настороженість. Я почув за спиною радісний схлип, потім тихе "вийшло".

- Ну, бачиш, я зовсім не страшний, - ласкаво промовив я.

Щеня ще раз понюхало мою долоню, потім чхнуло, весело пискнуло і відскочило вбік, запрошуючи погратися. Я залюбки долучився до забави, і веселився так доти, доки у двір не вийшов Дірас. Щеня і на нього насторожено подивилося, принюхалося, але тікати й ховатися не стало. Стоячи трохи осторонь, він уважно спостерігав, як чоловік підійшов і запросив нас із Малим на урок. Майк засмучено зітхнув і пішов із Реєм у замок.

- Вас можна привітати з успіхом? - запитав Дірас, киваючи вслід ельфу і цуценяті.

Я відразу відзначив одну особливість - на поясі у Діраса висіли піхви з мечем. Невже в нас буде бойове тренування з магією? Або й того гірше, батько так хвилюється за безпеку замку, що вирішив завжди ходити зі зброєю?

- Ага, вийшло. Звісно, обійматися та облизувати ще не біжить до Вітру, але наважився підійти та дав себе помацати за ніс. І навіть вас не злякався.

- Молодці, вітаю. Може, потім інших псів натренуєте? А то в них у всіх істерика, коли я повз псарню проходжу.

- Із задоволенням! - кивнув Аїн. - Тільки без вашої участі ніяк.

- Розумію, я і Сарід будемо вам по черзі допомагати.

За цією розмовою ми дійшли до тренувального майданчика. На небі вже панував місяць і мерехтіли зірки. Навколо нас світили ліхтарі. За грою, я навіть не встиг помітити, коли сіло сонце, а ліхтарник виконав свою роботу.

- Сар, сьогодні ми з тобою продовжимо вчитися тому, як випускати блискавку. Аїн же потренує магію звуку, - роздав завдання Дірас, паралельно знімаючи наші браслети.

Першим відреагував Аїн. Учитель ще не встиг заховати браслети в кишеню, як хлопчик струснув кучериками, стрибнув убік від нас, одразу ж огорнувся білим сяйвом, і приземлився вже у формі вовка. Одразу ж після цього по окрузі рознісся тихий смішок. Я здивовано озирнувся.

- Я вчу Аїна говорити за допомогою магії, так само як і тебе, - пояснив Дірас. - Але поки що в нього виходить тільки хихикати. - Він докірливо похитав головою, дивлячись на білого вовка.

- Не. Пра-в-да! - почулася старанна відповідь Аїна.

- Ось, це вже краще, - похвалив учитель. - Зараз продовжимо, розкажеш мені вірш, який я тебе просив вивчити. Але для початку, я дам завдання Саріду. Ти вже вибач, - батько розвів руками, - але тобі знову доведеться налаштуватися, тобто посидіти спокійно і порахувати до ста. Однак є одна поправка, при цьому постарайся згадати грозу, відчути всю міць блискавки, що виблискує в небі, почути душею гучний гуркіт грому. Потім, коли дорахуєш до ста, налаштуєшся, як слід, ледве розведи долоні й постарайся викликати між ними невелику блискавку. Ось так, - Дірас виставив руки перед собою, і між ними засяяла блискавка. - Зрозуміло все? - уточнив він.

Я кивнув.

- Тільки, Сар, прошу тебе, будь дуже обережним, - батько продовжив настанови, - не нервуй, не переживай, якщо відразу не вийде. Блискавка - дуже сильна і непередбачувана магія. Якщо що, просто переривай потік сили, але в жодному разі не забирай її назад. Тут же відпускай блискавку. Ось, візьми, - він витягнув із піхов свій меч і простягнув мені, руків'ям уперед.

Я прийняв його зброю, відзначаючи її важку вагу, я хоч і достатньо тренувався зі справжньою зброєю, але до такої ще не доріс. Утримуючи меч обома руками, я продовжував слухати настанову від Діраса:

- Дійдеш до лавки, заженеш меч у землю, якомога глибше, потім відійдеш кроків на десять і використовуй його як мішень. Я буду за тобою наглядати, але ти теж особливо не розслабляйся. Усе зрозумів?

- Так, - рішуче кивнув я.

- Добре, ступай.

Після цих слів Дірас повернувся до свого хвостатого учня і попросив у нього починати розповідати вірш. Я неквапливо пішов до лавки, по дорозі починаючи рахувати до ста.

- Раз перлин-ка, два перлин-ка, - пролунали за спиною старання Аїна. - Доб-ра вий-шла на-мес-тин-ка. - Кожну частину слова він вимовляв різко й чітко, немов би кидався ними.

Тим часом я дістався до потрібного місця, дорахувавши до двадцяти трьох. Застромив меч, увігнавши його наполовину у вологу землю, він увійшов напрочуд легко, немов ніж у тепле масло. Відійшов до лавочки та присів на неї, продовжуючи подумки промовляти кожну цифру.

- Ні-ні, - Дірас зупинив вірш Аїна. - Намагайся створювати слово цілком і плавно. А то ти немов гавкаєш на мене.

Далі я вже не слухав, зосередився на лічбі та став викликати в пам'яті спогади про грозу. Десь після шістдесяти я забув про цифри, уже на всю занурившись у фантазію. У ній я пронизував грозові хмари, намагаючись спіймати за хвіст яскраву блискавку, і в мене вийшло. Після цього я зважився спробувати. Розплющив очі, розвів руки, трохи менше, ніж показував батько, звернувся до сили, потихеньку направляючи її до долонь. Між ними замерехтів вогник. Я прибрав його. Постояв трохи, налаштовуючись заново. І знову невдача. На наступну спробу я налаштовувався довше, знову став рахувати, тільки до п'ятдесяти та згадувати грозу. З долоні зірвався вогник і з різким вибухом зник, змусивши мене відскочити вбік. Спробував знову - невдача. І знову...

- Стій, - Дірас перебив мою чергову спробу. - Аїн, почекай трохи, відпочинь поки що, - попросив він вовка і попрямував у мій бік. - Що я тобі казав про настрій? - запитав батько, зупиняючись поруч.

- Холодний спокій.

- А в тебе що?

- Але я рахую і думаю про грозу, - злегка роздратовано сказав я.

- При цьому злишся і нервуєш. Тебе ніхто не квапить. Розслабся. У тебе обов'язково все вийде. Давай допоможу.

Дірас став у мене за спиною і поклав долоні мені на плечі. Я мало не задихнувся від несподіванки.

- Та перестань ти так нервувати, - батько усміхнувся. - Давай, дихай зі мною. Повільно. Вдих-видих.

Я став повторювати, потихеньку заспокоюючись.

- Холоднокровність і міць своєї сили - це все, що ти маєш зараз відчувати, - почав наставляти батько. - Звертайся одразу до блискавки. Не через вогонь, як ти робив до цього. Блискавка може спричинити пожежу, але ніяк не навпаки. Не думай, що в тебе немає з нею зв'язку. Є. Пробуй, - м'яко скомандував він, продовжуючи тримати мене за плечі.

Я знову виставив долоні вперед і між ними, нарешті, замерехтіла блискавка. Вона мерехтіла, поколюючи пальці, а я милувався нею. Краєм ока, я помітив, що Аїн підійшов ближче, щоб теж подивитися. Я захвилювався, що раптом зараз не втримаю блискавку і вона зможе поранити його, геть забувши про те, що у формі вовка він невразливий перед будь-якими атаками. Та й за себе з Дірасом, якось не подумав. Звісно, одразу ж втратив контроль над магією. Блискавка зірвалася з долонь і шарахнула вниз, прямо мені під ноги, Дірас тільки й встиг відсмикнути мене вбік.

- Добре, ще раз, - тут же попросив Дірас.

- Але я ж... - невпевнено залепетав я, не встигнувши отямитися.

- Нічого страшного не сталося, - твердо сказав батько. - Повтори ще раз, поки не забулося і не вкоренився страх. Ну ж бо. - Підбадьорив він.

Я слухняно кивнув, глибоко зітхнув, проганяючи страх, що наростав. Не без зусиль, але мені вдалося знову викликати ту впевненість у своїх силах. У мене ж вийшло, значить і повторити зможу! І ось між моїх долонь знову блищить блискавка. Довго утримувати її я не став і майже відразу запустив у меч. Блискуча змійка залюбки зірвалася з долонь, стрибнула до металевої зброї та з тріском зникла. Дірас задоволено кивнув, попросив продовжувати, а сам повернувся до Аїна. Той захоплено спостерігав за моїми успіхами, виляючи хвостом, тож не дуже охоче взявся до перерваного уроку.