Гроза за вікном продовжувала вирувати, але на її тлі виокремилися сторонні звуки, які поступово вивели мене зі сну. Вдягнені браслети хоч і блокували магію, проте чуйний слух, нюх і відмінний зір відібрати в мене не змогли. Я не став підхоплюватися, а просто прислухався. Може хтось із хлопців вирішив відлучитися у важливій справі.

Хтось, намагаючись не шуміти, прокрався в кімнату з умивальниками. Плеснула вода. Я розчув тихий, стримуваний сміх ще одного хлопця, який не спав. Потім почув, як хтось крадеться.

Усе, що відбувається, стало здаватися підозрілим, якби хтось справді відлучався в туалет, то він би вже давно повернувся в ліжко. До всього іншого, розрізнялися кроки кількох людей. І вони явно наближалися. Я напружився, але намагався лежати нерухомо. Тільки обережно просунув руку під ковдру, щоб у разі чого її зручно було відкинути.

Тихий смішок повторився. А потім я зрозумів, що біля мого ліжка хтось стоїть. Таїтися і вичікувати довше, не було сил. Я різко відкинув ковдру і сів. У цю ж мить з іншого кінця кімнати пролунав переляканий писк, який налякав ще когось, змусивши неголосно ойкнути. А той, хто стояв поруч, мимоволі позадкував від несподіванки. Зачепився ногами за край ліжка Майка і гепнувся на нього, розхлюпуючи воду зі склянки, яку весь цей час тримав у руці. Я злякався, що дивний нічний гість придавить маленького ельфа, але тут яскраво блиснула блискавка, на мить освітивши кімнату. Виявилося, що Майк стоїть біля проходу до умивальників. Трохи ближче до мене стояли ще двоє - Рінол і Елан. А на сусідньому ліжку валяється Чейз. Гуркіт грому повністю збігся з моїм розлюченим, але тихим гарчанням.

Поруч із ліжком Торена запалилася свічка. Сонно мружачись, він оглянув кімнату і запитав:

- Вам чого не спиться?

- Чейз вирішив водички попити, - буркнув я, уже розуміючи, що ці четверо збиралися утнути якусь капость.

Одне бентежило, що в цій компанії робив Майк. Припустимо Чейз міг мститися за те, що я його перехитрив, Елан йому просто допомагав, Рінол міг брати участь у цьому заради розваги, але чому ж добродушний ельф вплутався в цю підлість, не розумію. Хоча, я встиг помітити, як Майк вічно тягається за старшими, мабуть, і тут вирішив не відставати.

- А чому на ліжку Майка? - Тор усе ще був здивований і не розумів що коїться.

- Тут зручніше, - різко відповів Чейз.

На мить мені здалося, що в його очах спалахнули блискавки, а можливо, то просто був відблиск свічки. Хлопець, нарешті, встав із ліжка, на якому весь цей час продовжував сидіти, немов у заціпенінні. Решта теж попрямували до своїх спальних місць. Торен нарешті збагнув, що ж насправді щойно сталося. Точніше чого не сталося! Несхвально похитав головою і ліг на подушку, втім, свічку гасити поки що не став, залишаючи світло в кімнаті. Тільки Орсем увесь цей час безтурботно спав, не звертаючи увагу на пожвавлення, що панувало навколо.

- Гей, ти мені ліжко намочив! - обурено пискнув Майкон, торкаючись долонькою свого простирадла і подушки. - Як я тепер спати буду?

- Візьми чисте з шафи, а це в прання віднеси, - порадив Чейз.

- Розумний який, - не вгамовувався Майк, - матрац же теж мокрий. Та й що про мене подумають, дізнавшись, що я серед ночі змінив постіль?

- Матрац переверни й подушку теж, - порадив я, абсолютно не розуміючи, навіщо я це роблю, адже заради справедливості так йому і треба. - А простирадло і наволочку спробуй висушити над свічкою, тільки не спали.

- Ой, справді, спасибі, - з посмішкою відповів Майк і тут же зніяковів.

Я ж більше не бажав спостерігати за тим, що відбувається, вкрився ковдрою і відвернувся до вікна. За спиною ще довго відбувалася якась метушня, короткі й тихі розмови упереміш з обуреннями. Але втома брала своє, поступово заганяючи мене назад у сон.

Нічна гроза перейшла в дрібний дощ. Важкі хмари щільно затягнули небо, приховавши за собою яскраве сонечко. Тому замість нього вранці нас прийшов будити Віліс. Мабуть, на такі випадки в нього були особливі розпорядження. У кімнату слуга увійшов без стуку, втім, його неголосні кроки все одно одразу ж розбудили мене. Я розплющив очі та став спостерігати, як літній чоловік підходив до тих, хто ще спить, обережно торкався їхнього плеча і ввічливим тоном говорив:

- Час прокидатися, смачний сніданок уже чекає на вас, а леді Міріон не терпить запізнень.

Не знаю, які саме слова найсильніше діяли на хлопців, обіцянка смачної їжі чи страх перед суворою вчителькою, але вони одразу ж прокидалися і покірно покидали тепле ліжко. Втрачений шматок ночі давався взнаки. Усі, крім Сема, сонно мружилися, позіхали й неохоче ворушили ногами.

"Так їм і треба, - ображено подумав я. - Шкода тільки, що і мене, і з Тореном розбудили".

Неприємний осад після невдалої капості не зник, а скрутився в тугу грудку, яка постійно давала про себе знати. З Чейзом, Еланом і Ріном я не розмовляв, утім, вони зі мною теж. Лише безтурботний малюк Майк, намагався поскаржитися мені на погоду і на те, що їм сьогодні доведеться тренуватися в багнюці. Але моя холодна реакція і коротка відповідь, мабуть, нагадали ельфу про події минулої ночі, і він, зніяковівши, пішов чіплятися до Рінола.

На сніданку я сів за стіл разом з Орсемом і Тореном, відвернувшись від колишньої своєї компанії та весь час дивлячись у вікно.

- Образився, як дівчисько, - пожартував Рін, помітивши мій вчинок.

- Ну й нехай, - відмахнувся Елан і тут же застукав ложкою, вигрібаючи з тарілки кашу з варенням.

Далі ми поринули у навчання, під час якого ми тільки те й робили, що встигали засвоювати отримані знання, і на будь-які суперечки просто не залишилося часу. Сьогодні я познайомився з новим навчальним предметом під назвою географія. Вивчати назви невідомих мені міст, дивитися на карті, де вони розташовані, а також дізнаватися, як там живуть люди, що виготовляють і чим торгують, було вкрай захопливо. Величезна карта світу, яку Міріон вивісила просто на один із книжкових стелажів, особливо захопила мене. Ніколи б не подумав, що наша земля настільки величезна! Неосяжні океани, безкраї пустелі, бездонні каньйони та гори, що торкаються неба. Та я й десятої частини всього цього не встиг ще облетіти.

Потім знову була вже знайома мені арифметика і граматика, під час якої Міріон знову завантажила мене персональними завданнями. А наприкінці занять жінка нагадала, що чекатиме на мене в навчальній кімнаті після вечері й що після короткого відпочинку, можу одразу ж приходити сюди. Подякувавши за нагадування і пообіцявши сильно не затримуватися, я поспішив на обід.

І правильно зробив, що поквапився. У їдальні я побачив цікаву картину. Чейз, із хитрою посмішкою на обличчі, опускав униз підіймач для подачі їжі. Це при тому, що на столах тарілки з їжею були у всіх, крім, звісно, мене. Одразу зметикувавши, як викрутитися, я поспішив до тарілки, що залишилася без господаря, і зі словами:

- О, Чейзе, ти вирішив сьогодні залишитися без обіду? - підхопив його тарілку і швидко, поки ніхто нічого не зрозумів, попрямував до свого ранкового місця біля вікна.

Сівши за стіл, одразу ж облизав ложку й запустив її в овочеве рагу, щоб в ошуканого Чейза навіть і думки не виникло відбирати обід назад. Торен, Орсем і Майк вибухнули відвертим реготом. Елану і Рінолу теж не вдалося стримати сміх. А ось Чейз тихенько вилаявся і розлючено зціпив зуби. Йому нічого більше не залишалося, як тягнути підіймач назад.

Незабаром усі активно взялися поглинати їжу. Потім, як зазвичай, хлопчаки, які сиділи за сусіднім столом, про щось розговорилися. Я не вслухався в їхню балаканину. Вгамувавши перший голод, я став неквапливо колупатися в тарілці, абсолютно не бажаючи повертатися в загальну спальню на час денного відпочинку. При цьому розмірковував - куди б себе на цей час подіти? Не сидіти ж у їдальні. І тут мені в голову прийшла геніальна ідея - піти трохи обстежити замок. Така можливість мені випала вперше і втрачати її зовсім не хотілося.

Потихеньку їдальня спорожніла, зрештою залишився тільки я і Торен. Він сидів, відкинувшись на спинку стільця, і неквапливо попивав вишневий компот. У мене теж залишалося кілька ковтків цього напою, допивши їх, я мав намір вирушити на вивчення замку. Але тут Торен відірвався від споглядання пейзажу за вікном і звернувся до мене:

- Добре ти їх, - він невизначено кивнув у бік виходу, але я зрозумів, про кого говорить хлопець. - Тільки не розумію, за що вони на тебе розлютилися, до вчорашнього вечора все ж було нормально.

- Було, але минуло, - зітхнув я, відставляючи порожню чашку і на якийсь час відкладаючи свій похід. Якщо вже Торен знову вирішив зі мною поговорити, цим теж не варто нехтувати. Минула розмова була заведена не просто так, і цю, можливо, теж розпочато не з простого інтересу. - Гадаю, Чейз зуб на мене тримає, за те, що я вчора ввечері відбив його спробу мене знерухомити та зачарував його ж заклинанням.

- Ось як, тепер усе зрозуміло. Я вчора чув вашу розмову, але не думав, що він через це образиться. Щоправда, я встиг помітити, що Чейз не любить програвати, особливо якщо його хтось бере хитрістю. Та й узагалі, їм тільки дай привід.

- Їм? Це ти про Чейза, Ріна, Майка та Елана? - усе ж вирішив уточнити я. Торен кивком підтвердив мою здогадку, тоді я продовжив: - Але я думав, що в мене проблеми тільки з одним.

- Не зовсім так, - хлопець похитав головою. - Раніше, вони всією компанією по черзі жартували над Семом. А тепер, виходить, знайшли іншу жертву.

- Не страшно. Як бачиш, зі мною не так усе просто, - усміхнувся я.

- Бачу, але даремно ти в усе це вплутався.

- Не я починав цю війну, - різко ставши серйозним, відповів я, - не мені її закінчувати.

- Розумію. І чого їм спокійно не живеться? - Торен зітхнув. - Я, Елан і Чейз були першими, кого привезли в цей замок. Звісно, об'єднані спільними проблемами, ми непогано здружилися. Звичайно ж, вони завжди були любителями пожартувати, але спочатку вони це робили по-доброму. Через кілька місяців привезли Сема. Він дуже важко переживав таку зміну в житті, часто плакав ночами. Але ще тоді хлопці поводилися нормально. Потім з'явився Рінол і майже відразу за ним Майкон. Чейзу й Елану якось одразу сподобався розвинений не по роках, жартівник. А маленький Майкі із задоволенням вписався в нову компанію старших друзів. Ось так от поступово ми здружилися, негласно прийнявши за лідера Елана. Мені це лідерство було не до душі, як не крути, нам вистачає Тайлора і Діраса. Але відкрито висловлюватися я не став, якось це особливо не заважало.

Торен зробив паузу, відпивши трохи компоту, потім продовжив:

- Усе було добре, до того часу, поки Сем через свою наївність не став жертвою жартів. На безневинне жартування я ще не звертав уваги, але коли вони кілька разів жорстоко підставили хлопця, я не стерпів. Явно показав, що тепер я сам по собі. Після цього поговорив із Семом, насилу роз'яснивши йому, що йому теж більше не варто водитися з цією компанією. А потім і з іншими переконливо поговорив, попросивши їх відчепитися від хлопця. Вони-то відчепилися, але ненадовго, продовживши час від часу витворяти якісь штуки, на кшталт тих, що хотіли зробити з тобою - водою вночі обливали, або просто підливали під нього калюжу, а вранці реготали, наче він вписався. Їжу ось відбирали, - він кивнув на схований у стіні підіймач, згадуючи нещодавній випадок, - у тазу для миття воду міняли, то на холодну, то на надто гарячу. Тож ти обережніше. - Він зітхнув.

- Добре, дякую за попередження. А можеш розповісти, як вони Сема підставляли, може і мені теж саме світить?

- Навряд чи. Але розповім. Там уся біда полягала в наївності й нерозторопності Сема. Хлопці легко обманювали його, кажучи, що сьогодні тренування не буде, і той спокійно сідав читати або ж ішов до бібліотеки за новою книгою. Міняли чистий одяг на брудний, який Сем уже встиг кинути в прання. При цьому чистий костюм добре ховали, тож Сему доводилося ходити в чому було, - Торен замовк на деякий час, змочуючи горло ковтком компоту. Потім продовжив: - Усього не згадати та довго перераховувати, головне те, що все це, звісно, не залишалося поза увагою вчителя, і за такі проступки було покарання. А тихоня Сем, покірливо їх приймав, боячись щось заперечити, а вже тим більше назвати справжніх винуватців своїх неприємностей.

- Бідолаха, - щиро поспівчував я. - І як він міг усе це спокійно зносити?

- Сам дивувався, - розділив моє обурення хлопець. - Я не раз говорив із Семом, мовляв, не терпи, чини опір. Будь уважнішим. Кілька разів навіть вийшло попередити його про підготовку підлості. Але все це безглуздо, у Сема такий характер, він вважає за краще терпіти, ніж боротися. Ти інший, але мені здається це ще небезпечніше, адже четвірка жартівників це теж розуміє.

На короткий час настало мовчання, під час якого ми обидва дивилися у вікно. Потім Торен запропонував:

- Може, підемо в кімнату?

- Ні, я замком хочу побродити. Адже це можна?

- Так, - хлопець кивнув. - Замком і його територією ми можемо вільно гуляти, коли нічим не зайняті. Тільки перед тренуванням ми особливо не розбрідаємося, бо Тайлор, коли готовий почати урок, посилає за ними слугу. А хто не почув запрошення, то це вже його проблеми. І досить великі! Ти вже знаєш, як учитель не любить запізнень.

- Знаю, не хвилюйся. Я не довго. Досліджу пару поверхів і сам прийду до тренувального поля, почекаю вже там.

- Тоді приємного дослідження.

- Дякую.

Весь замок вабив своїми загадками та незвіданими куточками. Але в мене було не так уже й багато часу, тому я пішов одразу нагору, туди, де ще не ступала моя нога. П'ятий поверх здався набагато меншим, ніж наш. Тут була всього одна замкнена кімната і невеликий коридорчик, але вже без вікон або балкона. Схоже, що тут ніхто не живе, але чистоту підтримували старанні слуги. Поверхом вище простору виявилося ще менше. Без усякого оздоблення і килимів невелика кімната, у центрі якої починалися металеві гвинтові сходи. Не зволікаючи, я підскочив до них і почав дертися вгору. У міру того як я підіймався, стіни навколо ставали дедалі ближчими, звужуючись з усіх боків. Я дерся на саму вершину вежі, якраз на ту єдину, що гострим шпилем височіла на кручі. Від однієї тільки думки про те, який вид мені може відкритися наприкінці шляху, у мене захопило дух, і я додав ходу. Щоправда, підйом гвинтовими сходами був завданням не з легких.

Останній десяток сходинок я долав навкарачки, активно допомагаючи собі руками. Важко дихав, відкривши рота, залишилося язик висунути й буду точнісінько, як та собака, що за ласою кісточкою женеться. На щастя, сходи, нарешті, закінчилися, упершись у відкидний металевий люк. Я з жахом подумав, що він може бути замкненим і всі мої зусилля підуть нанівець. Затамувавши подих, я трохи присів для зручності, уперся руками, натиснув вирівнюючись, і кришка піддалася.

- Відкрито! - полегшено видихнув я, і поспішив вибратися у відкритий хід.

В обличчя тут же дмухнуло холодним вітром і бризнуло дощовими краплями, але я тільки заплющив очі від блаженства, згадуючи польоти на великій висоті. Вдихнув свіжість морського повітря і розплющив очі. Верхній майданчик був круглим, із загостреним дахом, який підтримували чотири масивні кам'яні колони. Але що найдивовижніше і найдивніше, тут були відсутні будь-які поруччя. Я повністю виліз із люка, обережно прикривши його за собою. Звісно, я сумнівався, що хтось може помітити дірку наприкінці довжелезних сходів, але зробив це на всяк випадок. Поспішив до самого краю і, звісивши ноги донизу я сів на холодну і вологу кам'яну підлогу. Мені відкрився неймовірний краєвид.

Далеко внизу шуміло море, зараз таке ж похмуре й темне, як небо. Високі хвилі билися об скелі й кам'яний причал, біля якого я розгледів той самий кораблик, на якому мене сюди привезли. Він був зі спущеними вітрилами та самотньо хитався на воді. З такої висоти судно здавалося таким крихітним, немов іграшкове.

Я піднявся і перейшов на інший бік. Тут уже, за високим муром навколо замку виднівся темний ліс. А ось що знаходилося за ним, поки що розгледіти не вдавалося. Зате я зміг помітити, що замок все ж охороняють. По стіні ходили вартові, а біля самих воріт була прибудова, де вони, найімовірніше, відпочивали. Ліворуч від гори, на якій знаходився цей замок, внизу, біля самого моря виднілося портове містечко. Напевно це і є володіння лорда.

Як би здорово було зараз, просто звідси, притиснувши крила до тіла, стрілою впасти вниз. І вже біля самої землі зловити потік вітру і знову злетіти в небеса. Від цих мрій занило в грудях і пробігло тремтіння по всьому тілу. Я подумки лаявся на браслети, міцно стиснувши один із них долонею.

Як же вони мені набридли! Хочу свободи! Хочу літати!

- Небо, я сумую за тобою, - прошепотів я, піднімаючи очі до сірих хмар і підставляючи обличчя під холодні краплі дощу, змішавши їх із рідкісними сльозинками, що викотилися з очей.

Які б важкі думки мене тут не відвідували, все одно це шикарне місце. Невелика втіха, яку я можу отримати за таких умов. Шкода, що довго посидіти не вийде і найближчими вечорами теж не буде часу зазирнути сюди.

"Але ж додаткові уроки не вічні!" - підбадьорив себе я.

Ще раз окинувши округу поглядом, я вирішив, що час йти на тренування. Підйом зайняв багато часу, а попереду ще й спуск.