Поки я спілкувався з головою гільдії злодіїв, сонце встигло піднятися до зеніту. Сьогоднішній день радував прохолодним вітерцем, що віяв з боку річки. Ринок, як і раніше, активно працював, обслуговуючи велику кількість покупців. Я, разом із компанією злодіїв, стояв сховавшись за рогом крайнього намету. З цього місця добре проглядалися кілька торгових рядів. На один із них якраз вказував Кейс.
- Бачиш, он тих трьох типів, у чорних куртках? - запитав він у мене.
- Ті що булочки купують? - уточнив я.
- Вони, - Кейс кивнув. - Твоє перше завдання - вкрасти в одного з них гаманець із грошима.
- Так це ж вартові! - відверто здивувався я.
- Вартові, - спокійно підтвердив Кейс. - У тому то й складність. Але ти не хвилюйся, наступна пара випробувань буде простішою. - Він усміхнувся.
Я зітхнув, утім, потихеньку мирячись із тим, що мені доведеться зробити, і водночас втрачаючи страх. Яка різниця в кого красти? А від варти мені вже доводилося тікати та цілком успішно.
- Що ж, треба так треба.
- Мене тішить твоя рішучість, - відповів Кейс. - Тільки не намагайся обдурити. Ми стежимо за тобою. - Я кивнув, злодій продовжував: - Як усе вляжеться, чекатимемо на тебе біля фонтана, що з трійкою коней. Знаєш де це?
- Так.
- Чудово. Тоді вперед, - чоловік махнув рукою в бік моїх майбутніх цілей, вони якраз встигли купити собі булочки й не поспішаючи віддалялися від нас. Потім Кейс подав знак своїм людям, і вони в одну мить розосередилися по ринку, залишивши мене одного біля намету.
Обережно, не привертаючи увагу, я нагнав вартових. Тримаючись від них на безпечній відстані, став розмірковувати про те, як виконати завдання. По суті, нічого складного не було. Вартові зараз були зайняті їжею і розмовами. І чого їм, власне, побоюватися? Хто, при здоровому глузді посміє серед білого дня напасти на них, або ж ризикнути щось вкрасти. Не могли ж вони продумати такий варіант, що глава гільдії крадіїв дасть хлопчику таке завдання, а цей хлопчисько візьме та погодиться.
Підібравшись зі спини зовсім близько, різким і точним рухом, я зірвав у вартового з пояса гаманець. А наступної секунди побіг геть, лавіруючи між людьми.
- Тримай злодія! - закричали позаду мене.
До цього часу я встиг добігти до краю торгового ряду. Зовсім небагато залишалося до того, як я вискочу з натовпу. Дехто з перехожих все-таки додумався допомогти вартовим і спробував схопити мене, але, на щастя, без успіху - тільки рукав сорочки порвали.
Заскочивши в рятівне підворіття, я одразу ж видерся на дах і ліг на ньому, щоб стати якомога непомітнішим. Обережно подивився вниз і якраз побачив, як по моєму сліду мчить зла трійка вартових, а з протилежного боку заходить підмога.
Ти диви! Як у них усе злагоджено. А дзуськи! Мене так просто не зловити. Єхидно радіючи перемозі, я показав язика у спину вартовим які побігли далі. Шукайте, шукайте…
Перечекавши деякий час, я пішов до місця зустрічі. Біля фонтана, ще нікого не було. У сенсі зі злодіїв. А так, народ прогулювався туди-сюди, дехто роздивлявся кам'яну статую трійки коней, що стоять на дибах, спинами один до одного. Я підійшов, сунув руку під струмінь, що лився прямо з рота скакуна. Набрав жменю води й хлюпнув на обличчя, потім трохи попив. Тепер тільки залишалося спокійно чекати, сидячи на парапеті.
Першими з'явилися Голка і Малий.
- Ого! Саріде, ти вже тут! - вигукнув хлопчик, підбігаючи до мене і сідаючи поруч.
Голка підходила повільно, пильно вдивляючись у моє обличчя, немов не вірила, що це насправді я.
- Куди ти подівся, після того, як вбіг у підворіття? - запитала вона, зупиняючись навпроти.
Задоволений собою, я посміхнувся. Значить, не тільки варта втратила мене з поля зору.
- Ви ж казали, що будете за мною стежити.
- Ми й стежили, просто... - дівчина різко зупинила себе, мабуть, не бажаючи виправдовуватися. Невизначено махнула рукою. - Ай, гаразд... гроші-то хоч не загубив?
- Ні. - Я дістав пузатенький чорний гаманець з-за пазухи, підкинув його на долоні.
- Чудово, давай сюди, - дівчина вимогливо простягнула руку.
Я удав, що збираюся віддати гаманець, але замість цього засунув його назад за пазуху.
- Гей! - обурилася Голка.
Я усміхнувся і відповів:
- Мені Кейс говорив тільки про десяту частину, та й ту віддавати просив йому.
- Між іншим, Кейс не завжди є на місці. І в нього є помічники. Я одна з них! - Голка гордо підняла підборіддя, розсерджено глянувши на мене зеленими очима.
- Дуже радий за тебе. Я це запам'ятаю й уточню. Але зараз гроші віддам тільки Кейсу, адже він має скоро підійти разом з іншими. Я маю рацію?
- Маєш, - невдоволено буркнула дівчина і теж присіла на парапет, щоправда, досить далеко від мене.
Малий полегшено зітхнув, радіючи, що наша маленька суперечка нарешті завершилася.
- Саріде, а правда, куди ти сховався? - поцікавився хлопчик, дивлячись на мене своїми великими допитливими очима.
З ним єхиднувати вже не хотілося, його щирість підкуповувала, змушуючи відповідати на запитання прямо.
- На дах заліз.
- Здорово! Так швидко! А в мене погано виходить. Мене все вчать, вчать... а не виходить... - він зітхнув, але за мить, знову з посмішкою глянув на мене і запитав: - А може, ти навчиш?
- Ну, - я знизав плечима. - Можна спробувати. Якщо мене візьмуть, звісно.
- Візьмуть! - хлопчик активно закивав головою. - Я знаю, які завдання будуть. Я бачив, як інших перевіряли. Далі зовсім легко. - Він махнув рукою і посміхнувся мені.
- Це добре, - я посміхнувся у відповідь. - А ти теж ці завдання проходив?
- Ні, - Малий замотав головою з боку в бік, а потім, понизивши голос до шепоту, додав: - Я цих вартових страшенно боюся. Я б так не зміг.
- А як же ти в гільдію потрапив?
- Я прийшов разом з Голкою, - він глянув на дівчину, що сиділа осторонь. - Кейс дозволив моїй сестрі пройти перевірку за двох.
- Сестрі? - здивувався я, уважніше придивляючись до моїх нових знайомих.
Тільки зараз я почав помічати деяку схожість у рисах обличчя, ті самі виразні очі, трохи кирпатий носик, ямочки на щоках. Єдине, що їх кардинально відрізняло одне від одного, так це колір волосся.
- А що, не схожі? - усміхнувся Малий, спостерігаючи за моєю реакцією.
- Тепер бачу, що схожі, але лише трохи.
Хлопчик усміхнувся.
- Майже всі так дивуються. Але це все тому, що в нас різні тата.
- Знайоме, - придушивши важке зітхання, відповів я.
- Ух ти! - захопився хлопчик. - У тебе теж є така сестра?
- Є, тільки маленька зовсім. Їй три рочки. А ще брат є, теж рідний тільки по мамі.
- А де вони зараз? - бовтаючи ногами, невимушено поцікавився Малий.
- Удома залишилися.
Я вирішив змінити тему, бо мені здавалося, що хлопчик легко витягне з мене будь-яку інформацію, а згадувати про рідних і дім якось не хотілося. Заразом можна скористатися вдалим моментом, щоб запитати в Малого історію створення клички сестри. На жаль, я не встиг - у полі зору з'явився Кейс зі своїми людьми. За кроків десять від мене, чоловік почав повільно аплодувати, так само неспішно долаючи відстань, що залишилася.
- А ти ризиковий хлопець, - усміхнувся він, зупиняючись навпроти. - Непогано спрацював. Дуже непогано! Тільки краще б ти гаманець по-тихому зрізав.
- Згоден, - кивнув я. - Тільки от нічим було.
- Хм, справді. Нічого, ми це виправимо. Звісно, після того, як пройдеш наступні два завдання. Тільки спочатку хотілося б уточнити, я правильно зрозумів, заскочивши в підворіття, ти виліз на дах?
Добре, що хоч один здогадався. Судячи з цікавих облич решти, їм така ідея в голову не приходила. Кивком голови, я підтвердив здогадку Кейса.
- Розумно, - він схвально посміхнувся. - Тоді наступне випробування, тебе вже точно не злякає. Дивись туди. - Кейс вказав кудись мені за спину. Я слухняно обернувся. - Бачиш високу вежу з пожежним дзвоном?
Я кивнув. Хоч вона була доволі далеко, але навіть з такої відстані важко було не помітити вибілену квадратну вежу, під гострим дахом якої ховається великий дзвін.
- Так от, - продовжив глава злодіїв. - Тобі потрібно на неї піднятися і подзвонити в дзвін.
- Ем, що? - сторопів я, дивлячись на Кейса круглими очима. - Я хіба схожий на божевільного?
Можливо, забратися на неї в мене б вийшло. Можливо навіть непоміченим. Але якщо я почну дзвонити в дзвін, це підніме переполох у місті. А ще приверне увагу до самої вежі. Тоді в мене буде тільки два виходи - забарикадуватися на вершині й чекати на голодну смерть, або спуститися вниз просто в руки вартовим. Звісно, для мене ще існує варіант обернутися драконом та полетіти, але так сильно розкриватися перед усім містом теж не хотілося.
Кейс заперечно похитав головою, а потім не втримався і засміявся. Разом із ним захихотіли інші злодії.
- Вибач, я пожартував, - відсміявшись, сказав Кейс. - А ще це була маленька перевірка, але кудись залізти тобі все ж таки доведеться. Обернися ще раз.
Я знову послухався. Позаду стояв кам'яний триповерховий будинок. За висотою своєю, він, звісно, поступався пожежній вежі, але всі інші будівлі були набагато меншими за цей будинок. У ньому розташовувалася таверна і заїжджий двір.
- Ось на нього тобі потрібно залізти, - сказав Кейс, коли я знову повернувся до нього. - Тут уже без жартів.
Я противитися не став. Спільною компанією, ми зайшли з торця будівлі, де було найменше перехожих. Поки Голка і Шишка бігали на розвідку, перевіряючи, чи немає поблизу варти, я вивчав стіну будинку. Коли вони повернулися, оголосивши, що все чисто, у мене вже був прокладений маршрут.
Під пильним наглядом восьми пар очей, я успішно видерся на дах заїжджого двору. Помахав їм звідти рукою і зітхнув, переводячи подих. Поглянув на чисте блакитне небо. У душі заворушився дракон і навіть почало здаватися, що за спиною розкриваються крила. Я струснув головою, скидаючи ману, а то не помічу, як перетворюся. Водночас почув, як унизу Кейс крикнув: "Спускайся!"
Наступним завданням став біг наввипередки. Мене не здивувало те, що моїм суперником став Спритний. Ми мали добігти до пожежної вежі, зірвати з клумби жовту квітку, яку висаджують тільки там, на знак підтвердження того, що ми не шахраювали та добігли до мети, а потім повернутися сюди.
- Я найшвидший серед злодіїв, - похвалився Спритний, кілька разів підстрибнувши на місці для розминки. - Недарма мені дали таке ім'я.
- Я так і зрозумів, - усміхнувся я.
Мені розминатися було ні до чого. І так уже досить набігався і налазився. Я просто спокійно стояв, чекаючи поки Кейс дасть відмах.
Спритний одразу вирвався вперед. Напевно він не вперше проробляє цей маршрут разом із черговим претендентом. Я просто намагався не відстати від нього, попутно добре запам'ятовуючи дорогу. А в одному моменті зумів помітити, як можна буде трохи зрізати на зворотному шляху.
Бачачи нас, пішоходи лякалися і відскакували вбік, що не могло не радувати. Деякі дамочки з коротким вереском хапалися за свої сумки, напевно, думаючи, що ми хочемо їх відібрати.
Коли до вежі залишалося зовсім небагато, я додав ходу. Практично одночасно зі Спритним зірвав квітку і щосили помчав назад. У мене був дуже гідний суперник. Мені насилу вдавалося утримувати лідерство. Хитрість зі зрізанням шляху успішно спрацювала, і мені вдалося збільшити розрив. Щоправда, не на багато - одна помилка і Спритний мене наздожене.
До фінішу залишався всього один квартал, як раптом до наших перегонів вирішили приєднатися пильні вартові. До цього вони неспішно патрулювали вулицю, але побачивши маленьких безхатьків, що бігли, вирішили перегородити їм шлях, але марно. Спритний вправно проскочив між двома вартовими, які ще не встигли досить щільно зійтися. Я ж перескочив через ґанок, що залишився поза увагою. Упустивши порушників порядку, вартові негайно кинулися навздогін. Тут уже нам було не до суперництва. Увірвавшись двома вихорами на площу з фонтаном, ми зі Спритним злагодженим дуетом закричали:
- Варта!
Злодії кинулися врозтіч поодинці. Лише Голка схопила брата за руку і вони втекли разом, а Кейс підскочив до мене, наказуючи бігти за ним.