Дірас велів мені стояти поруч із ним і уважно слухати те, що він зараз розповідатиме Аїну, але при цьому тренуватися ставити щити. Я мав закрити кожного манекена, що стояли в протилежному кінці майданчика, усіма можливими щитами, щоб урятувати їх від будь-якої атаки. Поки я намагався закрити солом'яне опудало земляною стіною, учитель взявся наставляти Аїна:

- У кожної живої істоти є своє джерело сили. У когось воно менше, у когось більше. Ось останнє якраз про магів. Наша сила не тільки більша, а й від народження нам дається можливість нею керувати. Загалом, це джерело можна порівняти з глечиком, у який ми наливаємо воду із зовнішнього джерела. Наповнюється у всіх воно теж по-різному. Але вода в ньому має бути завжди, повне спустошення загрожує неприємностями - втратою здібностей або навіть смертю. - Аїн злякано ахнув, але Дірас не став на це звертати увагу і продовжив урок: - Але і переповнення посудини теж неприємна річ. Наша магічна сила проситиме виходу, ніби розпираючи нас зсередини, навіть діятиме на психіку, змушуючи здійснювати різкі й необдумані вчинки, здебільшого пов'язані з використанням магії.

Аїн із захватом слухав, трохи розкривши рота. Я теж заслухався. І тут Дірас різко повернувся і запустив блискавку в незахищений манекен. Суха солома миттєво спалахнула, зобразивши із себе чудовий смолоскип.

- Ти слухай, але від справи не відволікайся, - суворо сказав мені Дірас. - Гаси опудало і надалі бережи їх краще.

Злегка ошелешений тим, що сталося, я активно закивав. Прикликаючи воду, потихеньку погасив полум'я на опудалі. Тим часом Аїн вирішив скористатися раптовою паузою, щоб дещо уточнити:

- А можна запитання? - отримавши ствердний кивок, хлопчик продовжив: - Ви кажете, джерело є у всіх, значить і моя сестра зможе стати магом?

- Якщо її батьки були звичайними людьми та в її роду не зустрічалося магів, то ні.

- Але чому? Якщо є джерело, то ним можна просто навчитися користуватися.

- Розумієш, у людей, або в інших живих істот, не наділених магічним талантом від народження, джерело сили надто маленьке. Максимум, на що вони здатні, так це на якесь підвищене чуття. Ти, напевно, чув, як матері розповідають, що відчувають, як з їхньою дитиною трапилася біда. Або ж просто раптово хтось починає переживати за близьких, відчуваючи, що їм погано. Буває в когось раптово виникає тривога і він не хоче кудись іти чи їхати. Ось це і є прояв сили, але на більше вони не здатні. У тварин теж є чуття. Приміром, собаки виють на біду, кішки чують смерть і допомагають лікувати хворі місця тощо.

- Зрозуміло, - Аїн мотнув кучериками. - А куди випускають надлишки ті, хто не вміє чаклувати? Адже наскільки б її не було мало, вона все одно накопичиться.

- Ось туди й випускають, мимоволі щось відчуваючи.

- А тоді чому повне її використання загрожує загибеллю?

-Тому, що ти спустошуєш себе, вимотуючи та вичавлюючи до краплі, позбуваючись не тільки магії, а й життя. Візьмемо за приклад їжу. Ми їмо, наповнюючи наш організм життєво необхідними силами. Від того ми можемо бігати, базікати, махати мечем і взагалі творити різне неподобство, - Дірас усміхнувся. - Ну, а що буде, якщо ми раптом перестанемо їсти й пити?

- Ми помремо, - тихо відповів Малий.

- Саме так. Не отримуючи підживлення, наше тіло буде використовувати те, що в нього вже є, повільно себе ж і вбиваючи. Майже так само і з магією. Адже коли закінчиться магічний запас, ти почнеш використовувати звичайну життєву силу.

- А якщо зупинитися і не використовувати життєву силу?

- Тоді є шанс відновитися, але це довгий і болісний процес. А ще може статися й так, що "глечик" звузиться, зсохнеться і все, його вже не наповниш. Ще питання є?

- Поки що, ні, - Аїн хихикнув, хитро примруживши очі.

- Тоді на цьому закінчимо вступ і приступимо до самого уроку. Для початку ти спробуєш відчути своє внутрішнє джерело сили. Я знаю, це буде непросто, тому що твоя магія завжди була частиною тебе і ти навчився перетворюватися на вовка неусвідомлено, просто в один прекрасний момент зрозумівши, що можеш. Але я допоможу тобі. Присядьмо і розслабимося.

Аїн і Дірас разом опустилися на землю. У цей же момент з руки мага злетіла крижана стріла. Цього разу я встиг закрити манекен, швидко створивши перед ним вогняний щит, який розтопив лід, одразу перетворивши його на хмарку пари.

- Влаштуйся зручніше. Дихай спокійно і рівно, - Дірас продовжив наставляти Аїна, немов нічого особливого не сталося. Хлопчик старанно виконував усі вказівки. - Тепер, уяви. Тільки уяви, - квапливо уточнив він, - що хочеш перетворитися. Спробуй відчути в собі ту саму силу, яка дає поштовх, яка наповнює тебе світлом, змінюючи тіло.

Аїн заплющив очі. Дірас теж розслабився. Стало зовсім тихо, тільки долинав шелест моря, такий самий спокійний і ритмічний, як наше дихання. Пам'ятаючи дві несподівані атаки вчителя, я намагався не піддаватися цій безтурботності. Усе зводив і зводив різні щити біля другого манекена. Набувши досвід, я робив це досить легко і швидко. Ось солом'яне опудало охопило захисне полум'я, за мить, його вже огортають водяні струмені, яскраво виблискуючи у світлі ліхтарів. Я кліпаю, і міняю захист на повітря, його зовсім не видно, він лише злегка колише суху солому, що вибилась із тіла опудала. Відпускаю вітер і на його місці виникає земляна стіна, вона розповзається, укладаючи манекен у кокон.

Наступної миті я відчув, як з боку Діраса вириваються чотири різні стріли - вогонь, вода, земля і вітер - націлені на чотири солом'яні опудала, що залишилися. Реакція спрацювала чудово, підкинувши руки, я покриваю опудала захистом, і щоб не витрачати час на з'ясовування, яку стихію куди застосовувати, накриваю кожного відразу чотирма щитами.

- Ого! - підхопився Малий і розплющив очі. - Що це було?

- Сарід герой! Він урятував чотирьох манекенів, - Дірас неголосно зааплодував. - Ти мене приємно здивував. Зізнаюся чесно, я від тебе такого не очікував. Я сподівався, що ти прикриєш манекени, але щоб кожного одночасно і всіма чотирма щитами разом!

- Ну, я подумав, що так буде швидше, - я зніяковіло опустив погляд.

- Правильно подумав. Пишаюся тобою.

Ось тут уже здивувався я, чути такі слова, вперше за чотирнадцять років, було неймовірно приємно. У грудях якось потепліло, обличчя залилося рум'янцем, а губи мимоволі розповзалися в усмішці.

Дірас чомусь теж зніяковів, прокашлявся і повернувся до Малого:

- Аїн, вибач, ми трохи відірвемося від тебе, але я хочу дещо перевірити та водночас дати Саріду нове завдання.

- Не страшно, - Аїн усміхнувся. - Все одно в мене нічого не виходить. Замість своєї магії, я ваші сплески сили відчув. А від Вітру такі сильні, що я мало не впав.

- Вибач, - ледве чутно пробурмотів я, все ще оговтуючись після похвали вчителя.

- Не страшно, - сказав Дірас. - Загалом відчувати чужу магію, теж корисне вміння, і ми б цьому теж приділили урок. Але ти навчився цього трохи раніше, - він усміхнувся. - Виходить, твої спроби не минули даремно.

Аїн задоволено закивав. А Дірас знову звернувся до мене:

- Отже, Сарід, нове завдання. Підійди ближче і дивись.

Я виконав прохання. Малий, який і так сидів поруч, присунувся ще трохи й уважно втупився на мага. Тим часом Дірас виставив уперед праву долоню, і над нею замерехтіла вогняна кулька, розміром не більша за куряче яйце. Потім з'явилися водяні струмені, оточуючи вогник з усіх боків. Слідом виникли повітряні змійки, їх не було видно, але я їх відчував, а ще вони ледь помітно доторкалися до води та трохи збивали їх зі звичного обертання. Останнім шаром цього творіння стала земля - до долоні мага підскочили камінчики й шматочки ґрунту і злагодженим хороводом закружляли навколо цієї незвичайної кулі.

- Зможеш так? - Дірас трохи опустив руку, щоб я зміг краще роздивитися його творіння.

- Я спробую, - невпевнено відгукнувся я.

- Спробуй. А ти Аїн, продовжуй свій урок.

- А можна подивитися? - попросив Малий, дивлячись на Діраса своїм жалісливим поглядом, під яким ніхто не міг встояти.

Ніхто, крім Діраса.

- Потім подивишся, коли Сарід закінчить, він нам покаже, - рівним тоном, що не терпить заперечень, сказав він.

Аїн слухняно закивав і тут же старанно заплющив очі. Я відійшов трохи, щоб не заважати, і узявся до нового завдання. Як я і припускав, воно давалося нелегко. Вогник дозволяв огорнути себе водою, ну а далі починалися примхи - вогонь гас, а вода відмовлялася слухатися й опадала крапельками на землю або розбризкувалася повітрям. Те, що я зовсім недавно так легко наклав на манекени всі чотири щити, нічого не означало, тому що створення подібної кульки вимагало тонкої роботи з магією. Це було щось на зразок того уроку з Тайлором, коли він давав нам індивідуальні завдання, на тонке відточування навичок. Я згадав усі отримані тоді поради, до того ж усе те, що говорив мені Дірас того ж дня на додатковому занятті, коли деякі з цих завдань пробував я сам.

У голові промайнули мої ж власні думки, які виникли в мене тоді: - "Чотири основні стихії, тільки на перший погляд, здаються різними та несумісними. Насправді ж, жодна з них не може існувати без іншої, при цьому відмінно її доповнюючи". Після цього потихеньку стало виходити. Вітер перестав вередувати та слухняно закружляв навколо води й вогню. Слідом за ним відгукнулася земля. Дивно, але коли стихії склалися в єдину кульку, контролювати їх стало досить просто. Здавалося, що я так можу проходити весь день, і взагалі засунути магічно створену кульку в кишеню і з нею нічого не трапиться.

Нічого не кажучи, я тихенько, щоб не турбувати зосередженого Малого, підійшов до Діраса. Той задоволено кивнув, розпливаючись у задоволеній усмішці.

- Ух ти! - вигукнув Малий, усе ж таки почувши моє наближення. - Вийшло! А в мене теж, здається, вийшло. Я відчуваю цей самий глечик. Тепер що з ним робити?

- Спробуємо через нього звернутися до стихій. - Маг створив перед хлопчиком невелику калюжку з водою і запалив маленьке вогнище. - Отже, перед тобою вогонь, земля, вода, ну і навколо повно повітря. Спробуй звернутися до кожної з цих стихій, немов би подумки торкнися і змусь що-небудь зробити.

Аїн закивав, від старанності закусив кінчик язика і почав вдивлятися в калюжу. Потім втупився кудись у далечінь, а через кілька хвилин подивився на вогонь, ну і дуже засмучений, опустив погляд на землю. Тим часом я обережно присів поруч, щоб не турбувати старанного хлопчика і просто спостерігав.

- Здається, вони мене не чують, - засмучено пробурмотів він.

- Не засмучуйся заздалегідь, - підбадьорив його Дірас. - Завтра, на загальному уроці спробуєш ще раз. Тільки не поспішай. Будемо працювати по черзі. А ще, теж завтра, ти дізнаєшся про характер кожної стихії та про потрібний настрій для роботи з ними. Ну а сьогодні, вам пора вже йти спати.

- А можна запитання? - квапливо запитав Аїн.

Дірас, який починав підійматися із землі, знову сів.

- Можна, тільки постараймося швидше.

- Перед нашим тренуванням, я Вітру розповідав, що вмію відчувати щось на зразок характеру людей. Я вам про цю здатність теж розповідав. - Дірас кивнув, Дрібний продовжив квапливе пояснення: - Так ось тут виникла дивина, - він трохи зніяковів і опустив очі, - зустрівши вас, я зрозумів, що не можу відчути ваш характер. Я і про це сказав Вітру, і він припустив, що тут справа в магічній силі та досвіді. Але це не зовсім так, адже я не можу і самого Вітра відчути, навіть раніше, до того як ви його забрали й ще не почали вчити магії. А чому, не зрозуміло.

- Цікава загадка, - Дірас потер перенісся. - Зі мною якраз усе зрозуміло, я справді вмію закриватися. А ще ношу медальйон. - Він доторкнувся до камінчика в шкіряній петельці, що бовтався в нього на грудях. - А ось Сар... - Дірас повернувся, мабуть, зрозумівши, що відповідь на це запитання варто давати саме мені: - Розумієш, тебе взагалі важко відчути. Зустрінь я тебе на вулиці, нізащо б не зрозумів, що ти маг. Коли Тайлор привіз тебе, я взагалі думав, що він помилився, якби він не розповів мені про випадок із зачарованим мішечком. Думаю, той момент, коли Тайлор знайшов тебе, швидше за все, був випадковим. Після того як він привіз Аїна, ми все обговорили та зрозуміли, що першого разу він їздив саме за ним, але так склалося, що ти зрізав гаманець і попався. Тайлор відчував саме одного мага, але дуже змазано, гадаю, через те, що Аїн перебував поруч із тобою. Тому йому довелося так довго шукати.

- А чому ж, коли Тайлор привіз мене, він одразу ж не повернувся за Аїном? - поцікавився я, перебуваючи в легкому подиві від почутого. - Адже я вже був тут і не більше не заважав.

- Гадаю, це через те, що дізнавшись про твоє зникнення, Аїн мимоволі закрився. І Тайлор на якийсь час зовсім перестав його відчувати. - Дірас повернувся до Малого, який теж слухав розповідь із великими здивованими очима. - Ти ж злякався, коли Сарід зник?

- Ага! Я думав, що його забрав дракон, і дуже боявся, щоб він не забрав мене.

- А ще, справа може бути в тому, що чуття Тайлора працює спалахами. Виникає рідко і з перервами. Сподіваюся, я хоч трохи зміг задовольнити вашу цікавість? - усміхнувся Дірас.

Ми злагоджено кивнули.

- Добре, а тепер ідемо спати.