Новий ранок почався не так сонячно і безтурботно, як минулий. У мене болів кожен м'яз, немов учора мене весь день били палицями. Не знаю, як я зможу вибратися з ліжка, не те що пережити весь день. За вікном ще й погода зіпсувалася, немов вторячи моєму поганому настрою. Шуміло море, а над ним збиралися дощові хмари.

Мої сусіди по кімнаті вже прокинулися і не поспішаючи займалися ранковими справами. Тільки Рін стояв біля вікна і дивився на неспокійне море. Важко зітхнувши, я скинув із себе ковдру. Необхідно було ворушитися, інакше хлопці поснідають без мене і побіжать на навчання, на яке і я сьогодні йду, тільки ось самостійно мені дороги не знайти. Доведеться встигати за всіма.

- Боляче? - співчутливо запитав Майкон, заглядаючи мені в очі, коли ми сиділи в їдальні.

Я ніколи не любив скаржитися, але тут правду не приховаєш, тому я коротко кивнув у відповідь.

- Потерпи трохи. Сьогодні уроки магії та коли нам знімуть браслети, я тебе трохи підлікую.

- Це дозволено? - занепокоївся я. Мені зовсім не хотілося підставляти маленького добряка.

- А чому ні, - усміхнувся Майк. - Браслети зняли, значить можна творити магію. Тим паче що ми під наглядом. Але ніхто нічого не помітить, я тільки за руку тебе візьму.

- Та не хвилюйся ти, - вступив у розмову Рін. - Майк уже так робив. Тут кожен із нас побував на твоєму місці. Причому насамперед добрий ельф лікував сам себе.

Майк закивав, мило посміхаючись. Я полегшено зітхнув. Півдня витримаю. Тим паче що я і сам потихеньку відновлювався, думаю, якби не заблокована сила, то біль минув би ще швидше. Пам'ятається, звичайні рани та синці на мені гоїлися за лічені години. Ще й смачний, ситний сніданок енергії додав.

На моє щастя, до навчальної кімнати йти довелося недалеко, лише спуститися на поверх нижче. Тут теж був довгий хол, з кількома дверима. Ми зайшли в найближчі від сходів і опинилися в просторій кімнаті, стіни якої були суцільно заставлені книжковими стелажами, що тягнулися аж до самої стелі. Щоб дістати потрібну книжку з верхніх полиць, з кожного боку була спеціальна драбина. Верх її кріпився до рейки на стелі, а внизу були коліщатка, що давало змогу легко переміщати драбину вздовж стіни. От би спробувати покататися на одній із них, причому для початку забратися на самий верх.

У навчальній кімнаті нас зустріла жінка, одягнена в темно-синю сукню із зеленими мереживними візерунками, вона трохи насупила чоло, вивчаючи нового учня. Її темне, коротко стрижене волосся трохи збивало з пантелику, адже таке носили тільки чоловіки. Гострий ніс, широкі вилиці, злегка запалі щоки - все це надавало жінці солідності. Промайнула навіть думка, що це вона тут головна, а Дірас у неї на побігеньках.

- Доброго ранку, хлопчики, - привіталася вона звучним, добре поставленим голосом. Такі я чув тільки в торговок на ринку, заклики до купівлі саме їхнього товару було чутно навіть на іншому кінці торгового ряду.

- Доброго ранку, - нескладним хором відгукнулися ми.

- Проходьте, займайте свої місця, - вона запрошувальним жестом вказала на дальній кут кімнати.

Там розташовувалося вісім невеликих столиків, розрахованих на одну людину. Вони стояли півколом, у центрі якого поставили більший стіл, за який сіла жінка. Хлопці звично пішли до своїх місць: дальній столик біля вікна зайняв Торен, далі Елан, Чейз, Орсем, Рінол, і нарешті, Майкон. Мені дісталося одне з місць, що залишилися.

- Рада вітати в нас нового учня. Моє ім'я Міріон, - представилася жінка, знову уважно дивлячись на мене. - А ти, як я розумію, Сарід?

Я кивнув у відповідь.

- Дивлюся, ти не багатослівний. Добре, люблю таких, - Міріон злегка посміхнулася, лише на мить піднявши куточки губ, але потім її обличчя набуло колишнього серйозного вигляду. - Упевнена, хлопці на мене не образяться, якщо ми почнемо саме з тебе. - Вона окинула поглядом інших, переконуючись, що ні в кого не виникло заперечень.

Усі тільки раді були тому, що сувора вчителька на якийсь час забуде про їхнє існування.

- Як я розумію, - жінка знову звернулася до мене, - раніше школу ти не відвідував?

Я знову кивнув, сама ж сказала, що не любить багатослівних, навіщо розчаровувати.

- Не здивована, у королівстві Норіс узагалі туго з освітою. Навіть монархи особливо до неї не прагнуть. - Міріон фиркнула, презирливо скрививши тонкі губи. - Що ж, тоді перший час тобі доведеться посилено попрацювати, щоб наздогнати інших. Я тобі даватиму окремі завдання, якщо ж наші основні уроки заважатимуть, можеш пересісти в інший кінець залу. Благо, його величина дозволяє знайти відокремлений куточок.

Отримавши мій ствердний кивок, жінка взяла зі свого столу пергаментний аркуш, графітовий стрижень, спеціально обмотаний шматочком паперу, щоб не забруднити руки, і книгу. З усім цим добром піднялася зі свого місця і підійшла до мене.

- Ось тримай. - Письмове приладдя перекочувало на мій столик. - Повчишся писати графітом, перш ніж перейдеш до пера. - Потім Міріон відкрила книжку на першій сторінці, де були накреслені різні палички, кружечки та гачечки. Вказавши пальцем на все це мистецтво, вона сказала: - Переписуй усе це. Точно так само, по рядах, твій пергамент уже розкреслено.

Міріон показала, як правильно тримати графітовий стрижень, після чого повернулася на своє місце й оголосила про початок уроку. Вчителька почала розповідати про якесь правило писемності. На початку, я теж намагався послухати, але нічого не зрозумів, тож легко відключився від зовнішнього шуму і взявся старанно перемальовувати палички, кружечки та гачечки з книжки на свій аркуш. Пересідати не було потреби, я звик жити у великій родині, а потім і в гільдії, де завжди було повно народу, і шум мені ніколи не заважав займатися своїми справами. Від спогадів про минуле тужливо занило в грудях. Глибоко зітхнувши, я відключився і від цього, повністю занурившись у своє заняття.

Через деякий час, коли я вже взявся писати на другій стороні аркуша, Міріон перервала свою розповідь і піднялася, щоб роздати учням пір'я, чорнило і пергаменти для писання. До мене вона теж підійшла, перевірила мої витвори та залишилася задоволена. Видавши мені новий аркуш, жінка перегорнула сторінку в книзі, де красувалося кілька рядів складніших завитків.

- Це наш алфавіт, - пояснила Міріон. А потім повільно назвала кожну букву.

Так ось ви які, загадкові літери! Стільки років я вже вами користуюся і тільки тепер дізнався, який вигляд ви маєте в письмовому вигляді. Досить симпатичні.

- Для початку вивчимо перші п'ять, - сказала Міріон, а потім ще раз озвучила ці літери. - Запам'ятав? - уточнила вона.

Я кивнув і, не чекаючи прохання, повторив. Обличчя Міріон на мить осяяла легка посмішка, потім вона сказала:

- Тепер потренуйся їх писати, так само рядами, як ти до цього робив.

Міріон відійшла до свого столу і продовжила урок для інших, а я знову взявся старанно виконувати завдання. Не знаю чому, але мені страшенно сподобалося писати. Та й просто дізнаватися щось нове. Захотілося якнайшвидше навчитися зв'язувати ці літери в слова, а слова в речення. Цікаво, які ще уроки чекають на мене в цьому замку?

Після невеликої перерви, найімовірніше, розрахованої на те, щоб ми розвантажили свій мозок і підготували його до наступної порції знань, настав урок, який навчав нас різним обчисленням. Тут мені було трохи простіше, оскільки з цифрами я був знайомий завдяки урокам Кейса. Якось у вільний час він зголосився показати, який вигляд має в письмовому вигляді перший десяток цифр, списавши частину стіни уламком цегли. А потім, на прохання особливо зацікавлених, тобто мене та Голки, показав, як пишуться десятки й сотні. Мистецтво ватажка зі стіни ніхто не стирав, і я мав змогу дивитися на них щодня, завдяки цьому цифри глибоко засіли в пам'яті. Ну, а віднімати й додавати я вмів до цього, завдяки частій роботі з грошима. Зараз мені залишалося тільки вивчити кілька легких знаків, якими позначалося те саме додавання, віднімання, ділення і множення.

Міріон давала звичні й життєві приклади для задач, одна з них була такою: "У вас є 100 монет, 10 із них ви віддали другові, але оскільки чотири монетки він загубив, вам довелося йому дати їх ще раз. Потім ви пішли на ринок і купили 7 штук куркуми по 2 монетки за штуку і 3 троянди для своєї коханої дівчини по 6 монеток кожна. Увечері ваш друг повернув вам половину позичених грошей. Скільки монет у вас залишилося?"

- Куркума? - усміхнувся Рін, потім прокоментував напівголосно: - Став би я витрачати гроші на таку нісенітницю, тим паче що я не знаю, що це.

Усі дружно засміялася, підтримуючи думку хлопця. Після чого Чейз додав:

- У цьому завданні все марна трата грошей, краще в шинок заглянути.

Міріон несхвально насупилася, але зауваження не зробила, дозволивши своїм учням невеликі веселощі. Тим паче, що після них усі почали старанно з'ясовувати, скільки ж, справді, у них залишилося монет після такого марнотратства.

На відміну від інших я не став хапатися за грифель, а спокійно вирішив усе в умі. Моя бездіяльність не пройшла повз увагу суворої жінки.

- Саріде, чому ти нічого не записуєш? - підходячи до мого столика, запитала вона.

- Вибачте, я не знав що треба, просто я вже знаю відповідь.

- Треба ж, так швидко, - хмикнула Міріон. - Ну і яка ж?

- Шістдесят одна монета.

Слухаючи наш діалог, хлопці на деякий час відірвалися від підрахунків.

- Правильно, - жінка схвально кивнула, але все ж додала: - Тільки всі твої рішення необхідно записати по діях, так само як ми робили до цього з іншими завданнями.

- Добре, - відповів я і почав записувати.

Решта, з подвійною ретельністю продовжили свої розрахунки, щоб і самим перевірити мою відповідь. А я от не розумів, навіщо даремно бруднити папір, якщо в розумі воно вирішиться набагато швидше.

Час, що залишився, Міріон запропонувала зайняти прочитанням книг. Кожен міг вибрати що-небудь собі до душі з численної колекції цієї бібліотеки, а завтра вона перевірить, хто, скільки встиг прочитати і як запам'ятав отриману інформацію. Мені ж, як тому, хто поки що не вміє читати, вона запропонувала продовжити вивчення алфавіту і потренуватися руку для письма, обписавши ще один аркуш пергаменту паличками й гачечками. Ну і взагалі, позайматися індивідуально, оскільки Міріон більше не доводилося приділяти увагу іншим учням. За цей час я встиг вивчити більше десятка літер, а також деякі слова, які можна було складати з цих самих літер.

До обіду моя голова буквально кипіла від отриманої інформації, вона крутилася, засвоювалася і вкладалася по поличках, немов ті книжки в навчальній кімнаті. Сидячи в їдальні та перевертаючи ложкою наваристу кашу, я намагався ні про що не думати, не слухати розмови й не вступати в них, щоб хоч трохи відпочити та приготуватися до наступного уроку. Уроку магії, на який я чекав із ще більшим нетерпінням.