Новий день знову почався з невтомного проливного дощу, він лив і лив, закриваючи огляд суцільною стіною води. Нікому не хотілося в таку погоду тренуватися. Але ніхто не питав нашої думки. Ноги вгрузли у багнюці, переставляти їх було практично неможливо. Важкі дерев'яні мечі та щити теж набрали води та стали просто непіднімними.

Зрештою, настав довгоочікуваний час спокою. Важко переставляючи втомлені ноги, я дістався ванної кімнати. Із задоволенням занурився у свою ванну, мружачись від блаженства. Тепла вода обгорнула тіло, знімаючи втому. Але, несподівано, прозора вода потемніла. Я сіпнувся, бажаючи вибратися скоріше, але звідкись із глибини зметнулися мацаки невідомого мені морського чудовиська! Я швидко спробував застосувати водяний щит, інтуїтивно користуючись тим, що є під рукою, хоча тут був би ефективнішим вогонь. Але прокляті браслети не дали мені зробити навіть цього. Я заметушився з боку в бік, намагаючись вирватися з липкої хватки чудовиська, але мацаки й не думали відступати. Навпаки, все сильніше і сильніше здавлювали моє тіло, затягуючи під воду. Я зробив глибокий вдих...

І прокинувся, різко сівши на ліжку.

- Ти чого? - запитав Торен, стурбовано дивлячись на мене.

З пів хвилини я приходив до тями, усвідомлюючи, що це був всього лише сон. За вікном світило сонечко, у кімнаті панувала звичайна ранкова метушня. Захоплені справами хлопці навіть не помітили мого різкого пробудження. Лише чуйний і уважний Торен занепокоївся, ще Майкон повернувся в мій бік. У цей час він перебував поруч, копошачись у своїй приліжковій тумбочці. Залишивши на деякий час справи, ельф теж зацікавлено подивився на мене.

- Та нічого, сон поганий наснився, - якомога недбаліше відповів я.

Хоча насправді, все ще трохи тремтів і буквально відчував на тілі липкі обійми мацаків. Приснитися ж така дурниця! Я потер руками плечі, відганяючи неприємні відчуття.

- Буває. Нічого, зараз з'їси смачний сніданок, і все мине, - поспівчував Торен.

Слова друга виявилися пророцтвом. Справді, після сніданку з голови геть стерлися всі неприємні спогади. Її наповнили інші думки про турботи дня, що настав. Насамперед мене цікавило те, чому хлопці нічого не говорять про мою ганебну слабкість. Нехай це не моя провина, але ж Рін не знає правди про те, чому я вчора позбувся всіх сил, і лорду Дірасу довелося мене з підвалу буквально тягнути на руках. Це ж така прекрасна тема для насмішок. Але хлопці базікали про щось інше, весело регочучи над жартами, і в мій бік навіть не дивилися. Навіть протягом усього дня не намагалися задирати, ніби вихідний мені влаштували. Зізнаюся чесно, без цього навіть якось нуднувато було і час тягнувся дуже повільно. А можливо, так здавалося через те, що я з нетерпінням чекав вечірнього уроку з лордом, на якому я можу випитати в нього все, про цей загадковий підвал.

Як на зло, ще й Тайлор вирішив провести тихий і спокійний урок магії. Як він висловився: "Сьогодні ви будите тренувати дрібну моторику і вчитися краще відчувати силу природи". Загалом урок наш проходив так: усі ми сиділи на землі, відпрацьовуючи нудне індивідуальне завдання.

Я, як той маг, що не ладнає із землею, мав перетворити невеликий майданчик перед собою на земляне містечко. Тайлор зазначив, що все повинно бути опрацьовано до найдрібніших деталей - від великих будинків, до квіточок на клумбі біля бабусиної хатинки.

Рінол і Торен тренувалися керувати повітрям. Перед кожним, учитель встромив у землю десяток тоненьких паличок. Потім роздав хлопцям по легкій пір'їнці й велів тренуватися м'яко переносити її з однієї вершини палички на іншу.

Бідолаха Орсем тренував одразу обидві свої стихії - вогонь і воду. Отримавши дуже непросте завдання, яке навіть мені здавалося нездійсненним. Перед хлопцем стояла прозора посудина, наповнена водою, і він мав зуміти розпалити вогник просто в середині цієї посудини, так щоб полум'я було під водою.

Майкону дісталося творче завдання, яке і мене зацікавило, - навчитися створювати невеличку вогняну фігурку, бажано таку, що літає, приміром, у вигляді пташки, метелика або бабки.

А ось перед Чейзом поставили завдання, з дресування норовистої блискавки. Звичайно, спрямована магом, вона найчастіше потрапляла в ціль. Але от якщо перед нею буде перешкода, особливо металева, вона неодмінно вирішить втекти саме туди. Тож Тайлор поставив перед хлопцем два штирі, до того ж на доволі близькій відстані, один був металевий, а другий - дерев'яний, і ось саме в останній необхідно було влучати Чейзу.

Елана ж, Тайлор попросив створити кілька невеликих елементалів. З одним великим він справлявся відмінно, а ось чи вийде проконтролювати кілька малюків.

Кожен старанно працював над своїм завданням, але ні в кого нічого не виходило як належить. У мене з горем навпіл вийшли два будиночки, але чомусь із перекошеним дахом. І щойно я спробував зробити третій, попередні розсипалися на дрібні піщинки.

Рінол і Торен із тихими лайками старанно ганяли пір'їнку над паличками, але та ніяк не хотіла затримуватися на одному місці, намагаючись втекти від невдалих магів, разом із легким природним вітерцем, що гуляв тренувальним полем.

Орсем п'ять разів поспіль випарював воду. Благо, що в нього поруч стояло ще п'ять наповнених відер. На шостий раз у нього взагалі розбилася посудина, тож Тайлору довелося послати слугу за новою. Той виявився далекоглядним і приніс одразу кілька.

У Майкона виходило все що завгодно - вогняні спалахи, стовпи блакитного, червоного і рожевого полум'я, іскорки та розпечені кулі - але тільки не метелики та пташки.

Елан успішно створив три різні маленькі елементалі, розміром не більші за білку, - водного, вогняного і земляного. Потім покликав ще трьох таких самих, після чого почалися проблеми. Малюки вийшли з-під контролю, при чому всі одразу і кинулися в розсипну, бажаючи тут же похуліганити. Добре, що Елану вдалося їх одразу розвіяти й хлопцеві довелося починати свою роботу спочатку.

Тільки в Чейза, зосередженого і незвично тихого, раз через раз виходило правильно спрямувати свою блискавку. Від старанності він закусив губу, і взагалі здавалося, що повітря біля нього іскрить від напруги.

Тайлор повільно походжав уздовж поля, мовчки спостерігаючи за процесом. Дірас, як зазвичай, сидів осторонь.

Тільки тоді, коли спокійний Торен, після чергової невдалої спроби вилаявся вголос і одним сильним поривом вітру зніс дві палички, а пір'їнка що його, що Ріна, полетіла далеко й надовго, Тайлор не витримав і вибухнув коротким обуреним висловом:

- Кошмар який, хлопці! Більшість із вас рік навчаються магії, а з елементарними завданнями впоратися не можуть.

Учні сором'язливо опустили голови. Тайлор пройшовся вздовж ряду юних магів і зупинився біля Чейза.

- Радий, що хоч хтось із вас зумів домогтися гарних результатів. Молодець Чейз, продовжуй у тому ж дусі.

Хлопець задоволено усміхнувся, а в очах його заблищали радісні іскорки. Тільки після цього вчитель вирішив зглянутися і дати нам кілька корисних порад:

- Для початку розслабтеся. Зробіть кілька глибоких вдихів, можна навіть заплющити очі. Я розумію, такі стихії, як вогонь і повітря, вимагають вищого емоційного підйому, але перед вами не стоїть завдання здути гору або спалити ціле селище. Після того, як ви відчуєте повний спокій, добре уявіть собі те, що збираєтеся зробити. - Тайлор зробив кілька кроків, підходячи до сумного ельфа. Здавалося, у нього навіть вуха поникли, як у сумного песика. - Майк, ти маєш чітко уявляти, що збираєшся створити, бачити образ до найдрібніших подробиць - вусики, пір'ячко, лапки... навіть колір майбутнього творіння, попри те, що воно буде створено з червоного вогню.

Ельф закивав. Сів зручніше і заплющив очі. Учитель же рушив далі, підходячи до мене.

- Саріде, тобі необхідно зробити те саме. Тільки тут замість метелика, уяви місто. Не намагайся повторити величезну столицю. Досить невеликого селища. І створюй його відразу, а не по будиночку, як ти робив до цього.

Я кивнув. Подумки вилаяв себе за те, що сам би міг до цього здогадатися. Прикрив очі, але поки що не став повністю занурюватися у фантазії, адже хотілося послухати, які поради Тайлор дасть іншим, особливо Сему, до якого він якраз підійшов.

- Орсем, дай мені відповідь на ось яке запитання, ти знаєш, що необхідно вогню, щоб горіти?

- Так учитель, - тихо відповів хлопець. - Іскра і повітря.

- Добре. А тепер скажи, чи є у воді повітря?

- Мені здається, що ні, - ще тихіше і зовсім невпевнено пробурмотів Сем.

- А чим, по-твоєму, дихають риби? - продовжував допитуватися Тайлор.

- Ну, водою.

- Так, тільки ось у самій воді якраз є повітря. Риба, пропускаючи воду через зябра, вміє отримувати з неї таке необхідне для життя повітря. Ось і тобі треба відчути стихію так, щоб знайти в ній необхідний елемент і змусити його горіти. Завдання зрозуміле?

- Так учитель, - трохи підбадьорившись, відповів Сем.

Далі Тайлор почав наставляти Чейза, який якраз секунду тому розвіяв неслухняних маленьких елементалів:

- Перша твоя помилка, це вибір одразу всіх стихій. Для початку рекомендую користуватися якоюсь однією. Та й із кількістю не поспішай. Створюй по одному і наказуй їм поки що просто стояти на місці. Потім додай елементарні завдання, ну там камінчик тобі принести, причому один і щоб вони діяли спільно. А ось коли вже зможеш спокійно контролювати десяток "чоловічків" однієї стихії, додавай другу.

Елан уважно вислухав учителя і тут же взявся створювати земляного малюка. А Тайлор підійшов до останніх невмілих учнів.

- Ну а перед вами, як мені здавалося, стояло найпростіше завдання, з яким ви чомусь не впоралися. Ось дивіться.

Я одразу ж розплющив очі та побачив, як під керівництвом Тайлора повернулися дві пір'їнки, що відлетіли. Облетіли навколо хлопчаків, які спостерігали за дійством з роззявленими ротами. Потім, немов живі, пушинки стали перелетіти з палички на паличку, які хлопці вже встигли увіткнути на місце. Врешті, вони спокійно підлетіли до юних магів.

- Усе що потрібно, - повчально промовив маг, - це спокійно спрямовувати пір'їнку, а не намагатися влаштувати піщану бурю. Уявіть, що ви на гарячу ложку супу дмете - ефективно, але обережно, щоб не розплескати смачний вміст. Усе зрозуміло?

Хлопці закивали.

- Тоді працюйте! - наказав учитель, оглядаючи всіх інших. Адже не тільки я відірвався від своєї роботи та спостерігав за демонстрацією.

Усі одразу ж старанно заплющили очі та почали заспокоюватися й уявляти майбутнє завдання. Перед моїм поглядом постало рідне село. Таке, як я його бачив з висоти, не раз ночами пролітаючи повз. У центрі, як і належить, височіла невелика башта сільради, яка ще служила наглядовою вежею за пожежами. Трохи віддалік, вабив теплими вогнями вікон - заїжджий двір. Мені здавалося, що його власник, вельмишановний старий Гай, і його численна сім'я, ніколи не спить, готова в будь-яку хвилину дня і ночі прийняти нових постояльців. Від того й користувалася популярністю серед втомлених подорожніх. Дехто навіть робив неабиякий гак, тільки щоб переночувати в затишній кімнатці заїжджого двору з нехитрою назвою "У Гайя". Від центру промінчиками розбігалися дороги, розгалужуючись і петляючи, немов блискавки. Біля них тулилися будиночки, зі своїми невеликими садами та городами. Саме ж село оточували численні поля.

Я уявив і свій будинок. Міцний, збитий із відмінної деревини. Із затишним садом, по деревах якого любив маленьким лазити я, а потім це заняття перейняв Марті. Барвистий мамин квітник уздовж паркану. Серце мимоволі занило від туги. Я насилу відірвався від цих почуттів, зосереджуючись на невеликому клаптику землі перед собою. Усе, що я щойно уявив, мало зараз постати переді мною. Глибоко зітхнувши, я віддав твердий і непорушний наказ землі. З побоюванням розплющив очі й ахнув від здивування.

Ні, відтворити село Лугове у мене не вийшло, зате переді мною стояла маленька, але точна копія мого рідного будинку. У всіх найдрібніших подробицях. Різьблені віконниці та поручні навколо ґанку, квітник, сад за будинком, улюблена лавочка, навіть відро під нею, з яким я ходив по воду до колодязя. Але найбільше мене вразила піщана постать мами, що стоїть на ґанку з крихіткою Кеті на руках і Марті, який притулився до боку. Усі вони дивилися кудись у далечінь, ніби на когось чекали.

Я мимоволі відповз трохи далі, тут же відвертаючись від свого творіння. Добре, що на мене особливої уваги ніхто не звертав. Хлопці були дуже захоплені своїми справами. Тільки Тайлор, який саме робив черговий обхід, зупинився біля мене й уважно оглянув те, що вийшло. З хвилину він мовчав, задумливо вдивляючись у пісочні фігурки моїх рідних. Тільки потім стримано похвалив:

- Непогано. Але потрібно ще багато працювати, адже я просив місто, а не один невеличкий будиночок. А зараз відпочивай, на сьогодні досить.

- Добре, вчителю, - пробурмотів я, піднімаючись на ноги, змахуючи рукавом зрадницькі сльози та обтрушуючи з одягу пил, що пристав.

Підкоряючись уявному наказу, земляний будиночок розсипався на тисячі шматочків. Я відійшов трохи вбік, сперся на паркан, що відгороджував тренувальний майданчик від решти двору, і став спостерігати за успіхами інших.

Чейз уже без зусиль ганяв свою іскристу блискавку потрібним шляхом. Торен і Рін теж непогано справлялися. Тому незабаром і їм Тайлор дозволив відпочивати. У Майкона вийшла маленька вогняна кулька, що літала сама по собі. На запитання вчителя "що це?", маленький ельф із гордістю заявив:

- Світлячок!

Тайлор лише похитав головою і попросив на наступному занятті створити щось більше.

Перед Еланом струнко стояли шість земляних чоловічків, але щойно хлопець збирався створювати сьомого, хтось неодмінно намагався втекти зі строю. Тому вчитель порекомендував юному магу поки що не поспішати та тренуватися з шістьма елементалями.

Сему, як і решті, теж вдалося досягти успіху у своєму складному завданні - всередині прозорої колби, серед води, мерехтіла маленька іскорка. Але збільшити її, хлопець поки що не наважувався.

Загалом, закінчуючи урок, Тайлор був цілком задоволений нашими успіхами. Але попередив, що наступного разу буде прискіпливішим і якщо доведеться, змусить нас працювати до самого заходу сонця, залишивши без вечері.