Сьогоднішня погода, немов відчувала мій настрій. Зранку небо щільно заволокло важкими сірими хмарами. Море хвилювалося, хвилі шелестіли, набігали на берег та розбивалися об скелі. Над водою носилися чайки, видаючи пронизливі крики. Після обіду пішов дрібний, неприємний дощик.

Усі хлопці ходили сонними, попри те, що вчора лягли спати раніше. Я теж постійно позіхав і сонно мружився, під неяскравим денним світлом. Не знаю достеменно, від чого саме в моїй душі оселився смуток: можливо, через учорашні неприємності, можливо, була тривога перед майбутнім тренуванням, можливо, просто погода вплинула, а можливо, я нудьгував за Дірасом... Піймавши себе на останній думці, я стрепенувся, викидаючи дурниці з голови. Це все погода, точно погода.

З іншого боку, мене трохи тішила така загальна похмурість, адже в такому настрої лінь робити абсолютно все, навіть мстити за минулі образи. Принаймні, поки що мене ніхто не чіпав. Після занять з Міріон і гарячого обіду, ніхто не пішов на прогулянку. Навіть я не став дертися на вежу, а приповз до спальні, повалився на ліжко і став ліниво гортати книгу про тварин.

Хтось, як і я читав, хтось базікав. Майкі навіть заснув, мирно сопучи на сусідньому ліжку. Я за звичкою іноді відривався від книжки й поглядав на двері, чекаючи, коли прийде Віліс і запросить нас у двір.

Ой!

Я різко сів на ліжку, закриваючи книгу. Сьогодні ж ніхто за нами не зайде, адже тренування проводимо ми з Тореном. І, власне, саме нам треба запрошувати решту у двір. Я подивився на Торена, хлопець сидів на своєму ліжку, нервово потирав долоні та водив поглядом по кімнаті. Тут він помітив, що я дивлюся на нього і зніяковів. Я мотнув головою, запитально піднявши брови, і поглядом вказав на двері, мовляв, ну що, йдемо?

Торен знизав плечима, несміливо посміхаючись і червоніючи від ще більшого збентеження.

"Давай", - промовив я одними губами й твердо кивнув.

Хлопець важко зітхнув. Почекав трохи та нарешті зважився. Він піднявся з ліжка, обвів присутніх поглядом і сказав:

- Хлопці, відпочивати добре, але час йти на тренування.

- Прокинувся, - фиркнув Елан, єхидно посміхаючись.

- А я сподівався, що ти забув, - усміхнувся Чейз.

Майкі, почувши розмови, заворушився і сонно щось бурчав. Я легенько помацав його за плече.

- Вставай, на тренування пора.

Потираючи очі кулаками, ельф сів на ліжку.

- Та ви що, яке тренування? - обурився Елан. - Діраса і Тайлора немає, погода бридка, робимо собі вихідний.

- Так, але вони повернуться і спитають потім із нас по повній, - відповів Торен.

- Це якщо вони дізнаються, у наших же інтересах зберегти все в таємниці. Вірно? - Елан подивився на своїх друзів, ті дружно закивали у відповідь.

- Ага, - сонно відповів Майкі й знову повалився на подушку.

- Думаєш, крім нас нікому доповісти Дірасу про те, що ми після обіду нічого не робили? - поцікавився я.

- Велика біда, скажемо, що в кімнаті тренувалися через дощ, - знайшов, що заперечити Елан.

- У цю маячню ніхто не повірить, - сказав Торен. - Хлопці, досить лінуватися, ходімо.

Орсем і я слухняно встали та підійшли до дверей, подаючи приклад іншим.

- Хочеш - іди, - Елан схрестивши руки, ліг на ліжко.

Майкон, Рінол і Чейз, які до цього моменту бажали послухатися Торена, різко передумали, вчинивши, так само як їхній лідер.

- Хлопці, досить дурницями страждати, - злегка роздратовано, сказав Торен. - Ми-то легко можемо піти позайматися самі, але ви ж потім про це пошкодуєте.

- Погрожуєш? - у карих очах Елана блиснув рудий вогник злості.

- Попереджаю, - твердо відповів Торен.

Від його початкового страху не залишилося й сліду. Важко було повірити, що ще якихось десять хвилин тому цей серйозний і рішучий хлопець червонів від збентеження, опускав очі й боявся сказати хоча б слово.

- Я впевнений, що за ваш прогул першочергово отримаємо ми з Сарідом, але й вас за це пиріжком не пригостять.

- А шкода, - хихикнув Майкі, мрійливо закочуючи очі, мабуть, згадуючи вчорашній торт.

- Який турботливий, - скривився Елан. - Тебе призначили головним, але ти на цю роль аж ніяк не годишся, от нехай за це тебе й карають. А нам дай спокій. Валіть уже звідси, на своє дорогоцінне тренування.

Торен зло стиснув зуби, але промовчав. Я з пів хвилини дивився на нього, сподіваючись, що він хоч щось відповість цьому нахабному рудому типу, але ні, мабуть, рішучості Торена надовго не вистачило.

- Ходімо, - тихенько прошепотів Сем, злякано округливши очі й обережно смикаючи мене з Тореном за рукави.

І тут уже не стримався я.

- А ти, значить, на роль лідера підходиш більше? Жоден хороший командир не стане підставляти своїх людей і робити так, щоб із його вини в них були неприємності.

- О, тебе, вискочку забув запитати, - презирливо фиркнув Елан, зло скрипнувши зубами.

- Звичайно, забув і я тобі про це великодушно повідомляю. А ще, поспішаю нагадати, що Дірас сам призначив нас на сьогоднішню заміну, і це не наша провина, що ми виявилися розумнішими за декого і заслужили таку нагороду.

"Хоча, з такими вибриками, це скоріше покарання, - додав я про себе. - Краще б нам теж торт подарували".

Після моїх слів Елан схопився з ліжка і різко підійшов до мене. Його друзі, відчуваючи неприємності, теж підійшли ближче. Переляканий Сем притулився до дверей, готуючись у будь-яку секунду вискочити в коридор.

- Що, передумав? - запитав я, тепер настала моя черга корчити єхидні посмішки.

- Передумав, - процідив Елан крізь щільно стиснуті зуби. - Передумав, і вирішив прибити тебе сьогодні ж.

З цими словами він замахнувся і спробував вдарити мене кулаком у живіт. Недарма в мені живе дракон, я вчасно відреагував, відскочивши вбік. Утробно заричавши, стрибнув уперед, збиваючи з ніг Елана. Ми обидва закрутилися на підлозі, попутно обмінюючись ударами.

Торен щось крикнув, потім хотів розборонити нас, але Рін зупинив його.

- Нехай розберуться, - спокійно сказав він, спостерігаючи на відстані за нашою бійкою.

Ми продовжували боротися на підлозі. Елану кілька разів удавалося вирватися і взяти гору. Але в підсумку перемога була за мною. Я силою притиснув Елана, який смикався, до підлоги, затиснувши його руки між своїх ніг. При цьому мої кулаки були вільні і я готувався завдати нового удару.

- Досить! - вигукнув Майкі.

І я зупинив кулак біля самого обличчя з веснянками. Тонкі губи Елана більше не посміхалися, його обличчя було спотворене болем і страхом. По щоці текла цівка крові, око було підбите і під ним починав набухати синяк. Я відчував у роті солонувато-металевий смак, але болю поки що ніякого не відчував.

- Сар, правда, досить, - звернувся до мене Торен, підходячи ближче. - Він отримав своє, ходімо. А вони, якщо хочуть, нехай залишаються.

Я різко встав, насилу втримавшись, щоб не копнути наостанок Елана. Не обертаючись, пішов у двір. По скроні потекла гаряча цівка крові, стала боліти ліва брова. Мені теж чимало дісталося. Не замислюючись, я витер кров рукавом сорочки, не зменшуючи темпу. За спиною було чути кроки, які, на диво, належали не тільки Сему і Тору. Виявилося, що на тренування пішли всі, крім Елана і його найвірнішого друга Чейза. Тим краще.

Вийшовши на подвір'я, я одразу ж підставив обличчя під холодні краплі дощу, який досі мрячив. Так, із піднятою головою і прикритими очима, я дійшов до тренувального майданчика, абсолютно не дивлячись на дорогу, і, що вельми дивно, жодного разу не перечепився об нерівно викладене каміння. Небесна вода змила кров, охолодила забій, трохи вгамувавши біль, водночас погасила полум'я злості. У душі, немов у згаслому вогнищі, стало порожньо, темно і сумно. Я, нарешті, дав відсіч Елану, водночас перемігши його в бійці, але чомусь це не принесло мені абсолютно ніякого задоволення. Якби не оклик Торена, я б так і просидів на мокрій лавочці, під краплями дрібного дощу.

З Торена вийшла чудова заміна. Він провів заняття так, немов усе життя цим займався. Нічого нового він, звісно, дати не міг, але дозволив нам ще раз швидко повторити все, що ми вивчили за останній час. Помітив деякі помилки та підказав, як їх виправити. На його прохання я допомагав Майкону відточити захист зі спини - я нападав, маленький ельф оборонявся. Потім Торен придумав провести невеликий турнір, де ми билися парами, до першого пропущеного удару. Переможцями стали сам Торен і Рінол. Обидва хлопці відмінно билися і я, побоявшись, що це може тривати до світанку, запропонував нічию. Вони із задоволенням прийняли ідею. На цій приємній події закінчився наш дивний урок.

Повертаючись, я як завжди йшов осібно. Засунувши руки в кишені наскрізь мокрих штанів, спостерігав, як від моїх кроків розповзається багнюка, наче злякано тікаючи від моїх важких черевиків. Хлопці йшли попереду, збившись щільною групою. Дивно було бачити серед них таку згуртованість. Вони щось жваво, але дуже тихо обговорювали. Я б міг підслухати, але зараз мене більше цікавив бруд під ногами, ніж навколишні події. Несподівано Майкі захоплено пискнув і різко відокремився від компанії. Хтось спробував його зупинити, щось суворо пробурмотівши, але ельф уже встиг підскочити до мене. Сяючи посмішкою, він зазирнув в очі й запитав:

- Сар, ти чому такий сумний?

Запитання було вельми дивне, адже кожному має бути зрозуміло, що причин для смутку в мене більш ніж достатньо. Тільки от судити маленького ельфа було нерозумно, адже він просто шукав привід, щоб заговорити.

-Та так, - невизначено відповів я, знизуючи плечима.

- А хочеш, я пригощу тебе тортом? З'їсти щось солодке, це дуже хороший спосіб позбутися поганого настрою.

- Звідки він у тебе? Я думав, ми вчора все доїли.

- А я приховав шматочок, потягнувши його з їдальні, загорнутим у поділ сорочки.

Я уявив собі цей пом'ятий, розмазаний по тканині шматок і ввічливо відмовив. Торт, звісно, був смачний, але не настільки, щоб злизувати його з поли сорочки.

- Але як? - в ельфа округлилися очі, у них читався такий жах і нерозуміння, ніби я щойно раз і назавжди відмовився від чогось неймовірно важливого в житті. - Він же смачний!

- Смачний, - я кивнув і вичавив із себе коротку вдячну посмішку, - але я, правда, не хочу. Буде тобі додаткова нагорода, за старання на сьогоднішньому тренуванні.

- Ой, дякую! - просяяв Майкі. - А в мене, правда, стало добре виходити?

Я кивнув.

Тим часом ми зайшли в замок і почали підійматися сходами. Я зловив на собі сумний погляд служниць, які вже чекали на нас у холі з ганчірками та відрами. Не важко було здогадатися, що ми принесемо із собою бруд, побувавши на вулиці в таку погоду. Піднявшись на другий поверх, я почув позаду плескіт води та шурхіт ганчірок.

Всю дорогу до ванної кімнати Майкі розважав мене своєю дзвінкою балаканиною. Я слухав його в пів вуха, зрідка машинально киваючи. Мимоволі згадалися прогулянки з балакучим Шустрим, від чого трохи піднятий настрій знову впав у саму безодню, а душа тужливо занила. Добре, що Елан і Чейз не прийшли митися, інакше якби цей шкідливий рудий тип сказав би мені хоч одне криве слово, то я просто не знаю, що б із ним зробив.

Вода, цього разу гаряча, знову подіяла на мене заспокійливо. Я блаженно розслабився, занурюючись із головою. Затамувавши подих, просидів так, поки вистачало повітря. Коли виринув, то почув кілька полегшених зітхань і те, як Торен поспішно відводить погляд. Його дерев'яна ванна була найближче, мабуть, він готувався в разі чого виловлювати мене.

"Не бійтеся, - подумав я, - так просто я вас не покину".

У їдальню йти зовсім не хотілося, адже там я напевно зустрінуся з Еланом. Але і голодувати через нього, я теж не збирався. Напустивши на своє обличчя якомога більше байдужості, я рішуче увійшов до кімнати. Пройшов повз перший стіл, де, як і передбачалося, вже сиділи Елан, Чейз, Майкі та Рін. Сів на своє місце і тут же почав поїдати гарячу кашу.

Вечеря пройшла незвично тихо. Єдиними звуками були стуки ложок об тарілки, та зрідка поскрипування стільців. Веселун Чейз кілька разів намагався завести розмову або пожартувати, але його слова не отримали очікуваного відгуку.

- Нудно з вами, - пробурчав він, здаючись.

Поспіхом допив чай, потім почекав, поки його рудий друг зробить те саме, і разом із ним перший покинув їдальню. Слідом за ними поскакав Майкі. Потім Орсем і Торен. Рін, як і я, неквапливо допивав свій трав'яний чай. Помітивши, що ми залишилися в їдальні самі, він піднявся і пересів за мій стіл.

- Не варто так навантажувати себе, брате, - сказав він, кладучи мені руку на плече.

Я злегка ошелешений такою поведінкою, відставив чашку і підняв очі. Яскраво червоні губи хлопця розтягнулися в добродушній усмішці, оголюючи ряд рівних і білих зубів. У вугільно-чорних очах читалося співчуття і не було навіть натяку на знущання.

- Елан сам винен, - продовжував втішати мене Рін, - ось і отримав. Я давно його попереджав, щоб він був із тобою обережним. Ти хоч і вважаєш за краще відмовчуватися і не лізти на конфлікт, але далеко не такий, як Сем, і в підсумку зможеш дати гідну відсіч.

- Так, але я нажив собі ворога, з яким мені доведеться прожити ще не один рік. - Сам не знаю чому, але мене потягнуло на одкровення. - На додачу, за ним піде його банда...

Я зупинився і замовк, запізно усвідомивши, що один із "банди" Елана зараз сидить біля мене. Але Рін лише посміхнувся.

- За останнє не хвилюйся. Не всі настільки дурні. Особисто мені з Еланом просто весело, а от захищати свою спину я б йому не довірив. Тож годі так переживати, у тебе тут більше друзів, ніж ти думаєш.

Він наостанок потріпав мене за плече, яке досі не відпускав, і вийшов з їдальні. У мене на душі потеплішало, а на обличчі сама собою з'явилася усмішка. На урок до Міріон я вирушив із цілком гарним настроєм, від чого зміг потішити її відмінною і старанною роботою.

Тільки ось у спальню повертатися не став. Та й власне, навіщо мені туди йти? Тайлора немає, ніхто не контролюватиме, чи всі повернулися у свої ліжка. Я пробрався на вежу, з радістю зазначивши, що дрібний дощ, нарешті, припинився. З моря дув холодний, але не сильний вітерець, що потихеньку розганяв важкі хмари. Вони розсувалися, немов штори маленького театру, який возив із собою вуличний лялькар. Тільки чекала на мене не кумедна вистава, а тисячі тисяч небесних вогників, що засіяли бездонне небо. Дуже хотілося залишитися тут на всю ніч. Шкода, що тут немає мого ліжка, а то спати на твердій кам'яній підлозі якось не дуже хочеться. Довелося прощатися з баштою, бажати морю і небу добраніч і повертатися в спальню.