Увесь день моя голова була зайнята думками про одне - вечірній політ із батьком до перевертнів. Несподівана поява новенької в замку змогла трохи відвернути мене, інакше не знаю, як би я взагалі зміг пережити ці три дні та не звихнувся від очікування. Серце тремтіло, а на душі теплішало, коли я уявляв, як батько знову нажене над вежею хмари, і ми сховаємося в цьому м'якому небесному морі. Я намагався відігнати мріяння і зосередитися на реальності. На щастя, день видався досить насиченим.

Вранці ми звичною компанією вирушили на прогулянку з Реєм, прихопивши з собою Тісу, яка не знала чим себе зайняти до сніданку і невпевнено тупцювала на сходах, між своїм і нашим поверхом. Удень усі посилено працювали над уроками, голосно сопучи над книжками. Після обіду ми знову зібралися на прогулянку з собакою, тією ж маленькою компанією. Тіса швидко освоїлася серед нас, легко гралася з малечею і собакою. Я стояв трохи осторонь, з усмішкою спостерігаючи за ними. Добре, що дівчина потрапила в замок, коли серед учнів встановився мир. Уявляю, щоб вона про нас подумала, якби застала наші дурні сварки.

- Вітер, лови! - вигук Аїна відірвав мене від думок.

Я до пуття не зрозумів, що саме ловити, але реакція не підвела, і в моїх руках опинилася паличка, покусана й обслинена Реєм. За мить біля мене опинився і сам пес, радісним гавкотом випрошуючи в мене свою здобич. Я посміхнувся і кинув паличку. Рей гавкнув і поскакав за нею, та так швидко, що мало не зловив на льоту. Схопивши палицю в зуби, щеня трохи пожувало її для порядку і, на подив, знову притягнуло її мені.

- Гей! - з легкою образою вигукнув Майк.

- Нехай, - радісно відгукнувся Аїн, задоволено підіймаючи підборіддя, - адже це означає, що він уже зовсім не боїться нашого грізного дракона.

Таким ось нехитрим способом я був залучений у гру, яка допомогла мені згаяти час, що залишився до уроку магії. Перед самим його початком, Тіса завалила нас купою запитань, знову хвилюючись перед чимось новим. Аїн терпляче відповідав і заспокоював, а я підтверджував його слова. За розмовою ми вийшли у двір і дійшли до тренувального майданчика. Знову вишикувалися у звичний ряд, тільки цього разу Тіса залишилася біля нас і неголосно продовжувала розмову з Аїном, доти, доки не прийшов Дірас і Тайлор.

- Сьогодні у вас буде дещо незвичний урок, - повідомив Дірас після привітання та зняття браслетів, - оскільки вчителями станете ви. Зараз я розділю вас на пари та все поясню. Отже, перша пара - Елан і Сарід. Підходьте до мене.

Усі ми здивовано переглянулися, а ті, кого назвали, слухняно стали біля вчителя.

- Сарід багато встиг дізнатися, за той час, поки був тут, - став пояснювати Дірас, - однак, йому ще є чому вчитися. І цього його навчиш ти, Елан.

Рудоволосий хлопець здивовано закліпав очима.

- Але ж я тільки големів створювати вмію.

- Ось цього і спробуй навчити Саріда, - спокійно відповів Дірас.

- Вибачте, а хіба він зможе? Ви ж казали, що це унікальна здатність.

- Так і є, не хвилюйся, - учитель кивнув, із поблажливою посмішкою. - Твоя сила має тонкий зв'язок із магією стихій, що одразу дає змогу створювати големів із примітивним розумом. Однак наскільки я встиг розібратися у здібностях Саріда, така магія йому теж підвладна. Принаймні, спробувати варто. Відходьте поки що в бік, а наступна пара Майк і Тіса.

Коли названі підійшли до Діраса, він попросив ельфа навчити Тісу прибирати рослини, так само як він зробив учора. Наступними стали Чейз і Торен. Тут ми теж здивувалися вибору. Як виявилося, Дірас вважає, що Торен теж зможе підкорити блискавки. Далі вчитель покликав Рінола й Орсема, пояснивши, що син водної німфи, легко зможе підтягнути Сема в його важких стосунках із магією води. Так, поступово всі залишили стрій, залишивши Аїна одного. Він засмучено опустив кучеряву голову, колупаючи носком черевика землю.

- Чого ніс повісив? - запитав Дірас у нього.

- Для мене не залишилося пари. Та й я розумію. Адже я...

- Ну-ну, - учитель поспішив заспокоїти його. - Сьогодні твоя пара, це я. Ми будемо продовжувати тренувати магію звуку. Тож перетворюйся.

Обличчя Аїна осяяла щаслива усмішка, та й сам він засвітився, обертаючись білим вовком. Тісі пощастило стати свідком цього дива. Вона вражено ахнула, навіть мимоволі зробила кілька кроків назад.

- Отже, пари готові! - голосно повідомив Дірас, звертаючись до всіх. - Починаємо наш особливий урок, який одним дасть змогу навчитися чогось нового, а іншим - підтягнути й закріпити свої знання. Тайлор стежитиме за вашою безпекою, але й ви теж будьте уважні, пам'ятайте, що тепер на половині з вас лежить відповідальність вчителя, перед своїм новим учнем.

Кожному було ніяково в їхній ролі, особливо новоспеченим учителям. Усі тупцювали один навпроти одного, не знаючи з чого почати. Тільки Майкі легко прийняв завдання і для початку попросив Тісу виростити трохи трави навколо них. Ну і Дірас, звісно, не мовчав, запитуючи у вовка, чи пам'ятає той свій віршик. Аїн відповів кивком, але чоловік зажадав від нього звукової відповіді. Білий вовк смішно опустив вуха і завиляв хвостом, здіймаючи хмару пилу.

- Чого засоромився? Давай. Хлопці все одно зайняті своєю справою. Адже так?

Дірас оглянув своїх учнів, які тут же відвели цікаві погляди. І це підштовхнуло їх до дії. Чейз попросив Торена відійти до лавки, щоб вони могли присісти та налаштуватися на необхідний спокій. Я чув, як він по дорозі пояснював навіщо це потрібно, практично слово в слово повторюючи урок Діраса. Рінол сказав Сему, щоб той створив водяну сферу. Один Елан продовжував тупцювати поруч. На його обличчі читалася посилена робота думки.

- Ну й задачку нам задали, - тихо промовив він, поглядаючи на Діраса, чи не чує він цього бурчання. Учитель, може, й чув, але знаку не подав. - Важко навчити того, що й так знав із дитинства. Це як, ну... - він задумливо почухав потилицю. - Як навчити тебе дихати.

Я усміхнувся і сказав:

- Невже. Ти ось із самого народження вмів закликати големів?

- Майже. Але воно мені далося якось само собою.

- Загалом, як і будь-яка магія кожного з нас. Але ми ж усе одно вчимося.

- Це так. Але за весь час навчання, я тільки дізнавався нові здібності големів. Ну там, захищати, стріляти тощо. А от закликати... - Елан знизав плечима. - Навіть не знаю, як пояснити.

- Спробуй показати та пояснити свої почуття. Що ти думаєш при цьому.

- Добре, - погодився Елан. - Це вже хоч щось.

Наступної миті біля нас опинився земляний голем, нашого росту. Він швидко зібрався з найближчого каміння та земляних грудочок.

- Е... Ось... - невизначено сказав Елан, знову чухаючи потилицю і розгублено дивлячись то на мене, то на своє творіння.

- А пояснення? - запитав я.

- Ну, я його просто покликав. Подумав про земляного голема, уявив його зріст, ну і прикинув для чого він потрібен.

- І для чого він?

- Просто, щоб показати. Як наш манекен.

- Зрозуміло. А мені як його закликати?

- Не знаю... А ти нічого не відчув?

- На жаль, не встиг. Швидко в тебе все це відбувається.

- Може ще раз? - припустив мій невдалий учитель.

- Давай. Тільки постарайся повільніше.

Елан кивнув і повторив свої дії. Цього разу земляна фігура збиралася повільно, і я встиг вловити магічний потік, що виходить від рудоволосого хлопця. Це було схоже на те, як я зазвичай звертаюся до магії землі, тільки ось зв'язок був тонким і чітким, а не розсіювався по найближчій земній поверхні.

- Ну як, зрозуміло щось?

- Трохи більше, ніж минулого разу, але боюся, що я все одно не зможу створити щось, що буде саме рухатися і виконувати накази. Можливо, людську фігурку зліплю і все.

- Так це й треба! - несподівано зрадів Елан.

- А розум? - не зрозумів я.

- Це можна потім. Ти ніби ділишся з ними частинками своєї душі.

- Ох... - я потер перенісся. - Ти мав рацію, завдання не з легких.

Я непомітно покосився на батька, який уважно слухав Аїна. У того вже виходила більш плавна і спокійна мова. Чому ж Дірас сам мене цього не навчив, у нього б це вийшло явно краще, ніж в Елана. Та й узагалі, може мені це не дано. Раптом, мої здібності не такі різноманітні.

- Давай, хоч чоловічка створи, - сказав мій новий учитель. - Тільки не з землі, наскільки я пам'ятаю, вона в тебе найслабша. Почни з вогню. І фігурку роби невелику.

Я кивнув. Зліпити чоловічка з вогню, не складніше ніж метелика, і за мить біля двох земляних големів стояв мій палкий малюк.

- Угу... - задумливо сказав Елан. - А тепер... Тепер... Як же я це роблю? Згадав! - зелені очі хлопця засвітилися радісним вогником. - Давним-давно, коли я був зовсім дрібним, щоб керувати големами, мені необхідно було тихе містечко. Це зараз я легко з ними ділюся розумом, а раніше зливався з ними. Тобі потрібно присісти, розслабитися, заплющити очі, відчути свого елементаля і почати керувати ним, ніби зсередини. Бачити, чути й відчувати все, що й він.

- Зрозумів, - теж зрадів я, адже подібний трюк я вже проробляв із вітром. Невже, тоді мені вдалося створити вітряного елементаля, навіть того не підозрюючи?

Не особливо дбаючи про чистоту штанів, я тут же присів на землю, схрестивши ноги перед собою. Заплющив очі, добре відчуваючи свого вогняного чоловічка, для мене він продовжував яскраво світитися в навколишній темряві. Зосередитися було складніше. З усіх боків творилася магія, потоки якої я теж відчував. Чулися голоси, задоволені або розчаровані вигуки. Я відчув, як з боку Сема в різні боки пішов різкий потік сили. Злякавшись, я розплющив очі, проте Тайлор встиг врятувати всіх нас, заморозивши безконтрольну водяну хвилю.

- Вибачте, - пробурмотів Сем, ховаючи очі.

- Нічого, продовжуйте, - відповів Дірас. Від нього теж віяло магією, мабуть, він перестраховував свого помічника. - Тільки врахуйте минулі помилки. Спасибі Тайлору, що врятував нас від змиву в море, - він усміхнувся. - Так, і це крижане творіння приберіть, як доповнення до тренування.

Спокійна обстава налагодилася і я знову прикрив очі. Зосередився на вогняному чоловічку, старанно відключаючись від зовнішнього світу. Якщо що, мене встигнуть прикрити. Адже поруч батько і я серед друзів.

Раптом, навколо все стало неймовірно великим і якимось дивним, немов я дивився через полум'я. Я мало не злякався, але вчасно усвідомив, що я досяг бажаного і зараз сприймаю світ, ніби очима вогняного чоловічка. Я обережно ворухнув руками, покрутив головою.

- Вийшло? - запитав Елан, сідаючи навпочіпки поруч.

Я закивав. Озираючись на себе справжнього, вигляд у мене був безвольний, немов я просто заснув сидячи. Дивно дивитися на себе збоку. Це зовсім не так, як бачити своє відображення в дзеркалі. Зараз можна було розглянути себе в дрібних деталях. Тепер і я побачив, що змінився, риси обличчя трохи загострилися, пішла та дитяча округлість. Волосся відросло й закривало частину обличчя. Може, не слухати Голку й постригтися. На рукаві куртки було видно сліди лап цуценяти, після того, як воно на мене стрибнуло, випрошуючи свою паличку. Від спогадів на моїх власних губах з'явилася легка посмішка, немов би я бачив приємний сон. Спостерігати за таким було вкрай дивно і водночас це трохи лякало. На цьому я вирішив перестати розглядати своє тіло, але раптом помітив, як моя голова потихеньку хилилася до землі. Я різко повернувся у своє тіло, ще б хвилина, і я брякнувся б носом у землю.

- Вийшло, - відповів я Елану, відкриваючи очі.

- Ой! Ти ж щойно там був, начебто, - хлопець ткнув пальцем у мого елементаля.

- Був, та втік. Треба знайти місце, де було б зручно залишати своє знерухомлене тіло.

Ми розвіяли наших големів і відійшли в кут тренувального майданчика, де я зміг сісти так, щоб огорожа підпирала мене з обох боків. Знову створив вогняного чоловічка і злився з ним розумом. Елан перевірив ще раз, чи все в мене вийшло, і сказав, що поки що потрібно просто ось так от побути деякий час. Тільки не дуже довго, а то кинуте без руху тіло, потім буде дуже сильно боліти. Потім уже пробувати ділитися розумом, на додачу Елан поки що подумає над тим, як саме це робити.

У вигляді вогняного чоловічка, я почав бігати майданчиком, спостерігаючи за тренуванням інших. Чесно зізнаюся, це була ще та пригода. Я випадково підпалив траву, яку Тіса потихеньку змушувала знову ховатися в землю під уважним наглядом Майкі. За що отримав прочухана від них обох. Потім мене ледь не загасили водні струмені Сема, які крутилися навколо нього. Відбігаючи вбік, я мало не налетів на Торена, чим перервав його рахунок до ста, під час якого він налаштовувався на спокій. Один Аїн був радий моїй появі, щоправда, він поки що не знав, що в маленькому вогняному чоловічкові зараз уся моя свідомість, і привітав мене з вдалим големчиком.

Після цього я повернувся у своє тіло, разом з тим розвіявши вогняного чоловічка. Трохи розім'явся, а потім, на прохання Елана потренувався зливатися розумом з големчиками з інших стихій. Як і передбачалося, повітря і вода далися мені легко, а ось із землею довелося повозитися. Але під кінець уроку і вона мені піддалася.

Дірас залишився задоволений нашими успіхами та сказав, що наступний урок відбуватиметься за тим самим принципом, тож у нових учителів є час підготуватися, щоб розуміти, як довчити своїх підопічних або ж закріпити їхні знання. За своїм звичаєм, батько трохи затримав мене та Аїна, одягнувши браслети в останню чергу. Хлопчика він засмутив, повідомивши, що сьогодні додаткового уроку не буде, а мені не голосно сказав:

- Зустрічаємося після вечері, на вежі.

Я насилу стримував себе, щоб не поспішати під час вечері. Толку все одно в цьому було мало, напевно батько зараз теж їсть, і він, на відміну від мене, не ковтатиме їжу як качка. Тому я розмірено ворушив ложкою, слухаючи розмови поруч. Усі дуже жваво обговорювали сьогоднішній урок.

- Не, а добре він придумав, як не крути! - захоплено кричав Чейз. - Ось начебто вмієш, усе. Куди вже краще? А ні. Я поки пояснював Тору, ще раз усе прокрутив у голові й у самого краще виходити стало.

- Так, але поки поясниш... - вирішив трохи поскаржитися Елан. - Я мало з глузду не з'їхав.

- Але ж вийшло! - радісно пискнув Майкі. - Мені ось, узагалі, дуже-дуже сподобалося вчити. Давно хотів це зробити.

- Хто хоче безплатні уроки з вирощування трави? - з усмішкою заголосив Роні. - Вишиковуємося по одному до великого ельфа, під ім'ям Майкон. І вам забезпечений зелений двір.

- Нехай ваші сусіди помруть від заздрості! - вставив Елан, викликавши хвилю реготу.

Доїв я все-таки швидко. Але залишився посидіти ще трохи, допиваючи смачний компот. Навіть зловив себе на думці, що мені якось трохи шкода залишати цю теплу компанію. Накотилася якась сита лінь і втома, після насиченого дня. Я вирішив, що пора вставати з-за столу, поки зовсім не розморило.

- Ідеш? - злегка засмучено поцікавився Майк.

- Так, піду, мабуть.

- Ти на додатковий урок? - стрепенулася Тіса. - Так мені теж треба ж іти. І Аїну, - додала вона, глянувши на кучерявого хлопчика, який сидів спокійно і нікуди не збирався. Тільки помітно посумнішав.

- Ні, у вас сьогодні додаткове заняття з Міріон. А я так, у своїх справах іду.

- А тобі вже що, наздоганяти нас не треба? - здивувався Елан.

Я зітхнув. Ось він поганий момент у дружбі. Коли всім нам було начхати одне на одного, то всі розбрідалися, куди хотіли, і без зайвих запитань. А тепер доведеться відповідати. Тільки от що?

- Треба, тільки не сьогодні.

- А куди ти? - поцікавився Майк.

- Дірас знову попросив з'їздити з ним до перевертня. Уже відповіді мають бути, - я зважився і цього разу скористатися частиною правди, адже вони її вже й так знали.

- Ти хотів сказати "злітати"? - уточнив Елан.

Я розгубився і мало не перепитав, звідки він знає, що Дірас теж уміє літати. Але вчасно помітив єхидну посмішку на обличчі хлопця. Тільки от усе одно не зрозумів, до чого він хилить.

- Що ти маєш на увазі? - вирішив уточнити я.

- Ну як, на коні ж довго скакати, та й навіщо, якщо в учнях є цілий дракон. Я б на його місці саме на ньому б і полетів.

- Ха! - усміхнувся Чейз. - І справді! Он ви й минулого разу так швидко впоралися. Точно, літали.

- Майже вгадали, - віджартувався я. - Тільки ось Дірас і сам драконом ставати вміє. Величезним таким, - я розвів руками, - і літати вміє. А ще він мій батько. Тож йому ні до чого мої послуги.

Аїн витріщив на мене здивовані очі. Тіса взагалі мало що розуміла і переводила погляд з одного хлопця на іншого.

- Бреши більше! - захихотів Елан.

- Або хоча б правдоподібніше, - усміхнувся Чейз.

- А ви жарти краще підбирайте, - не залишився в боргу я. - Гаразд, я пішов. Усім бувай!

Я махнув рукою і вийшов з їдальні. Дуже хотілося підслухати, чи будуть вони обговорювати сказані мною слова, чи тут же забудуть? Я завмер біля дверей. Тіса стала випитувати, про яких таких перевертнів я говорив, отже, обговорення жарту найближчим часом не буде. Що ж, підемо на вежу.

Дорогою мене охопило запізніле хвилювання, чи не даремно я це сказав. З одного боку, я був упевнений, що вони не повірять. А з іншого боку... Я глибоко зітхнув. Гаразд, що буде те й буде. Адже все одно коли-небудь вони дізнаються. На додачу, можна буде потім сказати: "а я ж говорив, а ви не повірили".

На баштовому майданчику мене зустрів звичний холодний вітер, уже по-зимовому морозний, і драконів хвіст, що звисав з даху.

- Перетворюйся і підіймайся, - почув я фразу, яка, як мені здається, скоро теж стане такою ж звичною, але не менш приємною.

- У мене браслети робочі, - нагадав я батькові.

- Ах так, вибач, - пролунало зверху. - Зараз.

Зашурхотів шифер за моєю спиною. Я обернувся, і побачив як із протилежного від хвоста краю, звісилася драконяча голова. Потім під дах заповз і весь інший дракон. Перетворюватися на людину Дірас не став, обернув по черзі мої зап'ястя кінчиком хвоста, знімаючи браслети.

- Я не хотів повертати браслети в робочий стан, але для перевірки здібностей Тіси це було необхідно. Поклади, будь ласка, їх у кишеню, - попросив батько. - Коли повернемося, я знову відключу їх і одягнеш. А тепер летимо.

Я із задоволенням змінив вигляд, немов скинув якийсь незручний одяг, який скрізь тиснув і натирав. Розправив крила, вигинаючи спину. З пащі вирвалося задоволене гарчання.

Над замком зібралися важкі хмари, тільки вони не були творінням Діраса, я не відчував його магію. Вітер сам гнав їх над морем до суходолу, віщуючи дощ, а може й перший сніг. Батько дав вказівку злітати строго вгору й надалі летіти над хмарами.

- Ми хоч і не боїмося холоду, але крига на крилах нам ні до чого. Ну, в дорогу! - скомандував він і легко відштовхнувся від даху вежі.

Я поспішив за ним, дорогою ловлячи ротом перші сніжинки, які ще невпевнено, упереміш із краплями дощу, стали сипати на землю. Моя незвичайна осінь закінчувалася.