На самому початку уроку Дірас зняв з нас браслети. Ніхто не зміг приховати щасливої посмішки, але водночас в очах читалося здивування, яке не залишилося без уваги.

- Сьогодні я бажаю поєднати два тренування - бойове і магічне. Подібний урок планувався давно й ось сьогодні настав слушний випадок. Тим паче... - він зупинив свою промову, помітивши, як Чейз і Елан почали про щось шепотітися. - Увага всім! - він підвищив голос і хлопчаки тут же притихли, обірвавши балаканину на півслові. - Отже, - продовжив Дірас, - сьогодні ваше тренування об'єднується з магією ще й тому, що мене завтра не буде.

"Як?" - ледь не вирвався в мене обурений крик. Я настільки звик до магічних занять, що їх скасування прирівнювалося до невеликої катастрофи. Тільки от знати про це нікому не слід, тому довелося постаратися зробити незворушне обличчя.

Дірас велів пробігти кілька кіл для розминки. Ось тільки це виявився незвичайний біг. Після трьох кіл, перед нами різко виникла стіна з колючого плюща. Ми зупинилися і всі як один здивовано втупилися на Діраса. Той, немов нічого не сталося, спокійно дивився на нас.

- Чому зупинилися, продовжуйте бігти, - сказав він.

- А як? - пискнув Майкон.

Але Дірас нічого не відповів, тільки знизав плечима.

Чейз наважився обійти перепону, бо вона була невеликою і перекривала тільки витоптану доріжку для бігу. Але плющ здригнувся і почав розповзатися. Колючі гілки потягнулися до нього. Хлопець відсахнувся, знову повертаючись на колишнє місце. Але рослина не зупинилася, вона росла й росла, випускаючи нові пагони, вривалася в землю, збільшувала колючки й загрожувала повністю взяти нас у кільце.

Я з хлопцями стояв у подиві, не наважуючись, що-небудь зробити. Раптово на долонях Торена спалахнули червоні язики полум'я, він зробив крок назустріч плющу, потім спопелив ті гілки, які одразу ж потягнулися до нього, і зачепив частину колючого паркану, що розростався. Рослині це вочевидь не сподобалося, вона стрепенулася, немов живий потривожений звір, і почала рости з подвоєною силою. Торен продовжував її палити, але вона росла так швидко, що його полум'я не вистачало.

- Чого стоїмо? - крикнув він. - Допомагайте!

З нас тут же спало заціпеніння і всі кинулися допомагати, хто як міг. Я і Сем теж палили плющ вогнем. Чейз кидав у рослину невеликі кульові блискавки. Елан створив голема, що палає, і той почав трощити колючі гілки. Рін обливав плющ водою, потім потоком холодного повітря заморожував і різким поривом розбивав лід на дрібні шматочки. Тільки маленький Майкон залишився стояти, злякано озираючись.

- Майк, допомагай! - прикрикнув на нього Елан. - Ти ж теж володієш вогнем!

- Ні! - мотнув головою ельф, потім схлипнув і в нього з очей потекли сльози.

- Ти чого? - не витримав я, на якийсь час припиняючи боротися з рослиною.

- Йому боляче, - ледве чутно прошепотів Майкон. - Я... - він схлипнув. - Я відчуваю.

І тут у мене сяйнула думка! Я підскочив до маленького переляканого ельфа, обійняв його за плечі й запитав:

- Майкі, а ти міг би його заспокоїти? Попросити, щоб він нас пропустив?

- Не знаю, - він утер долонею ніс. - Ви його сильно образили. І робите боляче.

- А якщо ми перестанемо?

- Я спробую.

Майкон перестав лити сльози, витер обличчя рукавом і сів на землю. Дивно, як у нього виходить так швидко змінювати настрій.

- Зупиніться! - вигукнув я. - Дайте Майку можливість заспокоїти плющ!

Торен і Сем одразу мене послухалися і, як не дивно, Рін теж припинив бій. А ось Чейз і Елан продовжили знищувати колючі гілки.

- Хто дав тобі право командувати? - обурився Елан, повертаючись до мене і схрещуючи руки на грудях, поки його елементаль продовжував бити рослину.

- Я всього лише прошу. Ти ж бачиш, наша атака не допомагає, плющ занадто швидко росте. А Майк може спробувати його заспокоїти.

Ельф енергійно закивав, підтверджуючи мої слова.

- Ми його майже перемогли, - не поступався Елан.

- Та яке там, - вступив у розмову Рінол, продовжуючи мене дивувати. - Ти що сам не бачиш, що його стало вдвічі більше і тепер ми взагалі в кільці?

- Це, тому що ви зупинилися, - уперся хлопець.

- Та ні ж, Елане, - продовжив умовляти Рін. - Досить дурницями страждати. Дайте Майку шанс.

- Мені здається, Сарід має рацію, - відповів Чейз, припинивши жбурляти блискавки. - Відкликай елементаля.

Елан презирливо фиркнув.

- Якщо ця рослина стане робити з вас місиво з голками, то я рятувати не буду.

Його голем перестав махати полум'яними кулаками та відступив до свого господаря, охороняти його зі спини. Водночас не гаючи даремно часу, Майкон поклав долоні на землю і прикрив очі. Кілька секунд нічого примітного не відбувалося. Плющ звивався, ріс, замінюючи спалені та зламані гілки, тягнувся до нас, звужуючи вільний простір. Усі боязко позадкували, мимо волі оточуючи Майка щільним кільцем. Але потім рослина різко завмерла, немов наштовхнулася на невидиму перешкоду. Через ще одну мить випущені колючі гілки поповзли назад. Орсем тихенько зітхнув.

- Рано розслаблятися, - шепнув йому Торен.

- У Майка все вийде, - так само тихо додав я, проте в будь-яку секунду був готовий пустити вогняну магію в бій.

За кілька хвилин, які минули в напруженому мовчанні, плющ повільно, немов із небажанням, став зменшуватися. Ми стояли нерухомо, до тих самих пір, поки остання гілка не пішла під землю. Але й після цього не одразу наважилися поворухнутися. Чесно кажучи, я взагалі забув, що перебуваю на тренуванні й до появи небезпечної рослини в нас був розминковий біг.

- Чого стоїмо? - як ні в чому не бувало, поцікавився Дірас, виводячи нас з заціпеніння. - Дорога вільна.

Мабуть, не один я забув, де перебуваю. Ми всі як один здригнулися, повернулися до вчителя, дивлячись на нього так, ніби побачили вперше. Елан перший прийшов до тями. Розвіяв елементаля і продовжив біг. Решта наслідували його приклад.

Після незвичайної розминки почалося тренування. Дірас попросив узяти в руки тренувальні мечі. Далі, розбив нас на пари. Мені й цього разу дістався в пару вчитель. Тільки от якщо мої тренування з Тайлором сприймалися Еланом і його маленькою бандою нормально, оскільки в тому разі на мене нічого доброго не чекало. То ось тренування з лордом викликало в них заздрість, це особливо легко читалося по погляду Елана.

Дірас показував нам різні удари, фінти, виверти та блоки. Ми їх старанно повторювали. Учитель уважно дивився за рухами кожного з нас. Дивно, як у нього виходить усе помічати? Іноді він коригував рухи словами, а іноді сам ставав у пару і показував, як слід робити той чи інший рух. Загалом даремно хлопчаки заздрили, зрештою Дірас нікого не обділив своєю увагою і встиг з кожним потренуватися окремо.

Якраз тоді, коли Дірас відточував один з ударів з Майкі, у двір несподівано вибіг молодий слуга.

- Мій лорде! - сказав він, забігаючи на тренувальний майданчик, важко дихаючи після швидкого бігу. - Я прошу... прошу вибачення...

- Нічого, - заспокоїв його Дірас, тут же перериваючи заняття і підходячи до слуги. - Що сталося, Кейле? - він поклав руку хлопцеві на плече, і я на відстані відчув легкий магічний вплив.

Слуга тут же зміг вирівняти дихання, і вже більш спокійно, але все ж швидко і коротко повідомив:

- Браст із тацею зі сходів звалився. Начебто дихає, але не ворушиться. Тара йому вже надає допомогу, але попросила ще й вас покликати на допомогу.

- Ясно. Майкон, йдемо зі мною. Всі інші відточуйте останній показаний мною удар. Сар, займи місце Майкі. Кейл веди,- швидко розпорядився Дірас і пішов з ельфом слідом за слугою.

Я проводив їх стурбованим поглядом. Дуже хотілося теж піти та чимось допомогти, а може навіть навчитися чогось нового. Але наказ є наказ, тим більше що помічників там було більш ніж достатньо. За моєю спиною почали лунати нечасті удари дерев'яних мечів - хлопці почали тренування. Зітхнувши, я обернувся і з жахом усвідомив, що змушений стати в пару разом з Еланом. Той теж це зрозумів і єхидно поглядав на мене. Я неохоче наблизився до свого нового партнера і підняв дерев'яний меч, щоб продовжити тренування. На мій подив, Елан криво посміхнувся, труснув рудим волоссям і, увігнавши зброю в землю, схрестив руки на грудях. Решта уважно спостерігали за тим, що відбувається, ліниво, тільки для годиться помахуючи мечами.

- Ти чого? - здивовано поцікавився я. - Хочеш, щоб я тебе так мечем відлупцював.

Елан усміхнувся.

- Відлупцюєш ти, а як же. Ти ж дівчисько та ще й плаксиве, а я з такими не б'юся, - він сплюнув на пісок, мало не потрапивши мені на черевик, але я вчасно відступив. - Ой, не чіпайте квіточки! - заголосив Елан писклявим голосом. - Ой, давайте з ними подружимося! Ну прямо, як баба. Ще б обніматися поліз.

Він зареготав. Чейз і Рін дружно підтримали його веселощі. Від злості, що закипала всередині, я міцно стиснув руків'я меча, та так, що кісточки пальців побіліли. Придушивши пекуче бажання врізати по незахищеному веснянкуватому обличчю, я змусив і себе опустити зброю. Якомога недбаліше відповів:

- Вже краще дружити з колючим плющем, ніж із тобою. І взагалі, чого ти до мене причепився? Іди он краще з големами своїми потренуйся. А то вони в тебе як із рідини, самі на ходу розвалюються.

- Ну, так зараз потренуюся! На тобі!

- Якось не віриться, - усміхнувся я. - Дірас велів тренуватися зі зброєю, а не з магією. Ти ж без його наказу навіть крок зробити побоїшся.

Елан щось злобно, але нерозбірливо прошипів крізь міцно стиснуті зуби. Підкинув руку, але зробити що-небудь не встиг, бо до нього зі швидкістю блискавки підскочив Чейз.

- Елане, ти що здурів? - вигукнув він, хапаючи друга за руку.

- Ні, просто хочу дати цьому вискочці урок. Подивимося, як він ризикне порушити наказ, зіпсувавши репутацію улюбленця!

- Не дуркуй, - сказав Рінол, теж підходячи до Елана. Потім нахилився до самого вуха хлопця і зашепотів: - У нас ще буде можливість.

"У мене теж", - подумав я, міцно стискаючи кулаки.

У цей момент на подвір'я повернувся Дірас, поруч із ним крокував Майкон, розплившись у задоволеній усмішці. Побачивши лорда, всі заметушилися, швиденько розбігаючись на колишні місця. Ми з Еланом теж були змушені стати в пару, обмінюючись злісними поглядами.

- Продовжуємо урок, - повідомив Дірас, знову беручи в руку тренувальний меч. - Майкон, надаси мені честь побути твоїм суперником? - з усмішкою запитав він в ельфа.

Той став ще більш задоволеним, здавалося, що він ось-ось у буквальному сенсі засвітитися від щастя. З подвоєною ретельністю схопився за зброю і приготувався до бою.

Тренування продовжилося. Дірас показав ще парочку нових ударів, потім ми повторили все, що встигли вивчити сьогодні. Битися з Еланом виявилося набагато складніше, ніж із будь-ким до цього. Тайлор мене недолюблював і теж всіляко намагався вдарити сильніше. Але ось мій новий суперник, не просто мав до мене неприязнь, а явно бажав моєї смерті. Наші дерев'яні мечі схрещувалися з такою силою, що здавалося ось-ось розваляться, розкидаючи в різні боки дрібні тріски. Я щосили намагався не пропустити жодного удару, щоб не дати можливості Елану взяти гору, і мені це вдалося. Ба більше, незабаром самому Елану довелося старанно захищатися від мого меча і навіть відступити майже до самого краю майданчика.

Можливо, якби в мене було ще трохи часу, то я зміг би вибити меч із руки супротивника. Але тут Дірас оголосив про закінчення уроку. Я був весь виснажений і мокрий після напруженої битви. На моє задоволення, Елан мав такий самий вигляд. Ми навіть обидва полегшено зітхнули, отримавши можливість опустити мечі.

- Підіб'ємо підсумки заняття, - сказав Дірас, після того, як ми всі склали зброю на стійку, а він повернув нам шкіряні браслети на зап'ястя. - Сьогодні ви всі добре попрацювали, але дехто зумів особливо відзначитися і за це вони будуть винагородженні. Торен, за те що ти перший відреагував під час нападу плюща, а також спонукав решту до дії, завтра ти проводитимеш бойове тренування, замінюючи Тайлора.

Після цих слів карі очі Торена округлилися від подиву, чорні брови піднялися, а з грудей вирвалося здавлене зітхання. Так дійсно, такого повороту явно ніхто не очікував. Тим більше самоназваний лідер Елан. Мій чуйний слух уловив, як він скрипнув зубами від злості та ледве чутно процідив якусь лайку.

- За увагу до оточення, - тим часом продовжував Дірас, - проявлену кмітливість, і сміливість відкинути загальноприйнятий план боротьби з магічним ворогом, Сарід отримує в нагороду роль відповідального помічника Торена.

"Нічого собі!" - промайнуло в мене в голові. Напевно, зараз я виглядав, так само як Торен хвилину тому. На Елана і його банду навіть не хотілося дивитися. Ох, вони нам цього не пробачать. Потрібно бути готовим до будь-яких неприємностей.

- Ну, а наш добрий і душевний маленький ельф Майкі, за вміле заспокоєння плюща і за допомогу в лікуванні постраждалого на сходах Браста, нагороджується особливим правом попросити в мене будь-який подарунок, який він тільки забажає.

- Ух ти! - пропищав Майк і від радості застрибав на місці. - А коли треба просити?

- Можеш зараз, якщо знаєш що. А ні, то можеш почекати мого повернення і подумати поки що.

- А я вже знаю, - відповів ельф, чомусь облизуючись, після чого гордо повідомив: - Я хочу солодкий торт! Тільки великий, щоб на всіх нас вистачило.

Елан презирливо фиркнув, а от інші мрійливо усміхнулися. Орсем навіть погладив живіт. У мене теж усередині забурчало від голоду. Гарне бажання. Я взагалі забув, коли востаннє їв солодке, хіба що фрукти. Тільки от на місці Майкі я б попросив свободу від браслетів.

Дірас кивнув, посміхаючись.

- Я передам нашому кухареві твоє бажання. Можливо, вже сьогодні ввечері його буде виконано.

Всупереч моїм побоюванням, залишок вечора пройшов спокійно. Можливо, виною тому був смачний торт, який встигли приготувати та подати нам на вечерю. Не знаю, як він умістився в наших шлунках, ще й після ситної м'ясної юшки, але від частування не залишилося навіть крихти, а тарілки були вилизані до блиску.

Ситі й задоволені ми повернулися до спальні. Втома і повний шлунок тягнули в ліжко, тому багато хто не став перечити своїм бажанням. Сем і Торен вмостилися читати книжки. Елан, Рін, Майкі та Чейз прилягли поверх ковдри й про щось невимушено базікали. Я ж попрямував на додатковий урок до Міріон. Мій сонний стан не залишився непоміченим, тому жінка не стала мене мучити, і наш урок закінчився на годину раніше.

На мій подив, у спальні загасили світло і всі вже мирно спали, загорнувшись у ковдри. Я тихенько вмився, переодягнувся і теж ліг у ліжко. Радіючи, що цей день завершився трохи раніше, ніж зазвичай.