Сніг і морозний вітер посріблив верхівки дерев. Ліс став здаватися грізними списами, до яких ми стрімко наближалися. І ось під лапами вже хрумтить зледенілий підлісок. Потім і моє людське тіло відчуло холод, що панував навколо. Я поїжився, кутаючись у куртку. Мене продовжувала гріти зсередини вогняна магія, але все ж у тілі дракона було якось тепліше.

- Яке різке похолодання, - сказав батько, теж застібаючи куртку. - Ходімо швидше. У будинку Роні на нас напевно чекає тепла зустріч із гарячим чаєм.

Без цікавої історії шлях до будинку перевертня здався довшим, хоча ми йшли швидшим кроком. Нарешті, попереду, стало видно світло житлового будинку, запахло димом і свіжозвареною їжею. Донеслися звуки схвильованої живності, яка чула наше наближення. На порозі нас чекала дружина Роні. Побачивши нас, вона одразу ж пішла на зустріч.

- Здрастуй, Санті.

- Здрастуй, Дірас, Сарід, - відгукнулася вона. Її голос був не такий спокійний, як минулого разу, і в ньому чулася легка хрипота, яка буває від утоми, або після сліз...

- Що сталося? - одразу поцікавився Дірас, звісно, він вловив те саме, що і я. А може й більше.

Санті зітхнула, беручи себе в руки, і відповіла:

- Роні. Він досі не повернувся. І я відчуваю, що з ним щось не те. Вибач, ти, напевно, зараз думаєш, що дурна жінка зчинила паніку...

- Ні, ну що ти, - Дірас поспішив заспокоїти Санті. - Я знаю, що в перевертнів є зв'язок. Особливо у членів зграї. Особливо у пари.

- Так, - жінка полегшено зітхнула. - Ще вранці я відчула недобре, але не могла кинути дітей. Вирішила дочекатися вас, а якщо ні, то...

Голос Санті затремтів. Дірас підійшов до неї, обійняв і втішно заговорив:

- Ну, не треба сльози лити. Ти ж знаєш Роні, він не пропаде. Зараз ми вирушимо на його пошуки, а Сарід із дітьми повернеться в замок, якомога далі від можливих неприємностей.

Жінка кілька разів схлипнула, уткнувшись у куртку Діраса. Глибоко зітхнула, заспокоюючись.

- Так, ти маєш рацію. Щось я дала слабину.

- Нічого, - Дірас погладив по плечу Санті, яка вже встигла відсторонитися. - Заспокоюйся і підемо в дім, потішиш своїх бешкетників, що на них чекає подорож із драконом.

Санті усміхнулася.

- А в нього вистачить сил їх донести?

- Не впевнений. Тим паче там, - батько глянув на затягнуте хмарами небо, з якого сипав мокрий сніг, - надто холодно для них. Але в мене є думки щодо їхнього способу переміщення. У вас є віз?

- Ні. У нас і коней немає, вони нас бояться.

- Знаю. Але може хоч щось на колесах?

- Ой, почекай. Здається, у сараї був віз, ми колись купували, коли дім будували, вже не пам'ятаю для чого. Самі його тягали. Але він старий, мабуть, колеса відвалюються.

- Це не страшно, - Дірас махнув рукою. - Думаю, зійде. Ти йди, кажи дітям, щоб зібралися, а ми сходимо в сарай.

- Добре, - Санті кивнула і пішла в будинок.

Дірас упевнено пішов подвір'ям, завертаючи до прибудов. Я плентався за ним, не до кінця розуміючи, що ж він задумав. Точніше я розумів, але не хотів у це вірити.

- Тату, ти що з мене коня вирішив зробити? - вирішив уточнити я, коли побачив, як він по-хазяйськи запалив свічки в сараї та став оглядати цілісність воза.

- Навіщо ж із тебе когось робити? Можеш спокійно залишатися драконом, проте так, я хочу, щоб ти повіз дітей у возі.

- А якось по-іншому не можна?

Дірас на хвилину полишив свій огляд і серйозно подивився на мене.

- Поміркуймо разом. Політ відпадає з двох причин - холодно і ти трьох дітей не піднімеш. Пішки йти довго. Навіть якщо діти обернуться вовками, вони все одно не зможуть бігти так швидко як ти, особливо близнюки. Везти тільки їх на собі, значить кинути Еріс одну на землі. Тим паче як я вже казав - вона не встигне за тобою. Тож посадити їх у віз, який ти будеш везти - цілком собі відповідний спосіб вашого пересування. Думаю, до світанку доберетеся.

- А як же подорожні? Раптом ми когось зустрінемо?

- Вже темно, ще й сніг іде. При таких умовах мало хто подорожує. Або чекають до ранку, або взагалі до весни, щоб погода була приємніша, - він посміхнувся. - А так, будь просто уважним, якщо когось відчуєш, звертай з дороги та перечекай. Весь ваш шлях буде йти через ліс, думаю, все буде добре.

- Зрозумів, - я зітхнув.

- І це добре, а тепер допоможи мені витягнути віз із сараю.

Віз виявився в нормальному стані. Ми тільки колеса змастили гарненько, щоб вони не скрипіли на весь ліс, та прибили кілька відсутніх дощок. На дно накидали соломи, а Санті принесла декілька ковдр. Ще б тент натягнути й був би чудовий транспорт. Але на це в нас не було часу. Санті сказала, що діти накриються батьківським плащем і цього буде достатньо. Поки маленькі перевертні влаштовувалися у возі, Дірас відвів мене вбік для останніх настанов:

- Як повернетеся, одразу знайди Тайлора і розкажи йому все. І про всяк випадок, я навчу тебе знімати браслети.

- Мене? - здивувався я. - У сенсі? Навіщо? Адже ти можеш і Тайлор...

- Тайлор не може, - спокійно поправив мене Дірас, розуміючи мої емоції. - Я намагався його навчити, але в нього не та сила. А от навіщо, сам маєш розуміти...

- Але ти ж повернешся? - схвильовано перебив я.

- Повернуся, звісно, - батько заспокійливо стиснув моє плече долонею. - Але для початку мені треба допомогти другові, а щодо нашого замку в мене є деякі побоювання. Можливо, це лише страх, навіяний ситуацією. А можливо, ось це ось усе справді є добре спланованою пасткою. Але я не можу ризикувати Роні й мотатися туди-сюди, тим паче на замку захист, на додачу незабаром туди повернешся ти та, за потреби, знімеш із друзів браслети. Ну і так, загалом, ця навичка може тобі стати в пригоді в житті. Досить просто носити кілька браслетів у кишені, і за нагоди їх можна використати на мага, щоб нейтралізувати його силу.

- Добре, - погодився я. - Що мені для цього треба робити?

- Нічого особливого. Усе просто, як із люком на вежі, він просто відчинився для тебе, бо в тебе така сама магія, як у мене. Так і тут, достатньо обхопити рукою браслет і подумки, або для початку вголос, наказати йому відкритися.

- А якщо в мене не вийде? - я не приховував свого страху перед такою відповідальністю.

- Упевнений, що вийде. Шкода, я не здогадався навчити тебе цього трохи раніше, можна було б Аїна покликати, для допомоги в тренуванні. У принципі, після повернення, можеш так і зробити, де-небудь нишком потренуватися з ним. І так, про всяк випадок, розкажеш Тайлору і те, що знаєш, як знімати браслети, якщо що, нехай кличе тебе. До речі, про браслети, мало не забув, що твої робочі залишилися. Дай мені їх, будь ласка.

Я дістав із кишені дві широкі шкіряні смужки, тим часом у мене по спині пробіг холодок, коли я уявив собі, що, повернувшись до замку, одягнув би їх, а потім би залишився без магії та нічим би не зміг допомогти. Дірас кілька хвилин потримав у руках браслети, зосереджено творячи над ними якусь магію. Я відчував силу, але що саме робив батько так і не зрозумів, сподіваюся він мене потім і цього навчить. Батько одягнув на мене неробочі браслети й вручив мішечок із грошима.

- Про всяк випадок, - пояснив батько, - якщо раптом щось затримає вас у дорозі, то ви зможете оплатити собі нормальний нічліг і їжу.

- А може, ми поміняємося місцями? - без особливої надії, запропонував я. - Ти полетиш у замок, а я допоможу Санті врятувати Роні.

Батько усміхнувся.

- Хоч я і хвилююся за замок, але це лише уявні побоювання, а там, де Роні, чекає реальна небезпека, тож я не згоден. Давай, біжи до замку і даремно не бійся, просто будь уважним і обережним. У тебе все вийде, я вірю в тебе.

Батько скуйовдив долонею моє волосся. Я не витримав, зробив крок уперед і міцно обійняв його, уткнувшись носом у груди.

- І ти будь обережний, - прошепотів я.

Замість відповіді, тато сильніше притиснув мене до себе.