До тренувального майданчика я йшов повільно, плентаючись позаду всіх. Натруджені м'язи знову дали про себе знати. І коли хлопці стали в ряд, моє місце теж вийшло останнім. Особливого порядку в їхньому строю я не помітив, ні за зростом, ні за віком, а так, хто з ким хоче, з тим і стоїть поруч. Ну і мені турбуватися нема чого, тим паче що поруч якраз стояв Майкон. Залишилося тільки дочекатися, коли нам знімуть браслети й мої муки, нарешті, закінчаться.

Першим у двір вийшов Тайлор і уважно оглянув присутніх. Наказав Чейзу пригладити скуйовджене вітром волосся, а Рінолу застібнути сорочку, яку він розстібнув під час обіду, скаржачись на задуху, і, мабуть, забув застібнути. Навівши порядок, Тайлор став у протилежному від мене кінці строю, біля Тора, там же де він стояв минулого разу.

Скориставшись спокійною хвилинкою, я подивився на замок, що височів переді мною. До цього мені ще не вдавалося ось так постояти та спокійно розглянути своє нове житло. Викладений із масивного сірого каменю, замок здавався природним продовженням скелястого пагорба. Замок був невеликим, якщо порівнювати з володіннями його величності Пірета четвертого, але, як на мене, мав набагато красивіший вигляд. Великий і затишний будинок з темними покатими дахами, безліччю вікон з різьбленими віконницями та кількома балконами з високими фігурними поручнями. Вінцем усього слугувала вежа, що велично височіла над морем, немов маяк. Я зазначив, що розташована вона якраз над нашою спальнею. Треба буде за першої ж нагоди знайти туди вхід.

Мій погляд, ніби доріжкою, піднявся сірою вежею, йдучи в далеке небо. Тихим зітханням довелося заспокоювати дракона. Ранкові темні хмари так і не пролилися дощем, а пішли кудись у далечінь. Залишився тільки теплий вітерець, абсолютно невластивий осінній порі. Що ж, так навіть краще, не доведеться мокнути та місити ногами бруд. Утім, я був упевнений, що вночі обов'язково проллється дощ, а можливо навіть із грозою.

Поки я милувався небом, у двір вийшов Дірас і попрямував до тренувального майданчика. Не знаю як, але я відчув його присутність і тут же кинув своє заняття. Глянув на хлопців, щоб зрозуміти, відчувають вони так само лорда чи ні. По-моєму ні, кожен із них розслаблено стояв, коротаючи очікування різними роздумами. До речі Майк і Тор теж дивилися в небо.

Тільки Тайлор відчув наближення вчителя і тут же попередив про це нас. Усі одразу ж підібралися, вирівнялися по струнці та схилили голову. Я встиг вловити в їхніх очах страх, дехто навіть крадькома поглядав на Діраса, що наближався, так, немов до них крадеться кровожерливий звір зі зловісною пащею і закривавленими зубами. Звичайно, я теж схилив голову, але лише дотримуючись правил. Не розумію, чому вони так його бояться. Так, лорд Дірас сувора людина і напевно не сприймає непослуху. Але він мудрий і, як я встиг помітити, справедливий. Просто так кричати та карати не стане, не те що мій вітчим Тірел.

- Доброго дня, учителю, - привітався Тайлор.

- Доброго дня, усім, - відповів Дірас.

Знову, тільки після цього хлопці посміли підняти голови. Я відзначив, що Дірас одягнений сьогодні набагато простіше, ніж учора: звичайна тканинна чорна сорочка, майже така сама, як у нас, тільки з тонким візерунком біля коміра, вишитим сріблястими нитками, і такі ж звичайні просторі темні штани. Лорд пройшовся вздовж ряду, по черзі знімаючи з усіх браслети та ховаючи їх у кишеню.

Цього разу відчуття свободи в мене, як дракона, не викликало бурхливої реакції, я знав, що так буде, і встиг заздалегідь заспокоїтися. Решта проявили трохи більше нетерпіння: хтось потер долоні або зап'ястя, немов браслети завдавали болісного дискомфорту, хтось потупцював на місці, бажаючи якнайшвидше стати до справи. А ось Майкон одразу взяв мене за руку. Від несподіванки я мало не вирвав її назад, але швидко згадав для чого він це зробив. Розслабився, передчуваючи швидке позбавлення від обридлого ниття в м'язах, і відчув потік сили, що вливається. Подібне зі мною відбувалося вперше, це було трохи схоже з тим, коли звертаєшся до природних джерел енергії. Але там сила хоч і дика, але рідна, а ось магія Майкона була явно чужа і навіть завдавала певного дискомфорту.

Несподівано все обернулося зовсім не так, як хотілося. Замість полегшення я відчув різкий біль. М'язи скрутило судомою. Я мимоволі скрикнув і впав на землю, водночас відсмикуючи руку від Майка. Вплив чужої магії одразу припинився, але біль продовжував пульсувати в усьому тілі. Звісно, подія не залишилася без уваги. Наді мною тут же нависли Тайлор і Дірас. Майк щось вибачливо лепетав і витріщався на мене великими здивованими очима.

- Хто посмів використовувати магію без дозволу? - гнівно запитав Тайлор, дивлячись то на мене, то на маленького ельфа.

- Я, - покірно пропищав Майкон. - Але я хотів допомогти... я хотів...

- Не важливо, що ти хотів! - ще більше обурився Тайлор, і мав намір додати щось іще, але замовк, відчувши дотики Діраса до свого плеча.

- Не поспішай зі звинуваченнями, Тайлоре, - спокійно сказав лорд, і трохи відсторонив назад свого учня, щоб спокійно поговорити з нами.

Викликаний магією біль потихеньку відступав, і я зміг сісти. Встати на ноги поки що сил не було, але все ж краще ніж валятися калачиком, немов побитий волоцюга.

- Ти сказав, що хотів допомогти, - звернувся Дірас до Майкона, який, здавалося, ось-ось заплаче, - яким чином?

Хлопчик змахнув сльози, що набігли, зітхнув, і відповів злегка тремтячим голосом:

- Після вчорашнього тренування в Саріда боліло все тіло і я хотів його вилікувати.

- Добрий вчинок, - кивнув лорд. - Але ти впевнений, що зробив усе правильно?

- Так, - Майк упевнено кивнув. Те, що Дірас на нього не злився, допомогло вразливому ельфу швидко заспокоїтися. - Я так уже робив, і не раз. Лікував себе та інших, після важких тренувань.

- Ясно, отже, причина не в тобі, - відповів Дірас і звернувся до мене: - Ти знав, що Майк буде тебе лікувати?

- Так, - відповів я, з жалем відзначаючи невелике тремтіння в голосі. Тут же прочистив горло і глибоко вдихнув, щоб наступного разу відповісти спокійно.

- І ти не пручався? - продовжував з'ясовувати Дірас.

- Ні, навпаки, навіть розслабився.

- І що відчув?

- Першої миті відчув чужу магічну силу, що розтікається по всьому тілу, а потім різко стало дуже боляче, немов усі м'язи скрутило.

Чоловік на це нічого не відповів, тільки якось невизначено хмикнув і задумливо потер перенісся. Потім запитав:

- А зараз ти як?

- Біль від магії пішла, напевно. Просто в мене й до цього все боліло.

Я спробував нарешті піднятися на ноги, але Дірас мене зупинив.

- Почекай, - сказав він і присів навпочіпки поруч зі мною. Доторкнувся до руки. - Я спробую тебе вилікувати. Розслабся і не бійся, я обережно. Якщо знову відчуєш біль, відразу ж говори або прибирай руку.

Хлопці на чолі з Тайлором витріщилися на нас так, ніби відбувалося якесь священне дійство, яке їм пощастило побачити вперше в житті. Я ж почувався манекеном, над яким проводять тренування. Але все одно, гірше бути не повинно, навпаки, з'явився ще один шанс позбутися болю. Тому я кивнув Дірасу і розслабився.

Знову сторонні потоки сили почали вливатися в моє тіло, тільки цього разу вони не викликали жодного дискомфорту. Навпаки, відчуття були доволі приємними, на додачу лікування, нарешті, подіяло. Біль став потихеньку зникати, ще більше розслабляючи тіло. Я навіть прикрив очі від задоволення. Був би в тілі дракона, так і замурчати міг, як робив це, ніжачись у променях сонця на світанку.

- Полегшало? - запитав Дірас, вириваючи мене з легкого забуття.

Я розплющив очі й побачив його обличчя з добродушною усмішкою на тонких губах, що змусила мене трохи зніяковіти й відвести погляд.

- Так, - відповів я.

- Добре.

Лорд Дірас піднявся, одразу ж сховавши посмішку і знову набуваючи серйозного вигляду. Слідом за ним встав і я, струсивши з одягу налиплу землю.

- Що ж, неприємна ситуація вирішилася, - звернувся до всіх Дірас. - Тож, продовжуємо заняття. І Майкон, - додав він трохи тихіше, звертаючись до переляканого ельфа, який стояв поруч, - перестань трястися, за твій вчинок тебе ніхто карати не буде. Але надалі, якщо захочеш зробити добру справу, попередь про це свого вчителя. І взагалі, у нас у замку є лікар, у подібних випадках краще звертайтеся до нього. - Суворо закінчив маг.

Майкон часто закивав у відповідь, показуючи, що все засвоїв і такого більше не повториться.

- Саріде, - звернувся до мене Дірас, - відійдемо в сторону. З огляду на обставини, що відкрилися, для тебе в мене будуть окремі настанови.

Чоловік пішов до одного з кутів тренувального майданчика, де стояла лавочка, яку я відразу не помітив. Я пішов за ним, крадькома озираючись. Тайлор уже роздавав команди своїм учням, розбиваючи їх на пари, але мені вдалося вловити його погляд, трохи розгублений і водночас дуже не задоволений. Одразу згадалося вчорашнє попередження Тора, про те, щоб я не намагався сподобатися лорду, тільки ось я зовсім не намагаюся, все це виходить випадково і само собою. Але, здається, неприємностей мені не уникнути.

Дірас дійшов до лавки та сів, жестом запрошуючи мене сісти поруч. Місця було достатньо, щоб я зміг зайняти місце на шанобливій відстані від лорда, але не на самому краю.

- Саріде, природа твоєї сили трохи інша, ніж у більшості магів, - почав пояснювати Дірас без зайвих вступів, - тож надалі будь дуже обережний, приймаючи від інших магічну допомогу. - Я з розумінням кивнув. Чоловік продовжив: - Як бачиш, до всього іншого це робить тебе більш вразливим. Будь-яка магічна сила може завдати тобі болю, навіть невинне лікування. Але ти не хвилюйся, - він поспішив мене заспокоїти, мабуть, помітивши на моєму обличчі тривогу. - Я навчу тебе закриватися від чужого впливу. Власне для цього ми сюди та прийшли. Так би мовити, індивідуальний урок, - він усміхнувся. - Але мушу тебе попередити, більш досвідчений або сильніший маг, зможе пробити твій захист. Ну і від зовнішніх бойових заклинань він теж не здатен захистити, цього ти вчитимешся окремо.

- Добре, я все зрозумів, - згідно кивнув я. - Але можу я поставити запитання?

- Звичайно.

- Що ж за сила в мене така, чим вона відрізняється і чому?

Маг помовчав трохи, щось обдумуючи. Потім відповів:

- Одні легенди свідчать, що вміння керувати силами природи першими опанували ельфи, а потім уже, по доброті своїй душевній, навчили інших. Інші легенди кажуть, що силу подарували дракони. Жерці Дволикого ж твердять, що владу над стихіями даровано найлютішими породженнями Луноликої Нури. Деякі ж вважають, що саме люди перші навчилися володіти магією, відчувши з природою особливий зв'язок. Хто з них правий, достеменно не зрозуміти, але я вважаю, що всі їхні твердження вірні, бо вивчаючи природу наших сил, давно вже зрозумів, що вона йде з різних джерел. І, на жаль, не всі ці джерела дружні, як ти встиг щойно переконатися. Природа нашої з тобою сили схожа, а може бути одна й та сама, тому я не заподіяв тобі болю. А ось ельфійська, і я майже впевнений, що людська сила тобі чужа, а вона, на жаль, найбільше поширена. - Дірас розвів руками, закінчуючи своє пояснення.

Весь цей час я сидів, слухаючи дуже уважно. Уявляючи, як колись давно, мій далекий предок навчався магії у великого і могутнього дракона. А можливо, він і сам був драконом, який навчився ставати людиною. Друга версія мені подобалася більше. Шкода, що дракони давно зникли, інакше я б обов'язково до них приєднався.

- Ось значить як, - усе ще перебуваючи під враженням, неголосно відповів я. - Цікаво, яке ж джерело моєї сили?

- Я б теж хотів це знати, - усміхнувся маг. - Але на жаль, я навіть про свою силу занадто мало знаю. Наші предки не дружили з грамотою і не вважали за потрібне записати свою історію. Тому почнімо навчання. Я ще хочу, щоб ти з іншими встиг потренуватися.

- Звісно, - показуючи свою повну готовність, відповів я.

- Отже, як я зрозумів із твого пояснення, потоки чужої сили ти відчуваєш? - я кивнув, підтверджуючи слова чоловіка. Він продовжив: - Завдання твоє полягатиме в тому, щоб не впустити їх у себе. За допомогою своєї сили, створити захисний шар, подібно до пташиного жиру, який допомагає відштовхувати від пір'я вологу. Для початку, навчися ловити чужу силу і відвертати її від себе. Щоб не завдати тобі болю, почнемо тренуватися зі мною.

Сказавши це, Дірас одразу доторкнувся до мого плеча. Від несподіванки я здригнувся і не встиг зреагувати. Голова злегка запаморочилася і став засинати.

- Не спи, - сказав Дірас, прибираючи руку.

Я здригнувся і подивився на чоловіка, він несхвально хитав головою.

- Завжди потрібно бути напоготові, навіть із тими, хто не бажає тобі зла.

Я присоромлено опустив очі, кивнув, беручи інформацію до відома і гарненько її запам'ятовуючи. Дірас і вдруге не став зволікати та без попередження знову поклав долоню мені на плече. Але цього разу я вже був готовий і відразу відчув потоки чужої магії, які знову намагалися мене приспати. Вони немов змійки розповзалися по моєму тілу, розслабляючи м'язи, відключаючи мозок. Я зосередився. Зловив кожну змійку, скручуючи в тугу грудку, і щосили, виштовхнув їх назовні. Допомогло. Я стрепенувся, скидаючи наведену сонливість, а Дірас відсмикнув руку.

- Добре, - кивнув він. - Швидко вчишся. Тільки от сили занадто багато вклав. Але це абсолютно нормально для першого разу.

У мене в грудях приємно потепліло від почутої похвали. Можливо, я б навіть зарум'янився, але лорд відвернув мою увагу, бажаючи негайно продовжити урок.

- Давай ще раз, тільки тепер будь уважніше, намагайся відчути мою силу впливу на тебе і відповісти тією ж кількістю. Інакше, надалі, захищаючись від легких заклинань, ти швидко виснажиш себе.

Я не встиг навіть кивнути, як відчув, що знову засинаю. Але як? Адже цього разу Дірас навіть не доторкався до мене. Але потім зрозумів, що вплив іде на відстані. А ще, стало зрозуміло, що так від нього набагато простіше захиститися. Я знову викинув зі свого тіла чужу магію, а потім і зовсім закрився, покриваючи своє тіло тонким шаром магічної сили.

- Чудово! - похвалив мене Дірас.

Цього разу мої щоки все ж запалали рум'янцем. Я усміхнувся, дивлячись на темну втоптану землю в себе під ногами.

- Не варто соромитися похвали, - посміхнувся маг. - Закріпімо твій успіх, а потім підемо до решти, щоб ти зміг потренуватися з іншими магами.

Я з готовністю кивнув, радіючи, що робота допоможе швидше прогнати збентеження. Дірас ще кілька разів спробував мене приспати на відстані й доторкнувшись до руки. Потім намагався вилікувати та навіть накласти на мене якесь невідоме для мене заклинання. З'ясувати, що це було, я не встиг, тому що маг вирішив, що наше з ним тренування закінчено, і мені час повчитися відбивати магію інших.

- І ще, - додав він перед тим як відійти від лави, - зверни увагу на відчуття, коли хлопці намагатимуться тебе зачарувати. Ти відчув чужу магію Майкона, але й познайомився з моєю силою, яка не заподіяла тобі шкоди. Так ось постарайся відчути та магію інших, можливо, серед них знайдеться ще хтось, хто не заподіє тобі шкоди.

Я кивнув, і ми попрямували до решти хлопців. Вони, розбившись на пари, теж вивчали захист, тільки від більш явної небезпеки. Бідолаха Сем, змахуючи піт з чола, відбивав вогняну, повітряну і земляну атаку Торена. Майкон, дзвінко сміючись і стрибаючи в різні боки, відбивав водяні стріли Рінола. Чейз, закрившись щитом, з єхидною посмішкою спостерігав, як вогняний елементаль Елана б'є невидиму перешкоду. Мушу зазначити, що могутня людська фігура, яка складалася зі згустків полум'я, виглядала дивовижно. Мені здається, що на місці Чейза я не був би таким спокійним. Тайлор, як і належить вчителю, уважно спостерігав за тим, що відбувається.

Раптово Чейзу набридла одноманітність бою, він нудно позіхнув. Після чого різко присів, доторкнувся долонею до землі, і по ній пробігла мерехтлива змійка блискавки. Вдарила Елана під ноги й той, скрикнувши від несподіванки, звалився на землю. Елементаль втратив контроль та наступної миті згас, залишивши по собі тонку цівку диму й випалене коло землі, де він увесь цей час тупцював.

- Я ж казав, завжди треба бути напоготові, - неголосно, з усмішкою сказав мені Дірас.

Я теж усміхнувся. Чейз дуже спритно схитрував, треба буде запам'ятати. Вчинок юного мага помітили не тільки ми. Інші учні теж відірвалися від тренування і відверто сміялися. Задоволений своєю витівкою Чейз широко посміхався, але водночас підійшов до Елана, подав йому руку і допоміг другові піднятися на ноги. Збитий хлопчисько щось грізно пробурчав, злобно виблискуючи очима, але потім засміявся разом з усіма, пригрозивши, що ще помститься за це.

- Так-так, чого встали? - обурився Тайлор, крадькома поглядаючи на вчителя, що наближався. - Продовжуємо тренування.

- Тайлоре, почекай, - звернувся до нього Дірас. - Хлопці, відпочиньте трохи, - додав він для інших.

Хлопчаки тільки раді були такій пропозиції. Без зволікання, особливо не піклуючись про чистоту свого одягу, вони сіли на землю і почали неголосно обговорювати те, що трапилося. Я ж залишився стояти біля Діраса і слухав, як він коротко розповідає своєму учневі про те, чого щойно навчав мене, і що власне хоче від самого Тайлора. Так передавши мене в руки моєму безпосередньому вчителеві, чоловік відійшов убік, сперся на кам'яну стіну і став уважно спостерігати.

- Майкон, Рінол, підійдіть до мене, - скомандував Тайлор. - Решта продовжуйте тренування тими ж парами, тільки нападника змініть.

Хлопці тут же взялися виконувати всі вказівки.

- Майконе, спробуй вилікувати Саріда, - попросив учитель маленького ельфа, коли той, разом із Рінолом, опинився поруч.

- А йому боляче не буде? - захвилювався Майк, співчутливо й водночас винувато дивлячись на мене.

- Якщо добре засвоїв урок, то ні, - суворо відповів Тайлор.

- Але ж у нього нічого не болить, - не поспішав слухатися ельф.

В очах Тайлора блиснуло щось недобре, але він стримався. Краєм ока покосився на Діраса, потім зітхнув і абсолютно спокійно відповів:

- Ти можеш провести діагностику. Не бійся, Саріда щойно навчили захищатися, і ми зараз маємо закріпити урок. Будь ласка, Майку, не тягни.

- Добре, - неохоче відповів ельф і спрямував у мій бік розкриту долоню.

Він повільно заворушив пальцями, ніби щось обмацуючи в повітрі. Я відразу відчув, що моєї захисної магічної оболонки щось торкнулося, але всередину тіла не проникло. Майк нерозумно насупився, трохи посилив потік сили. Я теж зміцнив захист.

- Не виходить, - засмутився Майк, мабуть, не розуміючи, що так і має бути.

- Звісно, він же захищений, - відповів Тайлор.

- А! - радісно вигукнув хлопчик. - Ти молодець, Сар.

Я вдячно кивнув Майкону.

- Досить розмов, - відрізав Тайлор, невдоволено скривившись. - Тепер ти Рін. Уроки управління рідиною всередині живих істот не забув?

Хлопець заперечно замотав головою, струснувши темним волоссям.

"Нічого собі! - між тим, захоплено подумав я. - Виявляється ось які фокуси можна творити з водою, скоріше б і самому навчитися".

- Тоді приступай, - наказав учитель.

Рін чарівно мені посміхнувся і підняв обидві руки вгору, розчепіривши пальці. Мені одразу згадався ляльковик, який ось таким же жестом, змушував рухатися свої ляльки. Тільки артист тримав у руках палички з прив'язаними ниточками, а ось у руках юного мага була сила водної стихії. Його магічні ниточки потягнулися до мене. Їхній дотик був грубішим і сильнішим, ніж у Майка. Тож не дивно, адже юний ельф боявся мені нашкодити, а ось Рінолу, мабуть, у задоволення була подібна забава. Вибач, хлопче, але в тебе нічого не вийде. Мій захист стійко витримав атаку і не дозволив чужій магії проникнути в тіло, тим паче керувати ним.

- Який неприступний, - усміхнувся Рін. - Як принцеса під охороною.

Я і Майк відверто засміялися, оцінивши жарт хлопця. На обличчі Тайлора теж проступила посмішка, але він швидко її сховав і скомандував хлопцям йти далі тренуватися. Після чого покликав Орсема і Чейза, поставивши Торена в нову пару з Еланом.

Як виявилося, скромняга Сем умів присипляти. Але робив він це невпевнено і ривками. Ця сила не текла рівним потоком, а виливалася порціями, немов він раз по раз поливав мене з чашки. Магія Сема суттєво відрізнялася від магії Ріна і Майка. В останніх було щось природне, трохи навіть близьке, хоча й усе одно чуже. Орсем же володів абсолютно іншою силою та абсолютно непримиренною з моєю. Від чого мимоволі виникало бажання відійти або ж грубо відштовхнути магічне заклинання, щоб воно навіть не торкалося до мене.

"Ось це вже точно, чужа сила", - подумав я і полегшено зітхнув, коли Сем, нарешті, припинив свої спроби мене приспати.

- Тепер ти, Чейзе, - сказав Тайлор, - спробуй його знерухомити.

На обличчі учня заграла пустотлива посмішка, точно така сама, коли він задовольнявся своєю перемогою над Еланом. У його зелених очах затанцювали пустотливі іскорки, причому в буквальному сенсі слова, маленькі спалахи блискавок, дійсно, мерехтіли в глибині зіниць. На відміну від інших, Чейз не став робити жодних жестів, просто подивився на мене, а я не зміг відвести погляду від мерехтіння в його зелених очах. І одразу відчув відгук свого захисту, який мені тут же довелося підживлювати. Маг не став лити плавних потоків, не робив коротких ривків, він вдарив разом і швидко. Думаю, якби я не знав того, що мене збираються атакувати, то стояв би я зараз знерухомлений, страждаючи від шаленого болю в усьому тілі.

Іскорки в очах Чейза зникли. Він кивнув, висловлюючи свою повагу і визнаючи поразку, простягнув руку, щоб вітальним рукостисканням відзначити мою перемогу. Я посміхнувся хлопцеві й потиснув простягнуту долоню і тієї самої миті відчув легке поколювання та тремтіння, що пробігло по моїй руці.

Зашипівши від болю і злості, я зумів вирвати долоню, яка вже починала німіти. Зосередився на внутрішніх відчуттях, спіймав чужу силу, яка за лічені миті практично паралізувала все моє тіло, і різко повернув її власникові.

Чейз здригнувся і тут же заціпенів, піддавшись власному заклинанню.

- Ого! - не стримав здивування Сем, який стояв поруч.

- Непогано, - стримано прокоментував Тайлор.

Я крадькома подивився на Діраса, той задоволено посміхався. А от Чейз був зовсім не радий тому, що справді програв. Він швидко впорався з власним заклинанням, звільняючи себе від заціпеніння, але ось постійної пустотливої усмішки на його обличчі вже не було. Не чекаючи якихось слів від Тайлора, він повернувся і відійшов до Чейза, який залишив тренування і разом з рештою вже деякий час спостерігав за тим, що відбувається.

Тайлор не став більше нікого викликати, мабуть, більше ніхто не володів такими навичками, які б діяли безпосередньо на людину. Потім учитель пройшовся вздовж манекенів, навішуючи на кожного заклинання, і оголосив, що якщо хтось до кінця уроку зможе пробити накладений ним захист і знищити манекен, завтра буде бігти на три кола менше. Нагорода була невелика, але хлопців захопив дух суперництва, і вони з подвоєним завзяттям почали бити по солом'яних опудалах.

Мені ж дістався ще один урок магії. Принцип захисту від бойових заклинань був схожий з магічним покровом, тільки виставлявся вперед, перешкоджаючи видимій небезпеці, і складався не тільки з чистої енергії мага, а й безпосередньо зі стихії, яка йому протистоїть. Приміром, якщо мене атакували вогнем, я мав виставляти водяний щит, якщо повітря, то закритися щільною земляною стіною, ну і навпаки. Як мені пояснив Тайлор, успіх у такому захисті полягає не тільки в силі мага, а й у його досвіді, кмітливості та швидкості реакції.

Після пояснень ми перейшли до тренування. На щастя, мене ніхто не атакував, для початку мені потрібно було навчитися створювати самі щити, закликаючи стихії так, щоб вони утворювали потрібну форму і виконували необхідне завдання. Звісно, вогонь піддався першим, під кінець уроку я навіть зміг відбити кілька простеньких водяних кульок, запущених Тайлором для перевірки. Повітряний і водяний щити теж спрацювали як треба, щоправда, вчитель бив не на повну силу, і я розумів, атакуй він як слід, Дірасу довелося б мене лікувати повторно. А ось земля ніяк не хотіла слухатися. Я звертався до неї, вона відгукувалася, але максимум що в мене виходило, так це довгастий горбок.

Урок закінчився під радісні крики Елана. Одночасно викликані три елементалі з вогню, води й землі, таки зуміли продовбати поставлений Тайлором захист і розплющити солом'яний манекен, перетворивши його на обвуглений млинець.