Пролог.
Глава 1.
Глава 2.
Глава 3.
Глава 4.
Глава 5.
Глава 6.
Глава 7.
Глава 8.
Глава 9.
Глава 10.
Глава 11.
Глава 12.
Глава 13.
Глава 14.
Глава 15.
Глава 16.
Глава 17.
Глава 18.
Глава 19.
Глава 20.
Глава 21.
Глава 22.
Глава 23.
Глава 24.
Глава 25.
Глава 26.
Глава 27.
Глава 28.
Глава 29.
Глава 30.
Глава 31.
Глава 32.
Глава 33.
Глава 34.
Глава 35.
Глава 36.
Глава 37.
Глава 38.
Глава 39.
Глава 40.
Глава 41.
Глава 42.
Глава 43.
Глава 44.
Глава 45.
Глава 46.
Глава 47.
Глава 48.
Глава 49.
Глава 50.
Глава 51.
Глава 52.
Глава 53.
Глава 54.
Глава 55.
Глава 56.
Глава 57.
Глава 58.
Глава 59.
Глава 60.
Глава 61.
Глава 62.
Глава 63.
Глава 64.
Епілог.
Глава 41.

У лікарню я повертався в дуже дивному стані, немов сп'янілий - з дурною посмішкою на обличчі та приємною втомою в усьому тілі. Одурманені щастям і свободою ми з Дірасом гасали в небесах до самого заходу сонця. За цей час він навчив мене, як розмовляти в драконячій подобі. Виходило вельми стерпно, якщо говорити повільно, тож потрібно було ще практикуватися і практикуватися. Щоправда, особливо багато розмовляти нам не доводилося, все якось розумілося саме, інтуїтивно. Достатньо було одного помаху хвоста або погляду, і ми вже розуміли, чого хочемо одне від одного.

Я прокручував у голові приємні спогади, повільно йдучи коридором, зустрічні слуги якось дивно на мене поглядали, але я не особливо звертав на це увагу. До реальності мене повернуло суворе запитання від Тари про те, де я був увесь цей час.

- Так адже з Дірасом говорив, - став виправдовуватися я, мимоволі порівнюючи Тару зі своєю мамою під час виховного процесу.

- Так довго? - продовжувала обурюватися Тара. - Він же знає, що ти ще слабкий.

- Ну не такий уже й слабкий, - пробурмотів я, з полегшенням сідаючи на ліжко. - Він сказав, що я можу завтра вранці, після сніданку вже повернутися до свого звичайного навчання.

- Як завтра? - ще більше обурилася цілителька, почервонівши від обурення. - А як же курс лікування травами? Ми ж із ним говорили про це.

- Ну я не знаю, поговори з ним…

- І поговорю! - перебила вона мене. - А ти поки їж, - вона подала мені тацю з вечерею, а потім показала на маленький глиняний горщик і додала: - А потім вип'єш це, і щоб усе до краплі.

- Добре, - відповів я, не піднімаючи очей на сувору цілительку. Здавалося, поглянь на неї, і на місці Тари стоятиме моя мама, суворо насупивши брови й уперши руки в боки.

Тара різко розвернулася і вийшла, а я взявся за їжу, щиро співчуваючи Дірасу. Ця дівчина явно не з тих, яка буде зважати на статус лорда, висловить йому все як є, ще й сором'язливо червоніти змусить. Вилизавши начисто тарілку, я чесно випив увесь відвар, попри його неприємний смак, і хотів лягти відпочити, але тут двері обережно прочинилися, і в щілину висунулася кучерява голова Малого.

- Ой, привіт! - радісно пискнув він, побачивши мене на місці й не сплячого.

- Привіт, - відгукнувся я.

Хлопчик у кілька жвавих стрибків подолав кімнату і сів поруч зі мною на ліжко.

- Ну, розповідай, - вимогливо попросив він, заглядаючи в очі.

- А що? - чесно розгубився я.

- Не прикидайся, - Малий хихикнув. - Що з вами сталося? Куди ти ходив із Дірасом і що він тобі розповів?

- А хіба Елан вам нічого не пояснив?

- Елан розповів дуже мало, та й не у все якось віриться. От скажи, він, правда, тебе врятував від злісних перевертнів?

- Ні, - я усміхнувся. - Не думав, що він брехатиме.

- Я так і думав. А про дракона?

- Правда.

- Ого! - хлопчик захихотів. - Давай розповідай і послідовно! Все одно твоя розповідь буде не такою, як в Елана.

Я почав розповідати Малому все, що зі мною сталося в Піреті, звісно, приділивши увагу зустрічі з його сестрою. Про те, що її стосунки з Кейсом мене трохи здивували, я просто промовчав, оминаючи цей момент увагою.

- Бідна Голка, - засмутився Малий. - Я не думав, що вона настільки сильно переживає. Це мені тут добре і все зрозуміло, а вона он як... добре, що тебе так швидко відправили на завдання.

- Може тому й відправили мене в Пірет, щоб я побачився з твоєю сестрою. Торен мені казав, що ніхто з них так швидко не отримував завдання. До речі, у мене ж подарунок від неї.

Я зняв із зап'ястя браслет і простягнув Малому.

- Ух, ти! Дякую! - радісно пропищав хлопчик, чіпляючи подарунок на руку, поруч із браслетом із чорної шкіри, і тут же ще раз уважно подивився на мої зап'ястя.

- А де твої браслети?

- Думаю, я їх більше носити не буду. А може буду, але не справжні, - опускаючи очі в підлогу, зізнався я.

Мені було трохи соромно перед Аїном, що тепер я матиму деякі переваги перед іншими учнями. Але я сподівався, що Аїн один із тих небагатьох, якому можна розповісти все і що він зрозуміє мене.

- Це чому? - зазирнувши мені в очі, дуже серйозно запитав Аїн, і я, відкинувши всі сумніви, коротко переказав йому все, про що дізнався на вежі та як ми із Дірасом потім гарно політали.

- Я так і знав! - Малий урочисто сплеснув руками, а я здивовано витріщився на нього, абсолютно не очікуючи таких слів.

- Звідки? - видихнув я.

- Так схожі ж, - хихикнув Аїн. - І ніс так смішно обидва чухаєте, коли думаєте. І люк для тебе відкривався. А ще це чуття моє - всіх же розумію, а вас із Дірасом ні. Дивно, що ніхто більше цього не помітив, навіть ви самі.

- Ну, хіба мало, хто на кого схожий, - зніяковіло пробурмотів я. Тепер-то його висновки звучали цілком очевидно, а раніше якось навіть на думку не спадало. - Подейкують, що у світі можна зустріти людину, як дві краплі схожу на тебе. Он, навіть королі примудряються собі двійників знайти.

- Ух, ти, справді? - захопився хлопчик і мрійливо подивився у стелю. - Є ще такий самий, як я. От би познайомитися.

- Мені й тебе одного вистачає, - усміхнувся я. - Ти не відривайся від розмови. От якщо ти такий розумний і все бачив, то мені чому нічого не сказав?

- Так я ж не знав, що ти батька шукаєш, я думав, у тебе вже є один.

- А тепер ти мені скажи, як я зрозумів, Елан вам розповідав, що бачив, як я перетворився на дракона?

- Ага, розповідав, - Малий закивав. - Тільки йому ніхто не повірив.

- Оце так, - хмикнув я. - Так, у таке, правда, важко повірити.

- Рін усе жартував, що він весь бій проспав і злісний дракон йому наснився. Тоді Елан перестав щось доводити та вивернув розповідь так, ніби він твій рятівник. Але, як я вже казав, у це теж мало хто повірив. Ой, слухай, - Малий несподівано пожвавився, знову міняючи тему розмови, - так значить, ти той самий дракон?! Чи то Дірас тебе вишукував?

- Це ти про що? - я не одразу збагнув, про якого дракона запитує Малий.

- Пам'ятаєш, того дня, коли ти зник, ми з хлопцями розповідали, про чутки, що над столицею літає дракон?

- Ах, так згадав. Ні, то був не Дірас, а я.

- А чому, коли ми говорили про магію, ти мені нічого про драконність свою не сказав?

Я невизначено знизав плечима і відповів:

- Про здатність ставати драконом я взагалі нікому не говорив.

- Навіть Дірасу? - і без того круглі оченята Малого, округлилися ще більше.

- Ну так, я ж розповідав.

- А чому?

- Не знаю, звик приховувати, от і не сказав.

- Але про магію ж розповів, - продовжував наполягати хлопчик. - Я чому дивуюся, Дірас же говорив, що йому ніхто не може збрехати, чуйка в нього якась.

- Знаю, тільки я йому не брехав, а просто промовчав. Він мене почав питати про магію і так захопився тим, що я володію чотирма стихіями, що далі просто перестав допитуватися.

- А сьогодні, після того, як дізнався, що ти приховав дракона, теж нічого такого не сказав?

- Ні. Він мене зрозумів, адже сам не особливо хвалиться своїм умінням. Про те, що він вміє перетворюватися знає лише кілька людей.

- Зрозуміло. А що далі буде? Ти тепер тут головний і підеш від нас? - ці слова Аїн вимовив з посмішкою, ніби жартуючи наді мною, але ось на останніх словах він заткнувся, понизивши голос, із надією подивився на мене.

- Ні, нікуди я не піду. Я дуже хочу, щоб все залишилося так, як було. Ну, майже так, - поправився я, - для мене особисто вже багато що вже змінилося. А для інших, я хочу, щоб усе залишилося в таємниці. Якщо у Діраса вийде зробити такі самі браслети, але щоб вони не працювали, то мені не доведеться нічого розказувати хлопцям. Тож прошу тебе, більше нікому не розповідай. Ми з Дірасом домовилися, що я можу поділитися тільки з тобою. І він розповість тільки тому, кому довіряє: Тарі, її батькові Неросу, це помічник його у справах у замку, ну і з Тайлором.

- Бідолаха Тайлор, - усміхнувся Аїн. - Мені вже встигли розповісти, що він не любить тих, хто намагається зайняти його місце.

- Нехай собі не любить, - я теж усміхнувся. - І я не його місце займаю, а своє власне. Він йому не син, а учень.

- А чому ти так хочеш залишити це в секреті?

- Тому, що я хочу залишитися жити в загальній кімнаті та дружити з усіма, а я вже встиг помітити, що хлопчаки ставляться до Діраса як до якогось божества. По-моєму навіть побоюються його.

- Ага, я теж це помітив, - хлопчик закивав, трясучи кучериками.

- Ну й уяви, як вони почнуть ставитися до мене, коли дізнаються, що я син Діраса?

- Почнуть тобі кланятися і цілувати п'яти, - Малий хихикнув.

- Щось на кшталт того, - я теж засміявся.

- Це добре, - хлопчик зітхнув із полегшенням. - А ти мене покатаєш?

- Ну, почалося. Ось! - я підняв палець догори. - Ось саме через такі запити доводиться приховувати, що я дракон!

© Дар'я Чекащенко,
книга «Вітер.».
Коментарі