Ніч була жахливою. Я погано спав, весь час крутився. У моменти, коли мені все ж таки вдавалося заснути, снилася якась маячня. Голова боліла, а тіло ломило, не даючи мені спокою. Кидало в жар або навпаки ставало холодно і всього трясло.

Коли я прокинувся, то почувався трохи краще. Голова все ще боліла, але тіло ломити перестало. А ще я був весь мокрий, мабуть, уночі добряче пропотів. Хотілося помитися і переодягнутися, а ще попити й в туалет. З ванною доведеться почекати, а ось попити можна у ванній кімнаті, заодно сходити в туалет. Після цього я переодягнувся у сухий, повсякденний одяг.

Тим часом хлопці потихеньку прокидалися та починали займатися звичними ранковими справами. Застеляючи ліжко, Аїн впіймав мій погляд та доторкнувся до свого вуха.

- Як ти себе почуваєш? - пронеслося в мене в голові його стурбоване запитання.

- Вже набагато краще.

- Ти дуже погано спав, я чув як ти весь час крутився.

- Вибач, мабуть, це я так боровся з переохолодженням. Якби не кристал, який пришвидшує моє магічне відновлення, то я, мабуть, зараз би лежав у лікарні із застудою. Зараз мені дійсно набагато краще.

- Я радий.

Аїн посміхнувся мені та закінчивши з ліжком, побіг вмиватися.

Далі мене знову захопили звичні справи. Я намагався поринути в них з головою, щоб не думати про батька, та не згадувати яку дурницю скоїв вчора. Мені це вдавалося. Тільки перед уроком з Тайлором стало трохи ніяково. Вчора я злився на хлопця, а сьогодні було соромно перед ним. Як би він на мене не сердився, як би недолюблював, та ревнував до Діраса, але все ж таки допоміг. Ще й Тісу попросив піти, перш ніж почав ставити незручні запитання. Але все пройшло як завжди, нам обом вдалося поводитися так, наче нічого не сталося. Тільки перед початком тренування, Тайлор надовго затримав на мені погляд, напевно оцінюючи, наскільки я вже встиг відновитися.

Так минув ще один день, без особливих подій та хвилювань. На цей раз мені навіть вдалося відкинути всі зайві думки, та добре попрацювати на додатковому занятті з Міріон.

Засинаючи, я подумав, що я ніби той листочок, який потрапив у річку, та спокійно пливе собі течією, змирившись зі своєю долею. Наступний день я планував провести так само. Якщо не сіпатись, не піддаватися емоціям, то менше шансів скоїти якусь дурницю та потрапити у халепу.

- Саріде, прокинься!

- Що? - нічого не розуміючи, я сів на ліжку, сонно мружачи очі.

- Це я, Тайлор, - хлопець із запаленим ручним ліхтарем, стояв біля мого ліжка. - Мені потрібна твоя допомога.

Я, із великим зусиллям, сфокусував погляд на хлопцеві.

- Що трапилося?

- Щось відбувається із захистом у підвалі, треба піти перевірити. Ще й Сема десь нема, замість нього під ковдрою скручена одежа та покривало. Щось тут не чисто.

- Що? Чому ти просиш саме мене? В мене ще й магічної сили мало.

- Сар, прокинься вже, нарешті, та припини прикидатися дурнем, - Тайлор зі злості зціпив зуби. - Бо ти тут єдиний маг, окрім мене звісно, в кого не заблокована магія. Та в разі чого, ти одразу будеш знати що відбувається і зможеш побігти до хлопців та зняти їхні браслети, щоб вони могли захистити себе та замок. І не хвилюйся, я відчуваю, що ти вже майже повністю відновився.

- Так може зараз з когось зняти браслети? - я оглянув кімнату та одразу прокинувся, злякавшись того, що не всі хлопці можуть зараз спати, а лише прикидаються і чують нашу розмову.

- Не бійся, - Тайлор побачив, як я здригнувся, і з посмішкою заспокоїв мене. - Я їх приспав ненадовго, не хочу завчасно підіймати паніку. Навіть ваш пес спить, - він махнув в бік виходу з кімнати і я тільки зараз побачив, як Рей тихо сопе біля порогу.

- Тому обійдемося тільки твоєю допомогою, - продовжив Тайлор. - До речі, хлопці повинні проспати достатньо довго, щоб ти повернувся непомітно, але на всяк випадок повертайся через туалет, щоб не було зайвих запитань. Ходімо. Нема часу на балачки.

Я швидко взувся, та вийшов у коридор слідом за Тайлором. По дорозі, все ж таки вирішив уточнити деякі питання:

- А чому ти думаєш, що проблеми саме в підвалі? Може хтось із зовні намагається прорватися? Ти перевіряв? Може варто підняти охорону?

- Я не думаю, я знаю. Хтось потурбував саме той захист, який ставив я. Це, так би мовити, захист для самого захисту. Якщо хтось захоче зламати його зсередини.

- Я думав, що людина із лихими намірами не може потрапити до замку.

- Так, але можна зайти хорошим, а вже згодом передумати. Саме це я враховував, коли робив цей щит. Відсутність Сема навіює дуже нехороші думки.

- Ти думаєш, що цей тихий хлопчина може щось зробити? Він же власної тіні боїться.

- Не хочу поспішати з висновками, але в тихому вирі, якраз, найбільша гидота водиться.

За розмовою ми пройшли кілька поверхів, але ближче до підвалу балачки самі собою стихли. Ми вдвох були дуже зосереджені, ступали тихо, прислухаючись та уважно вдивляючись уперед, зупиняючись перед кожним поворотом, щоб обережно перевірити що за ним.

Коли до кімнати, де Дірас забирав у нас силу, залишився лише один сходовий проліт, ми почули як унизу відчинилися двері. Ми вдвох завмерли на верхній сходинці, очікуючи хто ж звідти вийде. Тайлор напружився, я почав відчувати його магічну силу, він готувався атакувати противника. Мені було некомфортно поруч із ним, його сила була для мене чужа. Але діватися нікуди, я теж підготувався до нападу, розбудивши у собі вогонь.

Двері відчинилися. Тримаючи в одній руці факел, а в другій якийсь згорток, з підвалу вийшов Орсем. Він завмер на останній сходинці, здивовано дивлячись на нас. Ми знали, що Сем десь ходить, приховавши свою відсутність, але ми теж ніяк не очікували побачити його тут.

- Сем? - Тайлор перший прийшов до тями. - Ти що тут робиш? Ти один?

- Я? Я просто… - Сем розгубився, та не знав що відповісти. При цьому він почав підійматися до нас. - Я один… я просто хотів подивитися. Сам…

- А чому вночі? Не міг запитати? - Тайлор трохи розслабився, почувши хоч якесь виправдання. - Що ти там робив? Я відчув, що хтось порушив захист.

Сем піднявся по сходах, ми трохи відійшли, даючи йому можливість зайти у коридор.

- Захист?.. - зовсім розгубився Сем і, здається, навіть почервонів. - Нічого, я просто…

Після цих слів, Орсем раптом перехопив свій факел, запалив їм той згорток, що тримав в руці та кинув вниз по сходах.

- Що ти?..

Але Тайлор не встиг поставити своє питання, неочікувано Сем розмахнувся, та з усієї сили вдарив тим же факелом хлопця, а сам втік. Потім стався вибух за ним ще один, набагато сильніший, від якого здригнувся весь замок.

Все відбувалося дуже швидко, але я бачив і відчував події так, наче якийсь могутній чарівник уповільнив час. Я побачив спалах, а за ним і полум'я яке стрімко підіймалося до нас з підвалу. Мабуть, в мене спрацював якийсь древній інстинкт самозбереження, але я миттю перетворився на дракона. Прикрився крилами, разом закриваючи собою Тайлора. Я відчував як над нами зі страшним ревом, пронеслося полум'я, але нам воно не зашкодило. Повалив дим, посипалися дрібні камінці зі стелі та стін. Треба було вибиратися, бо скоро нам просто не буде чим дихати. А потім вже розбиратися що до чого. Сподіваюсь, хлопці, Тіса, та маленький перевертні в безпеці.

Тайлор лежав біля мене, скрутившись, та міцно затуливши вуха руками. Він був при тямі, але у сильному шоку.

- Тайлор, - покликав я його. - Тайлор! - ще раз, але тепер проникаючи магією звуку у самі його вуха.

Хлопець здригнувся, перевів погляд на мене.

- Треба тікати на вулицю! - так само, за допомогою магії, сказав я йому.

Тайлор з великим зусиллям змусив себе прийти до тями. Ми плазом, почали рухатися в сторону виходу. Добре, що ми були на першому поверсі. Все затягнуло димом, нічого не видно, важко було дихати. Ми почали кашляти. Я гарно відчував напрямок, лише завдяки цьому ми змогли вибратися на вулицю. На замок було страшно дивитися. З першого по третій поверх було вибито всі вікна, з них валив густий чорний дим.

Тайлор нарешті остаточно прийшов до тями, згадав що він маг, а ще відповідальний за безпеку замку. Зі сторони воріт до нас підбігли вартові, зі зброєю напоготові. І чомусь дивилися на мене.

- Це свій, - важко дихаючи, швидко повідомив Тайлор, заспокоюючи варту.

Я і забув, що я зараз у вигляді дракона.

- Що сталося? - запитав один із вартових.

- Вибух. У кімнаті, де зосереджено заклинання захисту. - Тайлор закашлявся, потім продовжив: - Замок у небезпеці. Підіймайте всіх, кого можна. А ще допоможіть мені врятувати працівників замку.

Дехто зі слуг, вже зміг вибратися сам. Ми бачили жінок та чоловіків, які стояли трохи осторонь. Дехто встиг вийти, поки ми розмовляли з вартою. Один із вартових побіг до сторожки, підіймати тривогу, решта залишилася біля нас, чекаючи вказівок. Ще декілька осіб, впізнавши Тайлора, та побачивши що дракон, який невідомо звідки взявся, не нападає, а мирно стоїть поруч, підійшли ближче, теж бажаючи допомогти.

- Сар, - Тайлор звернувся до мене, - лети в замок через балкон, підіймай хлопців, знімай з них браслети. Забирай Тісу та дітей. Та спускайтесь сюди. На жаль, думаю, що тут скоро буде ще гарячіше.

Не гаючи часу, я відбіг в бік, трохи налякавши людей, що стояли осторонь, відштовхнувся від землі та розправив крила. Я теж кашляв, надихавшись диму, але на свіжому повітрі с кожною хвилиною ставало все легше і легше. Швидко відшукавши балкон, що був на нашому поверсі між спальнею та їдальнею, я приземлився на нього і ввійшов в коридор.

Тихо зойкнувши від страху, мене зустріла Тіса. Мабуть, щось почувши, вона якраз вийшла із нашої спальні.

- Не бійся, це я, Сарід, - швидко створив я потрібні слова, разом з тим мене огорнуло червоне сяйво і я знову став людиною.