Свідомість поверталася до мене довго й неохоче. Звісно, захочеш тут повернутися, коли так сильно болить голова. Цього разу в мене вже не виникали наївні думки про веселий вечір із друзями, я чітко розумів, що вже далеко від них і що моє життя вкотре круто змінилося. Тільки ось, що конкретно сталося було важко зрозуміти. Очі відчиняти поки що зовсім не хотілося, тим паче що крізь повіки не проникало жодного світла, а отже, зараз ніч. Ну або я в темному підвалі... сподіваюся, це не так. Тому я продовжував тихенько лежати, поступово усвідомлюючи останні події. Вони здавалися чимось нереальним, ніби сном. Тільки поки що не зрозуміло хорошим чи поганим. З одного боку, за словами Тайлора, я зараз маю перебувати в замку лорда Діраса, а отже під захистом і серед магів. З іншого боку, Тайлор забрав мене насильно, а це зовсім не тішило. Що ж, одними здогадками нічого не доб'єшся. Буду розбиратися по ходу справи. Тайлор казав, що мені тут сподобається, що я буду жити серед чарівників і зможу тут навчатися. Що ж, подивимося, а якщо не сподобається, то заберуся на дах і полечу звідси. Тільки для початку, відлежуся як слід. Нехай голова боліти перестане. Тим паче що лежалося мені дуже комфортно, на м'якому і зручному ліжку, під теплою вовняною ковдрою, і що найдивовижніше, на подушці, набитій м'яким пір'ям.

Сонячні промені, що світили прямо в очі, стали для мене великою несподіванкою. Начебто ще секунду тому я лежав, втупившись у подушку, страждаючи від головного болю, а тут уже чудово почуваюся і мружуся від яскравого світла. Напевно, я все ж таки заснув. Перевернувшись на інший бік, я обережно розплющив очі. Я перебував у просторій кімнаті, стіни якої були оббиті різьбленими дерев'яними панелями, з різними хитромудрими завитками. Малюнки були вирізані й на моєму ліжку теж. Навпроти мене, головою до стіни, на точно таких просторих і красивих ліжках спали чотири хлопці. Праворуч від мене - ще двоє. Ліворуч була стіна з великим вікном, не дивно, що світло, яке ллється з нього, розбудило мене. Решта мешканців кімнати, мабуть, уже звикли та завбачливо відвернулися, або ж накрилися ковдрою з головою. На протилежному боці від вікна я помітив двоє дверей і дві місткі шафи по кутках, між дверима знаходився камін, наразі холодний та закритий решіткою.

Просто так валятися не хотілося, і я вирішив підійти до вікна, а вже потім перевірити, що знаходиться за дверима. Відкинувши ковдру, я з подивом виявив, що на мені зовсім інший одяг: проста біла сорочка і такого ж кольору штани. На невеликій тумбочці лежав новий одяг, складений акуратною стопкою, поруч стояли шкіряні черевики. Обновки були не з дешевих. Речі такої якості мені ще ніколи не належали. Ще виявилася одна дивна деталь - на мої зап'ястя були надіті два чорні шкіряні браслети. Тиснення на них зображували дивні знаки, з абсолютно незрозумілим значенням. Але найдивніше в цих браслетах було те, що в них геть була відсутня застібка. Суцільне широке шкіряне кільце. Я спробував просунути під браслет палець і стягнути дивину, але нічого не вийшло. Хоч браслет і сидів не щільно, абсолютно не обмежуючи рухів, але зрушити його хоча б трохи було неможливо. Тільки покрутити. Давши спокій браслетам, я встав із ліжка.

Дерев'яна підлога встигла нагрітися від сонячних променів і охоче ділилася теплом з моїми босими ногами. Сонно мружачись, я підійшов до вікна і насилу стримав вигук захоплення. Я зараз явно перебував дуже високо, напевно, рази у два або в три вище тих міських будиночків, по дахах яких бігав. З такої висоти відкривався чудовий краєвид на море. Я його, звісно, бачив уперше, але неважко було здогадатися, що така кількість води не може бути озером або річкою, нехай навіть найбільшою. Зараз море було спокійним, лише невеликі хвилі з тихим шурхотом накочувалися на скелі десь далеко внизу. Сонце повисло над водою, немов милувалося своїм золотим відображенням.

Неймовірно сильно захотілося перевтілитися. Ось просто зараз. І з усього маху стрибнути у вікно! У мене навіть по тілу пробігло знайоме тремтіння. Я одразу струснув головою, скидаючи ману і заспокоюючи дракона. Відірватися від чудового видовища мені допомогло бурчання власного голодного живота. Ну ще б пак, стільки не їсти. Щоправда, точно не знаю скільки, але напевно пливли ми сюди не один день. А ще дуже хотілося пити.

Погладивши свій бідний животик, я ще з хвилину постояв біля вікна. Потім відчув чийсь погляд у спину. Обернувся. Виявилося, що один із хлопців уже не спить. Посміхнувшись мені, він піднявся з ліжка. Підійшов і навіщось витончено вклонився, вигнувшись жилавим тілом, але при цьому і не подумав опускати голову, дивлячись прямо на мене. Карі очі хлопця горіли пустощами й лукавством, а хитра посмішка чітко говорила - він просто зараз замислює чергову капость, на додачу до тих двох, що вже придумані й чекають свого втілення. Яскраво руде волосся і ластовиння тільки посилювали образ хитрого лиса.

- Доброго ранку, новачок, - на повний голос привітався він, абсолютно не переймаючись тим, що його слова можуть розбудити хлопців, які все ще сплять. Потім він протягнув мені руку і представився: - Мене Елан звуть.

Я з підозрою подивився на безневинний жест, мені чомусь здавалося, що я зараз засуну долоню в мишоловку. Тільки відмовлятися було нерозумно і я потиснув простягнуту руку. Нічого страшного не сталося. Тільки от Елан намагався стиснути мою долоню якомога сильніше. Не вийшло. По-перше, я був до цього готовий, особливо після фокусу Голки. А по-друге, мої руки були явно сильнішими, завдяки частому лазанью по стінах.

- Сарід, - тихо відповів я, на відміну від Елана, мені не хотілося будити інших.

- Чого шепочеш? - усміхнувся хлопець. - Цих розбудити боїшся? Так не варто, їм усе одно вставати пора. Ану підіймайтеся, соні! - несподівано голосно вигукнув він, так що навіть я мимоволі здригнувся.

Хлопчаки одразу заворушилися і стали невдоволено бурчати, але швидко стихли. Вони почали виповзати з-під ковдр та з цікавістю поглядали на мене. Я відзначив, що у всіх нас однаковий одяг і такі ж чорні шкіряні браслети.

- Знайомтеся, - оголосив Елан, вказуючи на мене рукою. - Це Сарід. А тепер ваша черга, - він усміхнувся і відійшов убік, даючи можливість підійти іншим.

Першим знайомитися підскочив найменший з усіх і мій сусід по ліжках.

- Майк, - тонким, ще дитячим голосом представився він, теж простягаючи руку. - Точніше Майкон. Але Майк коротше і швидше.

Він говорив так само швидко, як і рухався. Нагадуючи мені чимось маленького верткого тхора. Якби я зараз був у гільдії, саме таке прізвисько запропонував би для нього. Він навіть за зовнішністю чимось нагадував цю тваринку: темно-попелясте волосся, яке після сну скуйовджене і стирчить у різні боки, маленький кирпатий ніс і цікаві чорні оченята. Але найбільше мене вразили його загострені та трохи видовжені кінчики вух. Невже з такою характерною ознакою спорідненості з ельфами, він зміг вижити?

Я чув, що ельфи були сильними та могутніми магами. Здебільшого вони вели мирне життя в лісах, піклуючись про природу. Ще до того, як почалися сильні гоніння на магів, чистокровні ельфи стали віддалятися від людей, а згодом і зовсім зникли, переселившись кудись на далекі острови. А ось першими жертвами полювання на магів стали ельфійські мішанці, яких залишилося задосить в нашому королівстві. Магічний дар приховати легше, ніж таку характерну ознаку, як загострені вуха, що стирчать.

- Подобаються? - Майкон вловив мій погляд і усміхнувся, помацавши кінчики вух.

- Так, - чесно зізнався я. - Але більше дивує, що ти вижив.

- Мене теж, - захихотів хлопчик. - Добре, що мене швидко знайшов Тайлор.

- Досить тут бесіди вести, - втрутився в нашу розмову наступний претендент на знайомство, легенько відштовхуючи Майка в бік, і теж простягнув руку. - Мене звати Чейз.

На мій погляд, хлопець був моїм ровесником, як і Елан. Але його широкі вилиці вже покривало дрібне чорне волосся. Сорочка щільно обтягувала плечі, а не висіла як на мені. Взагалі, він був доволі кремезним хлопцем, але, попри м'язисте тіло, обличчя виражало цілковиту добродушність. Тонкі губи були розтягнуті в завзятій усмішці, виділяючи на щоках глибокі ямочки, а в зелених очах танцював лукавий вогник.

Наступним зі мною познайомився Торен. Схоже, він був тут найстарший, приблизно років на два чи три. Хлопець привертав до себе увагу, насамперед своїм виразним носом. Великим, з ефектною горбинкою, він не дарма займав почесне місце в центрі обличчя. Решта рис слугували лише для обрамлення його величі. Хоча, якщо придивитися, можна було помітити, що в нього м'яке підборіддя, дещо жіночні губи, що яскраво вирізняються, розтягнуті в чарівній напівпосмішці. Коричневі очі, причому праве набагато темніше за ліве. Високе чоло і зачесане назад чорне волосся, поряд із високим зростом завершували цей нестандартний образ. Коротко потиснувши мені руку, він одразу ж пішов, сховавшись за одною з дверей.

Далі підійшов знайомитися чарівний юнак невизначеного віку. Зріст і деякі риси обличчя говорили про те, що він не на багато старший за мене. Але, його серйозний погляд, сформоване тіло трохи збивали з пантелику. Гадаю він вважався улюбленцем серед дівчат. Правильні риси обличчя, виразні очі, розкішне, вугільно-чорне волосся, що лежить на голові ідеальними хвилями, не дивлячись на те, що він щойно встав з ліжка.

- Моє ім'я Рінол, - представився він, розтягуючи яскраво червоні губи в усмішці, оголюючи рівний ряд білих зубів. Мені стало здаватися, що в його красі замішана якась магія. - Можна просто Рін.

Я кивнув, приймаючи інформацію і мимоволі посміхнувся у відповідь.

Останній мешканець цієї кімнати зі мною знайомитися не поспішав. Середнього зросту, повнощокий і круглолиций хлопець, з маленьким носом і очима, він сидів на ліжку, абсолютно не звертаючи уваги на те, що відбувається. Він відчужено дивився у вікно, немов витав у хмарах, і повільно намагався розчесати пасма світлого волосся, яке сплуталося після сну. Відчувши на собі увагу, він відірвався від важливої справи, так і залишивши застряглий гребінець стирчати у волоссі, подивився на мене, і, зніяковіло посміхаючись, сказав:

- Мене звати Орсем. Або просто Сем.

- Або Плюшка, - хихикнув Елан, розсмішивши всіх присутніх, крім мене і самого Сема.