Капітан зі своєю командою активно готувалися до відплиття. Лунали гучні команди, ті самі, що я чув рано вранці перед відплиттям Тайлора, коли сидів на верхівці вежі. Підіймалися на борт останні ящики з провізією і закочувалися бочки з водою. Нас ввічливо пропустили до трапа. Елан і Рін звично піднялися на борт, там, минаючи моряків, що снують туди-сюди, пішли в бік кают. Я поспішив за ними, намагаючись нікому не заважати, раз у раз мимоволі здригаючись від гучних команд. Настільки чітких і владних, що навіть мені часом хотілося кинутися до якогось каната, або залізти на щоглу і готуватися опускати вітрило.
Я зітхнув із полегшенням, сховавшись від галасу і метушні в надрах корабля. Наша каюта була маленька, але в неї компактно вмістили все необхідне - чотири ліжка в кутах і невеликий столик біля круглого віконця. Все це, звісно, було намертво прикручене до підлоги.
Широко позіхаючи, Елан тут же виявив бажання лягти спати. А ось Рін, запропонував мені разом вийти на палубу і подивитися як відпливає корабель. Покидавши на ліжку сумки, ми знову вибралися назовні. Я старанно тримався поруч із Ріном, який впевнено йшов. Ми зупинилися біля поручнів і стали дивитися як підіймають якір. Вітрила вже були розкриті, вітер наповнив їх і потихеньку став відганяти судно від причалу. Мені так і хотілося допомогти йому, додавши трохи своєї сили, щоб ми якомога швидше дісталися до Пірета. Взагалі, вся ця метушня, скрип звільненого судна, що біжить по хвилях, виття вітру у височині, діяли на мене дуже бентежно. Дракон з неймовірною силою просився назовні, буквально розриваючи мене зсередини. Я бажав злетіти й носитися серед вітрил, гратися наввипередки зі швидким кораблем.
"Раз, два, три... - я почав рахувати про себе, заспокоюючи ту бурю емоцій, яка зараз панувала у мене в душі. - Чотири, п'ять, шість..." Останній урок із Дірасом пройшов не даремно. Я швидко вгамувався. Подивився на берег, що віддалявся. Замок горів безліччю вогників, немов зграйка світлячків вийшла проводжати нас. Рінол уперся спиною в поручні та дивився на темне море, що розкинулося перед нами у всій красі.
- Люблю море, - мрійливо сказав він. - Не можу ось так от одразу лягти спати, не помилувавшись ним.
Я згідно кивнув, теж відвертаючись від берега, що стрімко віддалявся. Корабель поставили на курс, частину команди відправили на відпочинок. Нарешті, і на палубі настав спокій. Деякий час ми з Ріном стояли в мовчанні, слухаючи плескіт хвиль, що б'ються об ніс корабля, що пливе, і тихий скрип дерева. Милувалися сріблястим відображенням місяця у величезному морському дзеркалі.
- Рін? - порушив мовчання я.
- Так, - охоче відгукнувся хлопець.
- У нас із хлопцями якось був вечір одкровень, тільки тоді ти й Елан на завданні були.
- Ех, я такі веселощі пропустив, - усміхнувся він.
- Нічого, у нас є шанс повторити, - я посміхнувся у відповідь.
- Так, обставини сприяють, - Рін озирнувся, потім мрійливо глянув на небо, до чогось прислухаючись. - Ще б вина, для повної картини. Або навіть рому, - додав хлопець.
Я згідно кивнув і запропонував:
- Піти попросити в моряків?
- Та ні й так зійде. - Рін усміхнувся, сповз по поручнях і сів просто на палубу. - Ну і про що ви тоді відверто говорили?
Я присів поруч.
- Про все потроху, в основному розповідали, хто, де і як жив до того як потрапив в замок.
- Фух, - він нібито змахнув піт із чола, - ці історії я знаю. Не всі, звісно, Торен і Орсем дуже потайливі малі. Я вже встиг злякатися, що пропустив щось дуже важливе.
- Тор і Сем і тоді нічого особливого не розповіли, тож ти справді нічого не проґавив.
Я вирішив тактовно промовчати про раптове одкровення Тора, адже сам же просив хлопців нікому про нього не розповідати.
- Зрозуміло. Я так розумію, зараз ти хочеш почути мою історію?
- Ну, - я невпевнено знизав плечима, - якщо тобі не важко.
- Не важко, скромняга ти наш, - Рін усміхнувся і почав розповідь: - Родом я з маленького рибальського села, на півночі Норвіка. Там у нас теж море є, тільки постійно дуже холодне, не те, що біля замку Діраса, тут хоч купатися можна. Хоча, мені-то вся вода байдужа, я в будь-якій можу плавати, це інші скаржилися. Жили там усі коштом рибного промислу. Я теж на шхунах у море виходив. Люблю цю справу! Море, вітер і більше нікого. Інші рибалки не рахуються, - він засміявся.
Я теж усміхнувся. Потім обережно запитав:
- А батьки твої, теж рибу ловили?
- Чого не знаю, того не знаю, - він розвів руками. - Розумієш, я їх у своєму житті ніколи не бачив. Мене знайшли на березі моря, маленького, зморщеного і кричущого.
- А чого ти кричав? - занепокоївся я.
- Не знаю, жерти напевно хотів, - Рін засміявся. - Кажу ж, немовлям мене знайшли.
- А, зрозумів.
- Так от, знайшли та прихистили в одній дуже хорошій родині. У них, звісно, своїх дітей вистачало, але всі вирости встигли, от і дбали про мене потихеньку. Те, що в мене в роду морська німфа була, я дізнався тільки від Діраса.
- До речі, а він не пояснював, як це зрозумів?
- Ох, і цікавий же ти, - усміхнувся Рін. - Пояснював. Тут звичайна логіка. Я вже казав, що у воді дуже комфортно почуваюся і можу там дихати, немов риба. За словами лорда Діраса така унікальна здатність може означати тільки одне - у моєму роду однозначно була водяна німфа.
- Зрозуміло, - зніяковіло посміхнувся я. - А про магію свою ти як дізнався?
- Якось само собою дізналося, - хлопець знизав плечима. - Вона в мене не відкривалася різко, як у більшості з вас, я завжди щось умів. Мене з пелюшок тягнуло до моря. Батьки втомлювалися бігати за мною, боялися що потону. Одного разу на секунду відвернулися, а я вже плаваю. Це при тому, що ходити ще не вмів, тільки повзав. Виключно в одному напрямку, - засміявся Рін. - Я просто відчував, що можу і робив.
- Як же так сталося, що за тобою не прийшли мисливці за магами? - жахнувся я. - Адже наскільки я розумію, дитина не буде особливо дбати про скритність.
- Так я взагалі ніколи не дбав про скритність. Розумієш, село в нас маленьке, усі про всіх усе знають. Ми як одна велика сім'я.
- Тобто все село знало, що ти маг?
- Звичайно.
- І не боялися?
- А що вони дурні, щоб боятися? Вони ж усі мене з пелюшок виростили. Та й який рибалка відмовиться від допомоги людини, яка з морем управляється, ніби з домашнім песиком? Ось і берегли мене, а разом з тим і мою таємницю.
- Як же тоді Тайлору вдалося тебе забрати?
- Чесно скажу - насилу, - засміявся Рін. - Звісно, він мені все пояснив. Я погодився відплисти з ним у замок лорда Діраса. А ось мою названу сім'ю і все село вже вмовляли ми вдвох. Адже вони, якось дізнавшись, що мене хочуть забрати, перекрили корабель Тайлора і дуже довго не піддавалися ні на які вмовляння.
"Можливо, тому Тайлор не бажав мене відпускати в гільдію злодіїв для пояснень, - подумки припустив я. - Сумний досвід дався взнаки. Побоявся, що мої друзі теж так просто відплисти не дадуть, ще й корабель поцуплять". Я посміхнувся, одночасно своїм думкам і відреагувавши на веселу розповідь Рінола.
- Тепер ти про себе розповідай! - зажадав Рін.
Я коротко повідав про своє село і те, як доводилося ховатися, ну і як у підсумку довелося втекти. А ось уже про життя серед крадіїв розповідав охочіше і з подробицями. Рін мало не з відкритим ротом слухав про випробування. Весело сміявся разом зі мною, коли я зізнався, що в перший же вечір зі злодіями перебрав вина.
Наша балаканина потихеньку стихала, дедалі більше перебиваючись позіханням. Хотілося спати, але при цьому зовсім не хотілося йти в каюту.
- На палубі спати незручно, - втомленим голосом сказав Рін. - Може випадково в море змити. - Він усміхнувся.
- Ти відмінно плаваєш, я теж, - усміхнувся у відповідь я. - Але ти маєш рацію, ходімо.
Корабель хитався на хвилях, від цього здавалося, що ти перебуваєш у колисці. Звуки навколо заколисували, немов пісня матері. Я поплив у світ снів, щойно моя голова торкнулася подушки.