Відкритий баштовий майданчик зустрів нас поривчастим вітром і яскравим сонцем, яке крадькома зазирало під круглий дах, що примостився на чотирьох опорах. Я квапливо відійшов від люка, даючи можливість піднятися Дірасу. Той, як і я, поїжився від холоду, адже теж був без куртки, а тонкий чорний светр зігрівав погано. Якби не магічне тепло, що зігрівало нас зсередини, довго б тут пробути не вдалося. Чоловік окинув поглядом околицю і лише тоді щільно зачинив за собою кришку.

Я терпляче чекав, привалившись спиною до однієї з опор. Внизу шелестіли хвилі, повільно набігаючи на берег і назад ховаючись у море, це неспішне шелестіння трохи заспокоювало серце, що билося у грудях наче скажене. Дірас зупинився неподалік, біля самого краю круглого майданчика. Кілька хвилин дивився вниз, як мені здалося, теж заспокоюючись. Нарешті, він глибоко зітхнув і повернувся до мене.

- Знаєш, я дуже довго розмірковував, з чого почати цю розмову, але так нічого й не придумав. Можливо, мені варто просто показати, все одно ж збирався.

Я здивовано втупився на Діраса, не знаючи, що відповісти, і просто чекав продовження. Чоловік неспішно дійшов до середини круглого майданчика, несподівано тепло посміхнувся мені та раптом оповився неяскравим червоним світінням. Так світилися перші світанкові промені й так світився я, коли перетворювався на дракона... Світло враз заповнило майже весь майданчик і згасло. Я часто заморгав, звикаючи до природного освітлення, і ледве не впав з вежі, благо мене вчасно притримали довгим лускатим хвостом, на кінці якого виявився чорний дракон!

Дракон! Такий самий як і я, тільки вдвічі більший! Ті самі вигнуті роги, гладкі й лискучі, немов відлиті з темного металу. Витягнута морда, із захисними надбрівними дугами, під якими блищали бурштинові очі. Ті самі сильні пазуристі лапи та щільно притиснуті до тіла шкірясті крила.

- Це була не маячня... - ледве чутно видихнув я. - Я все ж летів...

Дірас-дракон кивнув у відповідь.

- Тепер ти зрозумів, як у мене вийшло так швидко дістатися до тебе і забрати в замок? - запитав він дуже дивним голосом. Начебто звучання було звичним, тільки слова виходили не з пащі, яка залишалася закритою, а звідкись ззовні.

- Зрозумів, - кивнув я. - А як це ви так розмовляєте?

- Магія звуку. Пам'ятаєш, я навчав Аїна нею користуватися?

Я знову кивнув.

- Більше ти ні про що не здогадуєшся? - пильно дивлячись на мене, запитав дракон.

Він приліг на кам'яну підлогу, обгорнувши лапи хвостом. Я зітхнув і сповз униз по стовпу. Звісно, я здогадувався, тільки не міг у це повірити, а вже вимовити вголос і поготів. Усе свідоме життя я мріяв зустріти батька, не раз уявляв, як це буде, обмірковував розмову, а зараз тільки клята грудка в горлі й серце, яке шалено б'ється.

- Здогадуюся, - з величезними труднощами вимовив я. - Але чому тільки зараз?

-Тому, що не був упевнений. Коли я йшов від Аші, я не знав, що вона вагітна. Думаю, вона й сама ще не знала. А коли ми з тобою вперше побачилися, у мене промайнула маленька здогадка, адже ти сказав, що родом із того села, де ми жили з Ашею. На додачу, ти все-таки трохи схожий на мене зовні.

- Трохи, - коротко усміхнувся я. - Мама казала, що я викапаний батько.

- Ну, їй збоку, напевно, видніше, - Дірас-дракон, теж усміхнувся, оголюючи низку білих іклів. Це виглядало моторошно, якби я сам не був драконом, напевно, подумав би, що мене зараз з'їдять. Дірас знову став серйозним і продовжив пояснення: - Тільки це були лише легкі підозри, як я гадав, навіяні якимись наївними мріями. Адже я не зміг відчути твою магію. І не тільки магію, а й спорідненість. Бажаючи заховати свої таланти від усіх, ти мимоволі закрився, та так сильно, що крізь цей кокон не вдалося зазирнути навіть мені. Магія може працювати на нас, навіть тоді, коли ми про це не підозрюємо. - Дракон зітхнув. - Уже потім, розкриваючи твої здібності, бачачи наскільки вони схожі з моїми, а також дізнавшись, що ми маємо близьке джерело магічної сили, я почав дуже серйозно замислюватися про нашу спорідненість. Мені не вистачало одного доказу - вміння перетворюватися на дракона. І ось обставини змусили тебе розкритися. У той самий момент, коли ти сам прийняв рішення зруйнувати свою таємницю і покликати мене, я остаточно зрозумів, що ти мій син. Я почав відчувати тебе на відстані та продовжую відчувати. Ще, буквально кілька хвилин тому, я отримав ще одне підтвердження - ти легко відчинив люк, що був закритий заклинанням для всіх, крім драконів.

Він усміхнувся, задоволено примруживши очі. Я теж мимоволі усміхнувся, чути від Діраса слова "мій син" на свою адресу було неймовірно приємно. На додаток для мене відкрилося кілька таємниць. От тільки…

- Але чому ти від нас пішов? - поставив я найболючіше запитання всього мого життя, мимоволі перейшовши на "ти".

Дірас провів кінчиком хвоста по переніссі, зітхнув, вмостився зручніше, переклавши лапи та лише потім відповів:

- Не суди мене суворо. Повір, я любив Ашу і в нас із нею були чудові стосунки. Від самого початку нашого знайомства, вона знала, що я дракон, і перший час ми просто подорожували, насолоджуючись свободою. Знав би ти, як вона сильно любила літати, напевно, більше, ніж я, - він усміхнувся. Я теж усміхнувся, уявляючи маму, яка сидить на спині дракона і верещить від захвату. - Згодом таке життя Аші набридло, вона нічого мені про це не говорила, але я це помітив. Ми знайшли прекрасне село і стали там потихеньку обживатися. Починали з малого - знімали кімнатку на горищі заїжджого двору, в якому працювали. А у вільні дні я будував будинок, з магією справа йшла дуже швидко, - Дірас підморгнув. - Все було чудово, тільки от мені таке життя виявилося не до душі. Дурне драконяче серце жадало свободи й ми з Ашею домовилися мирно розлучитися - піти своїми дорогами. Я залишив їй будинок і все добро, що ми встигли накопичити, а сам вирушив поневірятися світом, покинувши королівство Норвік.

Дірас замовк ненадовго, облизав морду довгим язиком, потім продовжив:

- Через кілька років почалося активне полювання на магів. Інші королівства теж підхопили цю дурну вигадку. Ті маги, що вижили, притихли й поховалися. Коли все потихеньку заспокоїлося, я вирішив повернутися на рідні землі, побачитися з Ашею. У своїх подорожах я забрався занадто далеко і, попри вміння літати, зворотний шлях був довгим. Дорогою мені вдалося трохи заробити найманцем, здебільшого супроводжуючи торгові каравани. Також завести хороші знайомства, завдяки яким у мене з'явилася можливість стати лордом і охазяйнуватися власним замком. Тільки через шість років мені вдалося потрапити в Лугову. Аша, як і раніше, жила в нашому будинку і була щаслива. Поруч із нею був сильний і турботливий чоловік, а під серцем вона носила його дитину. Як я вже говорив, про твоє існування я просто не знав і тоді не пощастило зустрітися, тому я просто не став з'являтися Аші на очі, а тихенько пішов зі спокійним серцем.

- Судячи з усього, я тоді десь гуляв. Я взагалі дуже рідко бував удома, за що постійно був покараний. До речі, цілком можливо, я міг тоді й під замком сидіти на горищі.

- Нікому не зрозуміти нашої жаги до свободи. А що ж Аша, вона не знала, що ти маг?

- Знала. Точніше, я їй розповів тільки про те, що вмію перетворюватися на дракона. На емоціях, одразу ж після того, як виявив цю здатність. Але замість радості за мене, отримав хорошого прочухана. Після цього я зарікся завжди тримати тему магії в таємниці, навіть від мами.

- Думаю, вона здогадувалася, що ти можеш більше і чим саме займаєшся вночі. Ми надто багато часу провели разом і вона знала, на що я здатний і що магія передається по крові. Мені здається, що саме страх за тебе змусив її так поводитися, немов якщо вона змусить тебе не говорити про магію, то вона сама собою зникне. - Дірас зітхнув і похитав головою.

- Можливо, - я знизав плечима. - У нашому домі справді була сувора заборона на розмови про магію і про тебе теж. Хоча спочатку я ще намагався хоч щось з'ясувати про батька.

- Боялася, - дракон знову зітхнув, - можливо, навіть образилася. Гаразд, залишимо твою маму в спокої, - він усміхнувся, - головне те, що ми, нарешті, зустрілися. Пропоную цю подію відзначити спільним польотом. Ти як, відчуваєш у собі сили на недовгий політ?

Я кивнув, з готовністю піднімаючись на ноги. Потім згадав, що так і не з'ясував одну річ:

- А можна поставити вам запитання?

- Звичайно, - Дірас припинив мрійливо витріщатися в небо і перевів погляд на мене. - Тільки, Саріде, потихеньку відучуйся соромитися мене і переходь на "ти".

- Постараюся, - я зніяковіло посміхнувся. - Коли ти знайшов нас у лісі, Елан був у свідомості?

- Вкотре захоплююся тим, як ти швидко вчишся! - після цих слів, Дірас з посмішкою скуйовдив мені волосся кінчиком хвоста і відповів: - Ні, Елан був непритомним.

- Значить, він не бачив, що ти теж можеш ставати драконом?

- Не бачив. Скажу більше, у замку про це ніхто не знає, крім тебе, Тайлора, Тари та її батька. Тому я добре розумію, чому ти приховував дракона і не стану нічого говорити з цього приводу. А чому тебе це так цікавить?

Я зітхнув, готуючись висловити свої думки.

- Я радий тому, що, нарешті, познайомився зі своїм батьком, - я зніяковіло посміхнувся, глянувши на Діраса. - І це багато що змінить у моєму житті, знову поставить усе з ніг на голову. А я тільки звик і здружився з хлопцями. Мені здається, дізнайся вони, хто я, то відстороняться від мене. Адже вони бояться тебе.

- Я помітив, - Дірас усміхнувся. - Невже я такий страшний?

- Ні крапельки, тільки суворий, - я теж усміхнувся.

- Із хлопчаками тільки так і треба. Гаразд, я тебе зрозумів. Якщо хочеш, ми збережемо це в таємниці. Але що будемо робити з браслетами?

- А що з ними робити? - я машинально глянув на свої зап'ястя.

- Річ у тім, що я не хотів би тобі їх більше одягати. Я взагалі не уявляю, як ти витримав стільки часу, стримуючи дракона. Звісно, я не хотів би щоб ти гасав над замком в день і вночі, а також даремно використовував магію. Але знову забрати в тебе свободу я більше не зможу.

Я був дуже розчулений, почувши такі слова. Нарешті в цьому світі мене хтось настільки добре розуміє. Дійсно, блокування магії для мене було найгіршим, що сталося у цьому замку.

- Тому, якщо ти хочеш, щоб все залишилося в таємниці, - продовжував батько, - браслети доведеться одягнути. Повторюсь, я цього не хочу.

- Я теж не хочу, - зітхнув я. - А не можна зробити ще одні, схожі, тільки щоб вони не працювали?

- Я спробую, але нічого не обіцяю. Все одно, як мінімум до завтрашнього ранку тобі доведеться ще побути в лікарні, тож в мене є час. І ще, хочу попередити, якщо в мене все вийде з браслетами, то мені все одно доведеться все розповісти Тайлору, а ще Тарі й Неросу. А ти не зможеш приховати цю таємницю від свого цікавого друга, інакше він тебе так просто не відчепиться.

- Це точно, - я усміхнувся, уявляючи, як Малий завалить мене купою запитань, коли ми знову зустрінемося. Та й мені самому хотілося поділитися з другом, тримати такі важливі новини при собі дуже важко. - А чи так обов'язково розповідати Тайлору? - уточнив я, побоюючись, що мою спорідненість із Дірасом він не сприйме легко.

- Він мій перший учень і помічник, якщо я буду від нього приховувати хто ти, мені доведеться йому багато брехати. А я б цього не хотів.

- А Тисі й Неросу навіщо? - не вгамовувався я. Коли таємниця розкривається стільком людям, вона вже перестає бути таємницею.

- Практично з тієї ж причини. Нерос мій давній друг і помічник по замку. Та й із Тарою ми дуже близькі й від неї в мене немає секретів. Ну що, питань більше немає? Полетіли?

- На жаль, є ще одне. На той випадок, якщо наша спорідненість і те, що ти теж вмієш перетворюватися на дракона залишиться в таємниці, то як мені пояснити хлопцям, що я так швидко повернувся?

- А навіщо їм щось пояснювати? - лукаво посміхнувся батько. - Ти не зможеш нічого правдоподібного вигадати, тому просто скажи, що не знаєш. Якщо дуже хочуть, то хай питають у мене, - він знову посміхнувся, - але вони навряд чи наважаться. Хіба що Майкі, але і йому я брехати не буду, відповім якось загадково та туманно. Ну що, полетіли?

Дракон нетерпляче переступив лапами, поглянувши у небо.

Я усміхнувся і кивнув. Не бачачи більше причин відкладати момент, став перетворюватися, закутуючись ковдрою магічного світла. Якось легко, без стиснень, навіть не замислюючись, що вперше в житті роблю це при комусь. Радість від моменту заповнила мою душу до самого краю і готова була вирватися назовні задоволеним гарчанням, на додачу я побачив свої крила цілі й неушкоджені. Розгорнув їх, відчуваючи, як вітер тицяється в перетинки, запрошуючи погратися в безкрайньому небі.

- Зачекай, - охолодив моє завзяття Дірас, коли я вже збирався стрибнути з вежі. - Тут потрібне маскування.

Я тямущо закивав, Дірас став поруч і я відчув, як від нього кудись угору течуть сильні магічні потоки. Підняв очі та побачив, що хмари, які біжать по небу, потихеньку пригальмовують і збираються над вежею.

- Найкраще літати вночі, пояснив Дірас. - Але заради особливих випадків, можна нагнати хмари.

Невдовзі над замком і морем згустилася сіра хмара, що загрожувала пролитися дощем. Дірас спритно чіпляючись за стовп, видерся на дах, я поспішив за ним і наступної миті дві лускаті стріли пронизали сіру імлу.