- Брешеш ти все.

- От робити мені більше нічого...

- Подумай сам, з чого б це дівчині самій йти до нашого замку, ще й пізно ввечері?

- Кажу ж - сон їй снився!

Останній роздратований викрик Аїна змусив мене прокинутися. Здригнувшись, я одразу ж сів на ліжку, намагаючись збагнути, що відбувається.

- Мені теж багато снів сниться, - недовірливо фиркнув Чейз.

- Так я ж розповідав, вона особливі сни бачить, як наш Тайлор, - продовжував обурюватися Аїн.

Мій сонний погляд перестав блукати кімнатою і виділив компанію сперечальників, яка розташувалася біля протилежної стіни, на ліжку Елана. Крім господаря спального місця, там був мій роздратований кучерявий друг, до речі, я його вперше бачив у такому стані, ще там примостився Чейз і Майкон, який сидів з ногами на стільці, що стояв поруч. За їхньою бесідою спостерігав Рін, сидячи на краю свого ліжка, і Тор, який стояв біля ванної кімнати та старанно витирав своє обличчя. Орсем усе ще сонно крутився в ліжку.

- А ось це взагалі небилиця, - махнув рукою Елан. - З чого б це Дірасу вас брати із собою, якщо він із новачками завжди сам розмовляє.

- Так я ж кажу, ми якраз займалися... - Аїн у буквальному сенсі закипав від роздратування, навіть почервонів, і я вирішив втрутитися:

- Ви чого розшумілися?

- Вітер! - радісно вигукнув Малий. - Ти прокинувся! Скажи ти їм, що я не брешу, і ми вчора провели в замок нову дівчинку-мага.

- Кажу, - я кивнув, - Аїн не бреше.

Потім я піднявся з ліжка, поправивши ковдру, що сповзла на підлогу, і, потираючи сонне обличчя, підійшов ближче до хлопців.

- Я ж казав! - радісно вигукнув Аїн, тикаючи в мене пальцем.

- А це ще нічого не доводить, може ви просто змовилися, - не поступився Елан.

- Ну все, - Малий схопився з ліжка, - мені набридло з тобою сперечатися, підемо я тобі її покажу. Усім покажу! Ми з Майконом уже ходили, але нас Тара прогнала, сказала, що як Тіса буде готова, то сама прийде до їдальні. Думаю, Тара вже пішла.

- Хто така Тара? - запитав Чейз.

- Куди ви ходили? - запитав я.

- Тара - це наш лікар, а ходили ми на п'ятий поверх.

- То може там просто кімната цієї Тари, - усміхнувся Елан.

- Ні, - Аїн знову почав закипати. - Дірас попросив Тару допомогти Тісі освоїтися, вона ж усе-таки дівчинка...

- Аїн, чого ти так завівся? - запитав я, кладучи руку на плече друга. - Вони над тобою просто жартують, насолоджуючись твоєю реакцією. Не треба їм нічого доводити просто зараз, усе одно ж побачаться з Тісою на сніданку або на уроці.

Елан і Чейз усміхнулися, визнаючи мою правоту і ні крапельки не соромлячись свого вчинку. Аїн глибоко зітхнув, незадоволено похитав головою і поплентався до умивальників зі мною за компанію. Тор став будити Сема. Незабаром ми всі перейшли в їдальню, де на нас уже давно чекав сніданок. Чейз спробував знову роздражнити Аїна, запитуючи, де ж обіцяна новенька, але хлопчик, під моїм схвальним поглядом, демонстративно засунув ложку з кашею до рота і не відреагував на слова. На цьому жартівник заспокоївся, теж беручись за їжу.

Не встигли ми з'їсти й половини вмісту тарілки, як до їдальні, несміливо озираючись, увійшла Тіса в супроводі Віліса. Хлопці завмерли з ложками біля рота, я теж на деякий час забув про їжу, розглядаючи нову мешканку замку. Вона відмилася і відпочила, волошкові очі світилися жвавим інтересом, щоки рум'янилися від легкого збентеження, на губах примостилася усмішка. Тепер на ній була тепла сукня темно-зеленого кольору, з-під довгого подолу ледь визирали чобітки, рукави були трохи підвернуті. Мабуть, у Тари не знайшлося сукні відповідного розміру, проте вона мала значно кращий вигляд, ніж учорашнє ганчір'я. Каштанове волосся Тиси, чисте і розчесане, було заплетене у дві коси, які лежали в неї на плечах.

- Ага! Я ж казав! - пискнув Аїн, підхоплюючись зі свого місця, змусивши здригнутися абсолютно всіх, навіть незворушного Вілліса.

Хлопчик підбіг до Тіси, дорогою вітаючись і бажаючи їй доброго ранку. Потім узяв за руку і поволік до столу. Я кивнув дівчині на знак привітання, співчутливо посміхнувся, і трохи розвів руками, мовляв, звикай, тут нічого не зробиш. Вона усміхнулася і кивнула у відповідь. Віліс переконався, що Тіса тепер у надійних руках, побажав усім смачного, вклонився і вийшов. За цей час Аїн встиг посадити гостю за стіл, підсунути їй тарілку і вручити ложку. Хлопці потихеньку приходили до тями. Рінол увімкнув наймилішу на світі посмішку і разом із Майконом розглядав новеньку. Чейз теж особливо не соромився, тільки витріщався не так відверто. А ось Елан намагався вдавати, що не відчуває ніяковості перед дівчиною, проте рум'янець, що з'явився, і мандрівний погляд видавали його з потрохами. Торен теж прикидався, тільки він намагався зобразити повну байдужість до подій, але раз у раз крадькома поглядав на Тісу. Орсем опустив погляд у тарілку і поїдав кашу, його пухкі щоки стали схожими кольором на два стиглих помідори. Я ж просто спостерігав за хлопцями, намагаючись не звертати уваги на незручність, яка теж оселилась у мене в душі.

Дивовижні створіння - дівчата. Загалом, нічого особливого, але ось вік не вгадаєш, поведінку не передбачиш, вони плачуть і сміються незрозуміло від чого, можуть образитися на порожньому місці. При цьому вміють вертіти чоловіками так, як їм завгодно.

- Доброго ранку, - вступив у розмову Рін, продовжуючи променисто посміхатися.

- Доброго, - кивнула дівчина, поспіхом прожовуючи кашу, яку вже встигла покласти до рота.

- Мене Рінол звуть, але можна просто Рін.

- Я Тіса, - вона з усмішкою оглянула всіх хлопців.

Це немов прорвало лавину, Майкон, Елан і Чейз навперебій стали представлятися. Потім, уже разом із Ріном і Аїном засипали її запитаннями. Тіса виявилася родом із маловідомого селища Сенове. Знаходилося воно в тій стороні королівства, де я ще не літав. Її село було маленьким і розташовувалося біля тонкої річечки, яку жителі називали Стрічечка.

Потім хлопчаки розпитали в Тіси, про її магічні здібності. Вислухавши, розповіли про свої, заодно повідали про навички сором'язливого Торена і мовчазного Сема. Про мене теж не забули, видавши повну інформацію про мої вміння, аж до перетворення на дракона. Після останнього повідомлення, Тіса втупилася на мене так, немов я непомітно для себе змінив вигляд і замість хлопчика перед нею сидів лускатий дракон.

- Це правда? - перепитала вона.

Але замість мене відповів Чейз:

- Хто його знає, так кажуть, - він знизав плечима.

- Тобто, - не зрозуміла дівчина, - ви що, не бачили цього?

- Ні, - мотнув головою Чейз.

- Але я ж бачив, - Елан зі здивуванням уставився на друга.

- Ти вже мені вибач, але ж тебе тоді по голові вдарили, всяке може привидітися.

Елан з пів хвилини мовчав, перетравлюючи інформацію, часто моргаючи та дивлячись на Чейза. Потім у його голові щось прояснилося, він кивнув, винувато посміхнувся і сказав:

- Ну так, ти маєш рацію, що це я.

- Тобто як? - перепитала Тіса. - А навіщо ж тоді про це говорили?

Перший час я теж не розумів, що відбувається, а потім збагнув, що двоє друзів просто скучили за своїми жартами та вирішили тепер позлити мене. Випереджаючи порив Аїна почати захищати мою здатність, я сказав:

- Нудно їм просто стало, ось і все.

- Так про дракона, це жарт? - Тіса вирішила з'ясувати все до кінця.

- Якщо віриш їм, то жарт, - я усміхнувся і знизав плечима. - А якщо мені - правда.

Тіса хотіла щось сказати чи запитати, але не встигла, до їдальні ввійшов чемний Віліс, вклонився, перепросив за те що, змушений нас потурбувати та повідомив, що на нас уже чекає Міріон, водночас непокоячись, що ми так затримуємося.

Хлопчаки, всі як один, підскочили зі своїх місць і помчали до виходу, забувши про недопитий компот і залишки каші. Віліс ледве встиг відступити вбік. Тільки я спокійно піднявся і запросив розгублену дівчину йти за мною. У коридорі нам зустрівся Аїн, який попросив вибачення за свою квапливість і додав:

- Добре, що Вітер не побіг з усіма, а то довелося б Тісі самій шукати шлях.

- Думаю, Віліс її б не кинув, - заспокоїв його я.

Решту шляху до бібліотеки Аїн поспішно пояснював, хто такий Віліс і чому він мене кличе "Вітром". Перед високими різьбленими дверима з темного дерева дівчина пригальмувала, схвильовано глянула на нас і запитала:

- А що буде там? - при цьому вона вказала на двері, злегка тремтячою рукою.

Я був здивований її страхом, тому замість відповіді запитав:

- Ти не побоялася пройти такий шлях, а тепер боїшся перед звичайним уроком?

- Я не боюся, а дуже хвилююся. Навіть не уявляю, що буде там.

Мені захотілося вигадати щось лиховісне, у манері наших жартівників, налякати дівчину ще більше, але стримався, тим паче, що Аїн уже почав пояснення:

- Ми там вчимося писати, читати та складати циферки. Ще Міріон розповідає багато цікавого про всі королівства і про їхнє минуле, показує карти світу.

- А як же мені бути? Ви вже давно все це вчите, а я тільки прийшла.

- Новеньких Міріон навчає окремо, до того ж я думаю, вечорами ти будеш ходити разом зі мною та Аїном на додаткові уроки, - пояснив я й уточнив: - Хіба Тара тобі нічого не пояснила?

- Пояснила трохи. Але вона ж із вами не вчиться, тому багато чого не знає.

- Зрозуміло. Після обіду в нас буде повно вільного часу, і там ми зможемо тобі розповісти все детальніше, а зараз підемо. Ми й так запізнилися.

Всупереч моїм побоюванням, Міріон нічого не сказала нам на докір. Посміхнулася новенькій, провела її до вільного столика, дорогою вітаючи та знайомлячись, тобто повідомляючи, що вона вже знає її ім'я й уточнюючи, чи встигли дівчинці повідомити, як слід звертатися до неї. Я здивувався, звідки взялося вільне місце. Коли прийшов я, залишався один вільний столик, який потім зайняв Аїн. Я навіть перерахував нас і робочі місця, усе було правильно - дев'ять учнів, дев'ять столів. Можливо, цієї ночі Дірас не спав і створив один за допомогою магії. А може, плануючи вчити магів, він підготувався ґрунтовніше, ніж вийшло на ділі, і тепер у нього в підвалі є цілий склад ліжок, столів, стільців, шаф і різноманітного одягу.

Від міркувань мене відірвав суворий голос Міріон, який оголошував нове завдання на сьогодні. Далі ми всі занурилися в дивовижний світ знань.