На свою зміну я встиг вчасно, навіть залишився час, щоб пообідати. Потім неквапливо дійшов до будинку з синім дахом. За парканом було тихо, лише дерева шелестіли пожовклим листям. З Еланом я перетнувся біля нашого домовленого місця. Ми просто пройшли повз, немов не знали одне одного. Лише щось невловимо швидке й маленьке, зіскочило з черевика рудого хлопця, ніби випадково підбитий камінчик, і заскочило мені на штанину. Спритно чіпляючись за одяг, големчик заповз мені на плече, сховався за волоссям і коміром і почав шепотіти на вухо:

- За весь ранок Емар жодного разу не виходив з дому, - голос у кам'яного чоловічка був високий і тихий, здавалося, що мені на вухо пищить миша. Я насилу втримувався, щоб не засміятися від лоскоту у вусі. - До нього приїжджав чоловік із валізкою і костюмом, напевно кравець. Ще були розпорядження готувати на вечерю на шість персон, оскільки очікуються гості.

Големчик замовк. Я терпляче почекав, сподіваючись, що він продовжить, але той лише зручніше вмостився.

- Усе? - пошепки перепитав я.

Відповіді не було. Я несхвально похитав головою. Цього мало. Дірас нам дав завдання з'ясувати все про цю людину, а з такими крупицями ми це завдання будемо ще довго виконувати. Необхідно було придумати, як пробратися всередину. Можливо, найнятися слугами. Я вирішив, що сьогодні буде достатньо просто поспостерігати, а вже потім поговорити з Еланом із цього приводу.

Трохи прогулявшись поруч із будинком, звісно, не втрачаючи вхідних воріт із поля зору, я запримітив дуже зручну позицію. Трохи осторонь від помешкання Емара, прилаштувався п'ятиповерховий будинок, скоріше за все черговий готель. Столицю люблять відвідувати різні багаті особистості, вважаючи це чимось на зразок обов'язкового моменту в житті. Хоча, що там було всередині, мене абсолютно не цікавило. Сподобався маленький балкончик, що оперізує будівлю, на висоті четвертого поверху. Навіщо він там був, не зрозуміло - ні дверей, ні вікон на нього не виходило. Очевидно, це якийсь оригінальний спосіб прикрасити будівлю. Другим подарунком виявилася чудова можливість туди забратися непоміченим із заднього боку будинку. Звісно, зручностей на балкончику було небагато - підгнилі гілки та листя, які не прибирали з моменту побудови. Зате мене було абсолютно не видно, а я сам насолоджувався чудовим оглядом.

Виявилося, що так стежити дуже нудно і досить складно. Наші вистежування разом зі злодіями були куди веселішими. Маленькою зграйкою ми йшли за кимось, бажаючи підібрати слушну мить для крадіжки, це більше було схоже на вовче полювання. Скритність, але при цьому рух, швидкість, шалено б'ється серце від збудження. Серед крадіїв були й ті, хто вираховували будинок, який бажали очистити. З'ясовували, коли приходять і йдуть господарі, чи є охорона, собаки, загалом усе необхідне. Але особисто я ніколи цим не займався, час моєї роботи наставав уже потім, коли всю інформацію було зібрано і передано виконавцям. Звісно, я не замислювався, як це все відбувається. Ще годину тому мені здавалося, що це буде схоже на мої посиденьки на вершині вежі, або на безтурботний відпочинок на одному з дахів міських будинків, у ті самі часи, коли я жив серед злодіїв. Ось тільки тоді, я міг піти в будь-який момент, думати про що завгодно, насолоджуватися вітром і небом. А зараз я був змушений дивитися в одне місце, де нічого не відбувалося. Схоже, мені ще довго доведеться вчитися вмінню чекати, хоч би як Дірас його нахвалював.

Кілька разів я вдавався до трюку з вітром, намагаючись таким чином з'ясувати, що відбувається в Емара, але це теж не дало цінної інформації. На додачу, з'ясувалося, що вітром досить складно керувати в закритому приміщенні. Нас раз у раз підхоплював раптовий протяг, або ж навпаки, потрапляли туди, де все наглухо закрито. А ще я дуже часто переривав зв'язок зі стихією, щоб озирнутися і перевірити, чи досі в безпеці моє розслаблене тіло.

До кінця свого часу я встиг підглянути, як Емар приміряв новий костюм, милуючись собою перед дзеркалом. Потім він перечитував якісь папери - що в них написано, я з'ясувати не зміг, бо вітер носило над столом, і я не встигав сконцентруватися на буквах. Зрештою, граф відчув протяг і зачинив вікно, тим самим послабивши мій зв'язок із вітром. Я витратив кілька хвилин на відновлення стеження, потім ще довго шукав графа в домі, бо той кудись пішов із кабінету. Знайшов я його в невеликій вітальні в компанії господаря будинку. Вони пили вино і вели світські бесіди, від яких мене страшенно хилило на сон.

Ще я зазначив, що біля графа постійно крутилося близько п'яти осіб особистої охорони, на додачу всюдисущі стражники, які працюють на господаря будинку. Нелегку нам задачку підкинув Дірас, ох нелегку. Може в будинок краще не лізти, подумав я, остаточно відкидаючи попередній план, а спробувати стежити за допомогою магічних трюків. У мене є вітер, Елан може послати свого маленького големчика, ну а Рін, можливо, стежитиме через воду.

Я передав зміну Рінолу і поспішив на зустріч із Кейсом. Молодий світловолосий чоловік чекав на мене, сидячи на валуні й кидаючи камінчики у воду. При моєму наближенні він встав.

- Здрастуй, Сарід, - привітався він, трохи схиляючи голову.

- Здрастуй, Кейс. Чому ти так зі мною офіційно, ніби я чужий?

- Не чужий, а рівний, - м'яко поправив Кейс. - Ти тепер маг, а це окрема гільдія.

- До гільдії нам ще далеко, - усміхнувся я. - Та і я, все ще залишаюся вашою людиною.

- Швидше, нашим другом, - знову поправив мене Кейс, усміхаючись. - Присядемо, побалакаємо, або може, в інше місце переберемося, де тепліше і пиво продають.

- Я б із задоволенням, але перенесемо це на інший раз. На жаль, у мене зараз не так багато вільного часу.

- Що ж, - Кейс зітхнув із відвертим жалем, - тоді викладай.

Він сів на валун, я присів на камінь навпроти. Притулився долонями до холодної поверхні, уже машинально зливаючись з енергією землі й підживлюючись її силою. Заодно перевіряючи, чи немає когось поблизу, хто міг почути нашу розмову. Виявилися тільки чайки та різна живність у морі, тож я спокійно почав розповідати:

- У Піреті я перебуваю на завданні. Мені та ще двом хлопцям доручено з'ясувати якнайбільше інформації про графа Емара, який зараз живе в будинку з синім дахом, що в багатому кварталі. Я хочу запитати в тебе, чи знаєш ти щось про цю людину зі своїх джерел? А ще, просто попросити якось попередити своїх хлопців, щоб вони ненароком не прийняли нас за конкурентів або ж ще якимось чином завадили роботі.

- Добре, - погодився Кейс, вислухавши мене. - Граф Емар, кажеш. - Він задумливо почухав щетину на підборідді. - Чув про такого, лише тиждень, як приїхав. Багатий і впливовий тип і, до речі, дуже не любить магів. Це тому ви ним цікавитеся?

Я кивнув, не бажаючи зізнаватися в тому, що Дірас особливо не поширювався про наші мотиви. Утім, тут самому нескладно здогадатися.

- А ти маєш право поділитися тим, що вже встиг дізнатися про нього? - уточнив Кейс. - Ну, щоб ми не повторювалися.

- Думаю, що так, - я кивнув і коротко розповів усе, що ми встигли дізнатися про графа.

- Не густо, - зітхнув глава злодіїв.

- Знаю, тому й прошу про допомогу. Тільки будьте обережні, у нього непогана охорона.

- Я зрозумів. Дякую.

- Це тобі спасибі.

- Поки що нема за що, - усміхнувся Кейс.

На цій ввічливій ноті ми вирішили розійтися, домовившись зустрітися завтра на цьому самому місці, після опівдня, перед моєю зміною, яка починалася о другій дня.

До готелю я йшов неквапливо, роздивляючись метушливе місто, яке потихеньку заспокоювалося разом із заходом сонця. Йшло на тимчасовий спокій, щоб потім ожити разом із нічними жителями. Багатим кварталом крокували ліхтарники з драбинами, несучи із собою тепле світло. На небі метушилися свої робітники, запалюючи яскраві зірочки. Нічне небо вабило, але я занадто втомився за цей день, необхідно було поспати, хоча б кілька годин. Але спершу ще мала бути розмова з Еланом.

Рудий ватажок нашої маленької шпигунської групи мирно спав у своїй кімнаті, про що свідчила його заспана й незадоволена відповідь на мій стукіт у двері.

- Ну чого тобі? - потираючи очі, невдоволено запитав він, впускаючи мене в кімнату.

- Поговорити хочу, - буркнув я, по-хазяйськи сідаючи на стілець.

- Говори, - Елан широко позіхнув, важко сідаючи на своє ліжко, і з жалем дивлячись на привабливу подушку.

- Не хвилюйся, я швидко. У мене є до тебе пропозиція.

- Ну? - з удаваною ласкою відгукнувся рудий і знову позіхнув.

Я переборов бажання облити його водою з глечика і розповів свій план про магічне стеження.

- Непогана ідея, - напрочуд мирно відгукнувся він. - Я теж про це думав. Перетнемося з Ріном, розповім йому про це. А зараз, дай поспати.

- Та, будь ласка, я сам втомився.

Я піднявся і майже біля самих дверей додав:

- Тільки дивись не проспи.

- Угу, - пробурмотів Елан, уже лежачи на подушці. - Сховайся з очей.

Я нарочито голосно зачинив за собою двері та пішов до себе.