Пролог.
Глава 1.
Глава 2.
Глава 3.
Глава 4.
Глава 5.
Глава 6.
Глава 7.
Глава 8.
Глава 9.
Глава 10.
Глава 11.
Глава 12.
Глава 13.
Глава 14.
Глава 15.
Глава 16.
Глава 17.
Глава 18.
Глава 19.
Глава 20.
Глава 21.
Глава 22.
Глава 23.
Глава 24.
Глава 25.
Глава 26.
Глава 27.
Глава 28.
Глава 29.
Глава 30.
Глава 31.
Глава 32.
Глава 33.
Глава 34.
Глава 35.
Глава 36.
Глава 37.
Глава 38.
Глава 39.
Глава 40.
Глава 41.
Глава 42.
Глава 43.
Глава 44.
Глава 45.
Глава 46.
Глава 47.
Глава 48.
Глава 49.
Глава 50.
Глава 51.
Глава 52.
Глава 53.
Глава 54.
Глава 55.
Глава 56.
Глава 57.
Глава 58.
Глава 59.
Глава 60.
Глава 61.
Глава 62.
Глава 63.
Глава 64.
Епілог.
Глава 29.

Як я і припускав, після того, як Аїн відверто зізнався, що нічого не вміє, Тайлор взявся вчити його з нуля. Пробігши кілька кіл і розім'явшись, ми взяли арбалети в руки та продовжили тренувати навички стрільби, а вчитель відвів убік новенького і став займатися з ним окремо. Я крадькома спостерігав за процесом.

Тайлор почав з основ бою - правильна стійка, ухилення, падіння, виверти й перекиди. Маленький і верткий Аїн відмінно з цим справлявся і під кінець заняття примудрився вимотати вчителя, при цьому сам залишився доволі бадьорим і готовим продовжувати урок хоч до самого заходу сонця. Я ледве стримував задоволену посмішку, спостерігаючи, як Тайлор, втомлено переставляючи ноги, бреде в бік замку.

- Не втомився? - співчутливо поцікавився я в друга.

- Трошки, - він захихотів. - Вже менше ніж Тайлор.

- Я помітив. Звідки в тобі стільки витривалості?

Хитро примруживши очі, він відповів:

- Я сильніший, ніж здаюся, на перший погляд. А що ми тепер будемо робити?

- Підемо на вечерю.

- А потім?

- Додаткове заняття з Дірасом.

- Здорово!

Хлопчик схопив мене за рукав і квапливо потягнув у бік замку.

- Та не поспішай ти, - я спробував його заспокоїти. - Якщо ми навіть швидше поїмо, то все одно Дірас раніше не прийде.

- А раптом! Побачить, що ми його чекаємо, і прийде.

Я більше сперечатися не став і дозволив себе й далі тягнути в їдальню. Якщо й доведеться коротати очікування, то вже не на самоті.

За столом панувала звична балаканина, яку я слухав у пів вуха. Машинально працюючи ложкою, дивився у вікно, спостерігаючи за хмарами, що біжать по небу. Білі й кучеряві, немов зрізана шерсть баранчика, яку пустотливий вітер закинув у блакитну височінь. Раптово, я спіймав себе на тому, що в душу закрадається дивне почуття, а в голову лізуть думки про те, що я не так уже й радий тому, що Малий ходитиме разом зі мною на додаткові заняття з магії. Це був мій особливий час, коли я міг поговорити з Дірасом про що завгодно і мені не хотілося його ні з ким ділити, навіть із близьким другом, якому я так легко відкрив таємницю про вежу.

- Вітер, я вже давно поїв, а ти все колупаєшся. Давай швидше, - вирвав мене з роздумів нетерплячий голос Малого.

Зітхнувши, я доїв залишки каші й запив компотом. Увесь цей час Малий совався поруч на стільці, і щойно я відставив порожню склянку, він знову схопив мене за рукав і повів геть із їдальні. На сходах він раптово зупинився, та так різко, що я дивом не налетів на нього, і запитав:

- А куди йти-то?

- На тренувальний майданчик.

- Ага!

Мене продовжили тягнути вниз, а потім до самого майданчика.

- Ну і де він? - озираючись на всі боки, запитав хлопчик.

- Я ж казав, що все одно доведеться чекати. Підемо на лавочку присядемо.

- Ходімо.

Нарешті відчепившись від мого рукава, Малий підстрибом добіг до лавочки, вліз на неї з ногами, схрестивши їх перед собою. Дочекавшись, коли я сяду поруч, тут же почав ставити запитання:

- А що ми будемо робити на цьому занятті?

- Магію вивчати.

- А чому окремо?

- Тому, що ми новенькі.

- Але ми ж і з усіма вчитися будемо?

- Так.

- А що буде, якщо ми все вивчимо окремо, і більше нічого не залишиться для навчання з усіма?

- Не знаю, - я засміявся. - Малий, ти що хвилюєшся?

- Ага! Дуже! Помітно?

Я кивнув.

- Просто цей Дірас... - хлопчик задумливо закусив губу. - Він якийсь...

- Страшний?

- Ні. Незрозумілий. Ось Тайлор, із ним усе зрозуміло, він трохи шкідливий, гордий, але загалом добрий. А Дірас... не зрозуміло.

- Не хвилюйся, він теж хороший. Побачиш.

- Гаразд. Повірю на слово. Тільки все одно дивно. Розумієш, я от коли дивлюся на когось, то можу відчути, що від нього можна очікувати. Не ідеально, звісно, буває, що люди починають щось творити, самі не знаючи, що так можуть. Але так, у загальних рисах, розумію. А Дірас ніби закритий.

- Може, це тому, що Дірас досвідчений маг. Він же перша доросла людина з магічними здібностями, яку ти зустрів.

- Напевно. А про себе ти це як поясниш?

- У сенсі? - я подивився на хлопчика широко розкритими очима.

- Ну, ти теж досвідчений маг? - він засміявся. - Адже я тебе теж не бачу.

- Ні, я не... - зовсім розгубився я. - Тобто як так "не бачиш"? Чому?

- Не знаю. І про Діраса не знаю. По-моєму, тут справа не тільки в досвіді.

- А в чому ж?

- Так я ж кажу - не знаю! - Малий захихотів. - Як я тебе зацікавив.

- Звичайно. І ж не запитаєш ні в кого, так і сиди з черговою загадкою за плечима.

- А чому не можна в Діраса запитати?

- Можна. Тільки як ти йому це поясниш?

- Прям так і скажу, як і тобі.

- Ну, тоді запитай. Ось якраз уже й Дірас іде, - ніби, між іншим, додав я.

- Де? - Дрібний витягнув шию, витріщаючись.

- Там, - я махнув рукою в бік виходу із замку.

- А чому я його не чую?

- Не знаю. - Я знизав плечима. - Тільки і я його не чую, а якось відчуваю.

- А як? Навчиш?

- Якби я знав як, то навчив би.

- А ти всіх відчувати вмієш, як і я з характерами?

- Ні, тільки його.

Після цих слів двері, що ведуть у двір, відчинилися, і з них вийшов об'єкт нашого обговорення. Він ішов неквапливо, дивлячись у небо і засунувши руки в кишені куртки. На мить мені здалося, що за його спиною розгортаються крила і він злітає в небо, забарвлене червоним світлом від сонця, що заходило за обрій. Я струснув головою, скидаючи оману.

- Добрий вечір, хлопчики, - привітався Дірас, підійшовши до нас. - Почнемо наш урок?

- Добрий вечір, - злагодженим дуетом відгукнулися ми та з готовністю підхопилися до лавочки.

- Для початку, я б хотів перевірити, чи зможе Аїн захиститися від магії, - знімаючи з нас браслети, пояснив Дірас. - А потім спробувати навчити його використовувати магію в людському тілі.

- Але я пробував, - відгукнувся Аїн. - У мене не виходило.

- Ти пробував сам, - ласкаво відповів учитель, - а сьогодні під керівництвом досвідченого мага.

"А що в цей час робитиму я? - пронеслися в голові ревниві думки. - Може я взагалі даремно прийшов?"

Аїн не став чекати якихось вказівок, підстрибом помчав на середину поля. Дорогою його огорнуло сяйвом і ось перед нами постав білий вовк, який цікаво стовбурчив кошлаті вуха. Дірас неспішно пішов до нього, я поплентався слідом.

В той самий час у двір вийшов ліхтарник. Побачивши величезного вовка, він завмер на порозі замку, ледь не впустивши з рук драбину і ручний ліхтар. Але за кілька миттєвостей схаменувся, зрозумівши, що все під контролем магів, після чого взявся за звичну справу.

- Отже, Аїн, не бійся, я добре вмію лікувати, але дуже сподіваюся, це не знадобиться, - втішив Дірас білого вовка.

Але той явно не боявся, спокійно присів на задні лапи та завиляв хвостом.

- А це обов'язково, - з побоюванням запитав я, знаходячи собі місце біля Діраса.

- Краще нам з'ясувати все про можливості Аїна зараз, ніж потім він буде з'ясовувати це під час якоїсь небезпеки.

- Але ж магів мало, дуже мало. Чи стануть вони нападати на свого?

- Хто знає, - Дірас знизав плечима. - Люди різні бувають.

- Вітер, не хвилюйся. Я не боюся і дуже хочу перевірити, - прошелестів у голові голос Аїна.

- Не хвилюйся ти так, нічого з твоїм другом не трапиться, - усміхнувся мені Дірас.

Під таким натиском різноманітних доводів я був змушений відступити, причому в буквальному сенсі, бо вчитель попросив мене відійти трохи й дуже постаратися не заважати. Щоб не спокушати долю, я взагалі пішов назад до лавки та вже звідти став спостерігати, як на долоні Діраса загоряється маленький вогник. Від страху я заплющив очі, але все ж через маленьку шпаринку бачив, як вогняна кулька розміром з монету вдаряється об лапу перевертня і стікає немов вода, так і не зашкодивши йому. Навіть шерстинки не обпалилося. Дірас спробував ще раз, тільки трохи збільшивши кульку. І знову нічого. Слідом за вогнем, вдало пройшла перевірка крижаними стрілами - вони так само легко відскочили від вовчої шерсті, як удень відскакували арбалетні болти.

Вдосталь настрілявшись в Аїна всім, чим тільки можна з магічного арсеналу, Дірас підійшов до вовка впритул і поклав долоню між вух. Аїн задоволено заплющив очі, завиляв хвостом. Учитель трохи погладив його, потім задоволено хмикнувши, сказав:

- По-моєму, на тебе взагалі магія не діє. Я щойно намагався тебе приспати, а тобі хоч би що, сидиш і хвостом виляєш. Гаразд, перетворюйся назад. Продовжимо урок. Сар, досить там нудьгувати, підходь.

Поки я плентався на середину поля, Аїн знову став хлопчиком.

- До речі, а коли ти людина, ти теж настільки невразливий? - запитав Дірас у Дрібного, окидаючи зацікавленим поглядом.

- Ні, - він замотав головою, змушуючи кучерики смішно бовтатися на всі боки. - Я отримував рани та синці разом з усіма. Тільки все набагато швидше гоїлося. І Тайлор зміг мене приспати, перед тим, як забрати на корабель. Щоправда, мені вдалося трохи чинити опір, - хоробрився хлопчик, - але в підсумку все одно заснув.

- Що ж, тоді перевіряти не будемо, - відповів учитель.

Я ледве чутно зітхнув із полегшенням. А Дірас повернувшись до мене додав:

- Тож, Сар, захищай свого маленького друга, поки він людина, а коли стане вовком, він захищатиме тебе. До речі, саме цим ми з тобою і займемося - захистом. До цього, ти ставив щити перед собою, а тепер повчимося ставити їх на відстані.

© Дар'я Чекащенко,
книга «Вітер.».
Коментарі