До початку тренування я встиг вчасно. Прийшов не перший, але й не останній. Сем і Торен стояли біля тієї самої лавки, де вчора на мене чекав лорд Дірас, і про щось невимушено базікали. Орсему, як і мені, був приємний дощ, він раз у раз підставляв обличчя під прохолодні краплі. А ось Торен щільніше кутався в куртку, ще й капюшон накинув. Побачивши мене, хлопці запрошувально махнули рукою.
- Ну як пройшло дослідження замку? - поцікавився Торен.
- Добре, - відповів я, сідаючи на лавочку. Мене абсолютно не турбувало те, що вона намокла, я й так був мокрий після вежі, добре, що я встиг заскочити до кімнат і вдягнути курку.
- Мокро ж, - несподівано занепокоївся мовчазний Сем.
- Нічого, не застуджуся, - я усміхнувся, ще об спинку вперся, повністю розслабляючи тіло. - Хочу трохи відпочити перед тренуванням.
Торен похитав головою і поцікавився:
- І де ж ти встиг побувати, що так втомився?
- Вежу досліджував, - зізнався я, хоча зовсім не хотів ділитися з кимось тим, що знайшов лаз на дах.
Хоча, вони його могли вже давним-давно знайти. Може, саме туди Торен ходив учора ввечері або компанія Елана розважалася на круглому майданчику.
- Невже ти гвинтовими сходами підіймався? - з ноткою дивного занепокоєння поцікавився Тор.
- Так. А що таке? - я зацікавлено подався вперед. Начебто нічого особливого під час моєї подорожі не сталося, чого він раптом так хвилюється.
- От же! Вибач, я вже забув, що там нагорі замкнений люк і тому не попередив тебе, щоб ти даремно туди не лазив.
"Як замкнений? - мало не вголос не випалив я. - Адже я ж відкрив! Але як тоді?" Замість усього цього сказав інше:
- Ну, нічого, зайва розминка, - я недбало махнув рукою та обережно поцікавився: - А ти теж пробував його відкрити?
- Так, - Тор кивнув. - Усі пробували, крім Сема. Адже я був першовідкривачем цієї прикрої штуки та встиг його попередити. А решті не сказав зі шкідливості та з задоволенням, потім слухав, як вони обурювалися з приводу того, що якого дідька вони туди всі полізли.
Я усміхнувся, уявивши собі цю картину. Сем і Тор підтримали мої веселощі. І все ж, мене не покидало питання - чому ж я зміг відкрити цей люк? Непогано було б поділитися з хлопцями та разом подумати над цією загадкою, але разом з тим я ризикую втратити місце для усамітнення. Тому я вирішив змовчати.
Можливо, мені просто пощастило. Можливо, хтось до мене підіймався на вежу і забув замкнути люк. Звичайне нехлюйство. Сподіваюся, наступного разу на мене не чекатиме величезне розчарування...
- Ідуть, - неголосно попередив Сем, перериваючи мої роздуми.
Брукованою доріжкою поважно походжав Тайлор, голосно шльопаючи чобітьми по калюжах. Він був одягнений в довгий чорний плащ з капюшоном, поли якого майоріли, тихо поплескуючи за спиною, немов крила птаха. За ним слідували четверо хлопчаків, які смішно намагалися наслідувати поважну ходу вчителя. Майкон так захопився, задерши ніс догори, що не помітив, як вибився камінь, і ледь не гепнувся тим самим носом у калюжу. Добре, що вчасно зреагував і зміг встояти.
Зібравшись разом, ми вишикувалися у звичний ряд. Обмінялися привітаннями з учителем і почалася розминка. Як я припускав, біганина по розмоклій землі виявилася нелегкою справою. Елан радів, що вчора так вдало впорався із завданням Тайлора і раніше закінчив біг. Черевики раз у раз залипали в багнюці, після чого їх доводилося з подвоєним зусиллям висмикувати з полону. Подолавши довгоочікуване останнє п'яте коло, я зупинився разом із хлопцями, важко дихаючи та злизуючи з губ дощові краплі. Але як виявилося, розслаблятися було зарано.
- Саріде, тобі ще п'ять кіл? - скомандував Тайлор
- За що? - відкрито обурився я, абсолютно ошелешений такою заявою.
- За вчорашнє запізнення до відбою. І ще одне додаткове коло за зайве запитання.
Зло зчепивши зуби, я насилу стримав своє обурення. Витримаю. Будемо вважати це додатковим тренуванням, адже тут мені теж потрібно наздоганяти інших.
Урок знову був присвячений захисту, тільки зі зброєю. Видавши кожному по мечу і щиту, учитель став розставляти всіх по парах:
- Торен, стань із Рінолом. Майкон разом з Орсемом. Елан з Чейзом.
Хлопці слухняно стали один навпроти одного. Я зазначив, що Тайлор ставив пари за зростом. Усі були практично однакові, тільки Майк трохи поступався Сему в зрості. А ось моїм суперником став Тайлор, який був на дві голови вищим за мене. За його швидкоплинною усмішкою, я зрозумів, що на додаткових колах злопам'ятний хлопець не зупиниться.
Якщо вчора він поблажливо ставився до моєї недосвідченості, даючи шанс як слід освоїти магію, а вже потім атакувати. То сьогодні пішов у наступ одразу ж, не даючи мені навіть хвилини, щоб пристосуватися до важкого щита. Про меч я взагалі на якийсь час забув, дбаючи тільки про те, як не пропустити удар. Рятувало те, що вчорашнє тренування було трохи схоже на це, і хоч якийсь досвід у мене вже був. Та й Тайлор хоч і злився, але смерті моєї не бажав.
Кілька ударів, я все ж пропустив. Кілька разів просто впав, не зумівши встояти після сильного удару по щиту.
- Двома руками працюй! - голосно вигукнув учитель, змусивши мене згадати про меч. - Відбивай удари!
- Але я не знаю як! - ризикнув вигукнути я.
Тайлор одним різким рухом підсік мені ноги, знову валячи мене на землю.
- Вчися, - зло прошипів він крізь зчеплені зуби.
- Цікаво як? - несподівано пролунав у мене за спиною спокійний низький голос.
Гнівний вираз обличчя Тайлора тут же змінився на розгублений і навіть переляканий. Чесно зізнатися, приємне видовище, попри те, що сам валяєшся в багнюці.
- Учитель! - Тайлор схилив голову в шанобливому вітанні. - Я просто...
- Я бачив, - холодно відповів Дірас, перериваючи спроби виправдатися.
Зробив кілька кроків, стаючи переді мною. Він був у довгому плащі, з надітим капюшоном, у тіні якого повністю ховалося обличчя. На тлі сірого дощового неба, виглядало все це досить моторошно. Проте я був дуже радий його появі.
- Вставай, Саріде, - сказав чоловік, схиляючись наді мною.
Допомагаючи собі палицею-мечем, я піднявся на ноги, а Дірас тим часом звернувся до Тайлора:
- Продовжуйте урок, а я поспостерігаю.
Тайлор слухняно кивнув, після чого лорд неквапливо підійшов до лавочки. Провів рукою, змахуючи з неї воду, лише потім присів. Також дощові краплі не долітали до самого чоловіка, наче над ним був невидимий дах. Зручно, коли твої магічні здібності не заховані в чіпкі обійми шкіряних браслетів.
Після того, як у наших занять з'явився дуже впливовий глядач, Тайлор помітно заспокоївся. Пояснив мені, як слід тримати меч, що з ним робити, коли відбиваєш удар, ну і, звісно ж, показав, як управлятися зі щитом. Урок став справді уроком, а не знущанням. Я навіть почав отримувати задоволення. Магія це добре, але в житті всяке може трапитися, і необхідно вміти захистити себе в будь-якій ситуації.
Разом із закінченням заняття, припинився і дощ. Тільки тепер вже ми були схожі на чорні хмари, з яких безперервно капало. Шкода слуг, яким доведеться прибирати залишені нами сліди з води та бруду. Тайлор попрощався з нами й відпустив відпочивати, водночас із лавки піднявся Дірас. Він неспішно підійшов до свого учня, чекаючи поки хлопці відійдуть якомога далі. Але мій чуйний слух, який не заблокуєш жодними браслетами, вловив суворі слова лорда:
- Тайлоре, ходімо до мене в кабінет. Є розмова.
Сподіваюсь, що їхня розмова піде на користь розлюченому хлопцеві, і моє життя стане трохи легшим. Я плентався світлими коридорами замку, розглядаючи сліди бруду, які залишили після себе хлопці. Здавалося, ніби тут проповз величезний слимак, який мимохідь куштував на смак картини, нюхав стіни, а одній з декоративних статуй намалював брудом вуса і борідку.
У ванній кімнаті також творився надзвичайний кошмар. Брудний одяг купою валявся в кутку, разом із взуттям. Я теж зробив свій внесок. Підлога була мокра і брудна, а в коритах плескалися хлопчаки, ще більше розбризкуючи воду.
Я із задоволенням занурився у своє корито, мружачись від задоволення. Тепла вода не тільки омивала тіло, а й розслабляла його, змиваючи втому. Я прикрив очі, дозволяючи собі ненадовго піти від реальності. Навколишні звуки злилися в єдиний гул.
- Вечерю пропустиш, - раптово почув я біля себе голос Торена, потім відчув легкий дотик до плеча.
Здається, я занадто розслабився, можливо, навіть трохи задрімав, бо після цих слів зрозумів, що у ванній кімнаті нікого, крім нас, уже не лишилося.
- Нехай, - тихо відповів я втомленим, злегка хрипким голосом.
- Давай, приходь до тями, - хлопець усміхнувся і злегка потряс мене за плечі. - Я Сема попросив охороняти твою їжу, але ти сам розумієш, який із нього охоронець.
- Гаразд, - здався я. Поплескав водою в обличчя і вибрався з корита.
Хоч би як було добре, але Тор мав рацію, потрібно було оговтуватися. Якщо вечерею ще можна пожертвувати, то додаткові уроки в Міріон пропускати ніяк не можна. Ця сувора жінка такого ставлення до себе не пробачить. Я квапливо витерся, вдягнув чистий одяг і запасну пару сухих черевиків. Після чого, разом із Тореном попрямував до їдальні.
Поки я долав короткий коридор, мій голодний живіт розбуркутівся не на жарт. Хоча, до цього мовчав, як досвідчений злодій на допиті. Як же добре, що відважному Орсему вдалося зберегти мою вечерю цілою і неушкодженою. Утім, не думаю, що на неї став би хтось зазіхати, бо хлопці були занадто захоплені поглинанням каші. Якими б вони не здавалися бадьорими під час миття, але тренування під дощем виявилося виснажливим для всіх. Я теж не став зволікати та швиденько все виїв до останньої крупинки.
- Невже знову підеш замок вивчати? - здивовано поцікавився Торен, коли побачив, що не йду разом з усіма до кімнати, а звертаю до сходів.
- Ні, - я похитав головою. - У мене додаткові уроки з Міріон.
Чейз та Елан, на відміну від решти, ще не встигли увійти до кімнати, тож почувши нашу розмову, зупинилися біля порога, прислухаючись.
- Ясно. Ну, удачі тобі тоді, - відповів Тор. - Тільки до відбою не спізнюйся.
- А це вже як вийде, - підморгнувши хлопцеві, я продовжив свій спуск униз.
Міріон чекала на мене, сидячи за своїм учительським столом. Цього разу на ній була довга чорна сукня і тепла сіра шаль, накинута на плечі. Сховане за хмарами вечірнє сонце не могло достатньо освітити велику кімнату, тому жінка завбачливо запалила для нас кілька свічок. При моїй появі вона відірвалася від уважного вивчення якогось пергаменту, поквапливо згорнула його і сховала в стіл.
- Добрий вечір, - привітався я, чемно схиляючи голову.
- Добрий вечір, Саріде. Сідай.
Я зайняв усе той самий уподобаний мною столик. Міріон почала урок. Для початку вона ще раз швидко опитала мене, перевіряючи наскільки я добре засвоїв отримані знання, заодно повторюючи вивчене. Потім ми довчили весь алфавіт і взялися вивчати склади. До кінця заняття, я самостійно зміг прочитати кілька простеньких слів і написати під диктування кілька не складних речень.
- Добре попрацювали, - задоволено сказала Міріон. - Арифметику ми поки що не чіпатимемо, як я зрозуміла, у тебе з нею особливих проблем немає. Необхідні знання ти й так отримуєш під час звичайних уроків. Тож наступного разу, знову займемося граматикою. Вивчити всі букви та дізнатися, як правильно записувати слова, це тільки пів справи. Далі необхідно вивчити всі правила розставляння розділових знаків і як правильно складати речення. Ну, а на сьогодні досить. Можеш бути вільний.
Я піднявся зі свого місця, схилив голову, потім щиро подякував Міріон за урок. Жінка зніяковіло посміхнулася і відповіла взаємною люб'язністю:
- Мені було дуже приємно з тобою працювати, більше б таких уважних і посидючих учнів. Ну, ступай.
Я ще раз коротко вклонився і покинув бібліотеку. У нашій спальні виявилося надзвичайне пожвавлення - Елан і Рін упаковували теплі й запасні речі в невеликі дорожні сумки. Майкон бігав навколо і заздрісно пищав про те, як би йому теж хотілося піти з ними. Чейз відпускав жарти про те, що на хлопців у дорозі чекатимуть неймовірні й жахливі пригоди. Навіть скромняга Сем тинявся поруч, уважно спостерігаючи за тим, що саме вони кладуть до себе в сумку.
- Що відбувається? - тихо поцікавився я в Тора, єдиної людини, яку ця дивна колотнеча абсолютно не хвилювала, і він спокійно лежав на ліжку та читав книжку.
- Елана і Рінола відправили на завдання, - відповів хлопець, відволікаючись від книги.
Я пригадав, що під час першої розмови з Дірасом, він щось казав мені про якісь завдання, які допоможуть нам у навчанні. Тоді я не надав значення його словам, бо мене більше хвилювали інші питання, ще я гадав, що це буде щось типу уроку. А тут хлопці збирають речі, отже вони будуть виїжджати з замку. Тому я вірив трохи більше розпитати у Тора:
- А що це за завдання такі, можеш пояснити?
- А, ти ж не знаєш, - хлопець зрозумів, що так швидко я від нього не відчеплюся, тож відклав книжку і почав пояснювати: - Іноді, лорд Дірас посилає нас на завдання у якесь місто чи село. Найчастіше по двоє. Один раз мене відправляли самого, ще один випадок був, що я їздив разом із Чейзом і Ріном. Сем і Майкі поки що не заслужили такої честі.
- Честі? - я присів на ліжко Торена, забувши спитати дозволу, так мене захопила ця тема. - А що ви там робили на завданні?
- Звісно честі. Адже нас відправляють у місто, з особливо важливим завданням. При цьому знімають браслети. Ми маємо право досягати мети будь-якими способами, головне не засвітитися, не дати себе спіймати, ну і не накликати лихо на замок.
Поки я вів із Тореном тиху бесіду, Елан і Рін закінчили пакувати речі, коротко попрощалися з усіма і покинули спальню. Ті, хто залишився, проводили їх заздрісними поглядами та розбрелися готуватися до сну.
- Так, а що за завдання? - тихо, але наполегливо поцікавився я в Торена.
- Та різні. Простежити за кимось, вкрасти щось, з'ясувати інформацію. На кшталт роботи королівських шпигунів.
- Я не знаю, чим займаються королівські шпигуни.
- Я теж, але так про наші справи говорив Тайлор. Але ж ти мене зрозумів.
- Зрозумів. А що потрібно зробити, щоб тобі дали завдання?
- Добре вчитися і не бешкетувати, - усміхнувся Торен.
- Ось як... - я задумливо потер перенісся і подивився у вікно.
Ось він мій шанс. Цікаво, як скоро в мене вийде його отримати?
- Взагалі-то, я пожартував, - мій співрозмовник продовжував посміхатися, я одразу ж кинув розглядати вікно і зацікавлено подивився на Торена. - Лорд Дірас посилає тих, хто найбільше підходить для виконання конкретного завдання. Якщо для досягнення мети необхідно звабити даму, то відправляють Рінола, для хитрощів і обманів підходить Чейз, ну а Елан і я, більше для силових завдань, ну або в пару для охорони.
- Зрозуміло. А чому ж тоді Сем і Майкі поки що не заслужили?
- Та, тому що, Сем занадто добрий і довірливий, а ельфиня наше ще мале.
- І нічого я не маленький! - пискнув Майкі, який уже лежав під ковдрою, але кілька останніх хвилин, уважно слухав нашу бесіду. - Просто ще не знайшлося завдання для мене.
- Ну так, ну так, - закивав Торен, поблажливо посміхаючись. - Спи давай, нема чого підслуховувати.
- А я і сплю, - відповів ельф і на підтвердження своїх слів, відвернувся від нас на інший бік і накрився ковдрою з головою.
Позбувшись зайвого слухача, Тор знову звернувся до мене:
- А що, тобі так хочеться вирватися на свободу, уже набридло тут?
- Ну, - зам'явся я. - Просто цікаво. Усе ж таки завдання. Який хлопчисько не мріяв стати шпигуном.
- Згоден, - Тор кивнув. - Взагалі-то, як ти міг здогадатися, дивлячись на недавнє пожвавлення, ці завдання люблять всі. І з нетерпінням на них чекають. - Він зітхнув і додав: - Гаразд, нумо спати.
- Гарна пропозиція, - я втомлено позіхнув і піднявся з ліжка. - Дякую за пояснення.
- Нема за що, - Тор усміхнувся і теж позіхнув.
Я більше не став втомлювати хлопця зайвими увічливостями. Швидко підготувався до сну, погасив свічку і забрався під ковдру. Щойно голова торкнулася подушки, я одразу поринув у міцний і глибокий сон без сновидінь.