Урок закінчився, Дірас потихеньку пройшовся вздовж ряду, надягаючи хлопцям браслети, потім відпустив вечеряти та відпочивати. Серед учнів останніми залишилися тільки я і Малий.

- Сар, - звернувся до мене Дірас, надягаючи браслети, - я на тебе чекаю в кабінеті одразу після вечері. Не затримуйся.

Я ствердно кивнув у відповідь, косячись на Тайлора. Той зло стиснув зуби, так, що явно проступили щелепні м'язи.

- А що, додаткового уроку не буде? - засмучено уточнив Малий.

- Вибач Аїн, але ні, - відповів Дірас, одягнув хлопчикові браслети й ласкаво погладив його по кучериках. - Є дуже важливі справи.

- Ех, - Малий не став приховувати свого засмучення. - Тоді, до побачення.

- До побачення, - усміхнувся Дірас.

Я поспішив сховатися в замку, Малий помчав за мною, подумки засипаючи мене запитаннями:

- А про що ви будете говорити? Що за справи? А Тайлор теж буде з вами? А може він тебе знову на завдання відправить?

- Не знаю. І це відповідь на всі твої запитання.

- Ну, ти ж мені потім усе розповіси?

- Обов'язково.

Вечерю я поглинав так само швидко, як в обід їв Малий із Майконом, поспішаючи до свого цуценяти.

- Ти що, теж захворів на собакоманію? - пожартував наді мною Чейз.

Я мотнув головою, непомітно смикнув за рукав Малого, щоб той не проговорився, дожував і відповів, що просто голодний. Далі я їв уже більш обережно, а то ще подавлюся і вже не доведеться нікуди поспішати.

Скляний фенікс дружньо махнув мені крилом з віконного вітража. Я посміхнувся своїй фантазії, усвідомлюючи, що я справді тут уже не чужий, не новачок і не гість, тут я свій, я друг. Привітавшись із батьком Тари, я увійшов до кабінету. Там мені посміхнувся ще один друг - створений мною дракон. Тепер зрозуміло, чому він так сподобався Дірасу. Батько стояв біля вікна, задумливо дивлячись кудись у далечінь, при моїй появі він одразу ж повернувся і притулився до підвіконня.

- Сідай, - запропонував він, киваючи на чорне крісло з високою спинкою, яке якраз було розгорнуте в бік вікна.

Я не одразу повірив у те, що батько пропонує сісти на своє крісло, мені здавалося це місце надто почесне, на кшталт королівського трону. Я трохи забарився. Подивився на інші два крісла, вони стояли набагато далі й були повернуті до столу. Якщо я сяду в одне з них, то мені буде незручно дивитися на співрозмовника. Відкинувши всілякі дурниці про значущість крісла лорда Діраса, я прийняв пропозицію, одразу ж потонувши в м'якій оббивці.

- Мабуть, почну відразу зі справи, - продовжив розмову Дірас.

Я кивнув і подався вперед, готовий уважно слухати.

- Я не став обговорювати з тобою напад, там уже все ясно. Але саме те, що трапилося, мене дуже стурбувало. Ти взагалі розумієш, для чого я збираю магів, для чого вчу і найголовніше, навіщо посилаю на завдання?

Я задумливо почухав ніс, налаштовуючись на відповідь.

- Про магів і навчання, так, розумію. Щоб ми були в безпеці, ну і зберегти магічну майстерність.

- Правильно, - Дірас кивнув.

- А ось завдання, напевно, для того, щоб покращувати та застосовувати знання в житті.

- Ну, майже, - Дірас усміхнувся. - Є ще одна причина - обережна підготовка до повернення магам колишньої свободи та скасування переслідування. На завданнях, ви здобуваєте необхідні для цього речі й знання. Ваша остання мета, Емар, одна з небагатьох вагомих фігур, які дуже заважають моїм планам. А те, що стежачи за ним, ви напоролися на перевертнів, ще більше погіршує справу. Якщо чесно, я не розумію їхнього вчинку, адже вони за своєю природою теж магічні істоти, яких переслідують нарівні з магами. До всього цього божевілля, перевертні спокійно жили зграями, створюючи власні гільдії найманців, послугами яких охоче користувалися. І тут такий поворот. - Він зітхнув, закінчуючи своє пояснення.

- І що ж нам робити? - запитав я, водночас показуючи свою готовність активно брати участь у планах батька.

- Для початку, я хочу поговорити зі знайомим перевертнем. Складеш компанію?

- Звичайно! - не приховуючи радості, тут же відгукнувся я. Але потім уточнив: - А цьому перевертню можна довіряти?

- Ось і перевіримо, - Дірас усміхнувся.

- А коли їдемо?

- Не їдемо, а летимо, просто зараз.

- Летимо! - я схопився з крісла, радісні емоції розпирали мене зсередини. Дірас тільки посміхався. Але тут я згадав про одну людину, яка до моєї появи була постійним супутником мого батька і всі важливі справи вирішувала разом із ним. Охолодивши радість, що охопила мене, я уточнив: - А Тайлор? Він теж із нами.

Дірас заперечно похитав головою.

- Він не вміє літати, а ми змушені діяти швидко. Якщо я повезу його на собі, це нас сповільнить. Тим паче хтось має залишитися наглядати за замком. Звичайно, я розраховую впоратися за одну ніч, але хто знає, як усе складеться. Тим більше що останні події загрожують небезпечними змінами. Не хвилюйся, Тайлор усе знає і розуміє. За запізнення до відбою сварити не буде, - чоловік усміхнувся.

- Це добре, - я посміхнувся у відповідь. - У мене є час забігти за курткою?

- Біжи. Я тебе чекаю на вежі.

Я кинувся до дверей, але біля порога пригальмував.

- Я тут подумав, а що ж сказати іншим? Адже таке дивне зникнення вночі викличе купу запитань.

- Так, одна брехня тягне за собою іншу. Може, варто відкрити їм правду?

Я опустив очі й похитав головою.

- Гаразд, - зітхнув Дірас. - Тоді скажи пів правди - я їду з'ясовувати деталі нападу і беру з собою свідка, щоб нічого не проґавити, а що як ти згадаєш щось важливе під час справи.

Я вдячно посміхнувся батькові та вискочив у коридор. Звісно, коли я увійшов до кімнати, у мою голову одразу ж заскочило беззвучне запитання від Малого:

- Ну, про що ви говорили?

Ця атака думкою ошелешила мене так, що я мимоволі втягнув голову в плечі, одразу забув, куди йшов, і, спіткнувшись об чийсь черевик, гепнувся на підлогу. Благо, встигнувши вдало підставити руки. Сам Малий сидів біля вікна, а навколо нього крутилося цуценя і чомусь скиглило. Але від моєї різкої появи та наведеного шуму, Рей взвизгнув і помчав під ліжко, залишаючи після себе мокрий слід.

- Оце так поява! - картинно змахнувши руками, захопився Рін.

- Вибач... - подумки покаявся Малий.

- Нічого, - відгукнувся я, встаючи.

- Я ж казав, що він гуляти хоче, - сказав Майкі, оглядаючи мокру доріжку і калюжу під ліжком. - А ти "почекай", ось і дочекалися. Тепер витирай.

- Вибач... - уже вголос відповів Малий, дивлячись на ельфа і заглядаючи до цуценяти. Після чого піднявся і пішов до умивальників шукати ганчірку.

- Ну, то що там? - перевівши погляд на мене, подумки нагадав він.

Я згадав про куртку і дістав її з шафи, мимохідь відповідаючи другові:

- Ми полетимо з Дірасом говорити з одним перевертнем.

- Ого! Він добрий, так?

- Сподіваюся.

- А коли ти повернешся?

- Не знаю. Сподіваюся, що швидко. Якщо що, скажеш решті, що Дірас узяв мене, як свідка, для з'ясування деталей нападу. Це ми разом придумали.

Малий непомітно кивнув, усміхнувся, так само подумки попрощався зі мною, побажав удачі та сховався в умивальній кімнаті, а я вдягнув куртку і помчав на дах вежі. На круглому кам'яному майданчику нікого не було, тільки лускатий хвіст звисав із загостреного даху.

- Перевтілюйся і підійматися, - донісся до мене магічний голос батька.

Наступної секунди мене огорнуло слабким сяйвом, дракон вирвався на волю, перетворюючи моє тіло. Трохи потоптавшись на місці, звикаючи до нових відчуттів, я видерся на дах, чіпляючись за кам'яну опору. Покриття тут явно постраждало від частого перебування тут дракона - все подряпане кігтями, кілька тріщин від ударів хвостом, а подекуди воно зовсім було відсутнє. Я теж додав кілька пошкоджень, чіпляючись за похилий край.

- Давно хочу знести цей дах, щоб був нормальний майданчик, - поділився Дірас своїми планами.

- А може... - я створив не дуже чіткі слова, потім сконцентрувався і продовжив трохи успішніше, але дуже повільно: - Може просто дах переробити?

- Навіщо? - Дірас відірвався від споглядання моря і сфокусував на мені свої два бурштинові ока.

- Щоб під час дощу можна було посидіти внизу, - закінчивши довгу фразу, я полегшено зітхнув.

- Важко? - поспівчував Дірас.

Я кивнув.

- Нічого, скоро стане легше, треба частіше тренуватися. І я подумаю над твоєю пропозицією. Ну що, полетіли?

Я хотів кивнути, але потім вирішив прислухатися до поради та створив слово "полетіли". Дірас усміхнувся, оголюючи ряд гострих зубів.

- Вже сутеніє, та й погода сьогодні хмарна, тому додаткового магічного маскування не треба. Але злітай уверх, за мною, - сказав Дірас та різко відштовхнувся від даху вежі та став стрімко набирати висоту.

Ми піднялися над хмарами та деякий час летіли над ними, ховаючись від сторонніх очей. Мені було трохи нудно, під лапами сірий килим хмар, над головою зорі, на які мені було вже нецікаво дивитися. Раптом Дірас глянув на мене, посміхнувся, підморгнув правим оком, та завзято гаркнувши склав крила й стрімголов полетів у низ. Я рвонув слідом. Від швидкості захоплювало дух. З пащі вирвалося тихе гарчання. Чорне море стрімко наближалося до мого носа, я навіть став відчувати солоні бризки на чутливій шкірі морди. Дірасу залишалася лише одна мить до дотику з водою, він різко розкрив крила і полетів над морем. Я ж закликав на допомогу одразу три стихії - землю, щоб зрозуміти, чи не вріжуся в підводні скелі, воду, щоб вона м'яко прийняла мене у свої обійми, і повітря, щоб додало мені трохи швидкості. Глибоко зітхнувши, я вдало пірнув, трохи проплив уперед і вискочив на поверхню, розкриваючи крила та розкидаючи краплини довкола. Ми трохи пролетіли над водою, збиваючи лапами верхівки хвиль, потім знову набрали висоту.

Спочатку ми досить довго летіли над морем, за тим самим курсом, що й корабель, який віз нас до столиці. Потім потихеньку стали забирати в бік суші. Ми піднялися дуже високо, сховавшись у мокрих хмарах. Я почувався рибою, що плавала в дивному туманному морі. Іноді я виринав на поверхню, милувався зірками та повертався до Діраса. Я зробив так разів п'ять, на шостий батько піднявся зі мною і попросив не петляти, інакше я швидко втомлюся. Далі ми вдвох летіли над хмарами та під яскравими зорями в чорному небі.

Через годину польоту я почав втомлюватися, ба більше, стало шалено нудно.

- Ще трохи, - запевнив мене батько, мабуть, почувши моє втомлене дихання.

І він не збрехав, незабаром ми стали потихеньку знижуватися. Тут я поклався на потоки повітря і просто ковзав униз. Дірас робив так само. Ми знижувалися над лісом, а попереду виднілося невелике село, яке притулилося на березі річки.

Ми спустилися в сірий ліс. Дерева вже повністю скинули своє листя, понуро махаючи голими гілочками в такт вітру, колись золотисто-червоний підлісок, пожух і прибився дощем. Ми обернулися людьми та залишок шляху пройшли пішки. Дорогою Дірас розповів мені про перевертня, до якого ми йдемо.

Його звали Роні. Колись його батько був альфою великої вовчої зграї та головою гільдії найманців, потім його син успішно успадкував справу. Зумів підтримати належний статус і навіть піднести його, збільшивши славу гільдії та примноживши її доходи. Звісно, до того моменту, поки не почалося полювання на магів і магічних істот. Роні розбив одну велику зграю на кілька маленьких і велів їм розосередитися по королівству і по можливості продовжувати свою справу. Сам же Роні вирішив, що йому час на відпочинок. У нього на той момент була чудова дружина і двоє вовченят. Ось вони сім'єю й оселилися на околиці тихого села, щоб непомітно тікати в ліс.

- А як ти з ним познайомився? - поцікавився я, вислухавши розповідь.

Дірас усміхнувся, піднімаючи очі до неба.

- Це доволі кумедна історія, пов'язана з моїм добуванням замку.

- Це коли ти чиюсь дочку і дружину рятував від самого себе? - з усмішкою уточнив я.

- Ага, - зовсім по-простому відповів батько, немов в одну мить, із серйозного чоловіка, перетворився на хлопчиська.

- Розкажи! - тут же попросив я.

- Це довга історія, а йти нам зовсім небагато, але я постараюся встигнути. Почалося все з того, що я запримітив свій майбутній будинок, пролітаючи над ним одного разу вночі. Невеликий, але при цьому такий, що має якусь свою велич і неприступність, цей замок просто зачарував мене. На зворотному шляху, я приземлився на ту саму вежу. Зустрів там світанок і остаточно закохався. Море, що сяє в променях сонця, це просто невимовна краса. Закінчивши з деякими справами, я ґрунтовно взявся за те, щоб роздобути цей замок. Всіма правдами та неправдами, влаштувався туди працювати охоронцем біля воріт. Здружився майже з усіма слугами, дізнався достатньо інформації про власника замку. Ним виявився успішний купець, який любить свій дім і портове містечко, що приносить йому чималий дохід, однак він бажає перебратися до столиці, для того, щоб домогтися ще більших успіхів. Йому просто не вистачало поштовху для ухвалення остаточного рішення покинути своє затишне гніздечко і я вирішив йому в цьому допомогти. Мені згадалося, що в юності я, бувши драконом, переполошив усе село, просто кілька разів з'явившись людям на очі, ось і тут цілком могло спрацювати. - Дірас усміхнувся. - Для початку дракон став з'являтися ночами, страшно гарчачи біля моря. Потім страшне чудовисько бачили поблизу містечка і в деяких скотарів недорахувалося кілька голів у господарстві. Чутки розповзалися швидко. Уже за два тижні в місті й замку найголовнішою темою для обговорення став дракон, який оселився десь неподалік у скелях. Щоб остаточно підкріпити чутки, страшне чудовисько, нібито випадково, потрапило на очі морякам і деяким жителям села.

Дірас зробив паузу, поки ми перебиралися через гіллясте повалене дерево.

- У містечко ріденьким струмочком стали стікатися сміливі герої, які бажали перемогти чудовисько і позбавити місто від страшного терору, - батько посміхнувся. - Три кози, два барани й одна корова, це так, справжній кошмар! - він картинно сплеснув руками, і я захихотів разом із ним. - Звісно, знайти лігво дракона ніхто не зміг, тому що його просто не існувало. І ось настав момент, коли мені необхідно було починати активні дії. Одного разу вночі, через вікно, я пробрався в кімнату старшої доньки, приспав її, відніс до печери неподалік, потім туди ж приволік її матір. У кімнаті неабияк наслідив драконячими лапами, залишив купу подряпин на підвіконні, погриз меблі...

Я уявив собі, як Дірас, наче шкодливе цуценя, гризе ніжку ліжка і захихотів.

- Ну а що, - батько відреагував на мій сміх, - мені ж треба було зробити так, щоб у них не залишилося сумнівів, що в кімнаті побував саме дракон. - Я зрозуміло закивав і він продовжив: - Так от, про печеру я теж подбав, закрив її камінням, щоб ніхто не зміг знайти вкрадених раніше за мене. Жінки так і продовжували безтурботно спати на соломі, яка була приготовлена там заздалегідь, а я повернувся на свій пост. На світанку в замку стався страшний переполох! Аркліс, так звали господаря замку, став скликати до себе всіх, хто здатний перемогти дракона і врятувати його улюблених дівчаток. Так ось я і Роні, опинилися серед невеликої купки героїв. Їх було чоловік десять, хоча мені здавалося, що по скелях нишпорило більше народу, мабуть, коли запахло смаженим, багато хто з них змився.

Я захоплено слухав розповідь, мало звертаючи уваги на звуки лісу. Тим паче що поруч із батьком я почувався в цілковитій безпеці, але ось м'яка хода якогось хижого звіра змусила мене одразу ж напружитися. "Вовк"- тут же промайнуло в голові! І тут же підтвердив свої здогадки, відчувши звіра магією. Від батька не вислизнула моя дія і напруга, він заспокійливо доторкнувся до мого плеча, заперечно хитнув головою і посміхнувся. Я заспокоївся, розуміючи, що він контролює все навколо, і продовжив слухати розповідь:

- Роні мені одразу сподобався і не сподобався одночасно. Він не був звичайним простаком, що жадав легкої наживи, у ньому явно читався досвід, і такого обдурити буде вельми складно. Решту найманців я в розрахунок не брав. Тому, отримавши завдання, я вирішив із ним познайомитися ближче. Ми коротко розповіли одне про одного, виявилося, що Роні просто проїжджав повз у справах, але почувши новину, вирішив допомогти. Я спробував жартівливо його відрадити, мовляв, сам впораюся, та й раз ти зі шляхетних спонукань, то залиш цю справу мені, я не схиблю. Але Роні, просто запропонував провернути цю справу разом. Я погодився, вже маючи свої плани щодо цього - просто присплю його в потрібному місці, обіграю це так, ніби йому камінь на голову впав, або він з уступу звалився, надам йому першу допомогу, а бідних дівчат врятую сам, прихопивши пораненого друга на зворотному шляху. Але, не тут-то було, я не знав найважливішої деталі - Роні перевертень. Як ти вже встиг переконатися, на перевертнів дуже погано діє магія, тим паче, що вони її чують. Зрозумівши, що я намагаюся його приспати, Роні одразу ж кинувся в атаку, але мені подобався цей хлопець, і я вирішив все закінчити миром. Не без зусиль, але мені вдалося його заспокоїти, попросити вибачення і все пояснити. Він довго і відверто з мене сміявся, але, врешті-решт, пробачив і погодився підіграти.

У підсумку, мій план спрацював. Дам повернули додому. Смертельно поранений дракон згинув у морській безодні, на доказ я обламав свій кіготь і вирвав кілька лусочок, окропивши їх кров'ю з ранки. Роні отримав гроші, а я став добрим другом Аркліса і його сім'ї. Потім швидко розібрався в усіх обов'язках управителя та власне ним і став, кілька разів підставивши старого попередника. Після чого потихеньку все ж таки умовив Аркліса перебратися до столиці, а замок залишився за мною. День за днем, місяць за місяцем, рік за роком, я все переінакшив під себе - замінив прислугу, поставив свій магічний захист і став повноправним власником замку.

Під кінець історії, я перестав чути вовка, але поблизу з'явилася людина, на останніх словах, вона вийшла до нас на зустріч. Зір дракона допоміг мені побачити високого темноволосого чоловіка, закутаного в плащ. Його широкі вилиці та підборіддя були вкриті довгою щетиною, а очі по-вовчому поблискували в темряві.

- Я б посоромився таке розповідати, - сказав перевертень, підходячи до нас.

Дірас усміхнувся й обійняв старого друга.

- І тобі привіт, - єхидно відповів батько, відсторонюючись.

- Та годі тобі, - відмахнувся Роні. - Усі ці "привіт", "бувай", суща дурниця для друзів, адже вони, вважай, не розлучаються. Яким вітром?

- Попутним, - усміхнувся Дірас. - У гості й у справі. До речі, знайомся, це Сарід, мій син.

- Син? - здивувався Роні, уважніше мене оглядаючи. - Коли встиг? Я пам'ятаю, у тебе учень був, я думав це він із тобою прийшов.

- Ну, - батько помітно зам'явся. - Я й сам не знав, що він у мене є. Але ось, знайшовся.

- Прямо душевна пісня менестреля, - усміхнувся перевертень.

- Гаразд, залишимо мою сім'ю в спокої. Може, в дім запросиш?

Роні ще раз окинув мене поглядом, принюхався, усміхнувся і запросив іти за ним.