Годинник на вежі пробив десять разів, повільно витягуючи мене зі сну, до цього я спав занадто міцно, щоб їх чути. Трохи поніжившись у ліжку, я вмився, попив води та спустився вниз. Не дивлячись на пізній час у таверні, при заїжджому дворі було доволі багато людей. На спеціальній сцені виступали музиканти. Розносниці метушилися залом, виконуючи замовлення відвідувачів, які веселилися і відпочивали у своїх галасливих компаніях.

Я зумів відшукати вільний столик. Тільки ось розносницю довелося чекати набагато довше, ніж хотілося. Поки я з розпачем проводжав поглядом чергову дівчину, що пробігла повз в білому фартусі, в таверну увійшов Рін. Втомлено мружачи очі, у світлому приміщенні, він все ж зумів помітити мене і побрів до столика.

- Добрий вечір, - привітався Рін, окидаючи поглядом мій порожній стіл.

- Добрий, але голодний.

- Ну, а чого ти хотів у такий час? - усміхнувся Рін. - Хочеш поради? - я кивнув. - Коли, нарешті, до тебе підійдуть, обережно підкинь розносниці в кишеню фартуха кілька монет за швидкість виконання замовлення, щоб не померти від голоду в очікуванні.

- Дякую! - захоплено відгукнувся я.

- Будь ласка. А як твої інші справи?

- Непогано, але мало вдалося дізнатися.

- Так, мені теж. Як і очікувалося у нашого графа були гості, - Рін посунув стілець ближче до мене і почав неголосно розповідати, так щоб в навколишньому шумі його міг чути лише я: - Шість осіб. Двоє похилих чоловіків, інші молодші, мені здалося, що це охорона. Вели вони себе відповідно: з карет вийшли першими, весь час озиралися, прислуховувались до того, що відбувається навколо, та постійно знаходилися поруч, прикриваючи старців з усіх боків. На жаль, я не зміг дізнатися, що вони там робили та про що говорили. Бачив тільки, що троє з вечірніх гостей покинули замок близько дев'ятої вечора, один старець, та два охоронці. Інші залишилися і, може, Елану посміхнеться удача і йому вдасться щось підслухати.

- Сподіваюсь. Я підкинув йому ідею щодо стеження. Коли я був на своїй зміні, мені вдалося зачарувати вітер та за допомогою нього потрапити у будинок. Звісно, це не дуже надійна штука, та і не побачив я нічого важливого, але хоч щось. Елану не складе великих труднощів запустити того ж самого големчика. А ти, можливо, зміг би якось слідкувати через воду.

- Для вас ідея непогана, - відповів Рін, - а ось, я на жаль, з водою так не вмію. Навіть не уявляю, як зачарувати її на відстані, та ще щоб щось чути або бачити.

- Шкода. Значить будемо думати ще.

- Угу, - втомлено відгукнувся Рін. - Гаразд, піду я спати. Удачі тобі з вечерею.

- Дякую.

Через кілька хвилин після того, як Рін пішов, мені посміхнулася удача у вигляді кирпатої дівчини з яскравими веснянками по всьому обличчю. Я озвучив їй своє замовлення і підкинув їй кілька монеток. Розносниця ще ширше усміхнулася, демонструючи милі ямочки на щоках, і побігла на кухню. На цьому дія "чарівних" монеток не закінчилася - не встигла дограти друга мелодія, зіграна музикантами, як мені принесли гарячу юшку із запашними булочками. Я настільки зголоднів, що проковтнув їжу, навіть не помітивши. Схаменувся тільки тоді, коли бездумно облизував ложку. До мене тут же підскочила дівчина з веснянками й поцікавилася, чи не бажаю ще чогось. Я ввічливо відмовив, розплатився за вечерю і вийшов у двір.

Тут було тихо, лише прохолодний вітерець хуліганив, закидаючи сухе листя на прибраний двір. Застібнувши куртку, я поспішив покинути добре освітлений і досить жвавий район міста. За ті кілька місяців, що я прожив у Піреті, я встиг не тільки добре вивчити його, а й відзначити для себе кілька зручних хованок для перетворення. Найближча з них була на набережній, у найдальшому і найзанедбанішому складі.

Я так давно чекав можливості політати, що насилу стримував себе, щоб не обернутися цієї ж секунди. Усю бурю радісних емоцій, що зараз палкою грудкою переверталася в моїх грудях, я виплеснув у стрімкий біг, несучись невловним вихором через двори й вулички. Заскочив на склад, щільно причинивши за собою двері. Кілька разів глибоко зітхнув, заспокоюючи дихання, і уважно прислухався до навколишніх звуків. Було тихо, я нікого не бачив і не відчував у межах безпечної відстані. По старій драбинці забрався на невелике горище і тут обернувся драконом. Я відчував шалену насолоду, поки моє тіло перетворювалося, немов до цього я був закутаний у тісний кокон, а тепер скидав обридлі кайдани. З тихим шелестом за спиною розгорнулися шкірясті крила, наповнюючи м'язи цілющою кров'ю. Я вигнув спину, розминаючись. Почесав рогами шию. Піднявся на лапи та потоптався на місці, злегка дряпаючи деревину під лапами. Раптом помітив каблучку, яка блиснула у неяскравому місячному світлі. Вона не змінилася і не зникла, як інший одяг, а зручно сиділа на лускатому пальці. Ось уже точно чарівна і незнімна каблучка. Я вивернув шию, намагаючись побачити, чи не висить на грудях чарівний амулет. Але ні, ця річ не була настільки хитромудрою і зникла разом з одягом.

Трохи лівіше від мене в стелі була велика дірка, яку я особисто проколупав у даху, що вже і так мав декілька дрібних отворів. Через неї лукаво заглядав місяць, підморгуючи зірочками, вабив і кликав до себе, але я намагався робити все гранично тихо та акуратно. Безшумною тінню ковзнув до стіни, чіпляючись пазурами за край діри, виліз на дах. Знову озирнувся, принюхався і прислухався. Остаточно переконався в безпеці та тільки потім дозволив собі злетіти.

Я підіймався все вище і вище, впиваючись свободою! Зупинився тільки тоді, коли почали втомлюватися крила. На додачу, стало настільки холодно, що не рятувало навіть тепло внутрішнього вогню. Я просто розправив крила і став плавно планувати вниз, пронизуючи рідкісні хмари, що збиралися над містом - вночі буде дощ. Ховаючись у вологому небесному тумані, я гасав у височині, шалено регочучи, а також граючи в лови з власним хвостом.

Вдосталь налітавшись, я приземлився на острівець посеред річки Ріви, який уподобав, коли жив у столиці серед крадіїв. Та вирішив там провести решту часу до зміни. Хотілося трохи відпочити, але дуже не хотілося змінювати подобу, настільки я скучив за драконом. До цього острівця ледь-ледь доносився дзвін від вежі з годинником, але завдяки чутливому слуху я все ж, вловлював його, що допомогло мені слідкувати за часом. На жаль, години минали дуже швидко і треба було повертатися до міста. Я насилу змусив себе знову стати людиною. Не гаючи більше ні хвилини одразу попрямував на місце стеження.

Маленький големчик мені доповів, що троє з вечірніх гостей, так і не покинули будинок, ймовірно залишилися ночувати. Інша частина вечірнього стеження пройшла без особливих подій.

Звісно, і моя нічна зміна не принесла багато користі. Було тихо, місто спало, разом із ним і граф Емар. Навіть я трохи задрімав, сидячи на тому самому маленькому балкончику, що оперізував готель, на висоті четвертого поверху. До тями мене привели співи птахів, що зустрічали світанок. Я стрепенувся, не одразу зрозумівши де знаходжусь, потім злякався, що Рін міг прийти на свою зміну, але не отримав від кам'яного големчика звіт про мою зміну, та захвилювався, куди я подівся. Адже під час сну, я не слідкував за часом і не знав яка зараз година. Озирнувся навкруги, чи не ходить десь поблизу хлопець, шукаючи мене. Я вирішив спуститися. По-перше, вже хотілося трохи розім'яти тіло, по-друге, якщо мене шукають, то так буде легше знайти. Обережно, щоб раптом хтось не побачив дивного хлопчика, який чомусь гуляє в такий ранній час, я дійшов до тої підворітні, де ми домовилися лишати нашого маленького кам'яного зв'язкового і тут я почув, як дзвін на вежі пробив шість раз. Отже, все добре і я дуже вчасно прокинувся. Лишивши голема з коротким повідомленням, що всю ніч нічого не відбувалося, я, так само намагаючись бути непомітним, вирушив до нашого готелю.

Я так хвилювався, що просплю зустріч з Кейсом, що прокинувся занадто рано. Треба буде купити собі та хлопцям свічку-будильник, а то так неможливо спокійно відпочивати між змінами, а просити когось з робітників готелю, щоб будили, буде дуже підозріло, особливо вночі. Для початку, я вирішив піти поснідати, потім швиденько збігати на ринок, а потім, як раз, і настане час для зустрічі з очільником злодіїв.

У таверні я знову зустрівся з Ріном, тільки на цей раз вже він сидів за столиком та чекав на своє замовлення. Я приєднався до нього. За сніданком хлопець розповів мені, що його рання зміна теж не принесла багато користі, тільки наприкінці він бачив, як будинок Емара покинула решта гостей.

На зустріч з Кейсом я йшов неквапливо, милуючись морем та слухаючи плескіт хвиль, що набігали не берег. Згадався замок. Шум моря там був постійним супутником, щоб ми не робили: сиділи у спальні, їли у їдальні, займалися у Миріон, тренувалися у дворі, або просто гуляли. Наші зараз, мабуть, відпочивають після обіду. Я зітхнув, проганяючи раптову тугу. Добре, що якраз підійшов до місця зустрічі, де на мене вже чекав Кейс.

- Доброго дня, - привітався чоловік, трохи схиливши голову. Так він вітався вже вдруге, але мені все ще було незвично.

Я відповів йому взаємністю.

- Як ваші справи? - одразу запитав Кейс, переходячи до справи.

- Так само не густо, - коротко зітхнувши, відповів я. - Ми бачили, що хтось до нього приходив, але це нам нічого не дає. Ми розмірковуємо, про можливості потрапити у середину.

- Так, це єдиний шанс добути хоч якусь інформацію, - кивнув чоловік. - У великі будинки завжди потрібні робітники, особливо молоді хлопці. Раджу проситися на роботу разом, щоб вам далі різні посади. Але, щоб втертися в довіру та наблизитися до самого графа, вам знадобиться доволі багато часу.

- Знаю. Дякую за пораду. Ми, наче, необмежені часом, але звісно, кому ж не хочеться швидкого результату. А що у вас, зможеш чимось допомогти?

- На твоє щастя, так, - Кейс посміхнувся половинкою рота. - Я знаю, що один із гостей, який вчора приходив до графа в гості, це місцевий вчений-алхімік. Дехто вважає його божевільним та бояться підходити близько до його дому. І не дарма, скажу тобі, бо останнім часом у його дворі щось дуже гучно вибухає. Є підозра, що він тестує якийсь новий вид зброї.

- Оце так інформація! - відкрито зрадів я, дякую тобі. Ти знаєш як його звати?

- Божевільний Крастер, так його звуть усі місцеві. На жаль, в його документи я не заглядав, - він знову усміхнувся.

- Цього достатньо, ще раз дякую. А про інших гостей, щось відомо?

- Про інших тільки здогадки, - Кейс розвів руками. - Другий похилий чоловік нам не відомий, він приїжджий. Його в місті ніхто, ніколи не бачив. А ось решта, скоріш за все, це охорона.

- Так, ми теж це помітили. А ще бачили, що один старець поїхав від Емара ввечері, припускаю, що це був той самий Крастер, бо він місцевий, а другий, невідомий, залишився на ніч і покинув будинок лише з ранку.

- Ти абсолютно правий, - підтвердив мої здогадки очільник злодіїв, кивнувши головою.

- Дякую, Кейсе, ти мені дуже допоміг.

- Будь ласка. Нам було не важко, якщо хочеш, ми можемо продовжувати вам допомагати.

- Так, це було б добре, - зрадів я. - А тепер, на знак подяки, я хотів би тебе пригостити пивом. Твоє бажання поговорити в більш затишному місці ще в силі?

- Так, звісно, ходімо. Покажу тобі один заклад, де подають пристойні, нерозбавлені напої та готують смачну вечерю.