Навчання в замку лорда Діраса пішло своїм шляхом. День за днем я дізнавався щось нове, зміцнював тіло і ближче знайомився з магією. Через тиждень, навіть почав замислюватися про те, як же я раніше жив особливо не користуючись магією? Приємні відчуття охоплювали мене з головою, під час злиття з природними силами. Кожне нове заняття, очікувалося з таким нетерпінням, немов я дитина, яку після обіду пригостять улюбленими солодощами. Дуже тішило те, що мені випала честь вечорами отримувати додаткову порцію "солодощів", чим я тихенько пишався.

Тайлор дотримувався наміченої програми, в основному навчаючи нас як застосовувати силу у бою. Серйозна розмова з лордом Дірасом справила на юнака належний ефект і він перестав чіплятися до мене через дрібниці. Але на заняттях був гранично суворим і більш вимогливим, ніж до інших.

Уроки Діраса стали найбажанішою і найулюбленішою частиною мого нового життя в замку. Він не тільки давав можливість додатково потренуватися, але розповідав різні хитрощі. Приміром, я дізнався, як закликати воду без явного джерела, точніше джерело то було - сильно розсіяна по повітрю волога, рідина в рослинах, а також у всіх живих істотах, зокрема й у людині. Останнє відкривало перед магом можливість не тільки витягати цілющу вологу з організму, тим самим вбиваючи його, а й керувати усім тілом, немов маріонеткою, так само як намагався зі мною вчинити Рін. Дірас пообіцяв, що обов'язково навчить мене цього, але для початку, я повинен добре відточити всі свої магічні навички.

У стосунках із моїми новими сусідами по кімнаті теж усе залишалося, як і раніше. Ну, майже. Поки Елан був на завданні нікому в голову не приходило мене задирати. Чейз, звісно, жартував у своїй манері, але завжди по-доброму. А одного разу трапився просто чудовий вечір, який напевно запам'ятається всім надовго.

Початок у нього був цілком звичайний. Я повернувся після тренування з Дірасом, умився і став готуватися до сну. Решта займалися тим самим, тільки Чейз десь пропадав. Він повернувся тільки тоді, коли ми вже встигли позаповзати під ковдри та загасити майже всі свічки. Чейз обережно прослизнув у кімнату, злодійкувато озирнувся, щось притримуючи за пазухою, потім тихенько спитав в Орсема, який стояв найближче до дверей:

- Тайлора тут немає?

- Ні, - здивовано відгукнувся хлопець.

- Чудово, - уже трохи голосніше сказав Чейз, потім подивився на інших. - А ви що, спати зібралися? Нумо вилазьте, я вино приніс! - і з цими словами він урочисто витягнув з-за пазухи темно-зелений щільно закоркований бутель.

- Ух ти! - радісно пропищав Майкі, потім схаменувшись, трохи тихіше запитав: - Де ти його взяв?

- Ясна річ, де, з кухні стягнув. Ну, ворушіться і загасіть світло.

- Так темно ж буде, - злякано пробурмотів Сем.

- Правильно, і ніхто не засумнівається в тому, що ми спимо.

Сидіти в повній темряві нам не довелося. Яскравий місяць охоче ділився своїм світлом, зазираючи у вікно, немов теж бажав узяти участь у наших посиденьках. Чейз уміло вибив корок, засунувши пляшку у свій черевик і гарненько стукнув ним об підлогу. Після цього ми, немов перелякані миші, залізли під ковдри й кілька хвилин схвильовано чекали, чи не прийде хтось перевірити, тихенько посміюючись у подушку. На щастя, коротким звуком ніхто не зацікавився і ми обережно сповзли з ліжок. Схопивши хто подушки, хто ковдру, зручно розмістилися по колу. Звісно, за склянки Чейз не потурбувався, довелося просто пити з горла, передаючи пляшку по колу. Попри свій юний вік, Майкі теж приклався до пляшки. За ним же не наглядала сувора старша сестра, а з нас ніхто не мав бажання щось вказувати хлопцю. Невміло, спершу підозріло принюхавшись, ельф зробив перший ковток і задоволено заплющив очі, потім одразу ж випив ще. Слідом за ним спробував напій і я. Вино виявилося дуже смачним. У них я абсолютно не розбирався, але вже було з чим порівнювати. Тут не було ніякого різкого запаху і присмаку, тільки приємний аромат винограду, якихось прянощів і м'який, солодкий смак. Не дивно, що маленькому ельфу так сподобалося.

- Може, закриємо чимось двері? - приймаючи від мене пляшку, занепокоївся Торен.

- Не треба, якщо хтось буде йти, я почую, - заспокоїв його я.

- Цікаво, у тебе, що слух кращий за наш? - недовірливо запитав Чейз, тим часом відбираючи пляшку в Торена, одразу після того, як той зробив кілька ковтків.

- Ну, я не впевнений про вас, - зам'явся я, - але про себе точно знаю, що можу розпізнати кроки заздалегідь, ще зі сходів.

- Це магія? - тут же зацікавився Майкі.

- Напевно, - я знизав плечима.

- Брешеш ти все, у нас же браслети, - Чейз знову мені не повірив.

- Ну, в цьому вони мені не заважають, - упевнено відповів я. - Ну, ось ти чуєш, як у ванній кімнаті з умивальника капає вода?

- Ні.

- А я так.

Цікавий Майкі одразу ж схопився, підбіг до умивальників і вже звідти радісно повідомив:

- Справді капає, дивіться! - він трохи відійшов, щоб ми могли бачити кімнату, де з пригвинченого до стінки барильця з краником зриваються маленькі крапельки води. Тільки він не врахував, що там усе одно темно.

- Гаразд, вірю, - махнув рукою Чейз, - охороняй нас. А ти Майкі не пищи так голосно, краще йди сюди.

Посиденьки продовжилися. Пляшка активно ходила по колу. Усі потихеньку хмеліли. Розмови вели ні про що, здебільшого слухали веселі байки Чейза і насилу стримувалися, щоб не розреготатися. У моїй, злегка затуманеній голові виникла ідея, розпитати хлопців про їхнє минуле, адже склалися цілком відповідні обставини.

- Чейзе, а розкажи нам про те, як ти сюди потрапив? - після чергової байки зважився я. - Напевно це така ж захоплива історія.

- А я знаю, - гордо повідомив Майкі, - вони з Еланом разом Тайлора зустріли.

- Ти знаєш, я ні, - шикнув я на балакучого Ельфа, не вистачало, щоб він мені зіпсував усю вигадку.

- І я не знаю, - додав Торен.

- Тоді розповім, - охоче погодився Чейз. Потім ненадовго задумався і через деякий час сказав: - Я, справді, сюди потрапив разом з Еланом. Ми з ним з одного портового містечка, Бережанки.

- О, я знаю це місто, воно поруч із моїм селом, - радісно поділився я. - Я там бував.

- Майже земляк, - усміхнувся Чейз. - Так от, ми жили в одному місті, але зустрілися, коли нам обом виповнилося по дванадцять років. Того вечора в містечко приїхав бродячий цирк. Ми обидва опинилися на виставі, тільки я не відразу звернув увагу на серйозного рудоволосого хлопця.

- Елан був серйозний? - перебив Майк. - А ось цього я не знав.

- Так, - спокійно підтвердив Чейз, відпиваючи вино і передаючи пляшку Сему. - Але ти не перебивай. - Майк закивав і розповідь продовжилася: - Вистава йшла повним ходом. Я дивився з великим задоволенням, поки виступали жонглери, акробати, дресувальники з розумними тваринами, але коли на арену вийшов "приборкувач блискавок" - відверто занудьгував. Почувши такий величний титул, я уявив собі могутнього хлопця, який не побоявся служителів храму і вирішив показати свої чудеса людям, приховуючи їх за завісою цирку. А на ділі, це виявився звичайний, худорлявий хлопчина, непоказної зовнішності, який жонглював паличками з прикріпленими до них сріблястими стрічками. А глядачі, від чогось аплодували й радісно скрикували. Зрештою, мені це набридло. Я зосередився та обережно випустив у зал кульову блискавку. Її помітили не одразу, але коли вона сягнула "приборкувача", щоб він, власне, її приборкав, той заверещав від переляку і змився зі сцени. У залі почався переполох, який для мене був набагато веселішим, ніж бродячий цирк. Тільки один хлопчина - мій рудоволосий сусід - не панікував, а дивився на мене величезними, сповненими подиву карими очима. Недовго думаючи, я схопив його за сорочку і виволік назовні, турбуючись тільки про те, щоб він мене не видав. Там, за рогом найближчого будинку, я почав лякати хлопця і погрожувати швидкою розправою, якщо він хоч комусь скаже про те, що бачив. Але він перебив мене, повідомивши, що і сам уміє робити чарівні речі, а про мою таємницю, звісно, нікому не розповість.

Відтоді ми здружилися. Так би мовити, знайшли одне одного. Перший час Елан справді був серйозним і розважливим хлопцем, який в усьому слухався свого дідуся і бабусю. Це я зіпсував його, - Чейз усміхнувся, - постійно втягуючи в різні авантюри. Так, поступово, спокійний хлопчик перетворився на хитрого рудого лиса, і від наших витівок стало страждати пів міста. Потім з'явився Тайлор, зловив момент, коли ми гуляли удвох і вигадували чергову розвагу. Він розповів про те, хто ми є і запросив у замок. Пропозиція була більш ніж привабливою і ми без вагань погодилися.

- А батьки? - поставив я питання, яке мене найбільше хвилювало.

- На той час я настільки сильно зіпсував Елана, що він без докорів сумління наважився покинути своїх суворих дідуся й бабусю, які останнім часом постійно карали його за витівки, які він чинив навіть удома. А я давно звик жити так, як мені заманеться. У моїх батьків цілий виводок діточок, до складу якого входить пара старших відповідальних братів і сестер. Вони чудово допомагали справлятися з усіма домашніми справами. Я лише приходив додому поспати, поїсти та вислухати повчальну лекцію від старших сестер. Мама давно змирилася з моєю поведінкою, усвідомивши, що виховувати мене вже пізно.

- Ось кому ми маємо подякувати за Елана, - захмелівши й осмілівши, пожартував я.

На щастя, у Чейза було достатньо гумору, щоб не образитися. Він засміявся і відповів:

- Зі мною чи без мене, він би все одно таким став, я просто прискорив процес.

- Ти сказав, що в тебе багато братів і сестер, а в них теж є магічні здібності? Чому Дірас нікого з них не забрав на навчання? - уточнив я, згадуючи цікаві подробиці з розповіді Чейза.

- Як не дивно, але я один такий унікальний. Мої батьки звичайні люди, не маги. За сімейними чутками, начебто за маминою лінією, хтось із моїх прадідусів чи прабабусь умів щось таке, і цей дар чомусь проявився тільки в мене. При першій розмові, я Дірасу розповідав про свою сім'ю. Потім він мені розказав, що їздив до мого містечка перевіряти їх. І справді ні в кого не відчув магічної сили. - Чейз зітхнув, мабуть, згадуючи про свою сім'ю, потім різко підбадьорився і перевів тему розмови на мене: - Ну а тепер ти, Сарід, повідай нам свою історію. Так би мовити, історія за історію.

Я очікував, що мене про це запитають, тому без вагань розповів, як втік до столиці від свого жорстокого вітчима. Потім жив у Піреті, серед місцевих крадіїв і був у їхній гільдії. Докладніше описав те, як уперше побачив корабель Тайлора і самого вчителя, розповів, як вкрав у нього гаманець і як потім заснув у підворітті, ну і на завершення повідав, як прокинувся в корабельній каюті. Діалог, який стався там, уміло скоротив і перекрутив:

- Ти маг! - урочистим шепотом, вимовив я, ніби копіюючи пояснення Тайлора. - І я запрошую тебе в замок Діраса на навчання. Ну й ось я тут, далі ви знаєте. - Закінчив свою розповідь я, а потім додав: - Раз пішла така тема, може ще хтось про себе розповість?

На жаль, особливого завзяття ні в кого не виявилося, тому довелося спробувати ще раз, але трішки нахабніше, бо вже дуже хотілося дізнатися про своїх нових знайомих якомога більше.

- Майкі, може ти? - я доторкнувся до плеча ельфа.

- Ну, я можу, тільки моя історія не така весела, як у вас.

- Не страшно. Поділися, якщо можеш.

- Можу, - ельф кивнув і почав розповідати: - Як ви знаєте, поки не почалося все це неподобство з ловом магів, ельфи могли спокійно жити серед людей. Ось і мої батьки жили в спокійному селі під смішною назвою Початка, біля самого лісу. Їхній будинок знаходився на самій околиці. Батьки вирощували овочі, ходили до лісу по ягоди, гриби та різні корисні трави. Охоче допомагали всім хворим і пораненим, якщо ті зверталися по допомогу. А з однією родиною здружилися завдяки одному сумному випадку, але з добрим кінцем. Десь за рік до мого народження, однієї дощової ночі... - Майкі ковтнув вина з пляшки, що саме дійшла до нього, продовжив: - У дощову ніч стукає в будинок до моїх батьків чоловік і зі сльозами на очах просить допомоги. Його дружина не може народити дитину. З нею була та жінка, що допомагає при пологах...

- Повитуха, - поправив Торен.

- Так, так, вона, - кивнув Майкі. - Так ось ця повитуха допомагала, але там щось не так пішло. Мені розповідали, але я не зрозумів. Загалом, мої батьки погодилися допомогти та врятували дитину і жінку, яка її народила. Відтоді ця молода сім'я і мої батьки залишалися в добрих стосунках, ходили одне до одного в гості. А коли врятованій дівчинці виповнився рік, на світ з'явився і я. Але в той самий час по всьому королівству почався активний вилов магів. До Початки доходили чутки, але вони були такими маленькими та неймовірними, що ніхто особливо в них не вірив і не боявся. А даремно. - Хлопчик важко зітхнув. Йому сунули вино, вже без черги. Зробивши кілька ковтків, Майкі продовжив розповідь: - Як мені розповідали, мисливці за магами з'явилися несподівано. Їх було багато, ви ж усі чули, як на самому початку цькування охочих отримати легку славу знайшлося дуже багато. Так ось мисливці, немов сарана, увірвалися в село, стали нишпорити по домівках, випитуючи мешканців, та хапаючи все, що погано лежить. А я тоді, тільки ходити навчився і гуляв на задньому дворі наших добрих сусідів, разом з Ясею. Так звали ту дівчинку, яку врятували під час пологів. А батьки про щось розмовляли в хаті, приглядаючи за нами у віконце. - Він ще раз зітхнув. - Страшних подробиць, про те, що трапилося далі, мені ніхто не розповідав. Я знаю тільки те, що мої батьки почули крики заздалегідь і, відчувши недобре, покинули будинок, щоб не накликати біду на своїх друзів. Ну, а мене попросили сховати та вберегти. Так і вийшло. Відтоді я не бачив своїх батьків, а сім'я Ясі стала за мною наглядати й ростити як власного сина. Тільки мені доводилося весь час сидіти вдома, на вулицю я виходив тільки вночі й то ненадовго. В одну з таких ночей за мною з'явився Тайлор. Мені настільки набридло життя в домашньому ув'язненні, що я з величезним задоволенням погодився піти з ним.

"Уже третій із задоволенням погоджується поїхати разом із Тайлором, - подумав я. - Недарма він так обурювався, коли я почав чинити опір".

- Хто ще про себе розповість? - запитав Чейз. - Торен, може ти?

- Треба воно вам? - пробурмотів хлопець.

- Ну, ти ж щойно залюбки слухав наші розповіді, а ми хочемо про тебе послухати, - з вловним благанням у голосі, відповів я.

- А нічого там слухати? - невдоволено відгукнувся він, забираючи пляшку в мене.

Вона була майже порожня, але хлопець усе ж зумів вицідити звідти кілька крапель. Закинувши голову, він ловив їх язиком. Облизавши губи, Торен недбало поставив пляшку на підлогу. Вона похитнулася, але я встиг її притримати, перш ніж пляшка встигла впасти й наробити галасу.

- Ну, чого чекаєте? - пробурмотів він. - Хочете почути ганебну розповідь про зарозумілого синка лорда?

Я мовчав, розуміючи, що скажи хоч слово і Торен одразу замовкне, а так можна було хоч щось почути. Чейз теж мовчав, загадково посміхаючись, мабуть, дійшовши тих самих висновків. Майкі просто був шокований і, затамувавши подих, слухав. Ну, а Сем і так завжди мовчав.

- Хочете дізнатися, як розпещеним дитям, він вважав себе недоторканним і великим магом? - продовжував запитувати Торен. - Про те, як цей дурень демонстрував свої таланти направо й наліво? А потім, щоб його не прибили на місці, батькові довелося підлаштувати страту свого недолугого спадкоємця. І хіба вам буде цікаво слухати про те, як через контрабандні зв'язки, його просто взяли й відправили просто в лапи лорда Діраса? Так, саме це ви хочете знати? - він схлипнув і замовк, зло потерши очі руками.

- Так, саме це ми й хотіли дізнатися, - усміхнувся Чейз.

- Та ну вас, - невдоволено пробурмотів Торен, піднявся і вирушив до кімнати для вмивань, трохи похитуючись по дорозі.

Мені ж було не до посмішок. Ось яка таємниця таїлася в душі в мого скромного друга. Може, не варто було заводити цю розмову... хоча, з іншого боку, він же не під тортурами зізнався. Виговорився і добре.

- Сем, один ти залишився. Поділишся? - поцікавився Чейз у мовчазного товстуна.

- Я з Горіхо, - дуже тихо відповів він, не піднімаючи очей. - Гарне місто, де люблять організовувати весілля.

- Чув про таке, - відгукнувся я. Торен, Чейз і Майкі теж кивнули. - А сюди як потрапив?

- Тайлор привіз.

Сем і тут себе не зрадив. Спочатку ми терпляче чекали, що він скаже ще щось, але потім повернувся Торен і запропонував усім іти спати. Злегка похитуючись, навпомацки, ми всі здійснили короткий похід до туалету. Сем упорався першим і пішов у ліжко. Я залишився з Чейзом і Майкі наодинці. Поки ті вмивалися, я обережно прикрив двері та став перед ними.

- Ти чого? - нетямуще запитав Чейз, коли я не дав їм вийти.

- Поговорити хочу, - твердо і серйозно сказав я, дивуючись, куди подівся весь хмільний туман.

- Знайшов час, - він позіхнув. - Я п'яний і спати хочу.

- Я теж! - обурено пискнув Майкі.

- Якраз те, що треба.

- Ну і чого ти хочеш? - пробурмотів Чейз.

- У мене до вас серйозне прохання - не говорити Елану про те, що розповів Торен.

- З чого б це? - усміхнувся Чейз.

- Ага, чому це раптом? - підтакував ельф.

- Думаю, ви й самі розумієте.

- Можливо, - цього разу Чейз відповів серйозно і знову позіхнув. - Тепер даси пройти?

Мені цього вистачило. Я мовчки відчинив двері й перший вийшов у спальню.