Краще б я не прокидалась…
Відкрила очі і побачила… Сніжка. Він лизькав моє сонне обличчя, намагаючись хоч трохи мене розбудити. Коли я нарешті відкрила очі, кошеня злізло з ліжка і почало нявкати, кличучи мене за собою. Я встала з ліжка і пішла за Сніжком. Він привів мене до вікна, стрибнув на підвіконня і привітав мене з днем народження. Такого подарунку мені не дарував ще ніхто, але я була йому надзвичайно рада. Мишка, яку впіймав Сніжок і була тим самим подарунком. «А я думала, що воно шкребеться за шафою кожної ночі…» - подумала я і з вдячністю погладила трудолюбиве кошенятко.
Я вирішила відкрити вікно. Цього дня мені захотілося з самого ранку подихати свіжим повітрям. ЧОМУ!?!?!? Саме в цей момент сходило вранішнє сонце. Я трохи помилувалась краєвидом, що розкинувся з мого вікна (вулиця і сусідні будинки) і вирішила йти переодягатися. Найдивнішим було те, що цього ранку мене будив Сніжок, а не Кекс. І не о п'ятій годині, а в 8:24. «Що ж, виявляється, вдома таки можна виспатись» - подумала я і повернулась до свого гардеробу. Але, замість того, щоб спокійно переодягнутись, і піти на кухню, я вклякла на місці. Переді мною з'явилась…фея?!?!?!?
Вона була заввишки 10-15 см, мала скручене в гульку золотаве волосся і карі очі. Крильця переливались усіма барвами веселки, і весь час рухались, тримаючи фею в повітрі. Вона була одягнена, наче маленький ельф: короткі штанці, явно пошиті для роботи та легенька кофтинка з безліччю кишень, в яких можна було помістити буквально все (від малесеньких ножиць до такої ж бензопили). Та найголовнішим було те, що це створіння дуже нагадувало мені ту саму фею, що прилітала до мене в дитинстві. То, може, це вона і є?
Фея опустилась на мою долоню, і швидко продзвеніла своїм лагідним голосочком:
- Вітаю тебе, Ніколь, з днем народження! Бажаю здоров'я, радості, щастя, хороших оцінок, сильного і доброго хлопця! Хочу, щоб всі твої мрії збулися!
Я, нічого не розуміючи, змогла відповісти лише:
- Дякую…
І все. Після своєї урочистої промови, чарівна істота зручно вмостилась на моїй долоні, і сказала:
- Пам'ятаєш мене?
О-о-о… Ну, я так і думала…
- Пам'ятаю. – відповіла я. – Чому ти прилетіла сюди сьогодні?
- Привітати тебе з днем народження! Та я ж не представилася! Мене звати Дзінь. І НАВІТЬ НЕ ДУМАЙ ПОРІВНЮВАТИ МЕНЕ З ДІСНЕЇВСЬКОЮ ДІНЬ-ДІНЬ!!! – на цих словах Дзінь наче потемнішала. «Ось що буває, коли феї зляться. Цікаво, яким буде Кекс, якщо його задовбати?» -  подумала я.
Дзінь наблизилась до мого обличчя і хитро зазирнула у вічі. Раптом у її руці з'явилась маленька чарівна паличка, що світилась золотавим світлом.


- Зараз я тобі дещо подарую. – сказала Дзінь. – Тільки пообіцяй, що не будеш мені заважати.
Я трохи подумала, і згодилась. Що вона може мені зробити? Вбити? Не впевнена. А поки я чекала, що буде зараз відбуватися, Сніжок сидів поруч зі мною, і недовірливо зиркав на фею. Чомусь вона була йому не дуже до вподоби…
Дзінь почала промовляти якесь заклинання. Навколо мене закружляли у дивному танці різнобарвні вогні, які щомиті ставали чорними. «Щось тут не так» - подумала я, і запитала:
- Ти впевнена, що хочеш це зробити (сама не знаю, про що запитала)?
- Я чекала цього дня все своє життя… ТАК, Я ВПЕВНЕНА!!!
Раптом, все навколо почало розпливатися. Я не дуже розуміла, куди зараз потраплю. Але я точно знаю, що не туди, куди повинна була за словами Дзінь. Бо саме в момент переходу в інший вимір (так я зрозуміла) в дверях моєї кімнати з'явився Кекс. Що він там нахімічив – не знаю. Але, точно не на користь ненависної Дзінь…