І так… Що робити з Айсом? Тепер він, як і казав Дмитро, ліліпут. Айс якщо й летітиме, то повільно, і точно відставатиме від нас. Хіба що хтось візьме Андрія з його підопічним на свого дракона. Хмм…
- Я – пас. – сказав Дмитро.
- Ніхто й не сумнівався… - пробубніла я.
- Про мене не може бути й мови. Ще одної смерті він не переживе. – сказала Руслана.
До речі, щодо неї. Після того, як Андрій ожив, з вулкану вилетів величезний (взагалі-то такий, як і всі) темно-червоний дракон з такими ж дужими крилами. Червоні очі буквально, палали вогнем, а з ніздрів виходив їдучий дим. Його морда, плечі й коліна були покриті яскраво-червоними узорами. Бене (так назвала дракона Руслана) вилетів разом зі своєю хазяйкою на спині.  
- Хай летить зі мною. – раптом видихнула Ніка. Всі аж очі витріщили. Особливо – Дмитро.
- Це ж треба! Летіти з найзапеклішим недругом свого хлопця! Я в шоці! – проспівала Руська, і рвонула до Бене, бо Вероніка вже була напоготові, щоб їй відповісти.
- Вау, кралі, заспокойтеся! Не слід так переживати через мене. Переживу. – сказав Дмитро.
- ЗАТКНИСЬ!!!! – крикнули Вероніка і Руслана в один голос. Вони якраз були зайняті знищенням одна одної.
- А мене не забули спитати? – тихенько промовив Андрій, але почули його всі. – Може я взагалі не хочу летіти.
- ЯК ЦЕ?!?! – крикнула я від несподіванки.
- А кого я чмирить буду? – ображеним голосом проскиглив Дмитро. Дівчата припинили свої розбірки, і пороззявляли роти.
- Чому ти не хочеш летіти далі? – запитала я. – Нам залишилось знайти Маргариту і Микиту…
- А що далі? – перебив мене Андрій. – Де нам шукати королеву Дівію, принцесу Асю, Вікторію, Юліанну? Може я ще чогось не знаю? Ви й самі не знаєте!!
Я дійсно не знала, що треба робити далі. Моя бабуся зараз у палаці, в іншому вимірі. Я знаю, де вона і що з нею. А Руслана і Дмитро?
- Руслано, ти знаєш де шукати твою бабусю? – запитала Вероніка.
Руслана навіть не знала, що відповісти. Вона розгублено подивилась на Дмитра, але він теж не знав, що сказати про свою бабусю.
- То навіщо я тут? – запитав Андрій. – Яке моє призначення? Я лише несу клопіт за собою, от і все.
Андрій не чекав відповіді, бо знав, що її не буде. Він сумно подивився на мене, і пішов у ліс, що якимось дивним чином виріс поряд з вулканом. Нависла тиша.
- Я піду за ним. – сказала я.
- Думаєш, ти зможеш його переконати? – засумнівалась Руслана.
- Зможе. – сказала Вероніка, і зручно вмостилась біля Кайнда. Дімка всівся поруч.
Я мало сама не заблукала в тому лісі. Наче йшла прямо, а опинилася бозна де. Та ще й Андрій не озивається.
- Андрію! Де ти?! Андрію-у! – ходила я по лісу, й гукала його. У відповідь – тиша.
Раптом я відчула холод у себе за спиною. Таке траплялося лише коли поруч був мій сусід. Я озирнулась, і побачила Айса. Він знервовано стрибав навколо мене і намагався щось пояснити. Так, як Німбл поруч не було, мені довелося лише здогадуватися, про що розповідав мені Айс. Та він теж багато чого розуміє. Схопив мене за сукню своєю пащею, і потягнув за собою.
- Та пусти! Я й сама піду за тобою. – сміючись просила його я. Як тільки я підняла очі, побачила Андрія. Він сидів під високим кремезним дубом, й намагався знайти сенс його перебування тут. Коли побачив мене, навіть не поворухнувся. Йому було начхати на всіх і на все, що поряд. Я підійшла до Андрія і сіла поруч. Не дуже хотілося зараз щось говорити, але я повинна переконати його летіли з нами далі.
- Можеш не старатися. – сказав Андрій, дивлячись на небо. – Все-одно не полечу.
- Ти думаєш, що дарма опинився тут, так? – запитала його я. Андрій повернув до мене голову, уважно подивився на мене, і продовжив любуватися небом з білими хмаринками.
- Дивно. – промовив він.
- Що? – не зрозуміла я.
- За декілька метрів – вулкан, а хмарки білі-білі.
- Може тому, що тут є ти?
Андрій посміхнувся і заплющив очі.
- Якби мене тут не було, вам би не довелось затримуватись в цьому замку. – сказав він. Я подумала й сказала:
- Якби тебе не було, мені довелося б летіти з Дмитром, коли Німбл була ще мала…
Андрій відкрив очі, і перевів погляд на мене. А я – на небо.
– …Довелося б ночувати в одній кімнаті з Дмитром. Наодинці. Без льодяної стіни… Ти правий. Було б краще. Для мого брата.
Я мовчки встала, і пішла до Ніки, Дмитра й Руслани. Відповіді не було. Лише почула тихі кроки Андрія за своєю спиною.