Шок? Здивування? Несподіванка? Як правильно описати це відчуття? Чому я дізнаюся все це лише зараз?
2 години тому.
- Так, хочу!
- Що ж… Все по порядку. По-перше, твою маму звати не Катерина, а Аріелла. Вона – майбутня правителька усіх морів та океанів…
Я згадала надпис на картині в коридорі.
- …Її батько – Морський Король. Тобі, напевне вже снився сон про нього, правда? Отож, твоя мама і батько були змушені заключити його в морську печеру, так, як люди постійно збільшують викиди нафти у моря і океани…
- А чому він не може вийти з тієї печери? Він же морський правитель. В нього тризуб є, врешті-решт!
- Емм… Запитаєш у нього при зустрічі. То про що я говорив? А… Чому він ненавидить пані Аріеллу… Вона народилася русалкою, як і її сестри. Але її мама була людиною…

Русалкою? Вони існують? Чому він розповідає про це так, наче в цьому немає нічого дивного?! Невже все це відбулося з нашою родиною?
- …Аріелла росла. Згодом вона закохалася в молодого юнака Макса і захотіла завжди бути з ним. Але її батько не міг дозволити цього. Він вирішив: або його донька живе разом з ним, або далеко від нього. Аби вона не змогла повернутися у море, Король створив магічні сережки, через які міг все бачити і чути. Пані Аріелла не знала, що вони магічні, і одразу одягла батьків «подарунок». Як тільки вона зробила це, враз опинилася на березі. Але вже без хвоста, а з двома стрункими ніжками. Вона завжди носила сережки, як пам'ять про батька, що залишився в морі. Але іноді їй хотілося повернутися назад. Отоді вона і дізналась, що не може зробити цього саме через них. Знявши їх, вона попливла до Короля. Та той сказав: «Я більше не хочу бачити тебе. Я проклинаю весь твій рід. Якщо твоя з Максом дитина хоча б на мить опиниться на морі, знай – буде лихо. Я знищу і її, і Макса, і тебе!». Але Аріелла не повірила батькові. Вона намагалася не давати тобі цих сережок, аби ти змогла познайомитися зі своїм дідусем.

- Невже королі й принцеси існують? Я зараз не про Англійську Королеву Єлизавету. – запитала Кекса я.
- Насправді король, королева, принцеса є лише уявним статусом. Королем називали того, хто править або є найголовнішим. Батько Аріелли став Морським Королем, бо мав тризуба й був найстаршим і найдосвідченішим з усіх.
- Але чому він так ненавидить мого батька і мене? Невже справа лише в тому, що ми – люди?
- Звісно ні! Але поки, що тобі не варто знати цього. Ти обов'язково дізнаєшся про все, що захочеш. Колись.
- Так… Тепер скажи мені, чому ти хочеш знищити ці сережки?
- Тому, що вони є своєрідним маяком для Короля. Якщо хтось одягає їх, Король може все чути і бачити очима цієї людини. Можна сказати, що таким чином він слідкує за тобою і твоєю мамою.

Напевно той Король взагалі глузд втратив. Шпигун недорозвинений. Йому що, робити нічого?

- Тепер запитання про сережки бабусі Уляни. Чому вона просила мене одягати їх щодня, навіть в душі?
- Пані Уляна була надзвичайно розумною та доброю. Коли вона дізналася, що її сват хоче знищити тебе і пана Макса, вона створила ще одні сережки. Але на цей раз вони були оберегом. Коли ти одягала їх, ніщо не могло нашкодити тобі. Навіть вода, хоча Король багато разів намагався нашкодити.
- Як вона могла «створити» сережки? Вона що – чарівниця?

Кекс замовк. Видно він ляпнув зайвого. Того, чого я не повинна знати. Та він швидко оговтався.
- Ну… Вона попросила одного свого знайомого зробити їх…

Нависла незручна тиша. Нарешті я промовила:
- Це все, про що я повинна знати? Чи…можу знати?
- Так, це все. – спокійно відповів Кекс і почав щось хімічити в дуплі. Я вже зібралася йти в дім, як він знову позвав мене.
- Ніколь, до тебе ніколи не прилітала фея?
Оце так! Звідки він знає? Це ж було ще в минулому будинку!
- Так, було таке. – відповіла йому я. – А що?
- Та ні, нічого. Просто запитую.

Я промовчала. Мені не дуже хотілося розповідати йому про ті події дитинства. Коли я була мала, я часто гуляла в саду серед троянд та лілій. Одного разу я забрела занадто далеко, і заблукала. Тоді я і зустріла фею. Вона була такою маленькою, що я не одразу зрозуміла, що воно таке. Подумала, що то метелик, і почала бігати за ним. Бігла, бігла, аж поки не наздогнала. Схопила його у свої долоні і не хотіла відпускати. Навіть не звернула уваги на те, що він привів мене прямо до будинку. Нарешті, трохи віддихавшись, я відкрила долоні. Лише тоді я помітила маленьку крилату дівчинку, що скрутилася клубочком і боялася навіть поворухнутися. Вона сиділа у мене на долонях і плакала. Боялася, що розчавлю її. Та не встигла я нічого сказати, як вона полетіла. Лише на прощання продзвеніла: «Ненавиджу тебе».

Я зайшла в свою кімнату і зачинила двері. Мені було все-одно, що там робить Кекс у своєму темному дуплі, чим займається тато з мамою. Я навіть не хотіла їсти. А все через те, що я згадала той прикрий випадок, який буду згадувати все життя.