"То це був лише сон?" - спитала я сама себе подумки, коли відкривши очі побачила стелю своєї кімнати. Вона була такою ж білосніжною, як обличчя моєї мами, яка вперше побачила кобру. Та мова зараз не про страхи моєї любої матусі, а про цей дивний сон, який тривав, ну... занадто довго! Наче це був не сон, а звичайний прожитий мною день. І чому той дідусь називав мою маму Аріеллою? Чому мама назвала його "татом"? Якого дідька він не може виходити з МОРСЬКОЇ печери сам, якщо являється морським правителем? В роздумах я встала з ліжка й попрямувала на кухню, яка була на першому поверсі. Цей наче невеличкий двоповерховий будиночок для мене є справжнім лабіринтом Мінотавра! Поки я доберуся до кухні, треба постаратися не заблукати серед довжелезних коридорів, котрі ведуть бозна-куди! Я й досі, за весь час, перевірила всього чотири з десяти! І закортіло ж моїм любим батькам купити такий величезний маєток!

Дібравшись до кухні я побачила на столі коверт. Підійшовши, побачила. що там написано моє ім'я. " Ніколь Норман". "Дивно" - подумала я. Ні мама, ні тато ніколи не писали для мене листів, навіть коли надовго йшли з дому. Я вже зібралася відкрити його, як раптом почула стукіт високих підборів по східцях. В нашій родині так узувалася лише моя мама. Іншим було суворо заборонено носити черевики на високих підборах. "Коли тобі буде хоча б п'ятнадцять, почнеш і ти носити такі. Бо у твоєму віці високі підбори шкідливі для здоров'я" - казала моя матуся. Хоча, насправді, причина була в тому, що пані Катерина хотіла, аби, почувши такий стукіт, всі вважали, що то йде саме вона. Отож, почувши це, я швидко заховала конверт, вхопила вже зроблений татом бутерброд і попрямувала до себе в кімнату. Так, як довелося підніматися нагору і знову блукати по коридорам, я зустрілася з мамою, яка була чимось дуде схвильована і неабияк поспішала.

- Ти не бачила моїх сережок, Ніколь? Вчора вони були в моїй спальні, а сьогодні я не можу їх знайти. - спитала вона мене.
- То це через це ти так схвильована, Катю? - відповів запитанням на запитання тато (і звідки він тут узявся?). - А я вже було подумав, що ти отримала зарплатню і не знаєш, куди її заховати...
- Мамо, коли ти вже навчишся класти свої речі на одне й те ж саме місце? - нарешті обізвалася я. - Це ж неможливо стерпіти! Одне й те ж саме!... - мама вже хотіла сказати мені щось таке ж в'їдливе, та я продовжила: - Не хвилюйся, я знаю де ці проклятущі сережки...
- Звідки ти знаєш, що вони прокляті??? - спитали гуртом мої батьки.

Після тривалої заминки я запитала:
- А вони прокляті?

Тато з мамою з полегшенням видихнули і перевели все це на жарт:
- Ну, звичайно, прокляті! Лише ці сережки майже неможливо знайти. Особливо, коли в них така непутяща хазяйка! - відповів тато і хитро зиркнув на свою дружину.
- То це я непутяща??? - завелася мама. - А хто миє за тобою посуд, хто пере, прибирає?! Я вже не кажу про твої брудні шкарпетки, які запросто можна зустріти як у вітальні, так і в кухні!

"Ну все, почалося..." - подумала я, і вирішила якнайшвидше "злиняти" від всієї цієї ранкової катавасії.