Сон
Ранок
Конверт
Що надіти?
1 вересня. Початок
1 вересня. Продовження
Субота
Неділя
Така правда
Перший день тижня
Вівторок
Вечір вівторка
Середа
Середа 2
Вечір середи
Початок четверга
Замок
Вежа Дівії
Вежа Вікторії
Історія
Ранок п'ятниці
Ранок п'ятниці 2
Вежа Асі
Вежа Юліанни
Обід
Вежа Владислави
Хто я?
Озеро
В автобусі
Повернення додому
День народження
Прибуття
Замок Землі
Кленовий листок
Снігова сімейка
Крижане серце
Політ
Приземлення
Ночівля
Старі знайомі
Вулкан
Нове відкриття
Постраждалий
Сумніви
Струни
Корабель
На палубі
Під водою
Інкорпорація Маргарити
Острів
Втрата
Повернення
День народження вдруге
Нові знайомі
Кінець чи початок?
Нове відкриття
Ми пролетіли крізь весь вулкан, перш ніж опинились там, де треба. Коли ми приземлилися, у нас виникло запитання: куди діти драконів? Бо в цій печері (по іншому її не назвеш) було занадто мало місця для них. І що ж ви думаєте? Ні, ми не залишили їх на вході, і не відправили до Айса. Руслана відкрила нам маленький секрет цього світу.
- Взагалі-то, наші дракони можуть зменшуватись.
«Що за…?» промовила Німбл. Схоже дракони і самі не знали, що таке можуть.
- І як вони це зроблять? – запитав Дмитро.
- Заберіть в них їхні сили. – сказала Руслана. -  У кожного з вас є свій знак вашої сили і влади. Думаю, ви вже наділяли драконів силами. Зможете і забрати їх.
Чесно кажучи, я трохи офігіла від всієї цієї інформації. Ну, в Дмитра символом його сили і влади є кленовий листок, у Андрія (хоча це і неважливо зараз) – крижане серце. У Ніки – хз. А в мене – тим паче! Ніка змахнула посохом, і Кайнд перетворився на маленького півтораметрового дракончика.
- Якби ж все було так просто… - пробубнів Дмитро, і підійшов до Реріті. Їй не дуже хотілося ставати маленькою, тому вона вирішила висунути нам такий собі бойкот. Просто зневажливо глянула на свого господаря, махнула хвостом прямо перед його носом, і полетіла до Айса. Німбл благально подивилась на мене, чекаючи, що я теж відпущу її. А що мені залишається робити? Я не знаю, що є символом моєї сили (тим більше, що я досі не впевнена, яка вона), і як зменшити Німбл.
- Лети вже. – сказала я, і  разом з іншими почимчикувала за Русланою.
Вона привела нас до величезної тронної зали, в центрі якої стояв великий розкішний трон, прикрашений червоними рубінами.
- Напевно, це місце для тебе. – промовив Андрій, який останнім часом був не дуже балакучим.
- Так, але я не дуже хочу сідати на нього зараз. – відповіла Руслана.
- А коли? Через рік? Чи, може, коли ми станемо бабусями і дідусями? - в'їдливо кинув Дмитро.
- Де ти тут побачив хоча-б одну пару претендентів на цю роль? – запитав Андрій.
Дмитро хитро подивився на нього. Потім перевів свій погляд на мене. Потім – знову на Андрія. А в кінці зробив вельми зрозумілий жест двома вказівними пальцями рук. Руслана стояла осторонь, і боялась навіть поворухнутись, аби не порушити цей напружений момент. Я навіть знаю, про що вона зараз думає! «Блін, це ж треба! В такий момент я залишила мобільний вдома! От балда! Зараз би зняти все це на відео і викласти в Instagram!». Андрій подивився на мене таким поглядом, наче побачив вперше у своєму житті. А потім сказав Дмитру:
- Ну, якщо ти так вважаєш… Думаю ти не будеш проти, якщо Ніка стане твоєю дружиною, і ви проживете багато-багато років разом. Так?
Дмитро і Вероніка одразу ж почервоніли (причому, ОДНОЧАСНО!!!). І звідки Андрій знає про їхні шури-мури? Чи, може, він підглядав за ними разом зі мною тоді? Видно, Руся зрозуміла, що розмова буде довгою. Бо втрутилась:
- Якщо всі все завершили, я можу сісти на трон просто зараз. Якщо у вас вогнетривкий одяг і залізні нерви, прошу залишитись в залі, й спостерігати за всім цим чарівним дійством.
- Господи, дівчина сідає на кам'яне крісло! Яке чарівне дійство! – проскиглив Дмитро, і вийшов, від гріха подалі. Я вирішила залишитись. Не думаю, що Руслана спалить мене заживо (хоча іноді вона здатна на все). І що ж ви думаєте. Зі мною залишився ще дехто. Цей придурок вирішив, що зможе всидіти на місці, коли прямо перед його обличчям горить вогонь. Ну придурок же!!!
- Андрію, чеши за Дмитром. Тобі категорично заборонено залишатися в цьому приміщенні. – сказала я йому.
- Заборонено ким? – запитав Андрій.
- Мною. Розвернись на 180°, і йди звідси.
- А ти?
- От невгамовне! Йди, кому сказала?!?!?
Андрій невдоволено подивився на мене, але все таки пішов. Принаймні мені так здалося.
© Сумна Королева ,
книга «Особлива. Мій 14-тий день народження».
Постраждалий
Коментарі