Коли ми повернулись до табору була вже шоста година вечора. Олена надала деяким дітям завдання. Руслана з Іллею відправились з вчителькою до лісу по дрова для багаття. Я, Дмитро, Микита, Вероніка, Андрій, Маргарита (однокласниця, дивна дівчина з світло-блакитним волоссям) й інші діти залишились в таборі готувати місце для вогнища і шукати дерев'яні колодки для сидіння. Я з Андрієм обрали місце посеред табору.
Через годину придибуляли Руслана, Ілля і Олена Дмитрівна. Вони поклали дрова до купи в назначене місце і зайнялися шукати сірники. Раптом Руслана зупинилась і хитро подивилася на нас. Вона підійшла до майбутнього багаття і направила на нього руку. Одразу ж сухе гілля зайнялося яскравим полум'ям, що чудово згодилося для приготування вечері. Так, як о пів на восьму було вже темнувато, ми повитягували свої бутерброди (що в кого було), сіли навколо багаття і зайнялися вечерею. Хто їв бутери, хто – овочі, а деякі смажили їжу на вогнищі. Закінчивши трапезу, наш клас вирішив добре відпочити на природі. Не знаю, хто привіз з собою гітару, але він виявився найрозумнішим з класу. Весь вечір ми співали пісень, танцювали під музику навколо багаття, розмовляли, сміялися…
Коли всі веселощі скінчились, майже всі мої однокласники пішли до своїх палаток і швидко заснули. Коло багаття залишились лише Олена Дмитрівна, Микита, Дмитро, Андрій, Руслана, Ілля, Маргарита і я. Вийшло так, що я сиділа поруч з Андрієм. Він сів біля мене одразу ж, як поряд з'явився Дмитро. Ця інопланетна істота вирішила добити мене своїми поглядами і надокучливими компліментами (я маю на увазі Дмитра). Коли Дімка таки відчепився, я з полегшенням зітхнула і вже без ніякого напруження продовжила спокійно грітися коло вогнища. Андрій помітив, що мені холодно, зняв з себе свою куртку і вкутав мене нею. Я вдячно подивилась на нього, але не стала сидіти в теплі сама. Я зробила так, що його куртка зігрівала нас обох. Просто ближче підсіла до Андрія і накинула на нього половину теплої куртки. Знаю, що це виглядало дещо… романтично… але я не звернула уваги на ревнивий погляд Дмитра, і зручніше пристроїлася біля Андрія.
Ідилію порушив Микита.
- Мам… Скажи… А чому ти відскочила від тих дверей тоді? Що сталося?
Олена сумно подивилась на Микиту. Видно, їй не дуже хотілось розповідати про це, але вона пересилила свої почуття.
- Як я вже казала, в цьому палаці жили п'ять сестер. – почала вона свою розповідь. – Це: Дівія (найстарша), Вікторія, Юліанна, Владислава (найменша) і…Ася.
- Бабуся Ася??!?!?!?!? – викрикнув Микита. Через декілька хвилин мовчання і багатозначних поглядів Дмитра, Руслани і Микити, Олена продовжила:
- Так, Микито. Принцеса Ася була твоєю бабусею…
- Була? – перебив її він. – Її що, вже немає?
Олена трохи насупилася. Поки вона думала, що нам відповісти, Маргарита вирішила сказати.
- Я тут трохи подумала… Мою бабусю теж звати Юліанна… Але… Я не впевнена …
Руслана, Дмитро і Микита переглянулись. Так, як слів ні в кого не було, Дмитро промовив:
- Олено Дмитрівно, продовжуйте.

Олена чудово розуміла своїх ошелешених учнів, чотирьох троюрідних братів і сестер.
- Чотири сестри уособлювали в собі чотири стихії. Королева Дівія керувала магією землі, принцеса Вікторія – магією вогню, Юліанна – води, а Ася – повітря. П'ята сестра Владислава була наймолодшою і найсильнішою з усіх. Вона могла керувати всіма чотирма стихіями. Першою в сім'ї народилась Дівія. Вона з народження була майбутньою королевою. Через рік народилась Юліанна. Ще через рік – Вікторія. А потім на світ з'явилися двійнята – Ася й Владислава. Вони були повною протилежністю своїх старших сестер. Дівія, Юліанна і Вікторія постійно ворогували між собою, а Ася й Владислава завжди були найкращими подружками. Коли сестрам виповнилось по п'ятнадцять, батьки навчили їх створювати закляття, яке не дозволяло заходити постороннім (навіть рідним сестрам) в їхні кімнати. Дівія, Вікторія і Юліанна одразу створили такі магічні бар'єри до їхніх кімнат, а Ася з Владиславою зробили по іншому. Принцеса повітря зробила так, що в її кімнату могла заходити не тільки вона сама, а й її сестра Владислава, яка зробила так само. Ось чому я відійшла від тих дверей. Вогонь принцеси Вікторії не дозволив мені потрапити до її кімнати.
На цьому Олена зупинилась. Трохи передихнувши, і давши нам «розжувати» всю цю інформацію, вона продовжила:
- Минали роки. Принцеси росли. Дівія заручилася з принцом Давидом, Вікторія – з веселим дворянином Олександром, Ася закохалась в молодого пана Валентина. І лише Юліанна не вийшла заміж. Мала запальний характер, часто сама  не могла справитись зі своєю силою. Покохала Юліанна морського короля Аріона. Він чудово знав її з самого дитинства, але покохав не її. Покохав Владиславу – скромну добру дівчину, яка відчувала те ж до нього. Не довго думаючи, вони одружились, тим самим розлютивши принцесу Юліанну. Вона відчула ненависть до своєї рідної сестри і вирішила знищити її. Дізнавшись у батьків закляття полону, вона пішла домовлятись зі своїми сестрами, аби об'єднати їхні сили. Знаючи, що Ася не погодиться, Юліанна придумала, як шантажувати її, або ж просто добряче налякати. Вона сказала своїй молодшій сестрі, що, якщо вона не зробить цього, то потрапить до забуття (край, де існує лише пустота). На той час Владислава вже мала дочок, серед яких обожнювала саме найменшу. Дівія вже була матір'ю Розанди, Вікторія народила сина Олега, а Ася – мене. Мені тоді було менше ніж рік, тому я розповідаю все це так, як розповідав мені батько. Ася повірила своїй сестрі й згодилась допомогти, хоча дуже цього не хотіла. Дівія покликала Владиславу в гості до цього замку, аби заключити рідну сестру в її ж вежі. Коли Владислава зайшла до замку, сестри стали навколо неї і випустили свої сили. Вони створили закляття, яке не дозволяло найменшій сестрі виходити за межі палацу. Але сестри не врахували одного: це закляття полону заборонене у всьому світі. Як тільки вони зробили це, Владислава сказала: «Ніколи б не подумала, що ви здатні на таке. Але перш ніж робити це, треба було добряче подумати». Вона знала, що сили Всесвіту одразу ж відправлять її сестер туди, звідки не повертаються: в Країну Вічних Снів.
Ми були в шоці. Це все. У мене більше немає слів, аби правильно описати це відчуття. І хоча мене і Андрія вже добре хилило в сон, ми продовжували слухати.
- То ця чарівниця, про яку розповідається в легенді і є принцесою Владиславою? – запитав нашу вчительку Дімка.
- Так, але більшість легенди неправдива. Всі п'ять сестер – безсмертні. В цьому замку живе не привид чарівниці, а вона сама. – відповіла вчителька.
Трохи «переваривши» всю інформацію, я побажала всім спокійної ночі і пішла спати. Андрій сказав, що ще трохи посидить. Я була такою сонною, що ледь знайшла свою палатку! Переодягнувшись в піжаму, я лягла на своє спальне місце, і одразу ж заснула. Снилося мені, що до мене в палатку зайшов Андрій, і ліг поруч зі мною… Чи то був не сон?